Рішення № 137075218, 01.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року Київ справа №320/48932/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРМІСЬКЛІФТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

встановив:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Київського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРМІСЬКЛІФТ», в якій позивач просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРМІСЬКЛІФТ» за невиконання нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ, на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 50 781,71 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач не виконав норматив щодо чисельності робочих місць для осіб яким встановлена інвалідність, чим порушено норми частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875 (далі також - Закон №875).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників за наявними матеріалами справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, де зазначив, що територіальним органом Держпраці не була проведена перевірка, за результатами якої встановлений факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік. Крім того, 29.12.2023, ТОВ «УКРМІСЬКЛІФТ» затверджено штатний розпис, загальна чисельність штату двадцять сім робочих місць. При цьому, 01.03.2024 було додано посаду юрисконсульта. Так, 07.05.2024 додано посаду менеджера (управителя) з постачання. В подальшому, 08.05.2024 прийнято на посаду менеджера (управителя) з постачання особу з інвалідністю, яку 11.06.2024 звільнено менеджера (управителя) з постачання за угодою сторін. Вважає, що позивач жодним чином не мав права формувати розрахунок оскільки не мав підтверджуючої інформації про виявлені порушення законодавства в сфері трудових відносин, які встановлюються в порядку ст. 19 Закону № 875-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2017 № 70. Розрахунок, що додано до позовної заяви не відповідає фактичним обставинам, оскільки в 2024 році, особа з інвалідністю працювала з 08.05.2024 по 11.06.2024, що не враховано при формуванні розрахунку.

З огляду на наведене, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРМІСЬКЛІФТ» (код ЄДРПОУ 43323147; адреса: вул. Храпачанська, буд. 70, м. Біла Церква, Київська обл., 09100) перебуває на обліку в Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Київським обласним відділенням фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі, за допомогою Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, та направлено такий розрахунок відповідачу.

Згідно з цим розрахунком, середньооблікова кількість штатних працівників: 8 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність: 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо працює від 8 до 25 осіб, становить 1 особа.

Оскільки відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році осіб з інвалідністю та в строк до 15.04.2025 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте ним, в розмірі 48 548, 87 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом. Окрім того, позивач нарахував відповідачу пеню за період з 16.04.2025 по 16.07.2025 в сумі 2 232, 84 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 15 Європейської соціальної хартії (переглянутої), Страсбург, 3 травня 1996 року (Хартію ратифіковано із заявами Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року; European Social Charter) з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема:

1. вжити необхідних заходів для забезпечення особам з інвалідністю орієнтування, освіти та професійної підготовки, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах;

2. сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які можуть заохочувати роботодавців приймати на роботу осіб з інвалідністю і утримувати їх у звичайному виробничому середовищі та пристосовувати умови праці до потреб осіб з інвалідністю, або, коли це видається неможливим у зв`язку з інвалідністю, шляхом облаштування або створення спеціальних робочих місць з урахуванням ступеня інвалідності. У деяких випадках такі заходи можуть вимагати використання спеціалізованих служб працевлаштування та надання допомоги;

3. сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.

Закон № 875-ХІІ (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Колегія суддів звертає увагу, що практика Верховного Суду щодо застосування положень цього Закону сформована, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № П/811/696/17, від 13 березня 2018 року у справі № 809/1377/17, від 10 липня 2018 року у справі №П/811/722/17 та від 27 листопада 2018 року у справі № П/811/698/17.

Так, статтею 17 цього Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Статтею 18 Закону України № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини дев`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, у яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Крім цього, статтею 20 вказаного вище Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Процедура подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості визначена Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року (в редакції від 10 квітня 2019 року).

Так, відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Згідно з пунктом 4 Порядку зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2017 року № 70 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року № 466) розгляд питання щодо зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період підприємствам, установам, організаціям, фізичним особам, які використовують найману працю, та господарським об`єднанням, до складу яких входять підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, здійснюється територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) протягом 30 календарних днів після подання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. У разі наявності розбіжностей показників у звітах про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю відділення Фонду протягом десяти календарних днів після виявлення розбіжностей повідомляє письмово підприємство, установу, організацію, фізичну особу, яка використовує найману працю, та господарське об`єднання, до складу якого входять підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, територіальний орган Держпраці, про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період.

Таким чином, у разі надходження звіту від роботодавця, територіальне відділення Фонду соціального захисту інвалідів у термін до 30 календарних днів приймає рішення щодо зарахування чи незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць. У випадку, коли ж у показниках звіту наявні розбіжності, то відділення Фонду повідомляє не лише суб`єкта, що звітує, а й відповідний територіальний орган Держпраці.

Частиною восьмою статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» регламентовано Порядком проведення перевірки.

Предметом проведення перевірки, відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, є реєстрація суб`єктів господарювання у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів; подання суб`єктами господарювання до відділень Фонду звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Однією із підстав для проведення позапланової перевірки суб`єкта господарювання для встановлення виконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є невиправлення помилки у звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у строк до п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення Фонду (пункт 9 Порядку проведення перевірки).

Відповідно до пункту 16 Порядку проведення перевірки у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.

Пунктом 17 вказаного Порядку визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.

З огляду на вищенаведені положення законодавства України суд робить висновок, що саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок перевірки суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Підставою для призначення територіальним органом Держпраці позапланової перевірки є, зокрема, повідомлення відділення Фонду про невиправлення помилки у звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у строк до п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення Фонду щодо незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Як встановлено судом, представник відповідача звертався з адвокатськими запитами, зокрема до Держпраці для підтвердження того, що до або після формування розрахунку, позивач не надав до територіального органу Держпраці інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також, що територіальним органом Держпраці не була проведена перевірка, за результатами якої встановлений факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік.

Так, листом Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці Державної служби України з питань праці від 03.11.2025 №Ц/2/33878-25, повідомило, що у 2024 році управлінням інспекційної діяльності у Київській області позапланові заходи державного нагляду (контролю) щодо ТОВ «УКРМІСЬКЛІФТ» з питань дотримання вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідно до Постанови КМУ від 31.01.2017 №70 не проводилась. Разом з тим, повідомлено, що інформація від Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю щодо можливих порушень зазначеним Товариством за 2024 рік до Міжрегіонального управління не надходила.

Суд також звертає увагу на те, що повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць самі собою юридичних наслідків не створюють, а лише зобов`язують суб`єкта господарювання виправити дані звітного документу. У разі, коли звітність не виправлена, то відділення Фонду зобов`язане повідомити територіальний орган Держпраці, який у межах позапланової перевірки встановлює дотримання чи недотримання роботодавцем виконання вимог законодавства зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць може свідчити лише про розбіжність у даних звітності, а не про невиконання суб`єктом господарювання встановленого нормативу.

Після затвердження постановою Кабінету міністрів України №466 від 5 червня 2019 року «Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю» та внесення змін до статті 19 Закону № 875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

Таким чином, сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів у 2024 році, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

В свою чергу, відповідачем надано до суду докази працевлаштування ОСОБА_1 , з 08.08.2024 по 11.06.2024, яка є інвалідом 2 (другої) групи - довічно, що підтверджується Довідкою до Акту огляду МСЕК серії АВ №1090558 та посвідченням серія НОМЕР_1 .

При цьому, слід зазначити, що Законом №875-XII визначено працевлаштування інвалідів шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування особи з інвалідністю.

Крім того, відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону 5067-VI роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI, наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Цим же Наказом затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Пунктами 5, 6 цього Порядку передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Тобто, положення пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI стосуються подання територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Державної служби зайнятості) інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення відповідно до форми звітності №3-ПН, водночас у справі, яка розглядається, спірне питання стосується подання звітності до територіального органу Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за формою 10-ПОІ відповідно до статей 18, 19 Закону № 875-XII.

З огляду на вищезазначене, положення пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI до спірних відносин не застосовуються.

Тому, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «УКРМІСЬКЛІФТ» про стягнення заборгованості.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується відсутність порушення відповідачем положень законодавства, внаслідок чого позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки суд відмовив у задоволені позову, а також у зв`язку із відсутністю витрат відповідача за правилами статті 139 КАС України підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.