Ухвала суду № 137055413, 02.06.2026, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/2221/26

№ 2/207/2372/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Кам`янське

Суддя Південного районного суду міста Кам`янського Юрченко І.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального закладу «Гімназія № 9» Кам`янської міської ради про визнання протиправними дій/бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Комунального закладу «Гімназія № 9» Кам`янської міської ради про визнання протиправними дій/бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 15 травня 2026 року позовна заява була залишена без руху, оскільки вона не відповідала вимогам статей 175-177 ЦПК України. Позивачу надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ним ухвали.

Згідно відомостей, які наявні в матеріалах справи, вказану ухвалу позивач отримав 20 травня 2026 року по електронній пошті. Також вказану ухвалу позивачем отримано в його електронному кабінеті.

У вказаній ухвалі судом зазначалося, що відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Також відповідно до п. 4 ч. 3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Так, в поданій первісній позовній заяві позивач (ар.с.5) зазначав, що "Відповідач фактично не може реалізувати власну правову позицію у сфері обліку трудових відносин, що ставить під сумнів як законність Наказу № 195-к/тр, так і твердження про належне виконання рішення суду. Метою подання цього позову є усунення зазначеної суперечності шляхом покладення на Відповідача обов`язку подати відповідні відомості до Пенсійного фонду України. У разі, якщо Відповідач виконає такий обов`язок, це підтвердить відповідність його дій вимогам законодавства. У разі ж неможливості виконання - це об`єктивно свідчитиме про відсутність належного виконання судового рішення та недостовірність його правової позиції".

Таким чином позивач взагалі не вказує яким чином порушуються його права неподанням відповідачем уточнюючої звітності до ПФУ, а просто фактично намагається підкрестити у даний спосіб незаконність наказу №195-к/тр. та довести відсутність належного виконання судового рішення.

При цьому суд зазначає, що незазначення підстави та причин звільнення у Додатку 5 об`єднаної звітності ніяким чином не впливає на працівника та не позбавляє працівника його законних прав, гарантованих трудовим законодавством (стаж зберігається, трудовий договір вважається розірваним).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі №638/2304/17.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

Разом з цим, позивач не вказав, яке його право порушене неподанням уточненої звітності до ПФУ, а зазначив, що у такий спосіб він хоче довести невиконання рішеня суду, яким було визнано незаконним наказ Комунального закладу "Ліцей №9" Кам`янської міської ради від 28 січня 2022 року №19-к/тр в частині формулювання причин звільнення ОСОБА_1 ..

Також, у первісній позовінй заяві позовній заяві друга вимога позивача викладена була наступним чином: "зобов`язати Відповідача виконати обов`язок страхувальника та подати до територіального органу Пенсійного фонду України уточнюючий звіт, вказавши у ньому ту саму підставу звільнення, яку Відповідач вважає чинною та законною на сьогодні, відповідно до свого Наказу № 195-к/тр від 29.12.2023". Суд вказав позивачу, що ця вимога містиь в собі двозначність та невизначеність. Формулювання "яку Відповідач вважає чинною та законною" перекладає вибір змісту звіту на розсуд відповідача. Разом з цим позовна вимога має чітко вказувати, які саме відомості (конкретну статтю КЗпП, дату тощо) відповідач зобов`язаний внести до звіту.

Подавши уточнену позовну заяву, позивач в ній зазначив, що просить суд "зобов`язати Комунальний заклад «Гімназія № 9» КМР виконати обов`язок страхувальника, передбачений ст.17 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме подати до територіального органу Пенсійного фонду України уточнюючий звіт щодо підстав звільнення ОСОБА_1 , вказавши у ньому ту саму підставу, яка зазначена у чинній редакції Наказу про звільнення з урахуванням наказу №195-к/тр від 29.12.2023 року "Про часткове скасування наказу від 28.01.2022 №29-к/тр."

З даного приводу слід зазначити, що на даний час позивач, як він сам зазначає в позовній заяві оскаржує наказ № 195-к/тр від 29.12.2023 (справа №207/956/26), оскільки вважає, що його прийнято з порушенням закону та він не містить чітку підставу звільнення з роботи позивача. Отже яким чином суд може захистити права позивача та зобов`язати відповідача подати до ПФУ уточнюючий звіт щодо підстав звільнення ОСОБА_1 , вказавши у ньому ту саму підставу, яка зазначена у чинній редакції Наказу про звільнення з урахуванням наказу №195-к/тр від 29.12.2023 року "Про часткове скасування наказу від 28.01.2022 №29-к/тр", якщо у вищезазначених наказах відсутні ці самі підстави звільнення і саме з даного приводу розглядається справа №207/956/26).

Більш за це ст.17 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"не містить ніяких обов`язків страхувальника щодо подання звітності до ПФУ

У пункті 37 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.

Позовна заява є офіційною формою звернення до суду за захистом порушеного права, відповідно має відповідати встановленим до неї вимогам щодо її змісту. Судові рішення (у тому числі рішення про відкриття провадження у справі) не можуть ґрунтуватися на здогадках (припущеннях) про те, який зміст позовних вимог, чим вони обґрунтовані та чим підтверджуються, чим обґрунтовуються вимоги особи, яка подала позов, із зазначенням того, у чому полягає порушення її права. Ці та інші вимоги до процесуальних документів є обов`язковими і обов`язок щодо їхнього виконання покладений на позивача як ініціатора звернення до суду за захистом порушеного права.

У разі, якщо особа через об?єктивні причини не може самостійно підготувати процесуальні документи, вона має право звернутися за правовою допомогою до адвоката або до центрів надання безоплатної правової допомоги, відповідно до статті 59 Конституції України та Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Це забезпечить належне оформлення документів і сприятиме ефективному захисту прав особи в суді.

Отже, у визначений термін недоліки усунуті не були.

Окрім цього при подачі позову позивачем не було сплачено судовий збір, при цьому позивач вказав на те, що вважає, що він неповинен сплачувати судовий збір, оскільки його спір є видом трудового спору.

Разом з цим , в ухвалі від 15 травня 2026 року суд зазначив, що Закон України «Про судовий збір» не містить формулювання про те, що позивач звільняється від сплати судового збору за будь-яким трудовим спором, а згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», працівники звільняються від сплати судового збору виключно у двох категоріях справ: 1)про стягнення заробітної плати та 2) про поновлення на роботі.

Отже, суд зауважив, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на інші вимоги позивачів у трудових спорах.

21 травня 2026 року позивач подав суду клопотання, в якому наполягав на тому, що він звільнений він сплати судового збору, так як позов стосується його трудових прав та просив суд визнати, що він звільнений від сплати судового бору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір". Якщо суд не погодиться з цією позицією - звільнити його від сплати судового збору на підставі ст.8 Закону України "Про судовий збір" , у зв`язку з відсутністю доходу.

Вирішуючи дане клопотання суд зазначає, що позивачі звільняються від сплати судового збору лише за двома категоріями вимог у трудових спорах: стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»). У всіх інших трудових спорах, якщо ви не підпадаєте під пільгу як пільгова категорія осіб (наприклад, УБД або особа з інвалідністю), судовий збір сплачується на загальних підставах. Таким чином, пільга щодо звільнення від сплати судового збору на вимоги позивача ОСОБА_1 у даній конуретній справі не поширюється.

Згідно з частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Нормами ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» передбачено право суду, а не обов`язок щодо звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Єдиною підставою для звільнення від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом.

Тобто, підставою для звільнення від його сплати є такий, обумовлений виключними обставинами, майновий стан сторони, який об`єктивно унеможливлює сплату нею судового збору у відповідному розмірі.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на національні суди покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість якої надано ВРУ та практику ЄСПЛ, як джерело права.

У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10 роз`яснено, що судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.

Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Kreuz v. Poland» від 19.06.2001, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» від 20.02.2014, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26.07.2005, пункти 63-64).

У зв`язку з цим, при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Всупереч наведеним правовим нормам, позивачем у клопотанні про звільнення від сплати судового збору не додано доказів на підтвердження важкого фінансового стану позивача, що перешкоджає виконати вимоги законодавства щодо оплати поданого позову судовим збором.

При цьому на підтвердження свого фінансового стану позивач додає відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період з серпня 2024 рік по грудень 2025 рік в Україні та постанову про арешт коштів боржникка від 12.06.2024 року, тобто датовану за два роки до часу подачі ним позову до суду.

Разом з цим згідно відомостей позовної заяви, позивач мешкає у Німеччині, отже для підтвердження свого майнового стану мав подати до суду Довідку з Jobcenter або відомства у справах іноземців (Auslanderbehorde) про розмір своєї щомісячної допомоги; виписки з німецького банківського рахунку (за останні 12 місяців), документи про відсутність нерухомості чи цінних активів.

Таким чином позивачем до заявленого клопотання не долучено належних доказів на підтвердження скрутного майнового стану позивача, що перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Відмова у звільненні від сплати судового збору, відстрочці або розстрочці його сплати не порушує положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір, його об`єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору переслідує законну мету.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року в справі № 0940/2276/18 зробила правовий висновок про те, що з аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієїз умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Отже, комплексний аналіз викладених законодавчих положень дає підстави для висновків, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2018 року в справі № 389/2858/16-а.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з положеннями статті 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху позивачем не виконана, недоліки не усунуто, тому на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України позовну заяву слід вважати неподаною та повернути позивачеві.

Керуючись ст.ст.185, 353 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального закладу «Гімназія № 9» Кам`янської міської ради про визнання протиправними дій/бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії, - повернути позивачу.

У задоволені клопотання позивача про звільнення позивача від сплати судового збору відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: І.М. Юрченко