Ухвала суду № 137055974, 01.06.2026, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/5406/26

Номер провадження 1-кс/404/2294/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Кропивницький

Слідчий суддя Фортечного районного суду міста Кропивницького ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваної ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши клопотання прокурора Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно по матеріалам кримінального провадження №42025120000000146, за ч. 3 ст.368 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене 14.05.2026 року під час проведення обшуку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_4 .

Клопотання обґрунтовано тим, що заявлене до арешту майно визнано речовим доказом по кримінальному провадженню, відповідає критеріям ч. 2 ст. 167 КПК України.

За версією представників сторони обвинувачення збереження речових доказів необхідно для доведення в суді факту можливого одержання службовою особою неправомірної вигоди, за вчинення такою службовою особою будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, що мають ознаки кримінального правопорушення за ч.3 ст.368 КК України.

Прокурор в судовому засіданні підтримав заявлені в клопотання вимоги.

Підозрювана та її захисник заперечили проти накладення арешту, оскільки вилучені грошові кошти являються спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та її співмешканця.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що проживає разом з ОСОБА_4 вже тривалий час, мають спільний сімейний бюджет. Він був присутнім під час проведення обшуку та особисто віддав всі кошти працівникам правоохоронного органу, однак більшість з вилучених коштів його.

Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві проводить досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженню. Предметом доказування є речі та документи, які можуть бути знаряддям вчинення злочину.

14.05.2026 року під проведення обшуку по АДРЕСА_1 , працівники органу досудового розслідування відшукали і вилучили речі, перелік яких містяться в протоколі обшуку.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ст. 16 КПК).

Одним із методів реакції держави на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, як важливий елемент для досягнення завдань кримінального провадження.

Різновидом заходу забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК).

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).

Арешт майна допускається з метою, конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК).

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (конфіскації майна як вид покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Санкцією ч. 3 ст. 368 КК передбачено покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна. Тобто закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України.

Особі вручено повідомлення про підозру за ч. 3 ст. 368 КК України, у разі засудження за вчинення наведених злочинів до підозрюваної може бути застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке їй належить, в тому числі її частки у спільній сумісній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної сумісної власності.

Як вбачається з ч. ч. 1 та 3 ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

За приписами ч. 2 ст. 370 ЦК у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

У матеріалах клопотання відсутні докази що до відшукання та вилучення грошових коштів була визначена частка, яка виділена в натурі зі спільної сумісної власності. Також відсутня домовленість між ними або рішення суду.

У межах кримінального провадження неприпустимим стане вирішення майнового спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №752/7440/18).

Під час накладення арешту на майно, що перебуває у сумісній власності з метою конфіскації як виду покарання, підлягає арешту не все майно, а лише частина такого майна, яка може бути конфіскована. Вказана позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №2-3392/11 (провадження №14-105цс19).

Відповідно до ч. 12 ст. 100 КПК України, спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили. Згідно п. 1 Постанови Пленуму № 5 Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, у тому числі особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право подати клопотання про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтею 174 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. Зміст цього роз`яснення вказує, що заявлені власники/володільці зможуть подати клопотання про зняття арешту, після пред`явлення ними копії судового рішення, що набрало законної сили, про визнання права власності на вилучені гроші при проведенні обшуку. Запропонований правовий механізм забезпечить захист майнових прав щодо невизначеного кола власників/володільців та вилучених грошових коштів. Судовий контроль під час досудового розслідуванням не містить повноважень на поділ майна в натурі чи визначення частки кожного у спільному майні, зокрема з огляду на те, що такі частки можуть бути нерівними за домовленістю, договором або за рішенням суду, ухваленим у порядку цивільного судочинства.

Декларація про майновий стан та доходи підозрюваної особи за останній звітний період не належить до правовстановлюючого документу, має декларативний характер, а не фактично встановлені обставини, отже не повинен бути єдиним доказом для встановлення належності чи визначення частки в сумісному майні.

Негативних наслідків від накладення арешту не встановлено. Арешт суттєво не позначитися на інтересах власників, володільців і третіх осіб.

Необхідність арешту майна, щодо якого подане клопотання про арешт, шляхом заборони на його відчуження та розпорядження обґрунтовується саме запобіганням можливості його приховування, передачі чи відчуження на користь інших осіб з метою уникнення можливої конфіскації вказаного майна; застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна підозрюваної у спільній сумісній власності відповідає принципу розумності та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб, а такий ступінь втручання у права підозрюваної особи є співрозмірним завданням кримінального провадження та виправдовує потреби досудового розслідування.

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 132 КПК).

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, зокрема, що може бути виконане завдання, для виконання якого детектив звертається із клопотанням (п. 3 ч. 3 ст. 132 КПК).

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).

Згідно до ч. 3 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ст. ст. 2, 9, 25, 91 КПК на сторону обвинувачення покладається вжиття заходів щодо швидкого, всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, виявлення події кримінального правопорушення, осіб, які його вчинили, інших обставин, що підлягають доказуванню.

Незастосування на цій стадії арешту майна може спричинити настання ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК (приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження), тому накладення арешту на майно є необхідним, оскільки буде виконане завдання цього кримінального провадження. Не існує іншого способу виконати завдання у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У випадку засудження особи за вчинення кримінальне провадження за ч. 3 ст. 368 КК України, може бути застосована спеціальна конфіскація на підставі обвинувального вироку суду, так як: основне покарання за ч. 3 ст. 368 КК України передбачено у виді позбавлення волі (як того вимагає ст. 96-1 КК України); вилучені під час обшуку кошти, можуть бути коштами одержаними внаслідок вчинення кримінального правопорушення, перевіряється їх можливе походження внаслідок вчинення даного кримінального правопорушення або внаслідок скоєння аналогічних кримінальних правопорушень, як про це вказується у клопотанні (відповідно до вимог ч. 1 ст. 96-2 КК України). Оскільки, вилучені грошові кошти можуть стати предметом спеціальної конфіскації, тому на даному етапі кримінального проводження є потреба у збереженні вказаного майна шляхом накладення на нього арешту, і арешт таких коштів є виправданим.

Згідно ч. 6-1 ст. 100 КПК України, (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину конфіскуються, якщо в суді не підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно. Грошові кошти, які були відшукані і вилучені за місцем проживання підозрюваної за корупційний злочин особи підлягають арешту для того, щоб суд в остаточному процесуальному рішенні прийняв рішення про законність чи протиправність підстав набуття прав на арештоване майно. Законодавець чітко визначив, що це повноваження суду. Слідчий суддя повинен забезпечити умови для прийняття судом остаточного рішення.

З урахуванням викладеного і керуючись ст. 170-173 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити.

Накласти арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на майно вилучене 14.05.2026 року під час обшуку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_4 , а саме:

- грошові кошти загальною сумою 4805 (чотири тисячі вісімсот п`ять) Євро;

- грошові кошти загальною сумою 15100 (п`ятнадцять тисяч сто) доларів США;

- грошові кошти загальною сумою 225600 (двісті двадцять п`ять тисяч шістсот) грн.;

- USB-накопичувач жовтого кольору з маркуванням «Fine GOLD 999.9».

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні ухвали - після постановлення ухвали апеляційним судом при відхиленні апеляції.

Слідчий суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького ОСОБА_1