Ухвала суду № 137082132, 29.05.2026, Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 593/772/26

Провадження № 1-і/593/21/2026

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2026 р. Бережанський районний суд Тернопільської області

в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участі прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду місти Бережани Тернопільської області в рамках кримінального провадження, внесеного 26 лютого 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140140000155 клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Блищанка Заліщицького району Тернопільської області, українця, громадянина України, на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обіймав посаду солдата, водія-заправника 1-го автомобільного відділення 3-го автомобільного взводу 1-ї автомобільної роти підвозу пального та мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_1 , із середньою освітою, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 3233-ІХ від 13.07.2023),-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Бережанського районного суду Тернопільської області 14 травня 2026 року надійшло кримінальне провадження, внесене 26 лютого 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140140000155по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

29 травня 2026 року під час проведення підготовчого засідання по даному кримінальному провадженні прокурор Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони західного регіону ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою, термін дії якого спливає 5 червня 2026 року, оскільки розгляд справи ще не проведено, а змінювати обраний обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою вважає недоцільним, бо інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть усунути ризики, які були передумовою для його обрання.

У поданому клопотанні прокурор зазначив, що солдат ОСОБА_4 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимог ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, з метою тимчасового ухилення від військової служби, о 08 годині 00 хвилин 21 січня 2025 року самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та о 12 годині 00 хвилин 26 серпня 2025 року прибув до Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Тернополі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, чим вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 3233-ІХ від 13.07.2023).

05 травня 2026 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області щодо ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 23 години 59 хвилин 05 червня 2026 року.

05 травня 2026 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, скерований до суду.

Рішенням суду від 05 травня 2026 року встановлено наявність обґрунтованої підозри (обвинувачення) ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, що стало підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування стосовно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час не зменшилися та продовжують існувати. У зв`язку з цим виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Окрім цього, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

З огляду на вищевказане тримання ОСОБА_4 під вартою є єдиним, виключним і достатнім запобіжним заходом, який зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого на час судового розгляду справи.

А так як відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого, тому прокурор у поданому суду клоптанні просив продовжити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) діб.

Прокурор, беручи участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції, підтримав заявлене ним клопотання, просив його задоволити.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 , отримавши клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , подав суду письмове заперечення, у якому просив суд врахувати, що подане клопотання є необгрунтованим та таким, що не відповідає вимогам статті 199 КПК України, а також стандартам статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою зобов`язане містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, що виправдовують тримання особи під вартою. Частиною 5 тієї ж статті передбачено, що суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що відповідні обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою. Тобто обов`язок доведення лежить виключно на стороні обвинувачення суд не вправі заповнювати прогалини клопотання власними міркуваннями.

Клопотання прокурора містить виключно загальну декларативну тезу про те, що «ризики не зменшилися та продовжують існувати» без посилання на будь-які конкретні фактичні обставини, що підтверджують збереження ризиків станом на дату подання клопотання. Жодних нових подій, фактів поведінки обвинуваченого чи змін у провадженні, які б об`єктивно свідчили про реальну загрозу переховування від суду, незаконного впливу на учасників провадження або вчинення нового кримінального правопорушення, прокурором не наведено. Формальне відтворення висновків ухвали слідчого судді від 05 травня 2026 р. не є доведенням збереження актуальних ризиків у розумінні ч. 3, 5 ст. 199 КПК України і є самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання.

У поданому суду запереченні захисник також зазначив, що 05 травня 2026 року обвинувальний акт скерований до суду. Ухвалою Бережанського районного суду від 18.05.2026 р. (справа № 593/772/26, провадження № 1-кп/593/127/2026) призначено підготовче судове засідання на 15:15 год. 29 травня 2026 року. Справа перебуває на стадії судового провадження. На цій стадії обвинувачений перебуває під безпосереднім процесуальним контролем суду. Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України суд має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати запобіжний захід тобто суд повністю зберігає важелі для забезпечення явки обвинуваченого без застосування тримання під вартою.

ЄСПЛ у справі «Лабіта проти Італії» (заява № 26772/95, рішення Великої Палати від 06.04.2000 р.) вказав, що зі спливом часу та зміною процесуальних стадій провадження необхідність продовження позбавлення свободи повинна переконливо доводитися органами влади, а тягар обґрунтування є підвищеним. Перехід справи до судового провадження є суттєвою обставиною, яка підлягає врахуванню при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу.

У поданому запереченні захисник також зазначив, що у своєму клопотанні прокурор посилається на ч. 8 ст. 176 КПК України, яка передбачає застосування тримання під вартою до військовослужбовців, обвинувачених у злочинах за статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України під час воєнного стану. Захист не заперечує існування цієї норми, однак вважає за необхідне звернути увагу суду на правову позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні Другого сенату КСУ від 19.06.2024 р. № 7-р(ІІ)/2024 (у справі за конституційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ) визнано конституційною аналогічну норму - ч. 6 ст. 176 КПК. При цьому Конституційний Суд України зазначив: вказана норма не означає «автоматичне» тримання під вартою; суд зобов`язаний оцінювати індивідуальні обставини справи тяжкість злочину, ризики втечі, впливу на свідків, можливість повторного правопорушення та має право визначити можливість застосування застави. Цей висновок поширюється і на ч. 8 ст. 176 КПК як норму аналогічної правової природи.

Отже, навіть у межах ч. 8 ст. 176 КПК суд зберігає обов`язок індивідуальної оцінки обставин та ризиків за ст. ст. 177, 178 КПК України. Посилання прокурора на цю норму не замінює і не скасовує обов`язку довести збереження конкретних ризиків відповідно до ч. 3, 5 ст. 199 КПК.

Крім того, рішенням КСУ від 25.06.2019 р. № 7-р/2019 встановлено, що тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом і його застосування має відповідати міжнародним стандартам, збалансовуючи необхідність ефективного провадження та право особи на свободу. Цей обов`язок балансування зберігається при вирішенні питання про продовження строку тримання.

При оцінці ризиків суд відповідно до ст. 178 КПК України зобов`язаний враховувати сукупність конкретних обставин: характер обвинувачення, вагу доказів, вік, стан здоров`я, сімейний стан, місце проживання, репутацію та попередню поведінку особи. Захисник просив врахувати, що ОСОБА_4 добровільно з`явився до ТУ ДБР у м. Тернополі 26 серпня 2025 року без жодного примусового затримання. Добровільна явка є об`єктивним і беззаперечним свідченням готовності обвинуваченого до взаємодії з органами кримінального провадження та відсутності реального ризику переховування. Врахувати, що обвинувачений має постійне місце реєстрації та проживання на території Тернопільської області, а саме: с. Лисичники, Чортківського р-ну, вул. Николаївка, 7. Відповідно до ухвали слідчого судді від 05 травня 2026 року документи для виїзду за кордон передані на зберігання до УДМС, що унеможливлює залишення ним України. Що ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 05 травня 2026 року у цій самій справі вже встановлено, що достатнім для забезпечення належної поведінки обвинуваченого є застава у розмірі 99 840 грн. Суд у тому самому провадженні визнав альтернативний запобіжний захід прийнятним цей висновок зберігає актуальність і на стадії судового провадження.

ЄСПЛ у справі «Маккей проти Сполученого Королівства» (заява № 543/03, рішення Великої Палати від 03.10.2006 р.) наголосив, що суди зобов`язані розглянути питання альтернативних заходів до вирішення питання про подальше тримання під вартою. Існування вже визначеної судом застави є прямою підставою для надання їй пріоритету.

У своєму запереченні захисник також просив звернути увагу суду на те, що відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо суд не встановить, що жоден більш м`який захід не може забезпечити виконання завдань, для яких відповідний захід застосовується.

Прокурор клопоче про продовження строку тримання під вартою відразу на 60 (шістдесят) діб, не наводячи жодного процесуального обґрунтування необхідності саме такого строку. Враховуючи, що: справа перебуває на стадії підготовчого судового засідання, підготовче засідання призначено вже на 29.05.2026 р. та обвинувачений не вчиняв жодних дій, що свідчать про ризик переховування чи впливу на учасників провадження - вказаний прокурором строк є явно непропорційним меті, якій має слугувати запобіжний захід.

Відповідно до п. 6.1 Токійських правил ООН 1990 р. попереднє ув`язнення застосовується як надзвичайний захід і його строки мають бути мінімально необхідними. Пункт 15 Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи R (80) 11 зобов`язує суд розглянути всі можливі альтернативні заходи перш ніж вдатися до тримання під вартою або його продовження.

У поданому запереченні захисник ОСОБА_5 , враховуючи вказані викладені ним факти, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , та змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м`який, якими є особисте зобов`язання, домашній арешт або заставу у розмірі, визначеному ухвалою слідчого судді від 05 травня 2026 року.

У разі відмови у зміні запобіжного заходу на більш м`який захисник просив зменшити розмір застави до мінімального розміру, встановленого ч. 2 ст. 182 КПК України, а у разі задоволення клопотання прокурора продовжити строк тримання під вартою винятково на мінімально необхідний строк із зазначенням конкретних фактичних підстав.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 , беручи участь в судовому засіданні дистанційно в режимі відеконференції, подане ним заперечення підтримав та просив суд врахувати його позицію при вирішенні заявленого прокурором клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Прокурор ОСОБА_3 , враховуючи заперечення подане захисником обвинуваченого, просив суд долучити до матеріалів справи ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 5 травня 2026 року, у якій викладені зазначені ризики, які не зменшилися і продовжують існувати і на даний час.

Усно прокурор зазначив, що хоч він у клопотанні не розписав зазначених ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 частини першої статті 177 КПК України, але вони існували на день обрання до обвинуваченого запобіжного заходу 5 травня 2026 року та існують на даний час.

Існування ризику переховуватись від суду підтверджується тим, що ОСОБА_4 , до обрання до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, будучи належним чином повідомлений про виклики, жодного разу у визначені дати і час до органу досудового розслідування не з`являвся, про причини свого неприбуття належним чином не повідомляв, що саме по собі фактично свідчить про те, що обвинувачений може умисно переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, а тим самим вказує про фактичну наявність відповідного ризику. Обвинувачений, усвідомлюючи можливу міру і строк покарання за скоєне, у випадку застосування запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, діючи знову з метою ухилення від кримінальної відповідальності, матиме реальну можливість переховуватися від суду.

Ризиком знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, є те, що станом на сьогодні розпочато судовий розгляд, а тому вживаються передбачені законом заходи для забезпечення швидкого, всебічного, повного і неупередженого дослідження усіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а тому у випадку застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням його під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, ОСОБА_4 , будучи обізнаний про обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, матиме реальну можливість вчиняти будь-які дії, спрямовані на знищення, приховання або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та можуть бути доказами.

Ризиком того, що у разі не застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він може незаконно впливати на свідків є те, що станом на сьогодні вже допитано ряд свідків, які надали показання про відомі їм обставини кримінального провадження. При цьому, відповідно до вимог ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. У зв`язку із чим, в разі застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням його під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, обвинувачений, будучи обізнаний про таких свідків, матиме реальну можливість шляхом умовлянь, чиненням тиску та/або будь-яким іншим чином вплинути на них з метою зміни раніше наданих показань про обставини кримінального провадження під час судового розгляду.

Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином підтверджується тим, що обвинувачений, будучи обізнаний про обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, у випадку застосування відносно нього запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, з огляду на його попередню поведінку і вчинені дії, матиме реальну можливість будь-яким чином перешкоджати швидкому, всебічному, повному і неупередженому судовому розгляду, а як наслідок виконанню завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.

Вищенаведені обставини свідчать про наявність ризиків, передбачених п.1, п.2, п.3, п.4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 , хоч не був раніше судимим, однак він підозрювався у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, тому підчас досудового розслідування 5 травня 2026 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду до обвинуваченого було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60днів до 5 червня 2026 року із правом внесення застави. Вказана ухвала ні обвинуваченим, ні його захисником не оскаржувалася та набрала законної сили. На даний час зазначені ризики, які були передумовою обрання 5 травня 2026 року до ОСОБА_4 запобіжного заходу не зменшилися і тривають, а тому прокурор просить задоволити його клопотання та продовжити обраний до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою ще на 60 днів.

В судовому засіданні обвинувачений не заперечував проти продовження до нього обраного раніше запобіжного заходу у виді тримання під вартою ще на 60 днів, однак просив суд із врахуванням його матеріального стану меншити розмір застави до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд, вивчивши заявлені клопотання та думку щодо їх задоволення інших учасників судового розгляду, прийшов до висновку, що запобіжний захід, обраний обвинуваченому у вигляді тримання під вартою, слід продовжити із застосуваням до обвинуваченого застави у мінімально можливому розмірі, який визначений ч.2 ст.182 КПК України, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Судом встановлено, що 26 серпня 2025 року ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відомості про яке 26 лютого 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140140000155 та того ж дня прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, в порядку ч. 5 ст. 401 КПК України, скеровано до суду клопотання про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, у зв`язку із згодою останнього на подальше проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 07 квітня 2026року у справі № 593/1270/25 клопотання прокурора повернуто без розгляду у зв`язку із повторною неявкою ОСОБА_4 в судове засідання.

Із долученої до матеріалів справи ухвали суду, постановленої 5 травня 2026 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду видно, що на адресу місця реєстрації ОСОБА_4 у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, надсилалися повістки про виклик до слідчого на 29.04.2026 та 30.04,2026 року, а також надано доручення оперативним працівникам Третього ОВ ТУ ДБР у м. Львові щодо встановлення місцезнаходження ОСОБА_4 , однак останній, будучи належним чином повідомлений про такі виклики, жодного разу у визначені дати і час до органу досудового розслідування не з`явився. Про причини свого неприбуття належним чином не повідомив.

Відповідно до рапорта ст. оперуповноваженого в ОВС Третього ОВ ТУ ДБР у м. Львові ОСОБА_4 за місцем проживання відсутній.

Вищенаведені фактичні обставини давали достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 умисно переховується від органу досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

У зв`язку із чим, 30 квітня 2026року, на підставі ст. 281 КПК України, беручи до уваги, що стороні обвинувачення місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_4 було невідоме, а тому було прийнято рішення про оголошення його в розшук, а також відповідно до вимог ст. 280 КПК України, у зв`язку із оголошенням в розшук підозрюваного, досудове розслідування зупинено.

Відповідно до положень статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити або сховати будь - яку із речей, чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.

За результатами розгляду клопотання 5 травня 2026 року слідчий суддя дійшов висновку, що дослідженими матеріалами та прокурором у судовому засіданні доведено наявність ризиків передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 частини першої статті 177 КПК України.

Під час розгляду судом клопотання про продовження до обвинуваченого раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою прокурор довів існування ризику переховуватись від суду. Існування вказаного ризику підтверджується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленим про виклики, жодного разу у визначені дати і час до органу досудового розслідування та суду не з`являвся, про причини свого неприбуття належним чином не повідомляв, що саме по собі фактично свідчить про те, що обвинувачений умисно переховувався від органу досудового розслідування та може переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. А так як останній, усвідомлюючи можливу міру і строк покарання за скоєне, у випадку застосування запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, матиме реальну можливість переховуватися від суду.

Ризиком знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення є те, що розпочато судовий розгляд у зв`язку з чим вживаються передбачені законом заходи для забезпечення швидкого, всебічного, повного і неупередженого дослідження усіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а тому у випадку застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням його під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, ОСОБА_4 , будучи обізнаний про обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, матиме реальну можливість вчиняти будь-які дії, спрямовані на знищення, приховання або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та можуть бути доказами.

Ризиком того, що у разі не застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він може незаконно впливати на свідків. Даним ризиком є те, що органом досудового розслідування вже допитано ряд свідків, які надали показання про відомі їм обставини кримінального провадження. При цьому, відповідно до вимог ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. У зв`язку із чим, в разі застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням його під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, обвинувачений, будучи обізнаний про таких свідків, матиме реальну можливість шляхом умовлянь, чиненням тиску та/або будь-яким іншим чином вплинути на них з метою зміни раніше наданих показань про обставини кримінального провадження під час судового розгляду.

Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином підтверджується тим, що обвинувачений, будучи обізнаний про обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, у випадку застосування відносно нього запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, з огляду на його попередню поведінку і вчинені дії, матиме реальну можливість будь-яким чином перешкоджати швидкому, всебічному, повному і неупередженому розгляду даного кримінального провадження.

Вищенаведені обставини свідчать про наявність ризиків, передбачених п.1, п.2, п.3, п.4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 , хоч не був раніше судимим, однак він підозрювався у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, тому підчас досудового розслідування 5 травня 2026 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду до обвинуваченого було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60днів до 5 червня 2026 року із правом внесення застави.

Згідно ч.1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

До спливу строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

А поскільки строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 закінчується 5 червня 2026року, однак розгляд справи ще не проведено та наведені прокурором у клопотанні ризики є дійсними та триваючими, вони виключають на даний час зміну виду запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який і стан здоров`я обвинуваченого не перешкоджає перебуванню його у місцях попереднього ув`язнення та будь-яких даних про зменшення чи відсутності ризиків для застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не здобуто, тому суд вважає, що клопотання прокурора є підставним і таким, що підлягає до задоволення.

Суд також вважає, що продовження обвинуваченому обраного раніше запобіжного заходу у виді тримання під вартою не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя.

Крім цього, суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку оскільки ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від п`яти до десяти років, тобто вказане кримінальне правопорушення у відповідності із ст. 12 КК України є тяжким злочином, він не має неповнолітніх дітей та інших осіб, щодо яких зобов`язаний був би здійснювати опіку чи піклування, а також не має у власності будь-якого нерухомого майна, що свідчить про слабку міцність його соціальних зв`язків в місці його проживання та підтверджує той факт, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість вчиненого злочину та розмір покарання, яке йому загрожує, може переховуватися від суду та може незаконно впливати на свідків і таким чином перешкоджати розгляду кримінального провадження, тому враховуючи зазначене, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження обраного обвинуваченому такого виду запобіжного заходу є виправданим.

Суд, вирішуючи клопотання прокурора про продовження обраного раніше до обвинуваченого запобіжного заходу також розглядав питання про можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу, як про це просив в судовому засіданні захисник обвинуваченого та, враховуючи наявні ризики та тяжкість вчиненого злочину, прийшов до висновку, що інші запобіжні заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а тому вважає, що клопотання захисника обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на більш м`який, є безпідставне.

А поскільки ризики, які були передумовою обрання до обвинуваченого вказаного запобіжного заходу, не зменшились, тому суд, враховуючи відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, прийшов до висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою ще на 60 днів, тобто до 27 липня 2026 року включно.

У відповідності до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України.

Задовольняючи клопотання прокурора про продовженння обраного раніше до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням встановлених у ході розгляду клопотання обставин та характеризуючих даних про особу обвинуваченого, суд враховуючи положення ч.3 ст.183 КПК України, вважає за можливе визначити обвинуваченому ОСОБА_4 розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ним передбачених КПК України обов`язків.

Згідно ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

А так як відповідно до п.2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому враховуючи вищевказане при визначенні обвинуваченому ОСОБА_4 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд поряд з положеннями ст.ст. 182, 183 КПК України враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.

Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, матеріальне становище обвинуваченого, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, суд вважає, що застава у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Також суд вважає необхідним в разі внесення застави, покласти на обвинуваченого, обов`язки, що визначені ч. 5 ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181-183, 331, ч.2 ст. 369, 371, 372, ч. 2 ст. 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Продовжити дію запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Блищанка Заліщицького району Тернопільської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у виді тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб - до 27 липня 2026 року включно.

Одночасно, для забезпечення виконання ОСОБА_4 обов`язків, визначених КПК України, визначити заставу в розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень, яка може бути внесена на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Тернопільській області код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26198838; Банк отримувача ДКСУ м. Київ; код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача UA738201720355269001500003454; призначення платежу: застава за ОСОБА_4 у справі № 593/772/26, згідно ухвали Бережанського районного суду Тернопільської області від 29 травня 2026 року.

Роз`яснити, що обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії цього запобіжного заходу.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 23 год. 59 хв. 27 липня 2026року.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Ухвала підлягає виконанню з моменту її проголошення та діє до 27 липня 2026 року включно.

Копію ухвали негайно після її оголошення вручити учасникам провадження, а також надіслати уповноваженій службовій особі за місцем утримання обвинуваченого ОСОБА_4 .

Ухвала про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена до Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом семи днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 376 КПК України повний текст ухвали складено та проголошено о 10 год. 3 червня 2026 року.

Головуючий суддя: