Ухвала суду № 137076778, 03.06.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

03 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/2408/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Молодецького Р.І., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 від 30.03.2026 (вхідний № 21804/26) про зобов`язання відповідача подати заяву свідка у справі №440/2408/26 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В.Скліфосовського Полтавської обласної ради", про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комунального підприємства «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради», поданою в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16.01.2026, номер рішення 251/26/382/Р та зобов`язати Комунальне підприємство "Полтавська обласна клінічна лікарня імені М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради" провести оцінювання повсякденного функціонування особи з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви у справі № 440/2408/26. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі № 440/2408/26 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради" про визнання протиправним та скасування рішення. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано від відповідача докази.

30.03.2026 через систему «Електронний суд» позивачем - ОСОБА_1 подане сформоване в системі «Електронний суд» клопотання (вхідний № 21804/26) про зобов`язання відповідача подати заяву свідка.

Вказане клопотання позивач обґрунтував тим, що на підтвердження щотижневого онлайн-навчання членів експертних команд, що проводиться Центром оцінювання функціонального стану особи на базі Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" відповідач надав посилання на електронний лист стосовно Zoom-конференції, яке з вигляду інтерфейсу вказує не на отриманий лист, а на те, що відправник лише створює (пише) це повідомлення, а не надіслав його. Позивач стверджує, що відповідач створив цей "доказ", щоб штучно заповнити прогалину у своїй правовій позиції. Оскільки законодавство вимагає навчання від МОЗ України, а відповідач не може надати сертифікатів (документів), він власноруч створив текст про щотижневі сесії, щоб видати власні маніпуляції за офіційне навчання. З метою розмежування відповідальності за введення суду та позивача в оману суду необхідно достовірно встановити, хто саме створив та використав цей сфабрикований доказ. Заява свідка, на переконання позивача, є єдиним належним способом встановити конкретну особу, яка сфабрикувала доказ, що є підставою для визнання доказу недопустимим та констатації факту зловживання відповідачем процесуальними правами. За таких умов необхідно застосувати аналогію закону - ст. 93 ЦПК України. Отже позивач просить зобов`язати відповідача надати відповіді у формі заяви свідка на поставлені у клопотанні питання.

Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 від 30.03.2026 (вхідний № 21804/26) про зобов`язання відповідача подати заяву свідка, суд виходить з наступного.

За приписами норми частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною шостою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до частини третьої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

За змістом прав та обов`язків учасників справи, визначених пунктом третім частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи мають право, серед іншого: подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

В Постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду нагадує, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві.

Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону.

Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.

Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19), від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20, пункт 6.19), від 13 січня 2021 року у справі № 0306/7567/12 (провадження № 13-73кс19, пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 105).

Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27) застосування аналогії дозволило замінити одного відповідача двома, що і забезпечило справедливість постанови.

Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

При визначенні судом наявності процесуальної аналогії, яка може бути застосована при вирішенні вищевказаного клопотання позивача суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 1 ст. 18) передбачає, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властивий для його розгляду процес. При цьому процесуальними кодексами встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

Згідно з правовою позицією, сформованою у постанові ВС від 01 лютого 2022 р. у справі № 640/18584/20, одна з найголовніших відмінностей вирішення саме публічно правових спорів полягає у презумпції правомірності вимог суб`єкта приватного права, оскільки ст. 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частина 3 ст. 2 КАС України передбачає, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частинами 2-3 статті 80 КАС України встановлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 1 КАС України Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

В клопотанні про зобов`язання відповідача подати заяву свідка шляхом застосування аналогії закону - ст. 93 ЦПК України, позивач фактично визначає підстави, межі повноваження та спосіб дій суду, не передбачений Кодексом адміністративного судочинства України, який визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Таким чином, враховуючи предмет спору та врегульований процесуальним законом порядок здійснення адміністративного судочинства, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати заяву свідка, отже у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 30.03.2026 (вхідний № 21804/26) про зобов`язання відповідача подати заяву свідка слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 7, 9, 167, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 30.03.2026 (вхідний № 21804/26) про зобов`язання відповідача подати заяву свідка, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремо від рішення суду не оскаржується.

Головуючий суддя Р.І. Молодецький