Рішення № 137074318, 03.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокуСправа №160/34875/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним дії та зобов`язати вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.12.2011 року та довідки виданої Головним Управлінням МВС України в Дніпропетровській області від 16.07.2025 року № 20/8-270/лп;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 04.10.1982 по 19.03.1982 року та перерахувати пенсію починаючи з 27.08.2025 р.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вона зверталась з заявами від 27.08.2025 та 07.10.2025 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності. Відповідач листами від 23.09.2025 та 04.11.2025 повідомив про неможливість зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.12.2011 року та довідки виданої Головним Управлінням МВС України в Дніпропетровській області від 16.07.2025 року № 20/8-270/лп з 04.10.1982 року у зв`язку з відсутністю даних про наказ прийому на роботу та через звернення із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не в порядку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1. Вважаючи протиправними дії відповідача у спірних відносинах позивачка звернулась до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 22 грудня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.

Згідно з довідками Дніпропетровського окружного адміністративного суду «Про доставку електронного листа», документ в електронному вигляді «ст.262 ч.5 «Ухвала про відкриття спрощеного провадження» від 22.12.2025 по справі №160/34875/25 надіслано одержувачу Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в його електронний кабінет і доставлено до цього кабінету 24.12.2025.

Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Частиною першою статті 261 КАС України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк (протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі), суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

27.08.2025 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності та перерахунку пенсії.

Відповідачем листом від 23.09.2025 за вих. № 45835-35360/Д-01/8-0400/25 повідомлено позивачу про те, що загальний страховий стаж становить 36 років 3 місяці 11 днів. Стаж зараховано з 21.03.1989 відповідно до довідки від 16.07.2025 № 20/8-270-лп. Період з 04.10.1982 не взято до розрахунку пенсії у зв`язку з відсутністю даних про наказ про прийом на роботу.

07.10.2025 позивачка повторно звернулась до відповідача про проведення перерахунку пенсії на підставі записів у трудовій книжці.

04.11.2025 відповідач повідомив, що відповідно до п. 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Закону України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 якщо наявних документів для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк (не пізніше трьох місяців з дня звернення за призначенням пенсії) розмір пенсії переглядається з дати призначення.

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону визначає, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Судом встановлено, що при призначенні позивачці пенсії за віком з 16.05.2025 року пенсійним органом страховий стаж ОСОБА_1 складає 36 років 03 місяці 11 днів, та зарахований він з 21.03.1989 по 30.06.2025 року. До страхового стажу не було зараховано період її роботи на посаді реєстратора обласного адресного бюро в Управлінні внутрішніх справі Дніпропетровського облвиконкому з 04.10.1982 по 20.03.1989, що підтверджено Розрахунком стажу, що знаходиться в матеріалах справи.

Як зазначає відповідач у відповіді від 23.09.2025 за вих. № 45835-35360/Д-01/8-0400/25, період роботи з 04.10.1982 по 20.03.1989 не взято до розрахунку страхового стажу у зв`язку з відсутністю даних про наказ про прийом на роботу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Судом досліджено записи трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 28.12.2011, відповідно до яких остання в спірний період працювала (далі мов. оригіналу рос.):

- 04.10.1982 прийнята на роботу на посаду реєстратора обласного адресного бюро УВС

(наказ УВС від 14.04.1984 № 138) (запис № 1);

- 20.03.1989 переведена на посаду старшого реєстратора обласного адресного бюро УВС (наказ УВС від 23.03.1989 № 97 о/с) (запис № 2).

Суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, було врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанова № 656) та даною Інструкцією.

За пунктом 1 Постанови №656 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної Постанови № 656 встановлено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть мати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Як передбачено частиною п`ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, окрім наведеної обставини, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на соціальне забезпечення.

Також судом враховано як релевантну до обставин даної справи судову практику, а саме в п. 30 постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а міститься наступний правовий висновок: «Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Окрім того, суд відзначає, що у справі № 229/3431/16-а (постанова від 12.12.2019) Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховуючи ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об`єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Також трудовий стаж підтверджується довідкою, виданою Головним Управлінням МВС України в Дніпропетровській області від 16.07.2025 року № 20/8-270/лп згідно якої, ОСОБА_1 , з 04.10.1982 по 20.03.1989 працювала реєстратором обласного адресного бюро Управління внутрішніх справ Дніпропетровського облвиконкому (відсутній наказ в архівній особовій справі). Затверджена на посаді наказом УВС від 14.04.1984 № 138.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача період роботи з 04.10.1982 по 20.03.1989 на посаді реєстратора обласного адресного бюро Управління внутрішніх справ Дніпропетровського облвиконкому згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.12.2011 та довідки, виданої Головним Управлінням МВС України в Дніпропетровській області від 16.07.2025 року № 20/8-270/лп.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок пенсії, суд зазначає наступне.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2ст. 245 КАС України).

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ч. 2 ст. 46 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З урахуванням наведеного, а також враховуючи обставини справи, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 04.10.1982 по 20.03.1989 на посаді реєстратора обласного адресного бюро Управління внутрішніх справ Дніпропетровського облвиконкому згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.12.2011 та довідки, виданої Головним Управлінням МВС України в Дніпропетровській області від 16.07.2025 року № 20/8-270/лп, та провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 16.05.2025 року (дати призначення пенсії).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідачами не доведено правомірності своїх дій та прийнятих рішень, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77-78, 90, 139, 243-246, 250, 255, 294, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним дії та зобов`язати вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.12.2011 року та довідки виданої Головним Управлінням МВС України в Дніпропетровській області від 16.07.2025 року № 20/8-270/лп;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.10.1982 по 20.03.1989 на посаді реєстратора обласного адресного бюро Управління внутрішніх справ Дніпропетровського облвиконкому згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.12.2011 та довідки, виданої Головним Управлінням МВС України в Дніпропетровській області від 16.07.2025 року № 20/8-270/лп, та провести перерахунок пенсії з 16.05.2025 року (дня призначення пенсії за віком).

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 969,00 грн. (дев`ятсот шістдесят дев`ять гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева