Рішення № 137081070, 02.06.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2124/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Веселовського Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

до

Львівського комунального підприємства «Княже місто»

(79000, м. Львів, вул. Тиха, 5; ЄДРПОУ: 20774241)

про відшкодування матеріальної шкоди,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Львівського комунального підприємства «Княже місто» про відшкодування матеріальної шкоди. Позивач просить суд стягнути з Львівського комунального підприємства «Княже місто» на користь ОСОБА_1 компенсацію завданої матеріальної шкоди, що спричинена пошкодженням її транспортного засобу у розмірі 73459 гривень 03 копійки, стягнути витрати пов`язані із залученням експерта та проведення експертиза в розмірі 10000 грн., стягнути спричинену їй моральну шкоду в розмірі 20000 грн та витрати на оплату судового збору в розмірі 1331 грн 20 коп., з підстав наведених у позовній заяві.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 27.01.2026 року вона залишила припаркований автомобіль марки «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , на платній парковці за адресою: м. Львів, вул. Саксаганського, 11, де, внаслідок падіння брили льоду з даху, вказаний автомобіль зазнав пошкоджень. Відтак, позивач була змушена звернутися із викликом до поліції через оператора лінії «102», з метою фіксації пошкодження майна. Також, у зв`язку з вищевказаними подіями вона отримала моральні страждання. На її звернення від 27.01.2026 зареєстроване під вх.№2818 Львівське районне управління поліції №1 надало відповідь №65192-2026 від 27.02.2026 (1274391) у якій зазначило, що звернення з приводу пошкодження автомобіля було розглянуто працівниками ЛРУП ГУНП у Львівській області, відповідно до Закону України «Про звернення громадян». У зв`язку із відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення та неможливістю внесення відповідної інформації Єдиного реєстру досудових розслідувань перевірку по даних матеріалах було припинено, матеріали направлено у архів ЛРУП ГУ НП у Львівській області. Дане звернення було зареєстроване в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за №2818 від 27.01.2026. В ході опрацювання її звернення було надіслано запити у Галицьку районну адміністрацію та Львівську міську раду та ЛКП «Княже місто» для встановлення власника балансоутримувача. Під час розгляду матеріалів надійшла відповідь від ЛКП «Княже Місто», яке повідомило, шо на будинок по АДРЕСА_2 перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку та знаходиться в управління ЛКП «Княже Місто». Тобто, за експлуатацію даного будинку відповідає ЛКП «Княже Місто». Для визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу марки «AUDI Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , позивач звернулася до судового експерта ТзОВ фірма «Експертиза», який у присутності представника ЛКП «Княже Місто» здійснив огляд пошкодженого транспортного засобу, за результатами якого склав висновок №139 судової транспортно-товарознавчої експертизи, згідно договору №09 від 09.03.2026. Вартість відновлювального ремонту, з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля «AUDI Q5» 2,0i NFSi 5dr 8AT, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 реєстраційний номер НОМЕР_2 від виявлених при обстеженні 09.03.2026 пошкоджень, у цінах на вказану дату обстеження, без врахування (включення) ПДВ у вартості нових складових (запчастин), без врахування (включення) ПДВ у вартості матеріалів та із середньостатистичною регіональною вартістю ремонтно-відновлювальних робіт (ні з, ні без ПДВ), становить 73459 грн 03 коп.

Вказана шкода відповідачем добровільно відшкодована не була.

У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 змушена звертатися до суду з даним позовом.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27.03.2026 відкрито провадження у справі та постановлено про здійснення її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

21.04.2026, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником відповідача Довганем Антоном Олександровичем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого, останній заперечує проти задоволення заявлених вимог, з підстав наведених у відзиві. Зокрема, вказує на те, що позивач не довів жодної з обставин, які б свідчили про наявність у ЛКП «Княже місто» відповідного обов`язку, а саме те, що відповідач є: балансоутримувачем будинку; власником або співвласником будинку; на відповідача покладено обов`язок щодо очищення даху від снігу та льоду. До матеріалів справи не долучено жодного договору управління, акту приймання-передачі будинку чи іншого документа, який би визначав обсяг прав та обов`язків відповідача щодо утримання спірного об`єкта. Сам по собі факт здійснення відповідачем діяльності у сфері житлово-комунальних послуг не є достатньою підставою для покладення на нього відповідальності за будь-які події, що відбуваються з майном багатоквартирного будинку.

Зазначає, що багатоквартирний житловий будинок відповідно до законодавства України є об`єктом спільної сумісної власності співвласників. Співвласники такого будинку є первинними носіями прав та обов`язків щодо спільного майна, у тому числі щодо забезпечення його належного утримання, експлуатації та безпечного стану. Зазначене означає, що саме співвласники будинку: несуть базовий обов`язок щодо утримання даху; відповідають за організацію його обслуговування; визначають порядок виконання відповідних робіт. Управитель або комунальне підприємство може виконувати окремі функції виключно в межах і на підставі укладеного договору, який визначає конкретний обсяг таких обов`язків. Однак, у даній справі позивач не надав жодного доказу існування такого договору та не довів, що саме на ЛКП «Княже місто» було покладено обов`язок очищення даху від льоду. Вказує, що позивач не довів жодного з ключових елементів необхідних для цивільно-правової відповідальності. Зокрема, не встановлено, у чому саме полягає протиправна поведінка відповідача; не доведено, що відповідач мав обов`язок діяти певним чином і не виконав його; не доведено причинний зв`язок між діями або бездіяльністю відповідача та шкодою; відсутні докази вини відповідача. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість покладення відповідальності.

Також, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б достовірно підтверджували: конкретне місце та механізм падіння льоду; те, що лід впав саме з даху відповідного будинку; технічний стан даху на момент події; факт його неналежного утримання; причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та заподіяною шкодою.

Окрім цього, до матеріалів справи не долучено: жодного документа, що підтверджує проведення ремонту автомобіля; актів виконаних робіт; платіжних документів, які б свідчили про понесені витрати. Натомість заявлений розмір шкоди ґрунтується на розрахунках або експертному висновку, який має оціночний характер. Водночас, відшкодуванню підлягають лише реальні збитки, тобто ті, які фактично понесені особою, а не потенційні чи прогнозовані витрати. Таким чином, розмір заявленої шкоди є недоведеним.

Окремо, представник позивача виділяє те, що з матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб був припаркований у безпосередній близькості до будинку у зимовий період. Є загальновідомим, що в умовах зимового періоду існує підвищений ризик падіння льоду та снігу з дахів будівель. Залишаючи автомобіль у такому місці, позивач повинен був усвідомлювати наявність відповідного ризику та діяти з підвищеною обережністю. Фактично позивач прийняв на себе ризик можливих наслідків, що свідчить про недотримання необхідної обачності. Така поведінка є обставиною, яка виключає або, як мінімум, суттєво обмежує можливість покладення відповідальності на відповідача.

Відтак, просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

28.04.2026 шляхом скерування документів на офіційну електронну адресу суду, позивачем подано відповідь на відзив, у якому остання зазначає, що послуги з управління та обслуговування будинку по АДРЕСА_2 , надаються саме ЛКП «Княже місто», відтак саме відповідач є балансоутримувачем будинку в розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та на нього, відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76, покладено обов`язок регулярно виконувати роботи по скиданню з дахів і покрівель снігу та льоду. Відтак, не забезпечення 27.01.2026 року безпечного видалення снігу та льоду з дахів, карнизів та інших елементів будинку зумовило падіння на автомобіль снігової брили снігу з даху будинку. У зв`язку з наведеним, позивач заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву про слухання справи за її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, у відповідності до ст.128 ЦПК України, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронного документу до електронного кабінету.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У свою чергу, сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач (уповноважений представник) неодноразово не з`являвся у судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Суд приходить до висновку про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на неявку відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, наявність відзиву у справі, суд вважає можливим розглядати справу з ухваленням рішення.

Суд враховує положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно довідки Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області №6313-2026 від 26.02.2026, гр. ОСОБА_1 зверталась із письмовою заявою 27.01.2026 року з приводу пошкодження автомобіля марки «Audi» д.н.з. НОМЕР_2 , а саме було пошкоджено: вм`ятина на капоті та обдерто лакофарбове покриття. Матеріали зареєстровано інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області за № 2818 від 27.01.2026.

Згідно відповіді начальника Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області Сабанюка Т. №65192-2026 від 27.02.2026, у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення та неможливістю внесення відповідно інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань перевірку по даних матеріалах було припинено, матеріали направлено в архів Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області.

З відповіді начальника Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області Сабанюка Т. №131994-2026 від 23.04.2026 встановлено, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради на запит повідомила, що будинок АДРЕСА_2 списано з балансу ЛКП, відповідно до розпорядження Галицької РА ЛМР №163 від 02.06.2023. Співвласники будинку рішенням зборів обрали управителем ЛКП «Княже місто».

З дослідженого відеозапису з записів наданих Восьмим апеляційним судом супровідним листом №10-09/408/26/04 від 20.03.2026, з камер відеоспостереження в період часу з 14:00 год по 14:10 год 27.01.2026 вбачається, як брила льоду впала з даху будинку на припаркований автомобіль білого кольору марки Audi.

09.03.2026 року позивачем укладено договір №09 від 09.03.2026 з ТзОВ «Експертиза» про виконання судової товарознавчої експертизи. Згідно висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи №139 від 11.03.2026 року, вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля «Audi Q5 2,0i 5dr 8AT», ідентифікаційний номер НОМЕР_4 реєстраційний номер НОМЕР_5 , власником якого є ОСОБА_1 , на момент його пошкодження від падіння льоду 27.01.2026 року, в цінах станом на його останнього огляду 09.03.2026 року становить 73495 гривень 03 копійки.

Таким чином, встановлено, що внаслідок падіння снігу на автомобіль позивача з будинку АДРЕСА_2 27.01.2026 майну позивача було завдано матеріальної шкоди на вищезазначену суму.

Окрім того, згідно договору №09 від 09.03.2026 про виконання судової експертизи від 09.03.2026, укладеного між ОСОБА_1 та ТзОВ фірма «Експертиза», вартість проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи становить 10000 гривень.

Відповідно до пункту 7 статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають права звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Наведені положення унормовують загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань. При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина, і за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

В свою чергу, шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення є зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому, за положеннями ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, обов`язок доведення відсутності вини покладається саме на особу, яка завдала шкоди, і у разі доведення відсутності вини така особа звільняється від цивільної відповідальності.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Крім того, аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене, з урахуванням визначених процесуальними кодексами принципів змагальності й диспозитивності, саме на балансоутримувача майна покладено обов`язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди особі, майно/здоров`я якої постраждало внаслідок неналежного утримання балансоутримувачем відповідних об`єктів.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, від якого на даний час Велика Палата Верховного Суду не відступала.

При цьому, шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України,особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, щозбитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 22 ЦК України).

Таким чином, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір, а також те, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду (правовий висновок викладений в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від: 30 січня 2018 року у справі № 395/1360/15-ц (провадження № 61-77св18),19 вересня 2018 року у справі № 686/3471/17 (провадження № 61-981св18), 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц (провадження № 61-13907св18)).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, визначення розміру матеріального збитку при відшкодуванні шкоди, заподіяної зокрема транспортному засобу, повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395 (з відповідним змінами).

Пунктами 2.3. та 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.200 № 1335/5/1159) визначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ. Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Ця Методика розроблена згідно із Законами України «Про судову експертизу», «;Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна (пункт 1.1.)

Згідно з пунктом 1.3. вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Методика застосовується, зокрема, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ та визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ (підпункт «д» та «е» пункту 1.4.).

Абзацом дев`ятим частини другої статті 7 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 522/1597/15-ц (провадження № 61-12079ск18) дійшов висновку про те, що: «Визначення вартості матеріального збитку шляхом проведення незалежної оцінки (виконавець - оцінювач транспортних засобів) або автотоварознавчого дослідження (виконавець - судовий автотоварознавець) відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні», в якій сказано, що Проведення незалежної оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках».

Розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 461/2217/19 (провадження № 61-9194св20)).

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17) зазначено, що «якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків). Враховуючи те, що на відновлення автомобіля позивача окремі вузли підлягали заміні, апеляційний суд правильно визначив розмір коштів, який необхідний на відновлення пошкодженого автомобіля позивача та зробив обґрунтований висновок про те, що на користь позивача має бути стягнута різниця між фактичним розміром шкоди, страховою виплатою і витратами, які необхідні для повного відновлення транспортного засобу».

Із висновку експерта № 139 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи згідно договору № 09 від 09.03.2026, складеного належним суб`єктом оціночної діяльності, вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Audi Q5 2,0i 5dr 8AT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 110308 гривень 08 копійок, з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу, завданого власнику автомобіля ? 73459 гривень 03 копійки, а ринкова вартість згаданого автомобіля становить 800236 гривень 38 копійок.

Щодо тверджень представника відповідача про неналежного відповідача, суд зазначає наступне.

Правила забезпечення об`єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку також визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги», статтею 1 якого уточнено, що

- колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;

- послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;

- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Положення статті 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначаючи житлово-комунальні послуги, розмежовують житлові послуги та комунальні послуги, де:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, що включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

В пункті 1 частини четвертої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в якій наведені права і обов`язки виконавців комунальних послуг та управителів) зазначено, що управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.

При цьому під утриманням житлового фонду (згідно з пунктом 1.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76) передбачається виконання робіт, передбачених наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 № 150 «Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд», зареєстрованим у Мін`юсті України 21.08.2004 за № 1046/9645 (із змінами).

Відповідно до пункту 1.1.8.6 вказаного переліку утримання будинків і споруд та прибудинкових територій передбачає скидання з дахів та покрівель снігу та льоду.

За змістом наведених норм та положень, якщо ОСББ самостійно здійснює управління об`єктом - житловим багатоквартирним будинком (за правилами статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку») він є управителем цього багатоквартирного будинку у розумінні як цієї статті Закону, так і статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у зв`язку із чим саме у ОСББ як управителя цього житлового об`єкту виникає обов`язок з утримання цього будинку, включаючи забезпечення та виконання всіх передбачених законом функцій та обов`язків, що є змістом та виникають з такого утримання.

Виняток з цього правила становить передача функцій з управління, а відповідно і утримання цього будинку, відповідному управителю, з укладенням з ним договору на управління будинком; або коли всі або окремі функції, що складають зміст та випливають з утримання будинку, були передані ОСББ іншій особі - виконавцю, - також згідно з укладеним з цим виконавцем договором. В останньому випадку ОСББ стає колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг у розумінні статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, отримання послуги з управління побутовими відходами, об`єднання за рішенням загальних зборів має право, зокрема визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори.

Як вже встановлено судом, співвласники будинку АДРЕСА_2 рішенням зборів обрали управителем ЛКП «Княже місто».

Відтак, саме ЛКП «Княже місто» є належним відповідачем у даній справі.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Оцінюючи надані позивачем докази по справі, суд визнає їх належними і допустимими для використання у процесі доказування, оскільки такі докази знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку між собою та іншими матеріалами справи є достатніми та достовірними, не спростовані у процесі судового розгляду.

За вказаних обставин, суд вважає доведеним, що внаслідок неналежного виконання відповідачем (уповноваженими ним особами) обов`язків по обслуговуванню будинку відбулося падіння льоду з даху будинку АДРЕСА_2 , у результаті чого було спричинено пошкодження транспортного засобу належного позивачу, що завдало останній матеріальної шкоди.

Вирішуючи питання моральної шкоди, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно ч.3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. З урахуванням положень ст. 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2020 року у справі № 455/1076/16-ц).

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Позивач просить стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду у розмірі 10000 грн. Водночас, слід відзначити, що матеріали справи не містять належних підтверджуючих доказів стосовно завдання шкоди позивачу саме у заявленому розмірі. Натомість, у процесі розгляду справи встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків ЛПК «Княже місто» ОСОБА_1 було завдано матеріальної шкоди, що, в свою чергу, спричинило певні незручності останній. Наведене, а також обставини встановлені в ході розгляду справи свідчать про спричинення позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Така шкода полягає у тому, що позивач зазнала змін у житті через неможливість тимчасово (під час ремонту та експертного дослідження) користуватися транспортним засобом у повсякденному житті, була змушена змінити щоденний розпорядок, зокрема здійснювати заходи щодо проведення та організації ремонту автомобіля, встановлення заподіювача шкоди, а також захисту порушених майнових прав.

Відтак, дотримуючись засад розумності та справедливості, суд вважає за можливе визначити розмір компенсації моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд також враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

Отже, вирішуючи спір, дослідивши та давши оцінку поданим учасниками справи доказам, врахувавши наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження завдання йому майнової та моральної шкоди, понесених моральних страждань, доведено наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю заподіювача.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Згідно п. 2 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Таким чином, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування витрат за проведення експертного дослідження у розмірі 10000 гривень.

Згідно частин 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову ? на відповідача; у разі відмови в позові ? на позивача; у разі часткового задоволення позову ? на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, виходячи з наступного розрахунку: (73459,03 + 5000) / 93459,03 (73459,03 + 20000) х 1332 = 1118 грн 21 коп.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Львівського комунального підприємства «Княже місто» на користь ОСОБА_1 73459 (сімдесят три тисячі чотириста п`ятдесят дев`ять) гривень 03 копійки компенсації завданої матеріальної шкоди.

Стягнути з Львівського комунального підприємства «Княже місто» на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок компенсації завданої моральної шкоди.

Стягнути з Львівського комунального підприємства «Княже місто» на користь ОСОБА_1 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок витрат на проведення експертного дослідження.

Стягнути з Львівського комунального підприємства «Княже місто» на користь ОСОБА_1 1118 (одна тисяча сто вісімнадцять) гривень 21 копійка судові витрати пов`язані із сплатою судового збору.

У задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач ? ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

відповідач ? Львівське комунальне підприємство «Княже місто»

представник відповідача Довгань Антон Олександрович

(адреса: 79005, м. Львів, вул. Тиха, 5; ЄДРПОУ: 20774241).

Повний текст рішення складено 02 червня 2026 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький