Ухвала суду № 137074759, 03.06.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у зміні способу виконання судового рішення

03 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/16868/24

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про зміну порядку і способу виконання рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

установив:

До суду надійшла заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідач подав заперечення на заяву про зміну способу виконання рішення суду.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, із заявами, клопотаннями на адресу суду не зверталися.

Відповідно до положень частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

У зв`язку з цим, відповідно до вимог частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, заяву розглянуто судом в порядку письмового провадження.

Вирішуючи заяву про зміну способу і порядку виконання рішення, суд виходить з такого.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відтак, поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке стосується виконавчого провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій виконавцем відповідно до Закону України Про виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту.

Під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.

Тобто, зі змісту вказаної норми випливає, що суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів, може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, або ж відмовити по такому питанню, не змінюючи при цьому його змісту.

При цьому, суд при розгляді питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення може змінити спосіб та порядок виконання рішення лише у виняткових випадках.

Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі №490/9519/16-а сформульовано такий правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.

Судом установлено, що відповідачем нараховано спірні суми на виконання рішення суду, однак через відсутність коштів, такі не виплачено.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Згідно із пунктом 20 та пунктом 29 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства.

Суд ураховує те, що право стягувача на отримання певних виплат не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань встановлених судовим рішенням.

Поряд з цим, у розглядуваному випадку йдеться не про право особи на зазначені виплати, а про правові підстави для зміни способу та порядку виконання судового рішення, зміна яких не захистить право позивача на отримання доплати, оскільки вона ставиться в залежність від відповідного бюджетного фінансування.

При цьому суд зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості перед стягувачем, не є власністю відповідача і не знаходяться на його рахунках.

Фактичне, у повному обсязі, виконання судового рішення можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України.

У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості позивачу.

Водночас стягнення з суб`єкта владних повноважень коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.

Отже, зазначені обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту зміни порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України, а навпаки вказують на те, що така зміна призведе до зміни способу судового захисту у цій справі, що суперечить цільовому призначенню даного процесуального інституту.

Ураховуючи викладене, заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення суду відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дати її постановлення.

Суддя Т.О. Окис