Ухвала суду № 137062697, 03.06.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/1530/24

2/215/106/26

У Х В А Л А

Іменем України

03 червня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Коноваленко М.І.,

при секретарі судового засідання Коломійчук К.Ю.,

за участю: представника позивача Сова Ю.В.,

представника відповідача Пашко Ю.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №7 м. Кривого Рогу за правилами загального позовного провадження за допомогою звукозаписувального технічного засобу цивільну справу за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, припинення власності, скасування державної реєстрації права власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Криворізької міської ради звернувся до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить: визнати недійсним договір дарування стаціонарного торгівельно - зупиночного комплексу за адресою по АДРЕСА_1 , укладений 11.11.2009; припинити право власності та скасувати державну реєстрацію право власності з мостовим Сергієм Миколайовичем, торгівельно зупиночний комплекс, загальною площею 29,5 29.5кв.м..; зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0057 га, шляхом знесення за власний рахунок торгівельно зупиночний комплекс, загальною площею 29,5 29.5кв.м..

Представник відповідача, ОСОБА_2 в судовому засіданні вказує, що позивач звернувся до суду з метою усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відповідачем, з яким укладався договір оренди як їі фізичною особою, тому вважає, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представник відповдіача ОСОБА_3 протии доводів представника позивача, не заперечувала.

Після дослідження судом матеріали справи, суд вважає, що провадження по справі слід закрити.

Як вбачається з доданих доказів до позовної заяви, позивач звернувся до суду для захисту свого права фактично як фізична особа-підприємець, будучи суб`єктом господарювання, спірні відносини виникли в ході господарської діяльності.

Так, згідно Договору дарування торговельно-зупиночного комплексу від 11.11.2009, Мостовому С.М. належить торговельно-зупиночний комплекс, за адресою: АДРЕСА_2 лютого, зупинка громадського транспорту "вулиця Косигіна", в якому ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність а.с.39.

Відпоідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчужування об2єктів нерухомого майна щодо об2єкта нерухомого майна слідує, що змельна ділянка, вулиця АДРЕСА_2 , орендар ОСОБА_1 використовується для будівництва та обслуговування будівель торгівлі а.с.107 108.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 1 Господарського кодексу України, він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК Укрїни, господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України,ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до .п 1 ч. 1 ст. 55 ГП Укрїани, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 133 ГК України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 3 ст.134 ГК України, правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається, що передбачено ч. 2 ст. 256 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Оскільки відповідач є фізичною особою-підприємцем, торговельно-зупиночний комплекс, за адресою: АДРЕСА_2 , зупинка громадського транспорту "вулиця Косигіна" використовується позивачем для здійснення господарської діяльності, земельна ділянка з приводу якої виник спір також використовується для здійснення господарської діяльності, тому суд приходить до висновку, що вирішення заявлених вимог не належить до цивільної юрисдикції, а підлягають розгляду в порядку господарськогоо судочинства.

Керуючись ст.ст. 13, 49, 142, 200, 255, 256, 353 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, припинення власності, скасування державної реєстрації права власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою закрити, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвалу складено та підписано суддею 03 червня 2026 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу не було вручено у день її складання, учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали.

Суддя: