Ухвала суду № 137068027, 02.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

02.06.2026 Справа№914/1484/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участю секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши у судовому засіданні заяву

Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТІНЕНТАЛ ФАРМЕРЗ ЛЬВІВ»

про: забезпечення позову

у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТІНЕНТАЛ ФАРМЕРЗ ЛЬВІВ»,

до відповідача: Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області,

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Фізична особа-підприємець Бурак Микола Миколайович,

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Фізична особа-підприємець Ладанай Олена Вадимівна,

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Фізична особа-підприємець Кугіль Тарас Володимирович,

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Фермерське господарство «Халада»,

третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Фермерське господарство «Марком»,

про: визнання незаконними та недійсними рішень міської ради,

представники:

позивача: Розанова О.З.,

відповідача: Юзвяк Б.О., Вовчик В.Б.,

третьої особи-1: Мусаковський А.В.,

третьої особи-2: не з`явився,

третьої особи-3: не з`явився,

третьої особи-4: не з`явився,

третьої особи-5: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/1484/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТІНЕНТАЛ ФАРМЕРЗ ЛЬВІВ» до відповідача: Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області, за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичної особи-підприємця Бурака Миколи Миколайовича, третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичної особи-підприємця Ладанай Олени Вадимівни, третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичної особи-підприємця Кугіля Тараса Володимировича, третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фермерського господарства «Халада», третьої особи-5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фермерського господарства «Марком» про визнання незаконними та недійсними рішень міської ради,

20.05.2026р. позивачем подано заяву про забезпечення позову (вх.№2355/26).

У поданій заяві (вх.№2355/26 від 20.05.2026р.) Заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову, а саме:

1.Заборонити Новокалинівській міській раді Самбірського району Львівської області приймати рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), розроблення якої було дозволено Третім особам на підставі оскаржуваних рішень № 6611, № 6617, № 6625, №6679, № 6680 та № 6689 від 05.03.2026 року.

2.Заборонити Новокалинівській міській раді Самбірського району Львівської області укладати договори оренди (або будь-які інші договори щодо користування чи розпорядження земельними ділянками) стосовно невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) загальною орієнтовною площею 118,4498 га, які розташовані за межами населеного пункту сіл Бабина, Корничі, Містковичі та селища Дубляни на території Новокалинівської ТГ Львівської області, щодо яких Відповідачем прийнято оскаржувані рішення № 6611, № 6617, № 6625, №6679, № 6680 та № 6689 від 05.03.2026 року, з Третіми особами або будь-якими іншими фізичними чи юридичними особами.

3.Заборонити Міністерству юстиції України та його територіальним органам, усім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, усім державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які реєстраційні дії (у тому числі відкривати розділи, вносити записи про виникнення права оренди) щодо земельних ділянок (невитребуваних паїв), право оренди на які передано на підставі оскаржуваних рішень Новокалинівської міської ради від 05.03.2026 року, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Заява Заявника (позивача) мотивована тим, що оскаржувані рішення відповідача є початковим етапом передачі земель Третім особам, і наступним кроком є затвердження технічної документації та підписання договорів оренди (чи користування), що призведе до виникнення речових прав у осіб, на користь яких винесено рішення, що оспорюються.

Відповідач у поданих запереченнях (вх.№15484/26 від 01.06.2026р.) не погоджується з наведеними доводами з огляду на наступні обставини.

На переконання відповідача, Заявник (позивач), поданням такої заяви про забезпечення позову, фактично здійснює зловживання своїми процесуальними правами, оскільки фактично вимагає (в позовній заяві) прийняття позитивних рішень органом місцевого самоврядування виключно на свою користь. Вказане, на думку відповідача, є не що інше, як втручання в дискреційні повноваження Новокалинівської міської ради, як органу місцевого самоврядування.

Більше того, як вказує відповідач, Заявник (позивач) просить заборонити вчинення дій щодо абстрактних земельних ділянок (які на момент подання заяви про забезпечення позову ще не існують як об`єкти цивільних прав, не мають конкретної площі та кадастрового номеру, не розробленого жодної землевпорядної документації (технічної документації із землеустрою).

Згідно зі ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов`язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України, як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) та забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Забезпечення позову за своєю суттю є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника), або пов`язаних із ним інших осіб, в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018р. у справі № 911/3871/17.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині 2 статті 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020р. у справі №381/4019/18, провадження №14-729цс19 зазначено: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020р. у справі № 753/22860/17, провадження № 14-88цс20 зазначила, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Відповідно до частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Аналіз наведеної норми свідчить, що законодавець установив чітке обмеження меж втручання у сферу публічно-правових конкурсних відносин, зокрема щодо діяльності органів державної влади чи місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження майном або правами на конкурентних засадах.

Позивач у позові просить суд про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, а саме:

- Рішення №6612 - яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою на земельні масиви.

- Рішення №6611 - щодо надання у користування, встановлення обов`язку підписання договору та надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою для ФОП Бурак М.М.;

- Рішення №6679 - щодо надання у користування, встановлення обов`язку підписання договору та надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою для ФОП Бурак М.М.;

- Рішення №6617 - щодо надання у користування, встановлення обов`язку підписання договору та надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою для ФГ «Марком»;

- Рішення №6625 - щодо надання у користування, встановлення обов`язку підписання договору та надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою для ФОП Ладанай О.В.;

- Рішення №6680 - щодо надання у користування, встановлення обов`язку підписання договору та надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою для ФОП Кугіл Т.В.;

- Рішення №6689 - щодо надання у користування, встановлення обов`язку підписання договору та надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою для ФГ «Халада».

Статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд враховує, що Господарський процесуальний закон не зобов`язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Разом з тим, факти щодо переважності права, ідентифікації спірних земельних ділянок, наявності публічної процедури чи інших обставин по суті спору, суд не може встановлювати на стадії підготовчого провадження, відповідно до вимог Глави 3 ГПК України.

Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

У ст. 19 Конституції України закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст.12 Земельного кодексу України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Господарський суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, тобто суди не можуть підміняти інші органи влади та зобов`язувати уповноважений орган прийняти рішення визначеного судом змісту або заборонити вчиняти відповідні дії.

Отже, заборона Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області приймати будь-які рішення щодо спірних земельних ділянок, за відсутності її відповідного волевиявлення, є порушенням виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції органу місцевого самоврядування на здійснення права власності та управління землями.

З огляду на заявлені заходи забезпечення позову, суд вважає за доцільне наголосити на понятті дискреційних повноважень органу державної влади та/або місцевого самоврядування.

Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен з яких є законним. При цьому, повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань господарського судочинства.

Згідно з положеннями статті 6 Конституції України та статті 2 ГПК України, господарський суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд не втручається та не може втручатися в конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню господарського судочинства.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2024р. у справі №990/167/24.

За наведеного суд наголошує, що встановлення заборони органам державної влади та/або місцевого самоврядування на здійснення дискреційних повноважень фактично зумовлює порушення принципу розподілу влади, що спричинить трансформацію заходів забезпечення позову у засіб блокування діяльності суб`єкта владних повноважень у межах наданої йому дискреції.

Враховуючи приписи статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить висновку, що захід забезпечення позову, такий як заборона органам державної влади та/або місцевого самоврядування реалізовувати їх дискреційні повноваження не відповідає наведеним у згаданій статті критеріям, оскільки створює ризик обмеження управлінських процесів і втручання у сферу, де суд не наділений повноваженнями підміняти розсуд відповідного органу, відтак застосування такого заходу забезпечення позову є неприйнятним у межах господарського судочинства, адже суперечить, як процесуальним нормам, так і принципу розподілу влади.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в цьому випадку застосування заходів забезпечення позову матиме наслідком втручання у діяльність Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області, як органу місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин, заявником не надано суду доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову, тому заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2022р. у справі №904/9691/21, від 24.06.2022р. у справі №904/8506/21, від 21.04.2022р. у справі №922/3109/21, від 21.10.2021р. у справі №910/20007/20, від 11.11.2020р. у справі №910/13709/19, від 26.10.2020р. у справі №907/477/20 та від 14.06.2018р. у справі №916/10/18.

При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постановах Верховного Суду від 24.10.2022р. у справі №916/950/22 та від 15.05.2019р. у справі №910/688/13.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.

З огляду на вищевикладене та змісту заяви в сукупності, здійснивши оцінку доводів заявника, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову в цілому, оскільки необхідність у застосуванні судом визначених заявником заходів не обґрунтована і документально не підтверджена, так як не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального підтвердження наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010р. у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013р. у справі «Наталія Михайленко проти України», зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність, на даний час, визначених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника.

Керуючись ст. ст. 136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №914/1484/26 відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повну ухвалу складено 03.06.2026р.

Суддя Король М.Р.