Рішення № 137057358, 02.06.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 278/6277/25

Провадження № 2/127/214/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Федчишена С.А., при секретарі судового засідання Підвисоцькій О.Ю., за участю представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали фактичні шлюбні відносини, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_4 . Відповідачка тривалий час проживає окремо, дитиною не опікується, у вихованні та утриманні участі не приймає, матеріально не забезпечує. Позивач зазначає, що самостійно виховує сина та повністю утримує його без участі матері, піклується про здоров`я дитини, надає йому належний фізичний, духовний, гармонійний, розумовий розвиток, займається його лікуванням, навчанням. Як вказує позивач, встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні позивача необхідно з метою захисту прав та інтересів дитини та його прав як батька. Вказане й стало підставою для звернення до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. (а.с. 31)

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.03.2026 зобов`язано Службу у справах дітей Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області надати до суду висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини ОСОБА_4 та батька ОСОБА_2 , які проживають спільно за адресою: АДРЕСА_1 , з`ясувати участь матері у вихованні та утриманні сина. (а.с. 56)

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.04.2026 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду (а.с. 72).

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Геращенко Т.В., позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка в судові засідання жодного разу не з`явилася, будучи повідомленою належним чином про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток на зареєстровану адресу проживання, причини неявки суд не повідомила, відзив на позов не надала.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської областів судове засідання не з`явилась, звернулась до суду з заявою в якій просила розгляд справи здійснювати без представника Служби на розсуд суду. При прийнятті рішення по справі просили врахувати висновок органу опіки та піклування щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтвердили, що вихованням дитини ОСОБА_4 займається батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_8 вихованням дитини не займається, не приїжджає до дитини, матеріальної допомоги на виховання дитини не надає.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис №644, батьками якого записано: батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим 01.03.2021 Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький). (а.с. 8)

Як вбачається з Довідки, виданої старостою Озерянківського старостинського округу Новогуйвинської селищної ради Житомирського району, Житомирської області №4 від 07.01.2025, згідно акту обстеження №1 від 07.01.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно проживає без реєстрації разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 з 01.08.2024. (а.с. 10)

Згідно з Актом обстеження умов проживання, складеним Службою у справах дітей на підставі заяви ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , бабуся, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає без реєстрації, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько, проживає без реєстрації. (а.с. 11)

Відповідно до Довідки, виданої старостою Озерянківського старостинського округу Новогуйвинської селищної ради Житомирського району, Житомирської області №03-14/25 від 16.02.2026, згідно акту обстеження №4 від 16.02.2026 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно проживає без реєстрації разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 з 01.08.2024. (а.с. 46)

Згідно висновку органу опіки та піклування Новогуйвинської селищної ради щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, орган опіки та піклування Новогуйвинської селищної ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 67- 68)

Частиною 3 ст. 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У частині 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частини 1 статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України та частиною 3 статті 11, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Статтею 153 СК України визначено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Заявляючи вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, позивач, при цьому, не ставить питання про позбавлення батьківських прав матері цієї дитини, визнання її недієздатною, померлою або безвісно відсутньою, зазначаючи про самоусунення матері дитини від виховання та утримання їх спільної дитини, хоча вимога про встановлення факту одноосібного виховання дитини батьком автоматично створює негативні наслідки для матері дитини.

Згідно з частини 1 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Частиною 2 статті 157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ст. 150 СК України).

Відповідно до частин 3-4 статті 157 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначені норми свідчать про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно частини 2 статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною 1 статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин 3-4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітньої дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких матір не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Згідно з п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Отже, за вказаною нормою чітко визначено випадки за яких військовозобов`язаний отримує відстрочку.

В даному випадку при вирішенні спору суд вбачає в спірних правовідносинах створення штучних правовідносин та, як наслідок, отримати законні підстави для звільнення з військової служби через наявні сімейні обставини під час дії воєнного стану у відповідності до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 19, 150, 151-155, 164-166, 180-183, 191СК України, ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 13, 77-79, 81, 89,141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 02.06.2026.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, код ЄДРПОУ: 44285773, місцезнаходження: Житомирська область, Житомирський район, смт Новогуйвинське, вул. Дружби народів, буд. 5

СУДДЯ: