Рішення № 137068581, 03.06.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/2447/26

Провадження № 2/752/7076/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 червня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний європейський університет» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати в розмірі 18 444,92 грн, з компенсації за невикористану щорічну відпустку в кількості 47 днів в сумі 15 110,05 грн, та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 55 334,55 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 01.07.2025 року працював на посаді доцента кафедри туризму та соціально-гуманітарних дисциплін ННІ «Європейська школа бізнесу» в ПЗВО «Міжнародний європейський університет» на підставі контракту № 7/БШ від 01.07.2025 року, та згідно з наказом № 150/К від 18.08.2025 року його звільнено в зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Позивач зауважує, що під час звільнення йому не виплачені заробітна плата за травень, червень 2025 року, та компенсація за невикористану щорічну основну відпустку в кількості 47 днів.

Крім того, ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст. 117 КЗпП України, зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 18.08.2025 по 25.12.2025 року.

На підставі викладеного, позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою від 06.02.2026 року відкрито провадження в указаній справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

19.02.2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому ОСОБА_2 просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що невиконання обов`язку по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку зумовлено об`єктивними обставинами, а саме: накладенням арешту на рахунки університету, забороною здійснювати видаткові операції, та відсутністю фактичної можливості розпоряджатися коштами.

04.03.2026 року до суду від представника позивача надійшли пояснення, в яких ОСОБА_3 вказує, що відповідачем не надано доказів неможливості здійснити своєчасний розрахунок під час звільнення ОСОБА_1 .

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що наказом від 27.08.2024 року № 206/К ПЗВО «Міжнародний європейський університет» позивача прийнято на посаду доцента соціально-гуманітарних дисциплін ННІ «Європейська школа бізнесу».

Наказом відповідача від 02.09.2024 року № 225.1/К переведено ОСОБА_1 на кафедру туризму та соціально-гуманітарних дисциплін ННІ «Європейська школа бізнесу».

Наказом від 18.08.2025 року № 150/К ПЗВО «Міжнародний європейський університет» позивача звільнено з роботи в зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Згідно з відповіддю від 25.11.2025 року № 1555-11/25 ПЗВО «Міжнародний європейський університет» на адвокатський запит представника ОСОБА_1 , останньому нараховано заробітну плату за травень 2025 року в розмірі 9 222,46 грн і за червень 2025 року - 9 222,46 грн, а також компенсацію за 47 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 15 110,05 грн.

Вказані факти визнаються та не заперечуються у відзиві стороною відповідача, а за змістом ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Згідно ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, судом з`ясовано, що в день звільнення всупереч вимог ст. 116 КЗпП України ПЗВО «Міжнародний європейський університет» остаточний розрахунок з позивачем не проведено та станом на день ухвалення рішення заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 не виплачена, а також залишається невиплаченою сума компенсації за 47 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Вказані обставини також є підставою для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо аргументів представника відповідача про арешт рахунків виконавчою службою, то Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року в справі № 184/689/16-ц наголосив, що відсутність коштів у роботодавця не є підставою для звільнення його від відповідальності у формі виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, підлягає стягненню з ПЗВО «Міжнародний європейський університет» на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 18 444,92 грн, та компенсація за невикористану щорічну відпустку в сумі 15 110,05 грн.

Що стосується визначення позивачем суми компенсації втрати частини заробітку в зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 55 334,55 грн, то суд вказує, що з огляду на компенсаційний характер відповідальності за ст. 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у п. п. 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц прийшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27.04.2016 року в справі № 6-113цс16, яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Крім того, у п. 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вказано, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує, що згідно з ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.06.2025 року в справі № 910/5676/25 накладено арешт на грошові кошти як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, та на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, які належать ПЗВО «Міжнародний європейський університет» в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 6 900 000,00 грн, від чого залежала своєчасність проведення розрахунку з позивачем при звільненні.

Відтак, з огляду на наведене, беручи до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені у вищевказаних постановах, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, те, що право працівника на оплату праці гарантується державою першочергово й законом передбачено відповідальність за невиплату заробітної плати у визначені строки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає, що позов у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 20 000,00 грн.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 18.07.2018 року в справі № 359/10023/16-ц та від 07.10.2020 року в справі № 523/14396/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 року в справі № 9901/407/19.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, в разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з ПЗВО «Міжнародний європейський університет» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 802,05 грн (60,25 %).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний європейський університет» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний європейський університет» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 18 444,92 грн (вісімнадцять тисяч чотириста сорок чотири гривні 92 копійки), компенсацію за невикористану відпустку в сумі 15 110,05 грн (п`ятнадцять тисяч сто десять гривень 05 копійок), та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок), без утримання податків та обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення про присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць (заборгованість за травень 2025 року) в розмірі 9 222,46 гривень (дев`ять тисяч двісті двадцять дві гривні 46 копійок), без утримання податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний європейський університет» в дохід держави судовий збір у розмірі 802,05 грн (вісімсот дві гривні 05 копійок).

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватний заклад вищої освіти «Міжнародний європейський університет», код ЄДРПОУ 42947833, просп. Ак. Глушкова, буд. 42-В, м. Київ, 03187.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко