Рішення № 137066925, 03.06.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 червня 2026 року Справа № 903/333/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №903/333/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Негабарит

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ВОЛИНЬ ЕКСПРЕС

про стягнення 2 943, 21 грн.

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю Негабарит звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВОЛИНЬ ЕКСПРЕС у якому просить стягнути 2 943, 21 грн. в т.ч. 1 896, 00грн. сума основного боргу, 219, 73 грн. три проценти річних, 827, 48 грн. інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань згідно акту виконаних робіт № SN-NG2201488 від 26.05.2022 на загальну суму 1 896,00 грн. в частині своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою суду від 10.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 10.04.2026 про відкриття провадження у справі, була надіслана електронною поштою в електронний кабінет позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Негабарит та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлена до електронного кабінету 10.04.2026.

Ухвала суду від 10.04.2026 про відкриття провадження у справі, була надіслана електронною поштою в електронний кабінет відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ВОЛИНЬ ЕКСПРЕС та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлена до електронного кабінету 10.04.2026.

У відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач про розгляд справи судом повідомлений належним чином.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежності від обставин справи та з розгляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

26 травня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Негабарит" (Позивач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь Експрес" (Відповідач, Замовник) було досягнуто згоди щодо надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу марки SETRA (модель S315GT-HD, шасі № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ).

Відповідно до досягнутих між сторонами домовленостей, позивачем в травня місяці 2022 року, було надано послуги відповідачу на загальну суму 1 896,00 грн., що підтверджується актом наданих послуг №SN-NG2201488 від 26.05.2022 на суму 1 896,00 грн., який підписаний повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками без будь яких зауважень.

Долученою до матеріалів справи податковою накладною від 26.05.2022 №311 на суму 1 896,00 грн. підтверджується здійснення позивачем визначених положеннями Податкового кодексу України, зокрема, статтею 201 Кодексу, заходів щодо підготовки, виписки за результатами господарських операцій з відпуску відповідачу товару на загальну суму 1 896,00 грн. її реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, подальшого задекларування податкового кредиту за результатами господарських операцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Експрес" взяті на себе зобов`язання в частині проведення з позивачем розрахунків по оплаті наданих послуг не виконало, вартість останніх не оплатило, у зв`язку з чим на момент звернення позивача до суду з відповідним позовом заборгувало 1 896,00 грн.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ТОВ ВОЛИНЬ ЕКСПРЕС своїх зобов`язань, позивачем 20.03.2026 на адресу відповідача було направлено претензію від 19.03.2026 з вимогою проведення боржником належних розрахунків по оплаті наданих послуг та погашення існуючої заборгованості в сумі 1 896,00 грн. Зазначену вимогу залишено без відповіді та належного реагування.

Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідача 1 896,00 грн. заборгованості по оплаті за надані послуги, 219, 73 грн. 3% річних, 827, 48 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі за своєю правовою природою є відносинами з надання послуг, на підставі укладеного між сторонами договору, які урегульовані зокрема главою 63 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до положень статей 205, 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, а правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Отже, відсутність між сторонами договору у вигляді єдиного підписаного документа не звільняє відповідача від обов`язку оплатити фактично надані послуги. Ця позиція підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 24.10.2022 у справі № 922/3133/21, згідно з якою підписаний без зауважень Акт виконаних робіт є належним та достатнім доказом надання послуг і виникнення зобов`язання з їх оплати.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз`яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Отже, чинне законодавство допускає можливість укладення правочинів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом викладення його змісту в певному документі, зокрема, у акті виконаних робіт

Згідно ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Акт виконаних робіт (надання послуг) це первинний документ бухгалтерського обліку, який використовується для підтвердження факту виконання робіт чи надання послуг однією стороною та прийняття їх іншою стороною за договором. Він складається у письмовій формі, підписується замовником і виконавцем та має юридичну силу.

В акті виконаних робіт, надання послуг обов`язково мають бути: дата та місце складання, реквізити сторін (назва, код, адреса), посилання на договір, опис і обсяг виконаних робіт/послуг, їх вартість, підписи уповноважених осіб та печатки (за наявності).

Отже, саме з моменту підписання акта виконаних робіт виникають підстави для остаточних розрахунків між сторонами, а також для відображення господарської операції в обліку. По суті, акт виконаних робіт (наданих послуг) є доказом того, що зобов`язання за договором виконані належним чином.

Він захищає інтереси як замовника (фіксує обсяг, якість отриманого), так і виконавця (підтверджує його право на оплату). На відміну від рахунку, акт вміщує більш повну інформацію про виконані роботи, надані послуги (а не тільки їх вартість) і регулює взаємодію сторін під час прийняття таких робіт.

При цьому, підписання акту виконаних робіт, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Враховуючи, що сторонами укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб, з урахуванням ст. 692 ЦК України, відповідач як покупець був зобов`язаний оплатити вартість товару негайно після прийняття від позивача.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача, яка складає 1 896,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 827, 48 грн. суми інфляційних за період прострочки платежів з 27.05.2022 по 06.04.2026 та 219, 73 грн. 3% річних за аналогічний період.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги від 03.04.2026 №0304-26, актом приймання-передачц наданих послуг від 06.04.2026, платіжною інструкцією від 06.04.2026 на суму 4 000,00 грн.

03.04.2026 між адвокатом Колядою Дмитром Ігоровичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю Негабарит (Клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги №0304-26 згідно умов п. 1.1. якого адвокат зобов`язується надати правничу (правову) допомогу Клієнту щодо стягнення в судовому порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Експрес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Негабарит» заборгованість за надані послуги.

Відповідно до п.п. 3.1.-3.3. договору за надання правничої допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар за домовленістю сторін. За результатами надання правничої допомоги складається Акт прийому-передачі, що підписується представниками кожної із сторін. В Акті вказується обсяг наданої Адвокатом правничої допомоги та її вартість. Клієнт оплачує надані послуги згідно підписаного сторонами Акту прийому-передачі в готівковому або безготівковому порядку.

Згідно акту прийому-передач виконаних робіт від 06.04.2026, підписаного договірними сторонами, загальна вартість наданих послуг складає 4000,00 грн.

Як вбачається з платіжної інструкції від 06.04.2026 №7143 позивач здійснив оплату адвокату Коляді Д.І. наданих останнім послуг на суму 4000,00 грн.

Суд бере до уваги висновок, зазначений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19. В абзацах другому та третьому пункту 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19).

Відповідно до Постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 року за справою №922/445/19, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Водночас відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу).

В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, проте, беручи до уваги заявлене представником відповідача в відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення, вправі зробити це у даній справі.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що суд не зобов`язаний керуватися тими внутрішньо національними розцінками і критеріями, з яких виходять Уряд і заявник на підтримку відповідних аргументів; він керується свободою розсуду відповідно до того, що він вважає за справедливе.

Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Аналізуючи розмір заявлених до стягнення з відповідача витрат, суд враховує, що відносини між сторонами, на підставі яких подано позовну заяву, виникли на підставі договору поставки. Тобто, на переконання суду, категорія справи не є специфічною чи особливо складною.

Фактичними обставинами справи є існування заборгованості по оплаті наданих послуг на суму 1896,00 грн. Тобто, визначення суми заборгованості та виклад фактичних обставин справи не є особливо об`ємною та затратною роботою. Розрахунок інших нарахувань інфляційних втрат та 3% річних, долучений до позовної заяви, також не є складним та об`ємним.

Заява в основному містить нормативні положення Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, внаслідок чого видається, що складення такої відповідного позову не є особливо затратним по часу.

Судова практика у справах відповідної категорії в господарському судочинстві є усталеною, тому підготовка позовних заяв за наведених фактичних обставин відносин між сторонами не потребує додаткової пошукової роботи стосовно з`ясування позицій касаційного суду.

При цьому, суд зазначає, що покладення всіх понесених стороною судових витрат на іншу сторону не може бути надмірним тягарем для іншої сторони.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими та співмірними вимоги заяви позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., що на думку та переконання суду, є достатньою компенсацією витрат робочого часу адвоката пов`язаною із розглядом справи №903/333/26.

Зазначені витрати на переконання суду, відповідатимуть критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВОЛИНЬ ЕКСПРЕС (45403, Волинська область, місто Нововолинськ, 15 мікрорайон, будинок 22, квартира 40, код ЄДРПОУ 42635157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Негабарит (45034, Волинська область, Ковельський район, селище міського типу Люблинець, вулиця Заводська, будинок 7А, код ЄДРПОУ 35831152) 2 943, 21 грн. заборгованості в т.ч. 1 896, 00 грн. сума основного боргу, 219, 73 грн. 3% річних, 827, 48 грн. інфляційних втрат та 2662,40 грн. витрат пов`язаних з оплатою судового збору, 2000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя В. М. Дем`як