Рішення № 137064600, 26.05.2026, Корецький районний суд Рівненської області

Cправа № 563/1574/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.05.2026 року

Корецький районний суд Рівненської області

в складі: головуючого судді Загородько Н.А.

секретар судового засідання Миколайчук М.О.

за участю:

представника позивача Данилюка С.В.

представника відповідача адвоката Курися О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Корець цивільну справу за позовом Корецької міської ради Рівненської області до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

Корецька міська рада Рівненської області звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги орган місцевого самоврядуванння обгрунтовує тим, що 11 березня 2023 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0244 площею 0,0999 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0245, площею 0,0400 га. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав, підставою державної реєстрації зазначених вище земельних ділянок є рішення Корецької міської ради про передачу земельної ділянки у власність від 16 листопада 1999 року № 352. Однак, 16 листопада 1999 року виконавчий комітет Корецької міської ради рішенням № 352 «Про розгляд заяви ОСОБА_1 , жит. АДРЕСА_2 » надав ОСОБА_1 /жит. АДРЕСА_2 / земельну ділянку в розмірі 0,14 га в т. ч.: 0,1 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і 0,04 га для ведення особистого підсобного господарства в АДРЕСА_2 , а не по АДРЕСА_3 . При реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0244 площею 0,0999 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0245, площею 0,0400 га ці ділянки безоплатно вибули із земель запасу Корецької міської територіальної громади. Громада при цьому втратила і продовжує втрачати кошти від використання зазначених земельних ділянок у вигляді плати за землю, яку б вона могла отримати у разі передачі зазначених земельних ділянок у оренду чи їх викупі.

Ухвалою суду від 27 вересня 2024 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12 грудня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача Данилюк С.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі. Вказав, що оскільки земельна ділянка кадастровий номер 5623010100:01:002:0244 площею 0,0999 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка кадастровий номер 5623010100:01:002:0245, площею 0,0400 га набуті відповідачем неправомірно, недобросовісно, без законної підстави та без згоди власника Корецької міської територіальної громади в особі Корецької міської ради перебувають у ОСОБА_1 , тому вважає за необхідне витребувати вказані земельні ділянки з її незаконного володіння. Щодо доводів представника відповідача на рахунок того, що відповідач, виявляючи добросовісну позицію, вже після відкриття провадження у жовтні 2024 році зверталася до міської ради з проханням про прийняття рішення щодо припинення її права власності на спірні земельні ділянки зауважив наступне. Зокрема, повідомив, що дійсно, на виконання поданих відповідачем заяв міською радою 21 листопада 2024 року прийняті рішення № 6010 та №6011 «Про наданння згоди на прийняття у комунальну власність земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ». Вказані рішення надіслані на адресу відповідача. Витрати по здійсненню нотаріального посвідчення угоди про передачу ділянок у власність громади покладено на ОСОБА_1 . Однак, жодних дій на виконання рішення відповідач не здійснила, фактично затягуючи процес його виконання. Щодо аргументів представника відповідача стосовно того, що спірні ділянки були зареєстровані ще у 2015 році і орган місцевого самоврядування мав би володіти всією інформацію з приводу зміни в правовому статусі ділянок вказав, що згідно 79-1 ЗК України визначає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (ДЗК) означає лише факт її створення як окремого об`єкта з присвоєнням кадастрового номера. Проте сама собою ця процедура не означає набуття права власності чи користування на неї.

Представник відповідача, адвокат Курись О.П. в судовому засіданні щодо позовних вимог заперечив, у їх задоволенні просив відмовити. Вказав, що державна реєстрація право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0244 площею 0,0999 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0245, площею 0,0400 га. проведена 11 березня 2023 року державним реєстратором при Виконавчому комітеті Корецької міської ради Рівненської області. При цьому самі спірні ділянки, як об`єкти цивільних право сформовані ще у 2015 році. Відповідно державний реєстратор не міг не знати дійсного правового статусу земельних ділянок. І якщо він провів таку реєстрацію, відповідно на момент її здійснення вона була допустимою. Більше того, міська рада, знаючи про ніби то, умовні порушення могла б відразу звернутися до суду, а не більше року після події. Крім того, вже після відкриття провадження у справі, у жовтні 2024 року відповідач у добровільному порядку зверталася до міської ради з відповідними заяви про добровільне припинення її права власності на спірні земельні ділянки. Міською радою на виконання поданих заяв приймалися відповідні рішення. Однак, міська рада та її уповноважені особи затягують з практичною реалізацією положень відповідних рішень. Саме міському голові ОСОБА_2 доручено здійснити підписання та організувати нотаріальне посвідчення відповідних угод. На жаль, жодних дій позивачем по реалізації доброї волі відповідача не здійснено.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення її по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

11 березня 2023 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0244 площею 0,0999 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0245, площею 0,0400 га.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав, підставою державної реєстрації зазначених вище земельних ділянок є рішення Корецької міської ради про передачу земельної ділянки у власність від 16 листопада 1999 року № 352.

Однак, 16 листопада 1999 року виконавчий комітет Корецької міської ради рішенням № 352 «Про розгляд заяви ОСОБА_1 , жит. АДРЕСА_2 » надав ОСОБА_1 земельну ділянку в розмірі 0,14 га в т. ч.: 0,1 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і 0,04 га для ведення особистого підсобного господарства в АДРЕСА_2 , а не по АДРЕСА_3 .

Відповідно до даних земельнокадастрової книги у власності, володінні та користуванні ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 знаходяться земельні ділянки загальною площею 0,14 га, в тому числі для ведення селянського господарства 0,04 га та для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,10 га, що відповідає рішенню виконавчого комітету Корецької міської ради від 16 листопада 1999 року № 352 та підтверджується відповідною довідкою від 28 серпня 2024 року № 02-15/376.

За адресою ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 відсутні будь-які житлові будинки, натомість зареєстроване приміщення магазину (реєстраційний номер майна: 3809191, загальна вартість нерухомого майна (грн): 48 413, номер запису: 27-240.

Відповідно до витягу з містобудівної документації (план зонування території м.Корець) земельна ділянка кадастровий номер 5623010100:01:002:0244 розміщена в функціональній зоні Г-6 Торговельні зони, яка призначена для розташування об`єктів торгівлі (магазинів, торговельних комплексів). Зону формують території здебільше громадської забудови, на яких за містобудівною документацією розміщуються торгівельні заклади та інші об`єкти обслуговування населення.

Відповідно до витягу з містобудівної документації (план зонування території м. Корець) земельна ділянка з кадастровим номером: 5623010100:01:002:0245 розміщена в функціональній зоні Ж-3 Зона багатоквартирної житлової забудови до 4 поверхів. Зона призначена для розташування багатоквартирних житлових будинків 2-3 поверхи включно, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування, комунальних об`єктів, окремих об`єктів громадського обслуговування. Зона формується в районах, на яких містобудівною документацією передбачено під такий вид забудови.

При цьому, як вбачається із графічних матеріалів до витягу, житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 розміщений в функціональній зоні Ж-1 Зона садибної забудови. Поряд з якою розміщується зона СВ-1 Зона земель сільськогосподарського призначення, що відповідає інформації земельнокадастрової книги та рішенню виконавчого комітету Корецької міської ради від 16 листопада 1999 року № 352.

Відповідно до норм Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, який діяв на момент прийняття виконавчим комітетом Корецької міської ради рішення № 352 «Про розгляд заяви ОСОБА_1 , жит. АДРЕСА_2 » (16 листопада 1999 року), громадяни України не мали право на одержання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, відтак земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 не могла бути безплатно переданою у власність ОСОБА_1 . Варто зауважити, що такі обмеження щодо безоплатної передачі земельних ділянок для будівництва та обслуговування будівель торгівлі мають місце і в Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, як у редакції яка діяла на момент незаконного вибуття земельної ділянки з комунальної власності шляхом реєстрації права власності на неї за відповідачем (11 березня 2023 року), так і у редакції, що діє на цей час.

Враховуючи наведене вище, цільове призначення земельної ділянки в АДРЕСА_3 , на якій зареєстроване та знаходиться приміщення магазину, необхідно визначати за КВПЦЗ як 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а не 02.01 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

18 квітня 2013 року Корецькою міською радою надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 (п`ять) років орієнтовною площею 0,0800 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в АДРЕСА_4 .

15 жовтня 2015 року Корецькою міською радою на підставі заяви ОСОБА_1 внесено зміни в рішення від 16 листопада 1999 року № 352, а саме: слова «для ведення особистого підсобного господарства» замінено словами «для ведення особистого селянського господарства».

Попри рішення Корецької міської ради від 18 квітня 2013 року № 1740 «Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 (п`ять) років орієнтовною площею 0,0800 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в АДРЕСА_4 » ОСОБА_1 зазначений у рішенні проект землеустрою не виготовила. Натомість неодноразово зверталася до Корецької міської ради із заявами про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер: 5623010100:01:002:0244) в натурі (на місцевості) безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_4 та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер: 5623010100:01:002:0245) в натурі (на місцевості) безоплатно у власність для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд у АДРЕСА_4 . У зв`язку з невідповідністю документації із землеустрою (адреса у рішенні на відведення земельної ділянки не співпадає з адресою у поданій на затвердження технічній документації) рішеннями Корецької міської ради від 25 лютого 2016 року № 169, 170 та рішення Корецької міської ради від 23 липня 2020 року №1586, 1587 їй було відмовлено.

26 травня 2016 року Корецька міська рада відмовила ОСОБА_1 у задоволенні заяви про внесення змін у рішення від 16 листопада 1999 року № 352 щодо зміни адреси земельної ділянки з « АДРЕСА_2 » на « АДРЕСА_3 ».

20 серпня 2021 року ОСОБА_1 направлено лист про необхідність розроблення проекту землеустрою (відповідно до рішення міської ради № 1740) щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 (п`ять) років орієнтовною площею 0,0800 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в АДРЕСА_4 та необхідності сплачувати/відшкодовувати упущену вигоду (заподіяні збитки внаслідок використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів).

Однак, відповідач цього не виконала, натомість 11 березня 2023 року шляхом державної реєстрації права власності на земельні ділянки незаконно відчужила з комунальної власності Корецької міської територіальної громади дві земельні ділянки, а саме: земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0244 площею 0,0999 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0245, площею 0,0400 га. Таким чином недобросовісно та неправомірно набула у власність чуже майно.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 року №2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина перша статті 81 ЗК України).

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради(частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Міські ради ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Виключно на пленарних засіданнях сільської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 статті 26 вказаного Закону).

Отже, у спірних правовідносинах повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками як об`єктами права комунальної власності належали Корецькій міській раді.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Земельний кодекс України встановлює, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах зазначених норм, провадиться один раз по кожному виду використання, при цьому особа може скористатись правом на безкоштовну приватизацію землі по кожному з видів цільового призначення.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч.1 5 ст.79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Отже, державна реєстрація земельної ділянки (внесення до Державного земельного кадастру ДЗК) лише створює її як фізичний та юридичний об`єкт із присвоєнням кадастрового номера, але автоматично не визначає і не закріплює власника чи користувача. Таким чином, неспроможними є доводи представника відповідача, що у 2015 році при реєстрації спірних земельних ділянок уже був визначений їх власник/користувач.

За правилами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами частин першої та шостої статті 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатного передання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

- подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

- отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

- після розроблення проєкту землеустрою такий проєкт погоджується, зокрема, з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідно до приписів статті 186-1 ЗК України;

- здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

- подання громадянином погодженого проєкту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що зі свого боку такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 жовтня 2018 року у справі № 820/4852/17, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18.

Колегія суддів Верховного Суду Касаційного адміністративного суду (далі ВС КАС) від 03 листопада 2022 року у справі № 420/2218/19 (щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою) наголошує, що дозвіл і проєкт землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передання (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 160/15715/20 підкреслює, що за змістом статті 79-1 ЗК України метою надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Водночас отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14 та від 28 лютого 2020 року у справі № 461/1257/17.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Державна ж реєстрація земельної ділянки шляхом внесення до Державного земельного кадастру передбачених законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера не є тотожним поняттю «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вжитому у пункті 1 статті 1 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, прийняття рішення щодо державної реєстрації земельної ділянки або відмови у здійсненні такої реєстрації саме собою не породжує виникнення жодних речових прав на цю земельну ділянку.

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 817/154/18.

Як уже було зазначено відповідач усупереч наданого дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 (п`ять) років орієнтовною площею 0,0800 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в АДРЕСА_4 (рішення Корецької міської ради від 18 квітня 2013 року № 1740) розроблений та погоджений відповідно до вимог законодавства та цього рішення проект на затвердження міській раді не подала.

Відтак після державних реєстрацій сформованих земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, технічні документації не були затверджені, а ці оспорювані ділянки не були передані відповідачу ні у власність ні у користування.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Така правова позиція міститься у постанові ВП Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, в тому числі і відповідача, ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання пра020950026в і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Добровільна відмова від права власності чи користування земельною ділянкою не позбавляють первісного власника права вимагати повернення ділянки, якщо згодом з`ясувалося, що її вибуття було незаконним або супроводжувалося порушеннями процедури подавши відповідний віндикаційний позов.

З огляду на це, аргументи представника відповідача щодо того, що позивач зловживав можливістю укласти відповідні угоди, а відповідач за своєю доброю волею намагалася спірні ділянки повернути, як на підставу відмови у позові, є неспроможними з огляду на той факт, що дані дії та рішення абсолютно не нівелюють право законного володільця(територіальної громади) вимагати повернення майна у випадку порушення процедур його набуття.

Відповідно до ст.387 та 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові Верховного Суду від 02.08.2023, у справі №308/8629/19, зазначено, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, провадження №14-208цс 18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2021 у справі №726/1524/19 (провадження № 61-1946св21) вказано, що: «задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права».

Суд встановив, що набуття у власність відповідачем спірних земельних ділянок відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки Корецька міська рада Рівненської області рішення про затвердження відповідачу проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у власність не приймала, а питання щодо відведення та передання у власність відповідачу спірних земельних ділянок не розглядалось.

Відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, використанння рішення по іншій земельній ділянці) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

Оскільки, спірні земельні ділянки були набуті відповідачем з комунальної власності на підставі рішення Корецької міської ради від 16 листопада 1999 року, яке приймалося щодо інших ділянок, за іншою адресою, Корецька міська рада від імені територіальної громади фактично не вчинила дій щодо розпорядження комунальним майном на підставі та у спосіб, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», шляхом прийняття відповідного рішення щодо спірних ділянок. Тому спірні земельні ділянки вибули з володіння зазначеної територіальної громади без вираження її волі.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,№63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

З урахуванням зазначеного, суд не вважає за необхідне описувати всі інші докази, надані сторонами та надавати відповіді на решту аргументів, наведених в позовній заяві та відзиві на позовну заяву, оскільки вони безпосередньо не впливають на прийняття рішення у цій справі.

Згідно з п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Доказів на підтвердження понесення позивачем чи відповідачем витрат на професійну правничу допомогу суду не надано.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позов задоволити повністю.

Витребувати нерухоме майно, а саме: земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0244 площею 0,0999 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку кадастровий номер 5623010100:01:002:0245, площею 0,0400 га з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь власника Корецької міської територіальної громади в особі Корецької міської ради.

Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати в сумі сплаченого судового збору 6 847 (шість тисяч вісімсот сорок сім) грн. 74 коп.

Апеляційна скарга може бути подана до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач Корецька міська рада Рівненської області, зареєстроване місцезнаходження: 34700, пл. Київська, 5, м. Корець, Рівненська область, код ЄДРПОУ 26452099;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складено 03 червня 2026 року.

Суддя: Н.А. Загородько