Рішення № 137053784, 02.06.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/10163/26

Провадження 2/127/2999/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02 червня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.07.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 7487237. 23.12.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 23122025/2, відповідно до умов якого ТОВ «Сіроко Фінанс» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача за договором позики № 7487237 від 24.07.2025 в сумі 13 080, 00 гривень. Всупереч умовам вказаного договору позики відповідач не виконав своїх зобов`язань, заборгованість не погасив. З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем нарахування жодних штрафних санкцій не здійснювалось.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором позики № 7487237 від 24.07.2025 в сумі 13 080, 00 гривень, з яких: 4 000, 00 гривень сума заборгованості за основною сумою боргу; 11, 60 гривень сума заборгованості за відсотками; 1 068, 40 гривень сума заборгованості за комісією; 8 000, 00 гривень пеня. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Ухвалою суду від 07.04.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; у АТ «Райффайзен Банк» витребувано докази по справі.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за останньою відомою адресою його місця проживання (перебування), листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 05055580376392). (а.с. 6-6зв.)

За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення було повернуто на адресу відправника із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання».

З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із ухвалою суду від 07.04.2026 та судовими повістками, направлені відповідачу за останньою відомою адресою його місця проживання (перебування), повернулися до суду із відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній». (а.с. 60-61, 71-72) Також судом було опубліковано оголошення про розгляд справи на офіційному вебсайті судової влади України. (а.с. 55, 69) Суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 07.04.2026 вважається врученою відповідачу.

У строк, визначений судом ухвалою від 07.04.2026, від відповідача відзив на позов не надійшов.

На виконання вимог вищевказаного судового рішення від АТ «Райффайзен Банк» 16.04.2026 надійшли витребувані судом докази.

Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою та АТ «Райффайзен Банк» на виконання вимог судового рішення, від учасників справи на адресу суду не надходили.

У судове засіданні представник позивача та відповідач повторно не з`явились, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Від відповідача на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та/або розгляд справи у його відсутність не надходили. Таким чином, учасники справи не з`явились в судове засідання без поважних причин. Водночас, в матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі і відсутність заперечень щодо проведення заочного розгляду справи, викладене у позовній заяві. (а.с. 4) Судом не встановлено, що нез`явлення представника позивача перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, клопотання представника позивача та положення ст.ст. 223 і 280 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність учасників справи та провести заочний розгляд справи (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу судового засідання).

Враховуючи наведене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

24.07.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 7487237, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти в сумі 4 000, 00 гривень строком на 30 днів - до 22.08.2025. В свою чергу позичальник, зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити плату (комісію та проценти) від суми позики. (а.с. 10-13зв.)

У додатку № 1 до вищевказаного договору сторони погодили загальну вартість кредиту для споживача та реальну річну процентну ставку за договором про споживчий кредит. (а.с. 13-13зв.)

Підписанням вищевказаного договору позики відповідач підтвердив, зокрема, що він ознайомився на сайті https://monto.com.ua/informaciya з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та нормативно-правовими актами НБУ; до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «MONTO» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://monto.com.ua/informaciya, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, йому зрозумілі (п. 5.1 і п. 5.3 договору).

23.12.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 23122025/2, відповідно до умов якого перехід від ТОВ «Сіроко Фінанс» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в день підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від ТОВ «Сіроко Фінанс» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прав вимоги заборгованостей та є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору). (а.с. 18-25)

На виконання вищевказаних умов договору 23.12.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було підписано Акт прийому-передачі Реєстру боржників № 1. (а.с. 23)

З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Сіроко Фінанс» ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржника за договором позики № 7487237 від 24.07.2025 ОСОБА_1 (а.с. 25)

На виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» сплатило ТОВ «Сіроко Фінанс» в повному обсязі «ціну продажу», що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 26.12.2025. (а.с. 24)

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що умовами договору позики № 7487237 від 24.07.2025 передбачено право позикодавця без згоди позичальника передавати права за цим договором третім особам, але з обов`язковим повідомленням клієнта про відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення (п. 5.5 договору).

Суду не надано доказів повідомлення відповідача про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Крім того судом встановлено, що законом не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов`язаннях по вищевказаному договору позики.

Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.

Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, після підписання Акту прийому-передачі Реєстру боржників за вищевказаним договором факторингу, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стало новим кредитором відповідача за договором позики № 7487237 від 24.07.2025.

Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

При укладенні договору позики відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив ряд дій, спрямованих на укладення договору, і підписав 24.07.2025 договір № 7487237 електронним підписом одноразовим ідентифікатором r7J0m6. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта відповідача.

Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики між позикодавцем та відповідачем не був би укладений. Відповідно, укладення договору позики у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, судом встановлено, що договір позики № 7487237 від 24.07.2025 укладено між відповідачем та фінансовою установою в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення позики, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та комісією, а також неустойку.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

З розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «Сіроко Фінанс» станом на 23.12.2025 (на дату відступлення права вимоги) вбачається, що заборгованість за договором позики № 7487237 від 24.07.2025 становить в сумі 13 080, 00 гривень, з яких: 4 000, 00 гривень заборгованість за позикою (тілом кредиту); 11, 60 гривень заборгованість за відсотками; 1 068, 40 гривень заборгованість за комісією; 8 000, 00 гривень пеня. (а.с. 15-17)

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем жодні нарахування по договору позики № 7487237 від 24.07.2025 не здійснювались.

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним позики, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Як вбачається із повідомлення ТОВ «Європейська платіжна система» від 12.02.2026, яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Сіроко Фінанс» на підставі договору № ПВ23-04-25/2ЕПС від 23.04.2025, зокрема 24.07.2025 успішно здійснено транзакцію на суму 4 000, 00 гривень на ім`я ОСОБА_2 за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . (а.с. 14)

Такий спосіб надання позики визначено умовами договору № 7487237 від 24.07.2025 (п. 1).

Вищевказаний платіжний засіб - платіжна картка № НОМЕР_1 був вказаний позичальником у договорі позики (п. 30).

На виконання вимог ухвали суду від 07.04.2026 АТ «Райффайзен Банк» повідомлено, що вищевказана платіжна картка була емітована на ім`я ОСОБА_1 і надано виписку по рахунку відповідача за період з 24.07.2025 до 26.07.2025. (а.с. 62-63)

З огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.

Так, з виписки по рахунку відповідача вбачається надходження 24.07.2025 грошових коштів в сумі 4 000, 00 гривень і використання їх відповідачем.

Приймаючи до уваги повідомлення ТОВ «Європейська платіжна система» від 12.02.2026 та АТ «Райффайзен Банк» від 13.04.2026, інформація з яких узгоджується із випискою по рахунку відповідача, судом встановлено, що ТОВ «Європейська платіжна система» 24.07.2025 на виконання умов договору ТОВ «Сіроко Фінанс» № ПВ23-04-25/2ЕПС від 23.04.2025, тобто за дорученням останнього, перерахувало відповідачу на його картковий рахунок № НОМЕР_1 на виконання умов договору позики № 7487237 від 24.07.2025 грошові кошти в сумі 4 000, 00 гривень.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Отже, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем 24.07.2025 позики за договором № 7487237 від 24.07.2025 в сумі 4 000, 00 гривень.

Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення позики (тіла кредиту) за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.

Відповідачем не спростовано факт отримання ним позики за вищевказаним договором, а також розмір заборгованості, визначений позивачем за позикою (тілом кредиту).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за позикою (тілом кредиту) за договором № 7487237 від 24.07.2025 в сумі 4 000, 00 гривень.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по відсотках за користування позикою в сумі 11, 60 гривень та неустойку в сумі 8 000, 00 гривень.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

Зокрема, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України, зокрема сплата неустойки.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 18 договору № 7487237 від 24.07.2025 у разі невиконання позичальником умов цього договору (неповернення у встановлені умовами договору строки суми позики), у випадку коли сума позики, зазначена в п. 2 договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, як у даному випадку, за користування коштами позики понад встановлений договором строк, позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2 договору 5 % в день, за кожен день такого користування, з урахуванням обмежень, визначених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.

Водночас, у відповідності до ч. 2 і ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Крім того, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, вимоги про стягнення із відповідача неустойки за договором позики № 7487237 від 24.07.2025 в сумі 8 000, 00 гривень задоволенню не підлягають. При цьому суд зауважує, що оскільки вищенаведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки, суд не перевіряє порядок нарахування пені і не встановлює правомірність її розміру.

Вирішуючи вимоги в частині стягнення відсотків за користування позикою, судом прийнято до уваги і строк позики (строк кредитування), визначений умовами договору № 7487237 від 24.07.2025, і порядок нарахування відсотків за користування позикою.

Як вбачається з умов вищевказаного договору, сторони цього правочину погодили строк позики 30 днів (до 22.08.2025) і узгодили нарахування процентів як за користування позикою в межах цього строку позики 0, 01 % в день від суми позики, так і за «користування позикою» поза межами строку позики, тобто передбачили відповідальність за порушення грошового зобов`язання 5, 00 % в день від суми позики.

Із розрахунку заборгованості вбачається нарахування первісним кредитором відсотків за користування позикою в межах визначеного договором строку позики з 24.07.2025 до 22.08.2025.

Судом перевірено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем по відсотках і встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства України та умовам договору позики.

Так, у відповідності до умов вищевказаного договору відсотки за користування позикою за період з 24.07.2025 до 22.08.2025 становлять 11, 60 гривень (4 000, 00 гривень х 0, 01 % х 29 днів). При цьому судом враховано, що хоча строк позики визначено умовами договору в 30 днів, однак у відповідності до п. 4 цього договору нарахування відсотків за користування позикою здійснюється з наступного дня за датою надання позики.

Належних доказів того, що відповідач сплачував відсотки за користування позикою за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.

Відповідачем не спростовано визначений позивачем розмір заборгованості по відсотках за користування позикою.

Судом прийнято до уваги, що підписуючи договір позики, відповідач був обізнаний із розміром відсотків, що підлягають сплаті ним протягом строку користування позикою. Розмір денної процентної ставки, розрахованої у договорі позики відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», не перевищує 1 %, що відповідає вимогам частини п`ятої цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Так, у відповідності до ст. 203 ЦК України судом встановлено, що зміст договору № 7487237 від 24.07.2025 не суперечить законодавству України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідач на момент укладення договору позики мав необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Воля сторін правочину на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки за договором, що й було здійснено позикодавцем та відповідачем. Ця воля була взаємною і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вчинено у формі встановленій законом і спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Протилежного матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.

Підписуючи договір позики, відповідач запевнив, зокрема, що йому зрозумілий зміст договору та Правил, суть, об`єм зобов`язань та наслідки укладення цього договору (п. 5.3).

Також судом звернуто увагу на те, що у відповідності до умов договору (п. 8) відповідач мав право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитись від договору без пояснення причин. Однак, таких дій відповідачем вчинено не було.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, виходячи з вищевикладеного, усі права, набуті сторонами договору позики № 7487237 від 24.07.2025 за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення цього договору, підлягають виконанню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування позикою за договором № 7487237 від 24.07.2025 в сумі 11, 60 гривень.

Також, умовами вищевказаного договору визначено, що до загальних витрат позичальника за позикою, включено комісію за надання позики 26, 71 % від суми позики, що становить 1 068, 40 гривень.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просив стягнути на його користь з відповідача й заборгованість за комісією за надання позики в сумі 1 068, 40 гривень.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право позикодавця встановлювати у договорі позики комісію за надання позики.

Доказів того, що комісія за вищевказаним договором була сплачена відповідачем, матеріали справи не містять. Відповідачем дані обставини не спростовано.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по комісії за надання позики за договором № 7487237 від 24.07.2025 в сумі 1 068, 40 гривень.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та банком на виконання вимог судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 07.04.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором позики № 7487237 від 24.07.2025 в сумі 5 080, 00 гривень, з яких: 4 000, 00 гривень заборгованість по позиці (тілу кредиту); 11, 60 гривень заборгованість по відсотках за користування позикою; 1 068, 40 гривень заборгованість по комісії за надання позики.

В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача за вищевказаним договором неустойки в сумі 8 000, 00 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 662, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 24.03.2026. (а.с. 5)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 034, 10 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (38, 84 %). Решту судового збору в сумі 1 628, 30 гривень слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525-527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики № 7487237 від 24.07.2025 в сумі 5 080, 00 гривень та судовий збір в сумі 1 034, 10 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судовий збір в сумі 1 628, 30 гривень залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; останнє відоме місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»: ЄДРПОУ 35625014; місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2.

Рішення суду складено 02.06.2026.

Суддя