Рішення № 137070990, 03.06.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/636/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Н.Церковної при секретарі судового засідання І.Шилан, розглянувши матеріали справи за позовом Комунального підприємства "Комунальник" Малолюбашанської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП БРОК" про стягнення в сумі 264 246,64 грн.

учасники провадження в судове засідання не з`явились

ВСТАНОВИВ:

В травні 2026 року Комунальне підприємство "Комунальник" Малолюбашанської сільської ради звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП БРОК" про стягнення в сумі 264 246,64 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те що за результатами публічної закупівлі UA-2023-08-17-008820-a, проведеної за процедурою відкритих торгів з особливостями, між Комунальним підприємством "Комунальник" Малолюбашанської сільської ради, як Замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОП БРОК", як Постачальником, було укладено договір про закупівлю №17-08-23/1 від 17.08.2023 року. Зазначений договір укладено відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" та постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" .

На виконання умов Договору Відповідач поставив Позивачу зазначений транспортний засіб, що підтверджується актом приймання-передачі товару від 17.08.2023. Позивач, у свою чергу, здійснив оплату товару в розмірі 830 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №163 від 21.08.2023.

У подальшому за фактом можливого завищення вартості транспортного засобу, придбаного за договором про закупівлю №17-08-23/1 від 17.08.2023 уповноваженим органом досудового розслідування було внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

21.09.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у кримінальному провадженні №42023184440000078 від 21.09.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 Кримінального кодексу України.

Згідно довідки участі спеціаліста від 10.04.2024 складеної посадовими особами Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області, встановлено, що згідно висновку експерта від 07.12.2023 №СЕ-19/118-23/11305-АВ за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи ринкова вартість автомобіля марки "Renault" моделі "Trafic", реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на 17.08.2023 за умови його аналогічного технічного стану, що і на момент проведення огляду, могла становити 565753,36 грн., що може свідчити про придбання КП "Комунальник" вказаного автомобіля по завищеній вартості на 264246,64 грн.

Таким чином, на думку Позивача різниця між фактично сплаченою Позивачем сумою та ринковою вартістю транспортного засобу, визначеною судовою товарознавчою експертизою, становить: 830 000,00 грн - 565753,36 грн = 264246,64 грн.

Зазначає, що саме зазначена різниця є надміру сплаченими коштами, які Відповідач безпідставно отримав та зберіг за рахунок Позивача, у зв`язку з чим вони піддягають поверненню на користь Позивача.

Відповідач у своєму відзиві заперечив проти позовних вимог зокрема зазначивши, що ціна автомобіля марки "Renault" моделі "Trafic", реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 830 000 грн. була погоджена Сторонами у договорі №17-08-23/1 від 17.08.2023. Вказаний Договір виконаний обома сторонами, станом на даний час є дійсним, не скасований, визнаний недійсним не був, в установленому законом порядку також не був розірваний сторонами чи судом, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 14 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/636/26. Постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 03.06.2026 року.

29 травня 2026 року через електронну систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив.

01 червня 2026 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

03 червня 2026 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд прийшов до висновку про відмову у його задоволенні, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому, суд зазначає, що явка сторін обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи є достатніми для прийняття рішення у даній справі.

За таких обставин суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача та відповідача за наявними матеріалами справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

Як зазначено вище по тексту за результатами публічної закупівлі UA-2023-08-17-008820-a, проведеної за процедурою відкритих торгів з особливостями, між Комунальним підприємством "Комунальник" Малолюбашанської сільської ради, як Замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОП БРОК", як Постачальником, було укладено договір про закупівлю №17-08-23/1 від 17.08.2023 року. Зазначений договір укладено відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" та постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" .

На виконання умов Договору Відповідач поставив Позивачу зазначений транспортний засіб, що підтверджується актом приймання-пеоедачі товару від 17.08.2023. Позивач, у свою чергу, здійснив оплату товару в розмірі 830 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №163 від 21.08.2023.

У подальшому за фактом можливого завищення вартості транспортного засобу, придбаного за договором про закупівлю №17-08-23/1 від 17.08,2023, уповноваженим органом досудового розслідування було внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Зокрема, 21.09.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у кримінальному провадженні №42023184440000078 від 21.09.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 Кримінального кодексу України.

Згідно довідки участі спеціаліста від 10.04.2024 складеної посадовими особами Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області, встановлено, що згідно висновку експерта від 07.12.2023 №СЕ-19/118-23/11305-АВ за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи ринкова вартість автомобіля марки "Renault" моделі "Trafic", реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на 17.08.2023, за умови його аналогічного технічного стану, що і на момент проведення огляду, могла становити 565753,36 грн., що може свідчити про придбання КП «Комунальник» вказаного автомобіля по завищеній вартості на 264246,64 грн. Отож, різниця між фактично сплаченою Позивачем сумою та ринковою вартістю транспортного засобу, визначеною судовою товарознавчою експертизою, становить: 830 000,00 грн - 565753,36 грн = 264246,64 грн.

Таким чином, Відповідач отримав від Позивача грошові кошти у сумі 830 000,00 однак у частині 264 246,64 грн. такі кошти є надміру сплаченими, оскільки їх отримання не відповідає ринковій вартості поставленого товару та призвело до необґрунтованого збагачення Відповідача за рахунок Позивача.

Отже, на думку Позивача, в наслідок придбання транспортного засобу за ціною, що перевищує його ринкову вартість, Позивачу завдано майнових втрат у розмірі 264 246,64 грн, що є підставою для їхнього стягнення.

Саме зазначена різниця є надміру сплаченими коштами, які Відповідач безпідставно отримав та зберіг за рахунок Позивача, у зв`язку з чим вони піддягають поверненню на користь Позивача.

Окрім того, позивач зазначив, що факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та проведення досудового розслідування самі по собі не є предметом розгляду у цій господарській справі, однак висновок транспортно - товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні є належним письмовим доказом, який підтверджує ринкову вартість придбаного транспортного засобу та розмір надміру сплачених Позивачем коштів. Зазначені кошти були отримані та збережені Відповідачем без належної правової підстави в частині, що перевищує ринкову вартість поставленого товару. Отримання Відповідачем надмірної оплати порушує майнові права та інтереси Позивача, а також принципи ефективного, раціонального та цільового використання коштів комунального підприємства.

Відповідач заперечуючи проти позову, звернув увагу суду на наступне.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Ціна автомобіля марки "Renault" моделі "Trafic", реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 830 000 грн. була погоджена Сторонами у договорі №17-08-23/1 від 17.08.2023. Вказаний Договір виконаний обома сторонами, станом на даний час є дійсним, не скасований, не визнаний недійсним не був, в установленому законом порядку також не був розірваний сторонами чи судом. Таким чином, позовні вимоги в межах даної справи є безпідставними.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Спірним питанням у цій справі, з огляду на зміст заявлених позовних вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності законних підстав для відшкодування Відповідачем завищеної вартості транспортного засобу Позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ст. 16 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Як унормовано положеннями статті 11 ЦК України , договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Одним з основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений у п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Як вбачається із матеріалів справи 17.08.2023 року з ТОВ "ТОП БРОК" було укладено Договір №17-08-23/1 від 17.08.2023 року предметом якого є автомобіль RENAULT Trafic або аналог.

Пунктом 1.2 Договору визначено найменування товару: автомобіль RENAULT Trafic, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , двигун дизельний, 1 штука, ціна за одиницю - 830 000,00 грн з ПДВ. Тобто ціна Договору була погоджена сторонами та є меншою, ніж очікувана вартість процедури закупівлі № UA- 2023-08-06-000256-a, яка була відмінена через відсутність подання тендерних пропозицій.

Згідно ч.1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Ціна Договору №17-08-23/1 від 17.08.2023 року була погоджена позивачем. На виконання умов Договору Відповідач поставив Позивачу зазначений транспортний засіб, що підтверджується актом приймання-передачі товару від 17.08.2023. Позивач, у свою чергу, здійснив оплату товару в розмірі 830 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №163 від 21.08.2023.

Тобто, на момент постачання товару у позивача не виникало жодних претензій щодо ціни товару, товар був отриманий позивачем у порядку та на умовах, викладених у Договорі.

У подальшому за фактом можливого завищення вартості транспортного засобу, придбаного за договором про закупівлю №17-08-23/1 від 17.08.2023, уповноваженим органом досудового розслідування було внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Зокрема, 21.09.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у кримінальному провадженні №42023184440000078 від 21.09.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 Кримінального кодексу України.

Згідно довідки участі спеціаліста від 10.04.2024 складеної посадовими особами Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області, встановлено, що згідно висновку експерта від 07.12.2023 №СЕ-19/118-23/11305-АВ за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи ринкова вартість автомобіля марки "Renault" моделі "Trafic", реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на 17.08.2023, за умови його аналогічного технічного стану, що і на момент проведення огляду, могла становити 565753,36 грн., що може свідчити про придбання КП "Комунальник" вказаного автомобіля по завищеній вартості на 264246,64 грн.

Таким чином, різниця між фактично сплаченою Позивачем сумою та ринковою вартістю транспортного засобу, визначеною судовою товарознавчою експертизою, становить: 830 000,00 грн-565753,36 грн = 264246,64 грн.

Позивач вказує, що саме зазначена різниця є надміру сплаченими коштами, які Відповідач безпідставно отримав та зберіг за рахунок Позивача, у зв`язку з чим вони підлягають поверненню на користь Позивача.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов 'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов' язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.09.2023 року в справі № 910/4725/22, від 06.02.2020 року в справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 року в справі № 910/3395/19 та від 01.04.2019 року в справі № 904/2444/18.

Так, ціна автомобіля марки "Renault» моделі "Trafic", реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 830 000 грн. була погоджена Сторонами у договорі №17-08-23/1 від 17.08.2023. Вказаний Договір виконаний обома сторонами, станом на даний час є дійсним, не скасований, не визнаний недійсним не був, в установленому законом порядку також не був розірваний сторонами чи судом.

Позивач вказує, що при цьому факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та проведення досудового розслідування самі по собі не є предметом розгляду у цій господарській справі, однак висновок транспортно - товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні є належним письмовим доказом, який підтверджує ринкову вартість придбаного транспортного засобу та розмір надміру сплачених Позивачем коштів.

Зазначені кошти були отримані та збережені Відповідачем без належної правової підстави в частині, що перевищує ринкову вартість поставленого товару. Отримання Відповідачем надмірної оплати порушує майнові права та інтереси Позивача, а також принципи ефективного, раціонального та цільового використання коштів комунального підприємства.

При цьому, судом встановлено, що Сторонами змін в Договір №17-08-23/1 від 17.08.2023 в частині зміни ціни Договору не вносили, кошти в розмірі 830 000 грн. ТОВ "ТОП БРОК" отримано на правовій підставі, а саме на виконання Договору №17-08-23/1 від 17.08.2023.

Окрім того, суд погоджується із доводами Відповідача, що і висновок експерта від 07.12.2023 №СЕ-19/118-23/11305-АВ у кримінальному провадженні №42023184440000078 від 21.09.2023 року, відкритого за ч.4 ст. 191 КК України, так і довідка участі спеціаліста від 10.04.2024 року не є тими доказами, які підтверджують, що кошти, отримані та збережені відповідачем на виконання Договору №17-08-23/1 від 17.08.2023 є безпідставно отриманими коштами, оскільки відсутній вирок суду про притягнення посадових осіб ТОВ «ТОП БРОК» до кримінальної відповідальності за ч.4 ст. 191 КК України, який би встановлював склад кримінального правопорушення та доводив вину відповідача у заподіянні збитків позивачу.

Згідно ст. 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов 'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 22 ЦК України саме особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК, чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Положеннями статей 224, 225 ГК України (в редакції чинній на момент укладення правочину) врегульовані питання відшкодування збитків, склад та розмір відшкодування збитків. Так, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема,: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (частина 1 статті 225 ГК).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов' язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності.

Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відсутність хоча б одного із указаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Відповідно до закріпленого у статтях 2, 13, 74 ГПК України принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та, водночас, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

Наявність підстав для стягнення збитків та їх розмір, протиправність поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню позивачем (аналогічний за змістом висновок наведено в постанові Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19.

Однак, ні наданий позивачем висновок експерта від 07.12.2023 № СЕ-19/118- 23/11305-АВ у кримінальному провадженні №42023184440000078 від 21.09.2023 року, відкритого за ч.4 ст. 191 КК України, так і довідка участі спеціаліста від 10.04.2024 року не доводить ні вини ТОВ "ТОП БРОК", ні протиправної поведінки, ні причинно - наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та розміром збитків, які нібито завдані позивачу.

Окрім того, довідка участі спеціаліста від 10.04.2024 року взагалі не є доказом в розумінні ГПК України, оскільки носить для читача ймовірний характер інформації, зазначаючи наступне: " ... що і на момент проведення огляду, могла становить 565 753,36 грн., що може свідчити...", а відтак не є доказом, який може підтверджувати чи спростовувати будь-які обставини, оскільки не належить до будь-яких доказів, які передбачені ГПК України які відносяться до засобів доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, суд повинен враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України ).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 ГПК України).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст.78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Також, надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Згідно з п.3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші аргументи, доводи та міркування сторін не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи вищевказане, та те, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин на які посилається , позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що у позові відмовлено, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 03.06.2026 року.

Суддя Н.Церковна