Ухвала суду № 137062541, 03.06.2026, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 199/1355/26

2/214/4332/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Чернової Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Нестеренко К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 199/1355/26 за позовною заявою Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Комунальне підприємство «Добро» Добропільської міської радизвернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить суд стягнути заборгованість за житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 , в загальній сумі 11 508,56 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань оплати наданих послуг.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 17 лютого 2026 року справу на підставі частини 1 статті 27 ЦПК України направлено за підсудністю до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у зв`язку з реєстрацією місця проживання відповідача як внутрішньо переміщеної особи на території Саксаганського району міста Кривого Рогу.

Дослідивши матеріали позову, суд дійшов до таких висновків.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, частин и 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Разом з тим, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

При цьому підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.

Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб`єктів права.

Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.

Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.

Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.

Територіальна юрисдикція (підсудність) визначається правилами статей 26-32 ЦПК, зокрема, правилами загальної, альтернативної та виключної підсудності.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Разом з тим, ст. 30 ЦПК України передбачені категорії справ, для яких встановлено виключну підсудність.

Виключна підсудність особливий вид територіальної підсудності, який забороняє застосування інших видів територіальної підсудності (загальної, альтернативної або підсудність пов`язаних між собою вимог). Це пояснюється особливостями справ, на які така підсудність поширюється, і направлено на створення сприятливих умов для розгляду справи й виконання судового рішення.

Вимоги щодо виключної підсудності унеможливлюють застосування інших правил підсудності, крім тих, які встановлені процесуальним законом для відповідної категорії справ.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20) вважала, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються правила виключної підсудності.

Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. З урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі № 638/1988/17 (провадження № 61-30812св18), від 04 березня 2020 року по справі № 757/91/19-ц (провадження № 61-19591св19).

Місцезнаходження нерухомого майна, за яким виникла заборгованість зі сплати за житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що за територіальністю відноситься до підсудності Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

З 7 жовтня 2024 року рішенням Вищої ради правосуддя змінено територіальну підсудність судових справ Добропільського міськрайонного суду Донецької області шляхом її передачі до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.

Однак при постановленні ухвали 20 квітня 2026 року про передачу справи за підсудністю, суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра помилково керувався положеннями частини 1 статті 27 ЦПК України, оскільки у даних правовідносинах застосуванню підлягають вимоги частини 1 статті 30 ЦПК України, про що свідчить стала судова практика як Верховного Суду, так і судів апеляційної та першої інстанції України.

Згідно пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Указана норма ЦПК України не встановлює заборони направлення справи за підсудністю до іншого суду після відкриття провадження у справі, оскільки вона помилково була прийнята судом до свого провадження з порушенням правил підсудності.

Ураховуючи викладене, суд вважає за повернути вказану цивільну справу на розгляд за місцезнаходженням нерухомого майна до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра, оскільки відповідно до частини першої статті 378 ЦПК України, порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності) є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 27, 31, 187 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Повернути справу за позовом Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії на розгляд до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра, як помилково направлену.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Чернова