Рішення № 137075053, 02.06.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2026 р. справа № 300/5574/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмови у призначенні пенсії та зобов`язання призначити дострокову пенсію за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено їй у призначенні дострокової пенсії за віком як матері дитини з інвалідністю з дитинства. Медичними документами підтверджено, що діагноз ДЦП її сину було встановлено ще у віці до трьох років. У подальшому здійснювалося тривале та інтенсивне лікування, а в жовтні 2008 року комісією МСЕК встановлено інвалідність II групи. Згодом, у листопаді 2014 року, інвалідність змінено на III групу з визначенням терміну - довічно. Стверджує, що на час подання заяви їй виповнилося 55 років (55 років і 1 місяць), страховий стаж становить 21 рік 1 місяць 22 дні та позивач є матір`ю дитини, щодо якої документально встановлено у належному порядку статус особи з інвалідністю з дитинства. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що ОСОБА_1 23.06.2025 звернулася до територіальних органів Пенсійний фонд України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, - Головне управління Пенсійний фонд України в Одеській області, яке уповноважено розглянути подану позивачем заяву. За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача становив 21 рік 1 місяць 22 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано 2004 рік як час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки відсутня довідка органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги, а також не надано документи, передбачені підпунктом 6 пункту 2.1 та пунктом 2.18 Порядку № 22-1, а саме, відсутні первинний медичний висновок про час настання інвалідності у дитини або висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (а.с.79).

Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 23.06.2025 у віці 55 років звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком (а.с.54).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 01.07.2025 № 092750013149 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058, оскільки відсутні документи, що визначають право на призначення цього виду пенсії. Зазначено, що за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж склав 21 рік 1 місяць 22 дні. За наданими документами до страхового стажу не зараховано 2004 рік, як час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки відсутня довідка органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги; не надано документи, передбачені підпунктом 6 пункту 2.1 та пунктом 2.18 Порядку №22-1, а саме: відсутні первинний медичний висновок про час настання інвалідності у дитини або висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (а.с.7).

Згідно із змістом розрахунку стажу, страховий стаж позивача становить 21 рік 01 місяць 22 дні (а.с.77).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (надалі також Закон України № 1058-IV), який набрав чинності з 01.01.2004.

Статтею 1 Закону України № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із статтею 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства право на дострокову пенсію за віком мають, зокрема, матері, які виховали осіб з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі також - Порядок №22-1).

Так, відповідно до підпункту 6 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком, зокрема, жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку,- документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).

Пунктом 2.17 Порядку №22-1 визначено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Згідно з пунктом 2.18 Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров`я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров`я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.

Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані від органів, що призначають допомогу, відомості про вид отриманої допомоги та період її одержання (за наявності).

Позивачем до заяви про призначення пенсії було додано, зокрема, довідку Київського науково-дослідного інституту травматології та ортопедії від 13.06.2003 № 443902 про те, що ОСОБА_2 (син позивачки) з 10.06.2003 по 13.06.2003 перебував на лікуванні; виписку з історії хвороби стаціонарного хворого № 443902 ОСОБА_2 з 12.05.2003 по 16.05.2003; виписку з історії хвороби № 2238/93 з 15.03.1993 по 13.04.1993, а також довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АЕ № 0094830, у якій зазначено, що ОСОБА_2 з 20.11.2014 встановлено ІІІ групу інвалідності з дитинства, довічно (а. с. 59, 65, 67, 69).

За змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (надалі також - Положення №1317, чинне станом на дату встановлення сину позивача ІІІ групи інвалідності), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.

Згідно з пунктом 14 цього Положення №1317 причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.

Водночас у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України № 875-XII, ані в Законі України № 2109-III. При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту абзацу 4 пункту 3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV вбачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Таким чином, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону України № 2961-IV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року за № 917, передбачено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Такий висновок ЛКК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV. Встановлення органами медико-соціальної експертної комісії інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що пункт 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням статті 17 Закону України № 1788-XII та статті 26, абзацу 4 пункту 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

Крім того, у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію про те, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття "інвалід з дитинства" як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 у справі № 336/2781/17-а (2а/336/294/17), від 18.01.2022 у справі № 448/1650/17, від 19.01.2022 у справі № 636/2618/17, від 18.07.2022 у справі № 448/1650/17.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14.05.1997, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 71).

У позові позивач зазначає, що в жовтні 2008 року (тобто у 17-річному віці) комісією МСЕК встановлено її сину інвалідність II групи.

Однак жодних доказів на підтвердження вказаного ані пенсійному органу, ані суду не надано.

Позивач надала суду направлення на МСЕК ОСОБА_2 від 28.10.2008 (а. с. 37).

Надалі ОСОБА_2 з 20.11.2014 встановлено ІІІ групу інвалідності з дитинства (тобто у 24-річному віці) довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АЕ № 0094830.

Однак зміст вказаних документів не містить висновків закладів охорони здоров`я про наявність у ОСОБА_2 медичних показань для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Позивачем ані органу Пенсійного фонду, ані до суду не надано відповідного висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що її син мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку та/або висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновку про час настання інвалідності).

Таким чином, позивачем до заяви про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як матері особи з інвалідністю з дитинства не надано належних документів на підтвердження права на отримання вказаного виду дострокової пенсії.

Варто зазначити, що рішення відповідача від 01.07.2025 в частині не зарахування до її страхового стажу роботи 2004 року позивач не оскаржувала.

Суд наголошує, що визначальним для призначення дострокової пенсії після досягнення 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини (до шестирічного віку) або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю з дитинства до досягнення вказаного віку.

Однак за встановлених обставин справи позивачка не підтвердила належними документами права на призначення їй дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства за п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV, а тому відповідач, відмовляючи у призначенні позивачці дострокової пенсії, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, в задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ),

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65012).

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.