Рішення № 137073911, 03.06.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/14527/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС» (далі ТОВ «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС», позивач) до Волинської митниці, в`якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.08.2025 №UA2050002025261, №UA2050002025262 видані Волинською митницею.

- №0000038 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «Мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності» на загальну суму 67 888,66 грн;

- №0000039 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість з ввезених на митну територію України товарів (крім лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів та медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а також лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, дозволених для застосування у межах клінічних випробувань, дозвіл на проведення яких надано центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я)» на загальну суму 13 577,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків контролюючого органу, покладених в основу оскаржуваних податкових-повідомлень рішень. Пояснено, що митний орган безпідставно відмовив ТОВ «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС» у застосуванні преференційного режиму оподаткування товару, який ввозився з території Європейського Союзу та був випущений у вільний обіг на території України за наслідками його митного оформлення, через непідтвердження позивачем преференційного характеру походження товару.

Ухвалою судді від 15.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в`якому просять у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування зазначають, що з урахуванням отриманої інформації від уповноважених органів Угорщини перевіркою встановлено безпідставне застосування позивачем пільги, передбаченою Угодою, та відповідно відсутність підстав для преференційного оподаткування ввезених товарів при здійсненні їх митного оформлення в Україні за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставок ввізного мита за преференцією « 410». Зазначене, не підтвердження преференційного походження товарів в контексті Угоди, стало підставою для визначення податкового зобов`язання - ввізного мита, - 200749,79 грн, податку на додану вартість в сумі 40 149,96. У даному випадку, формальна наявність поданого до митного оформлення Закарпатській митниці сертифікату з перевезення (походження) товарів форми EUR.1, за видачу яких несуть відповідальність експортери, не є достатньою підставою для висновку про вчинення позивачем всіх необхідних та залежних від нього дій для здійснення декларування «преференційного походження» ввезених товарів та отримання пільги - тарифної преференції. Діючи добросовісно та застосовуючи тарифну преференцію по сплаті ввізного мита за зниженим рівнем ставки ввізного мита, суб`єкт господарювання безсумнівно повинен переконатися, що поставлені експортерами товари дійсно є товарами «преференційного походження» відповідно до положень вищезазначеної Угоди, а не покладатися лише на відповідальність експортерів відповідних декларацій інвойс, декларацій походження та сертифікатів з перевезення (походження) товарів форми EUR.1. Тобто, платником податків, в обґрунтування мотивів вибору контрагента, в ході проведення перевірки не надано достатніх доказів обставин укладання і виконання зовнішньоекономічних договорів, та можливості і необхідності проведення перевірки ділової репутації контрагентів, а також повноважень осіб, які діють від імені таких підприємств. У зазначених зовнішньоекономічних відносинах обов`язок з декларування та визначення і сплати мита та податків, згідно вимог українського законодавства і ратифікованих Верховною Радою України міжнародних договорів України, має саме позивач, а тому саме український учасник зовнішньоекономічної діяльності, а не продавець товару, несе відповідальність за повноту виконання цього обов`язку. Є помилковими посилання представника позивача на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені раніше ніж позивач отримав Акт перевірки, що унеможливлювало право позивача на подання заперечень Так, з Актом про результати перевірки позивач ознайомився особисто 19.01.2026 що засвідчено його особистим підписом про отримання примірника Акта. При цьому позивач не заявив про незгоду із висновками Акта перевірки та про намір подання відповідних заперечень.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 19.09.2022 між ТОВ «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС» (покупець) та компанією UAB Mondega (продавець) укладено договір купівлі-продажу №19/09, за умовами якого продавець продав, а покупець купив на базових умовах згідно Інкотермс-2010 DAP товар: напівпричіп-цистерна Cardi TC номер кузова НОМЕР_1 , 2012 року випуску.

На підтвердження наявної преференції щодо сплати мита було подано сертифікат про походження товару форми EUR.1 №А754123, виданий експортером UAB Mondega та рахунок-фактуру від 19.09.2022 №958.

Також між ТОВ «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС» (покупець) та компанією UAB Mondega (продавець) укладено договір купівлі-продажу №02/11 від 02.11.2022, предметом якого був сідловий тягач, марка DAF, номер кузова НОМЕР_2 , 2016 року випуску.

На підтвердження наявної преференції щодо сплати мита було подано сертифікат про походження товару форми EUR.1 №А754122, виданий експортером UAB Mondega та рахунок-фактуру від 02.11.2022 №979.

Окрім того, між ТОВ «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС» (покупець) та компанією UAB Mondega (продавець) укладено договір купівлі-продажу №27/07 від 27.07.2022 за умовами якого продавець продав, а покупець купив на базових умовах згідно Інкотермс-2010 DAP товар: напівпричіп марки Schmitz SCB*S3B, номер кузова НОМЕР_3 , 2015 року випуску.

На підтвердження наявної преференції щодо сплати мита було подано сертифікат про походження товару форми EUR.1 №А745912, виданий експортером UAB Mondega та рахунок-фактуру від 27.07.2022 №934.

26.06.2025 у зв`язку з надходженням документально підтвердженої інформації від уповноваженого митного органу Словаччини від 05.06.2023 №283222/2023-2000102/180Не про непідтвердження преференційного походження товару, зазначеного у сертифікатах з перевезення, які надавалися при митному оформленні товарів за митними деклараціями від 12.09.2022 №UA204060/2022/011103, від 17.11.2022 №22UA204060013662U7, від 18.11.2022 №22UA204060013699U4 прийнято наказ №335 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ТОВ «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС» вимог законодавства України з питань митної справи».

На підставі наказу Волинської митниці від 26.06.2025 №335 відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка дотримання ТОВ «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС» вимог законодавства України з питань митної справи в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування товару за МД: від 12.09.2022 №UA204060/2022/011103, від 17.11.2022 №22UA204060013662U7, від 18.11.2022 №22UA204060013699U4, за результатами вказаної перевірки складено акт від 22.07.2025 №92/25/7.3-19/17/41759273, згідно із висновками якого встановлено порушення позивачем:

- вимог статті 16 Протоколу 1 Угоди, статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини першої статті 257, частини п`ятої статті 280 МК України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 200 749,79 грн;

- пункту 190.1 статті 190 ПК України, в результаті чого знижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 40 149,96 грн.

Про призначення документальної невиїзної перевірки позивача було повідомлено листом Волинської митниці від 26.06.2025 №7.3-2/19/13/7624, який отриманий останнім 02.07.2025, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 19.08.2025 №UA205000202562, згідно із яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 44 164,96 грн, в тому числі: податкове зобов`язаннями 40 149,96 грн, та штрафні (фінансові) санкції 4 015,00 грн;

- від 19.08.2025 №UA205000202561, згідно із яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем мито на товари на суму 200 749,79 грн.

01.09.2025 позивач оскаржував спірні рішення в адміністративному порядку шляхом подання до ДМС України скарги.

Рішенням ДМС України від 29.10.2025 №1/10-06/13/6829 податкові повідомлення-рішення від 19.08.2025 №UA2050002025261, №UA2050002025262 залишено без змін, а скаргу ТОВ «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС» без задоволення.

ТОВ «ВЕНДОР ТРАНС СЕРВІС» не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями контролюючого органу звернулось із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України та іншими законами України.

За змістом статті 1 Митного кодексу України (МК України, Митний кодекс) законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина друга статті 1 МК України).

Як закріплено у частинах першій та другій статті 36 МК України Країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Як закріплено у частинах першій та другій статті 43 Митного кодексу документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару (частина третя статті 43 Митного кодексу).

За положеннями частини першої статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати оригінали документів про походження такого товару.

За нормами частини п`ятої статті 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

За правилами частин першої та п`ятої стаття 45 Митного кодексу у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. У випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання митними органами належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей.

У відповідності до частини другої статті 48 МК України товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом у вільний обіг на митній території України за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України.

Документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару (частина перша статті 41 МК України).

Як закріплено у частині четвертій статті 52 Митного кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).

Частиною першою статті 257 МК України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.

За змістом частин першої та другої статті 270 МК України правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правила оподаткування особливими видами мита встановлюються законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», окремим законом щодо встановлення додаткового імпортного збору. Правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються Податковим кодексом України з урахуванням особливостей, що визначаються цим Кодексом.

За нормами статті 278 цього ж кодексу датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Як унормовано у частині першій статті 336 Митного кодексу митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом:

1) перевірки документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу надаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України;

2) митного огляду (огляду та переогляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, огляду та переогляду ручної поклажі та багажу, особистого огляду громадян);

3) обліку товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України;

4) усного опитування громадян та посадових осіб підприємств;

5) огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних складів, вільних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться товари, транспортні засоби комерційного призначення, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою відповідно до цього Кодексу та інших законів України покладено на митні органи;

6) перевірки обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України та/або перебувають під митним контролем;

7) проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

8) направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих митному органу;

9) пост-митний контроль.

За приписами підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (ПК України) об`єктом оподаткування податком на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.

У відповідності до пункту 187.8 статті 187 Податкового кодексу датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Згідно з пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Отже, сума податку на додану вартість залежить від розміру мита, що підлягає сплаті та включається до ціни товару.

Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про Пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 №2187-VIII Верховна Рада України постановила приєднатися до Регіональної конвенції про Пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження (Регіональна конвенція).

У частині першій статті 15 Регіональної конвенції унормовано, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару ЕІЖ. 1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару ЕІЖ-МЕО, зразок якого наведений у Додатку III Ь; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься декларацією походження або декларацією походження ЕUR-МЕD), надана експортером до інвойса.

Повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Статтями 31, 32 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено процедуру здійснення перевірки достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що в них міститься.

Відповідно до положень зазначених статей подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог Регіональної конвенції.

Тобто, Регіональна конвенція надає уповноваженим органам право здійснювати перевірки підтверджень походження товарів після закінчення їх митного оформлення у країні імпорту як за наявності обґрунтованих сумнівів, так і вибірково.

Пунктом 2 статті 32 Доповнення І Регіональної конвенції визначено, що з метою реалізації перевірок митні органи Договірної сторони імпортера повинні повернути документ, що підтверджує походження, або його копію органам країни експорту, вказавши, за необхідності, причини запиту.

За приписами пункту 3 статті 32 Доповнення І Регіональної конвенції перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

У відповідності до пункту 5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам Конвенції.

До того ж, Законом України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16.09.2014 року №1678-VII, ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (Угода про асоціацію з ЄС).

Статтею 33 Протоколу 1 Угоди про асоціацію з ЄС врегульовано питання щодо перевірки підтверджень походження товару. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запиту, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію.

Згідно з положеннями цієї статті сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

За приписами пункту 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відповідно до підпункту 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 Податкового кодексу України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Верховний Суд у постанові від 11.08.2022 у справі №460/8509/21 сформував такі правові висновки:

- країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених Митним кодексом України. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом;

- у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей;

- Угода про асоціацію з ЄС та, зокрема, Протокол I до цієї угоди передбачає чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Податкове зобов`язання може визначатися контролюючим органом і після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, за результатами документальної перевірки.

У постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №380/25552/24 резюмовано, що оскільки у відповідь на запит митного органу уповноваженим органом відповідної країни не підтверджено преференційне походження товару, щодо якого виник спір, висновок судів попередніх інстанцій про те, що у позивача були відсутні підстави для застосування права на преференції при його розмитненні, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

У цій же постанові враховано і висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 01.03.2021 у справі №240/7093/19 та від 11.04.2022 у справі №260/2805/20, про те, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Так, у випадку, який розглядається, уповноважений митний орган Словаччини листом від 05.06.2023 №283222/2023-2000102/Не повідомив, що перерахованих у названих вище сертифікатах транспортні засоби не є товарами з походженням у значенні Протоколу №1 до Угоди між Європейським Союзом та Україною відповідно до Регіональної Конвенції про Пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження; у графі 14 «Результати перевірки» сертифікатів з перевезення товару EUR.1, наведеними у додатку 1, зазначено, що ці сертифікати не підтверджують походження товару з Європейського Союзу.

При цьому суд зазначає, що положеннями статті 33 Протоколу 1 до Угоди зобов`язано митні органи відмовити у наданні преференцій навіть за умови отримання неоднозначної відповіді або ненадходження відповіді протягом 10 місяців.

Суд погоджується із висновком митного органу про те, що товариством позивача у досліджуваному випадку не підтверджено країну походження товару.

При цьому, непідтвердження країни походження товару означає підтвердження преференційного походження товару, що тягне за собою відсутність підстав для застосування права на преференції при його розмитненні.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про правомірність висновків митного органу щодо відсутності підстав для застосування преференції при розмитненні товару у досліджуваному випадку.

Отже, позивачем не доведено у належний спосіб і належними доказами, а судом не встановлено наявності підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф.А. Волдінер