Рішення № 137074427, 03.06.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/25562/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 24.10.2025 №064150019276 про відмову у призначенні пенсії за віком та лист про відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28.10.2025 №0600-0206- 8/94431;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 03.10.2025 відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 1058-IV із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи у Азовському морському пароплавстві з 13.04.1988 до 28.02.2002 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.11.1987.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки її страховий стаж підтверджується записами трудової книжки. Вказує на те, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. При цьому, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. В зв`язку з чим вважає, відмову відповідача у призначенні пенсії протиправною та такою, що порушує її гарантоване Конституцією та Законами України право на отримання пенсії.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзивах відповідачі просять у задоволенні позову відмовити. Зазначають, що у позивач недостатньо страхового стажу для призначення пенсії. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки від 30.11.1987 НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутня печатка підприємства на якому заповнювалася вперше трудова книжка та підпис відповідальної особи за видачу трудових книжок.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.10.2025 подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон №1058). Заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів.

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 24.10.2025 №064150019276 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.

У рішенні зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки від 30.11.1987 НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутня печатка підприємства на якому заповнювалася вперше трудова книжка та підпис відповідальної особи за видачу трудових книжок. Однак, страховий стаж зараховано з 01.01.1999 згідно даних, які містяться в системі персоніфікованого обліку.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, від 28.10.2025 №0600-0206-8/94431 повідомлено позивача про винесене рішення.

Позивач вважає таке рішення протиправним, тому звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003.

Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України №1058-IV та Закону України №1788-XII свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2004 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

У спірному рішенні зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки від 30.11.1987 НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутня печатка підприємства на якому заповнювалася вперше трудова книжка та підпис відповідальної особи за видачу трудових книжок. Крім того, адреса вказана в заяві про призначення пенсії не відповідає адресі, зазначеній у довідці від 15.09.2022.

Суд не погоджується з таким рішенням, з огляду на таке.

Варто вказати, що на час заповнення трудової книжки в частині спірного періоду діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993) (далі - Інструкція № 162).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців".

Згідно положень пункту 1, 13, 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (із змінами, далі- Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.

Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Отже, позивач не може нести відповідальність за допущені роботодавцем помилки у трудовій книжці.

За таких обставин на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.

Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 30.11.1987 , позивач працював у Азовському морському пароплавстві з 13.04.1988 до 28.02.2002 безперервно.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність печатки підприємства на якому заповнювалася вперше трудова книжка та підпис відповідальної особи за видачу трудових книжок не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період.

Отже, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 24.10.2025 №064150019276 про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав порушень при заповненні трудової книжки є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується вимог в частині визнання протиправним та скасування листа про відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28.10.2025 №0600-0206- 8/94431, суд зазначає, що лист, який оскаржується не є рішенням органу пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії, чи рішенням про не зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу.

Вказаний лист носить інформаційний характер і не тягне за собою жодних юридичних наслідків для позивача, оскільки вказаним листом лише повідомлено про прийняте ГУПФУ в Кіровоградській області рішення.

Відтак, вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача зобов`язального характеру.

Позивач просить зарахувати до страхового стажу періоди роботи у Азовському морському пароплавстві з 13.04.1988 до 28.02.2002 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.11.1987.

В той же час, як вбачається з розрахунку стажу, що дає право на пенсію, до страхового стажу позивача зараховано періоди з 16.02.1988 по 25.10.1988 та з 01.01.1999 по 28.02.2002.

У відзиві відповідач також зазначає, що до страхового стажу позивача зараховано періоди з 16.02.1988 по 25.10.1988 та з 01.01.1999 по 28.02.2002.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для повторного зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача.

Разом з тим, згідно наданого розрахунку стажу до страхового стажу не зараховано період роботи з 26.10.1988 по 31.12.1998.

При цьому, як вже зазначалося, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.11.1987 позивач у вказаний період працював у Азовському морському пароплавстві, тому такий підлягає зарахуванню, що відповідачем протиправно не було зроблено

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії щодо самостійного розрахунку стажу, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.

Суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, та не уповноважений на підрахунок стажу для призначення пенсії.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Понесені судові витрати підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) , Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А,м. Кропивницький, Кіровоградська обл., Кропивницький р-н,25009. РНОКПП/ЄДРПОУ: 20632802), про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 24.10.2025 №064150019276 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

03.06.26