Рішення № 137075287, 03.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2026 року справа №320/59270/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної гвардії України (адреса Україна, 03151, місто Київ, вул. Святослава Хороброго, будинок 9А; ЄДРПОУ 08803498) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 02.10.2025 в частині відмови у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 );

- зобов`язати Головне управління Національної гвардії України в особі комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) статусу учасника бойових дій і видати позивачу посвідчення учасника бойових дій, передбачене п. 9 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Правова позиція сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 у 2014-2015 роках безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в районах її проведення, що підтверджується наказами командувача Національної гвардії України про направлення у службові відрядження до міст Слов`янськ та Краматорськ Донецької області для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», а також наказом від 13.01.2016 № 7 дск, яким оголошено про його безпосередню участь в антитерористичній операції. Позивач зазначає, що 30.09.2025 звернувся до Головного управління Національної гвардії України із заявою про надання статусу учасника бойових дій, однак рішенням комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, оформленим протоколом від 02.10.2025 № 25, йому було відмовлено у наданні такого статусу з підстав залучення до проведення антитерористичної операції на строк менше ніж 30 календарних днів та відсутності документів, передбачених підпунктом 1 пункту 4 Порядку № 413. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 вказує, що право на отримання статусу учасника бойових дій виникло у нього ще під час безпосередньої участі в антитерористичній операції у 2014-2015 роках, тоді як вимоги щодо подання додаткових документів та умова про залучення до проведення антитерористичної операції не менше ніж на 30 календарних днів були запроваджені лише змінами до Порядку № 413 у 2016 році. На думку позивача, застосування до спірних правовідносин вимог законодавства, які набрали чинності після виникнення у нього права на отримання статусу учасника бойових дій, суперечить принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та безпідставно погіршує його правове становище.

09.01.2026 року від уповноваженого представника Головного управління Національної гвардії України надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач зазначив, що підставою для відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій стало його залучення до проведення антитерористичної операції на строк менше ніж 30 календарних днів та відсутність документів, передбачених підпунктом 1 пункту 4 Порядку №413. У зв`язку з цим відповідач вважає оскаржуване рішення законним та просить у задоволенні позову відмовити.

23.02.2026 у відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначив, що наведені відповідачем доводи фактично дублюють мотиви, покладені в основу оскаржуваного рішення комісії. Позивач вказує, що на момент його безпосередньої участі в антитерористичній операції у 2014-2015 роках Порядок №413 не містив вимог щодо подання витягів з наказів керівника оперативного штабу з управління АТО та інших документів, на відсутність яких посилається відповідач. На думку позивача, застосування до спірних правовідносин змін до Порядку №413, внесених у 2016 році, суперечить принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та безпідставно погіршує його становище, оскільки право на отримання статусу учасника бойових дій виникло у нього ще у 2015 році. ОСОБА_1 просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.

Архівним витягом з наказу командувача Національної гвардії України від 03.12.2014 №174 дск підтверджується, що ОСОБА_1 було направлено у службове відрядження до Національної академії Національної гвардії України, військової частини НОМЕР_2 , а також до міст Слов`янськ та Краматорськ Донецької області на період з 02 по 04 грудня 2014 року для перевірки окремих питань стану закупівлі озброєння та виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (участі в антитерористичній операції).

Архівним витягом з наказу командувача Національної гвардії України від 16.12.2014 №183 дск підтверджується прибуття ОСОБА_1 із службового відрядження до міста Слов`янська Донецької області 03 грудня 2014 року.

Відповідно до Архівного витягу з наказу командувача Національної гвардії України від 19.12.2014 №188 дск встановлено, що у грудні 2014 року ОСОБА_1 перебував у службовому відрядженні з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (участі в антитерористичній операції), протягом двох днів.

Архівним витягом з наказу командувача Національної гвардії України від 14.12.2015 №280 дск підтверджується перебування ОСОБА_1 у службовому відрядженні до міста Краматорська Донецької області (штаб АТО) у період з 03 по 04 грудня 2015 року з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (участі в антитерористичній операції). Підставою видання зазначеного наказу, серед іншого, були витяги з наказів про залучення до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції.

Згідно з архівним витягом з наказу командувача Національної гвардії України від 13.01.2016 №7 дск встановлено, що на підставі облікових даних було оголошено про безпосередню участь ОСОБА_1 в антитерористичній операції у грудні 2015 року протягом двох днів за період з 03 по 04 грудня 2015 року та призначено виплату винагороди за таку участь. Як підстави для видання наказу зазначено, зокрема, витяги з наказів про залучення до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції.

30.09.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Національної гвардії України з питання надання йому статусу учасника бойових дій у зв`язку з безпосередньою участю у заходах із забезпечення оборони України та участю в антитерористичній операції у районах міст Слов`янськ та Краматорськ Донецької області у 2014 та 2015 роках. До заяви були додані копії архівних витягів з наказів командувача Національної гвардії України від 03.12.2014 №174 дск, від 16.12.2014 №183 дск, від 19.12.2014 №188 дск, від 14.12.2015 №280 дск та від 13.01.2016 №7 дск.

Листом Головного управління Національної гвардії України від 03.10.2025 позивача повідомлено про прийняття комісією Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни рішення від 02.10.2025 №25 про відмову у наданні йому статусу учасника бойових дій.

Відповідно до витягу з протоколу №25 засідання комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 02.10.2025 комісією розглянуто заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи, зокрема архівні витяги з наказів командувача Національної гвардії України від 03.12.2014 №174 дск, від 16.12.2014 №183 дск, від 19.12.2014 №188 дск, від 14.12.2015 №280 дск та від 13.01.2016 №7 дск. За результатами розгляду комісією прийнято рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій у зв`язку з відсутністю документів, передбачених підпунктом 1 пункту 4 Порядку №413, а також з огляду на залучення особи до проведення антитерористичної операції на строк менше ніж 30 календарних днів.

ОСОБА_1 не погоджується із таким рішенням відповідача, тому звернувся до суду із даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Згідно зі статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII).

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 3 Закону №2232-XII, правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", «Про Збройні Сили України", «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно зі статтею 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

З пункту 19 частини 1 статті 6 Закону № 3551-XII слідує, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі в антитерористичній операції чи в забезпеченні її проведення, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.

Процедура надання статусу учасникам бойових дій регламентується Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок № 413).

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про комісію Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2018 року № 887 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2018 року за № 1339/32791 (надалі Положення № 887), це Положення визначає основні функції, завдання, повноваження та склад комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (далі - Комісія) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів і працівників Національної гвардії України, інших осіб, визначених чинним законодавством (далі - особи), а також порядок організації її роботи.

Пунктами 2, 3 розділу І Положення № 887 встановлено, що комісія утворюється в Головному управлінні Національної гвардії України з метою розгляду питань, пов`язаних із наданням особам статусу учасника бойових дій, учасника війни.

У своїй діяльності Комісія керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України та цим Положенням.

Згідно з пунктами 1, 2 розділу ІІ Положення № 887 основними завданнями Комісії є розгляд питань, вивчення документів та прийняття рішень щодо надання особам статусу учасника бойових дій, учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

З метою забезпечення виконання покладених завдань Комісія має право:

1) вивчати довідки, документи та інші докази, надіслані начальниками територіальних управлінь, закладів вищої освіти, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я та установ, командирами з`єднань, військових частин (підрозділів) Національної гвардії України (далі - командири (начальники) військових частин), іншими особами, визначеними чинним законодавством, чи подані особисто;

2) заслуховувати в разі потреби осіб, свідків, представників державних органів, громадських організацій, рад ветеранів;

3) подавати на розгляд міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - міжвідомча комісія), яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, документи зі спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання;

4) повертати документи командирам (начальникам) військових частин для доопрацювання;

5) приймати рішення про надання статусу учасника бойових дій, учасника війни;

6) приймати рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни;

7) приймати рішення про позбавлення статусу учасника бойових дій, учасника війни;

8) повторно розглядати за рішенням командувача Національної гвардії України (особи, яка виконує його обов`язки) питання про надання статусу учасника бойових дій, учасника війни особам, яким було відмовлено в наданні такого статусу раніше.

Пунктом 4 розділу ІІ Положення № 887 визначено, що комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни в разі:

відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази безпосереднього залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення і є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни;

виявлення факту підроблення документів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни, або надання недостовірних даних про особу;

наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях.

Крім того, відповідно до абзацу 2 пункту 6 Порядку № 413 Комісії вивчають документи, у разі потреби заслуховують пояснення осіб, стосовно яких вони подані, свідків та у місячний строк з дня надходження документів приймають рішення щодо надання статусу учасника бойових дій. За відсутності підстав повертають їх до військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій з метою подальшого доопрацювання.

Суд звертає увагу, що Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 20.08.2014.

Відповідно до п. 2 Порядку № 413 (в початковій редакції) статус учасника бойових дій надавався:

військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції;

працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися і брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.

Однак, постановою КМУ від 08.09.2016 «Про внесення змін до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення» Порядок № 413 було доповнено пунктом 2-1, відповідно до якого статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення.

Особам, які брали участь у виконанні бойових (службових) завдань в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, у проведенні розвідувальних заходів, що підтверджено оперативним штабом з управління антитерористичною операцією, а також які отримали поранення, контузії, каліцтва, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю та ухилення від військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби), статус учасника бойових дій надається незалежно від кількості днів залучення їх до проведення антитерористичної операції.

Крім того, пункт 4 Порядку № 413 викладено в наступній редакції:

Підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення:

витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення;

для осіб, які залучалися до проведення антитерористичної операції на строк менше ніж 30 календарних днів, - документи, зазначені в абзаці другому цього пункту, витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень (журналів бойових дій, оперативних завдань), які підтверджують факт безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, проведення розвідувальних заходів.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається, зокрема поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 413 для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзацах другому та третьому пункту 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій. У разі коли місце постійної дислокації військової частини (органу, підрозділу) або підприємства, установи та організації розташоване безпосередньо у районі проведення антитерористичної операції, документи командирами (начальниками) або іншими керівниками підприємств, установ та організацій подаються на розгляд комісії не раніше ніж через 30 календарних днів після зарахування осіб до списків військової частини (органу, підрозділу) або підприємства, установи та організації чи призначення їх на відповідні посади.

Пунктом 5 Порядку № 413 встановлено, що рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мінюсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами позивача про те, що під час вирішення питання щодо надання йому статусу учасника бойових дій відповідач мав керуватися редакцією Порядку №413, чинною на момент виникнення у позивача права на такий статус. Судом встановлено, що ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції у період з 02.12.2014 по 04.12.2014 та з 03.12.2015 по 04.12.2015, тоді як зміни до Порядку №413, якими було запроваджено додаткові вимоги до документального підтвердження участі в антитерористичній операції та критерій щодо тривалості участі, були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №602.

Відтак застосування до правовідносин, що виникли у 2014-2015 роках, вимог, запроваджених після виникнення у позивача права на отримання статусу учасника бойових дій, призводить до погіршення його правового становища та суперечить принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі.

Зміни до Порядку № 413, які відбулись в 2016 році та які змінили вимоги до осіб, що мають право на отримання статусу учасника бойових дій, не позбавляють позивача права на отримання такого статусу, оскільки зміни у законодавстві відбулись вже після набуття останнім права на отримання статусу учасника бойових дій.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідач при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій мав керуватися редакцією Порядку №413, чинною на момент виникнення у позивача права на такий статус.

Оскільки позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції у періоди з 02.12.2014 по 04.12.2014 та з 03.12.2015 по 04.12.2015, право на отримання статусу учасника бойових дій виникло у нього під час участі в зазначених заходах, тобто не пізніше грудня 2015 року.

Зважаючи на зміст рішення Конституційного суду України від 09.02.1999, № 1-рп/99 до позивача не можуть застосовуватися вимоги, подання додаткових документів за період проходження служби в 2014-2015 роках у редакції, чинній з 08.09.2016.

Відповідно, на момент виникнення у позивача права на отримання статусу учасника бойових дій Порядок №413 не містив вимог щодо подання витягів з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування особи керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією.

Зміни до Порядку №413, на які посилається відповідач як на підставу для відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №602 та набрали чинності 16.09.2016, тобто після виникнення у позивача права на отримання зазначеного статусу. Зазначені зміни встановили додаткові вимоги до документального підтвердження участі особи в антитерористичній операції та, у спірних правовідносинах, фактично погіршують становище позивача, а тому не можуть застосовуватись до обставин його участі в антитерористичній операції у 2014-2015 роках.

При цьому суд враховує, що оскаржуване рішення ґрунтується, зокрема, на відсутності документів, вимога щодо подання яких була запроваджена після виникнення у позивача права на отримання статусу учасника бойових дій, що свідчить про неправильне застосування відповідачем норм Порядку №413 при вирішенні заяви позивача.

Суд приймає до уваги правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №140/13919/21, відповідно до якої під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень суд повинен виходити з мотивів, покладених в основу такого рішення, а доводи відповідача, які не були підставою для його прийняття, не можуть використовуватися для додаткового обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення.

Так, Верховний Суд зазначив, що якщо суб`єкт владних повноважень прийняв рішення про відмову з одних підстав, то під час судового розгляду він не вправі посилатися на інші обставини чи недоліки поданих документів, які не були покладені в основу такого рішення, оскільки такі доводи виходять за межі предмета перевірки оскаржуваного акта.

Зазначена правова позиція підлягає застосуванню і в цій справі, оскільки рішення про відмову ОСОБА_2 у наданні статусу учасника бойових дій було прийнято з визначених відповідачем мотивів. Відтак під час судового розгляду правомірність такого рішення має оцінюватися виключно через підстаив, зазначених у самому рішенні, а посилання відповідача на інші обставини, документи чи додаткові підстави для відмови, які не були покладені в основу спірного рішення, не можуть братися судом до уваги як належне обґрунтування його правомірності.

Окрім цього, судом встановлено, що 30.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної гвардії України із заявою про розгляд матеріалів щодо надання йому статусу учасника бойових дій. У заяві позивач зазначив, що брав участь в антитерористичній операції у районі міста Слов`янськ Донецької області з 02.12.2014 по 04.12.2014 та у районі міста Краматорськ Донецької області з 03.12.2015 по 04.12.2015.

До заяви позивач додав згоду на збір та обробку персональних даних, копії архівних витягів з наказів командувача Національної гвардії України від 03.12.2014 №174 дск, від 16.12.2014 №183 дск, від 19.12.2014 №188 дск, від 14.12.2015 №280 дск та від 13.01.2016 №7 дск, копію паспорта громадянина України та дві фотокартки розміром 3x4 см.

Подані позивачем архівні витяги містять відомості про його направлення до районів проведення антитерористичної операції, виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», а також про його безпосередню участь в антитерористичній операції.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.06.2025 у справі №620/11392/24, відповідно до якої визначальною підставою для надання статусу учасника бойових дій є підтвердження факту безпосередньої участі особи у відповідних заходах, тоді як документи є засобом доведення таких обставин, а не самостійною та виключною умовою для надання відповідного статусу. Верховний Суд наголосив, що повноваження відповідної комісії не обмежуються формальною перевіркою поданих документів, а передбачають здійснення всебічної та об`єктивної перевірки обставин, які можуть підтверджувати участь особи у відповідних заходах.

Проте при вирішенні заяви позивача відповідач обмежився посиланням на відсутність окремих документів та на недостатню тривалість участі позивача в антитерористичній операції, застосувавши при цьому редакцію Порядку №413, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, і не надав належної оцінки поданим позивачем документам, що містять відомості про його безпосередню участь в антитерористичній операції.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, оформлене пунктом 133 протоколу засідання комісії від 02.10.2025 №25, про відмову ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Національної гвардії України в особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та видати відповідне посвідчення, суд зазначає таке.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Практика Верховного Суду (Великої Палати) дає змогу зробити висновки, що для перевірки, чи діяв орган на підставі та в межах своїх повноважень, доцільно з`ясувати, зокрема: чи є ці повноваження дискреційними; якщо так, то чи їхня реалізація (нереалізація) може бути об`єктом судового контролю, чи ж дискреція адміністративного органу має виключний характер; якщо ж реалізація дискреційних повноважень може зазнати судового втручання для захисту порушених прав особи, то чи переслідував орган легітимну мету, чи діяв прозоро і в якомога послідовній спосіб; чи дотримав процедурні гарантії; чи належно вмотивував рішення; чи не є воно свавільним (довільним), нераціональним, не підтвердженим доказами або ж помилковим щодо юридичних фактів; необ`єктивним або явно несправедливим.

Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

Усі ці принципи дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості - втілені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, як критерії для перевірки оскаржених рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу.

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер`їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

У той же час, адміністративний суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити конкретні дії лише за умови, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує.

Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Згідно з приписами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України , суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушеного права позивача, зобов`язавши відповідача повторно розглянути документи щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та прийняти рішення з урахуванням правових висновків, які викладені судом у рішенні.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги частково знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 28.11.2025 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної гвардії України витрати по сплаті судового збору у розмірі 605, 60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

З огляду на наведене та керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної гвардії України (адреса Україна, 03151, місто Київ, вул. Святослава Хороброго, будинок 9А; ЄДРПОУ 08803498) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, оформлене пунктом 133 протоколу засідання комісії від 02 жовтня 2025 року №25, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій.

3. Зобов`язати Головне управління Національної гвардії України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 вересня 2025 року про надання статусу учасника бойових дій та прийняти рішення за результатами її розгляду з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 605, 60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної гвардії України (адреса Україна, 03151, місто Київ, вул. Святослава Хороброго, будинок 9А; ЄДРПОУ 08803498).

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Копію рішення направити учасникам справи (їх представникам).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.