Рішення № 137071135, 27.05.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/766/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Задорожний К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» (61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, 62, кв. 172), Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), про визнання трудових відносин припиненими за участю представників:

не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , м. Харків, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівес Га», м. Харків, в якому просить суд визнати трудові відносини ОСОБА_1 із Товариством з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» припиненими з 01.03.2026, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора за власним бажання на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/766/26 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15 квітня 2026 року о 12:30 год.

Ухвалою суду від 15.04.2026 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , м. Ірпінь. Встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень щодо позову, унормованих статтею 168 ГПК України, доказів на підтвердження викладених у поясненнях обставин та доказів направлення копії останніх позивачу протягом п`яти днів з дня вручення відповідної ухвали та отримання копій позовної заяви.

Процесуальний рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався.

Оскільки відповідач, в порушення ст. 6 ГПК України, не зареєстрований в системі "Електронний Суд", з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала про відкриття провадження у справі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.03.2026 була повернута до суду без вручення адресатові, з відміткою "за відсутністю адресата", що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано ч. 1, 2, 4 ст. 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Отже, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відтак, в силу п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно частин 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/766/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому суду зазначає про належне повідомлення засновника та єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» ОСОБА_2 про розгляд даного спору Господарським Харківської області.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Третя особа правом на участь у розгляді даного спору не скористалась. Вимог ухвали суду від 15.04.2026 третьою особою виконано не було. Про час та місце розгляду даного спору третя особа повідомлена належним чином.

У судове засідання 27.05.2026 учасники судового розгляду не з`явились. Про причину неявки суд не повідомили.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

У судовому засіданні 27.05.2026, відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Згідно інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань учасником (засновником) Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» є ОСОБА_2 (третя особа), якій належить 100 % статутного капіталу Товариства.

Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» (відповідач, Товариство), оформленого рішенням № 2 єдиного власника від 26.11.2021 директором Товариства призначено ОСОБА_1 (позивач).

На підставі наказу № 2-К від 29.11.2021 позивач приступив до виконання обов`язків в якості директора Товариства з 29.11.2021, про що здійснено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Пп. 9.9.12 п. 9.9 розділу 9 Статуту Товариства передбачено, що позачергові загальні збори учасників Товариства скликаються в разі наявності відповідних обставин за вимогою директора Товариства, учасника або учасників Товариства, що володіють у сукупності більше як 10 відсотками статутного капіталу Товариства.

П. 9.9.14 п. 9.9 розділу 9 Статуту Товариства визначено, що порядок скликання загальних зборів учасників Товариства визначається чинним законодавством.

У зв`язку із небажанням позивача перебувати на посаді директора Товариства ним прийнято рішення звільнитися за власним бажанням.

На неодноразові звернення позивача відповідач жодним чином не реагував, рішення про звільнення не приймав.

Відповідно до вимог ст. 31, 32 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту, позивачем як директором Товариства, з власної ініціативи були скликані загальні збори Товариства на 01.03.2026 о 10 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_3 , про що 21.01.2026 складено та направлено засобами поштового зв`язку з описом вкладення на адреси учасника (засновника) Товариства відповідне повідомлення про скликання загальних зборів з наступним порядком денним:

1. Звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» (код ЄДРПОУ: 43745536) з 01.03.2026 на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

2. Обрання та призначення на посаду нового директора Товариства та покладення на нього обов`язку організувати реєстрацію відповідних змін.

Однак, загальні збори учасників Товариства, проведення яких було заплановано на 01.03.2026 о 10 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_3 , не відбулися, у зв`язку з неявкою учасника (засновника) Товариства ОСОБА_2 , якій належить 100 % статутного капіталу.

Вказаний факт зафіксовано актом про відсутність учасника на загальних зборах від 01.03.2026.

Викладені вище обставини, на думку позивача, призводять до порушень його прав та інтересів, які і зумовлюють їх захист у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Щодо належності даного спору до господарської юрисдикції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов`язані з управлінням юридичної особою.

Конституційний Суд України в пункті 3.2 рішення №1-рп/2010 від 12.01.2010 в справі №1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме ч. 1 ст. 98 та ч. 1 ст. 99 ЦК України, а також чинні на той час ч. 1 ст. 23, п. "г" ч. 5 ст. 41, ч. 1 ст. 59 ЗУ "Про господарські товариства" і ч. 5 ст. 58 ЗУ "Про акціонерні товариства", виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

Крім того, Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 виснувала, що спір за вимогою директора про визнання припиненими його трудових відносин із товариством на підставі ст. 38 КЗпП України є трудовим та має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні. Велика Палата Верховного Суду погоджується із судами у тому, що вимогу позивача стосовно виключення з ЄДР запису про директора товариства слід розглянути у господарській юрисдикції разом із вимогою про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими, але не тому, що перша є похідною від другої. Належність й ефективність обох зазначених вимог має оцінити під час розгляду справи господарський суд.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Висновки Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі № 145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.

Таким чином, за наведених обставин та правових норм, позивач обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з трудових відносин.

Ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).

Згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про прийняття працівника на роботу.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 01.04.2024 по справі № 556/2704/23, укладення трудового договору може оформлюватися наказом чи розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу.

Матеріали справи свідчать, що на підставі наказу № 2-К від 29.11.2021 позивачка - ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» з 29.11.2021, про що здійснено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що за загальними правилами трудового законодавства України, керівник товариства (генеральний директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення генерального директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Відповідно до п. 9.10 Статуту ТОВ "Дівес Га" виконавчим органом Товариства, що здійснює керiвництво та управлiння поточною дiяльнicтю ТОВ, є директор Товариства. Директор підзвітний загальним зборам учасників Товариства і організовує виконання їх рішень. Директор не може приймати рішення, обов`язкових для учасникiв Товариства.

Пп. 9.9.12 п. 9.9 розділу 9 Статуту Товариства передбачено, що позачергові загальні збори учасників Товариства скликаються в разі наявності відповідних обставин за вимогою директора Товариства, учасника або учасників Товариства, що володіють у сукупності більше як 10 відсотками статутного капіталу Товариства.

Як зазначено судом вище та підтверджено матеріалами справи, відповідно до вимог ст. 31, 32 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту, позивачкою як директором Товариства, з власної ініціативи були скликані загальні збори Товариства на 01.03.2026 о 10 год. 00 хв. за адресою: 61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, буд. 62, кв. 172, про що 21.01.2026 складено та направлено засобами поштового зв`язку з описом вкладення на адреси учасника (засновника) Товариства відповідне повідомлення про скликання загальних зборів, з метою вирішення питання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» (код ЄДРПОУ: 43745536) з 01.03.2026, на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що загальні збори ТОВ «Дівес Га», які були призначені на 01.03.2026 о 10 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_3 , не відбулися. Питання розгляду заяви позивачки про звільнення її з посади директора Товариства не розглядалось, будь якого рішення з приводу звільнення позивачки з посади директора ТОВ «Дівес Га» - не приймалось.

Враховуючи, що позивачкою було дотримано всіх вимог чинного законодавства України щодо ініціювання процедури звільнення за власним бажанням, останній не вдалося реалізувати та захистити свої трудові права, а тому позивачка позбавлена можливості реалізувати своє право на звільнення, як одне із складових частин права на працю.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 №14-рп/2004, від 16.10.2007 №8-рп/2007, від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Разом з тим, свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації (правові висновки Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21).

Згідно зі ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Отже, свобода праці невід`ємно пов`язана із правом особи у встановленому порядку припинити трудові відносини. При цьому позивачка не може бути примушена до продовження виконання управлінських функцій директора Товариства, а тому обраний позивачкою спосіб захисту її порушеного права як припинення трудових відносин між позивачкою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дівес Га", на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України є правомірним, оскільки ОСОБА_1 вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин.

Разом з тим, суд приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 по справі №127/27466/20 про те, що за відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про звільнення керівника з метою захисту своїх прав він може звернутися до суду, однак вважає, що належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), про що йдеться у постановах КЦС ВС від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі №761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання/подання заяви про звільнення, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами Товариства відповідного рішення. На переконання колегії суддів, підхід, коли суд констатує відсутність рішення загальних зборів про звільнення з посади керівника (виконавчого органу), втім установлює факт припинення трудових відносин на дату закінчення двотижневого строку, наданого на завчасне повідомлення про звільнення, не свідчить про існування між сторонами юридичного спору з можливістю захистити трудові права, які при такому підході не є порушеними.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

За приписами ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 в справі № 910/6642/18).

У той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 в справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 в справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 в справі № 917/1739/17).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено правомірність звернення позивачки до суду з позовом про припинення трудових відносин, а тому їх має бути припинено не ретроспективно, що означало б ухвалення судом рішення про встановлення факту, а не про вирішення спору, а саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, що узгоджується з висновками Верховного Суду, які суд враховує відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Враховуючи вищезазначені правові висновки, трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» слід припинити саме з дати набрання рішенням суду у даній справі законної сили, а не з 01.03.2026, як просить позивачка у позові.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ, як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, понесені позивачкою витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 124, 129-1 Конституції України, ст. 2, 46, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» (код ЄДРПОУ: 43745536, адреса: 61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, буд. 62 кв. 172), у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням з займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівес Га», на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» (код ЄДРПОУ: 43745536, адреса: 61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, буд. 62 кв. 172) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662, 40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дівес Га» (код ЄДРПОУ: 43745536, адреса: 61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, буд. 62 кв. 172);

Третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

Повне рішення складено 03.06.2026.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/766/26