Рішення № 137048695, 20.04.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

20.04.2026

Справа № 331/3671/25

Провадження № 2/331/439/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Яцун О.О.,

за участю секретаря судового засідання Красан І.Л.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представників відповідача Орлової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою,яку згодом уточнила, до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 06 липня 2016 року начальником відділення Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області майором поліції Діденко О.М., за погодженням прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 3 радника юстиції Копєйкіна Д.С., позивачу ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 240 КК України, в межах кримінального провадження № 12015080050006127, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 грудня 2015 року. За результатами проведення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню 15.07.2016 року керівником Запорізької місцевої прокуратури № 3 Моніним І.В. винесено постанову про скасування вказаного повідомлення про підозру, з посиланням на ст. ст. 36, 110 КПК України. Проте, постановою першого заступника Генеральної прокуратури України Сторожук Д.А. від 21 листопада 2016 року, постанову керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Моніна І.В. від 15.07.2016 року щодо скасування повідомлення про підозру ОСОБА_3 скасовано. Матеріали кримінального провадження № 12015080050006127 від 21 грудня 2015 року направлені для організації подальшого досудового розслідування. 27 вересня 2016 року за ч. 1 ст. 366 КК України були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015080020003301 та розпочато кримінальне провадження за фактом внесення до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей (службове підроблення). 14 грудня 2016 року слідчим СВ Олександрівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області старшим лейтенантом поліції Тимошенко А.В., за погодженням прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 юриста 1 класу Іщенко П.О., здійснено повідомлення ОСОБА_3 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України та ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України в межах кримінального провадження № 12015080020003301. 29 грудня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено запис про об`єднання кримінального провадження № 12015080020003301 за ч. 1 ст. 366 КК України з кримінальним провадженням за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364 КК України, № 12015080050006127 та присвоєно номер провадження 12015080050006127. 13.01.2017 року ОСОБА_3 було отримано клопотання про застосування щодо підозрюваної ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання в межах кримінального провадження № 12015080050006127. Ухвалою від 11.01.2017 року (ЄУН № 331/80/17, провадження № 1-кс/331/122/2017) було відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Тимошенка А.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання по кримінальному провадженню № 12015080050006127. 03 січня 2017 року, згідно постанови про оголошення розшуку підозрюваного від 30.12.2016 року, на офіційному сайті прокуратури Запорізької області з`явилася інформація про те, що підозрювана ОСОБА_3 оголошена у розшук, у зв`язку з неявкою до органу досудового розслідування, вживаються заходи щодо встановлення її місця перебування. Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 березня 2017 року по справі № 1-кс/331/1008/2017, ЄУН 331/162/17, постанова слідчого Олександрівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області ст. лейтенанта поліції Тимошенка А.В. про зупинення досудового розслідування та оголошення в розшук особи від 30.12.2016 року, винесену у кримінальному провадженні № 12015080050006127 від 21.12.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, скасовано. 20.01.2017 року ОСОБА_3 була вручена нова підозра у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, в межах кримінального провадження № 12015080050006127. 25.01.2017 року постановою прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 Деревянко Т.Є. винесена постанова про об`єднання матеріалів кримінального провадження № 12015080050006127 від 21.12.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, з кримінальним провадженням № 1201708002000258, внесеним в ЄРДР 25.01.2017 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364 КК України, № 12015080050006127 та присвоєно номер провадження 1201708002000258. 02.03.2017 року ОСОБА_3 була вручена нова підозра в межах кримінального провадження № 12017080020000258, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.01.2017 року, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обвинувальний акт від 13.03.2017 року, затверджений прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 1 Дерев`янко Т.Є., у кримінальному провадженні № 12017080020000258 від 25.01.2017 року вручений ОСОБА_3 13.03.2017 року. На підставі вказаного обвинувального акту Жовтневий районний суд міста Запоріжжя 15 березня 2024 року по кримінальній справі № 331/1892/17, провадження № 1- кп/331/13/2024 виніс вирок, яким виправдав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстави, передбаченої пунктом 3) частини першої статті 373 КПК України. Жовтневий районний суд міств Запоріжжя встановив відсутність у діях ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 191 КК України. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21.10.2024 року апеляційну скаргу прокурора Жулай Г.С. залишено без задоволення. Вирок Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 15.03.2024 року, яким ОСОБА_3 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 191 КК України ,та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченої складу кримінального правопорушення, залишено без змін. Відтак, позивач, ОСОБА_3 перебувала під досудовимслідством та судом 8 років 3 місяці (99 місяців) та 15 днів.

Позивач вказує, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності їй було заподіяно моральну шкоду та спричинено матеріальні збитки. Через несправедливі дії правоохоронних органів відносно позивача, вона тривалий час перебувала у постійному психологічному напруженні та хвилюванні, почувала себе приниженою, постійно знаходилася в стані психоемоційної напруги з реакцією роздратованості. Перебування під постійним психологічним тиском з боку правоохоронних органів суттєво відобразилося не тільки на її психологічному стані, але й і на фізичному, вплинуло на загальний стан здоров`я. Саме під час тривалого кримінального переслідування позивач отримала гострий перебіг бронхіальної астми, так як до цього цей діагноз протікав у хронічному контрольованому перебігу. На момент початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну позивач перебувала в статусі обвинуваченої у кримінальному провадженні, що супроводжувалося постійною судовою активністю, регулярними судовими засіданнями та вимогою її особистої присутності. Це фактично позбавило позивача можливості евакуювати свою неповнолітню дитину ОСОБА_4 , 2006 року народження. Крім того, величезних душевних страждань позивачу завдало і завдає той факт, що завдяки незаконним діям органів досудового слідства та обвинувачення її репутація дуже постраждала. Після звільнення з посади директора КП «Дубовий Гай» у 2016 році та з урахуванням відкритого відносно неї кримінального провадження, позивач не могла працевлаштуватися більше 2,5 років, що спричиняло постійну тривогу за майбутнє дітей. Відкрита кримінальна справа відносно неї вплинула також і на її роботу як фізичної особи-підприємця, бо саме з підстав відкритого відносно неї кримінального провадження їй було відмовлено у відкритті рахунків різними банківськими установами, у тому числі АТ «ПриватБанк».

Враховуючи характер незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури, тривалість та глибину душевних страждань, яких зазнала позивач, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» становить 8 000 грн., позивач просить стягнути у відшкодування моральної шкоди 796 000 грн. Також позивач просить стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 червня 2025 року, головуючим суддею по вищезазначеній цивільній справі визначено суддю Світлицьку В.М. (а.с.97-98).

Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2025 року вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.100).

06 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представником відповідача Запорізької обласної прокуратури - Химченком О.С. подано відзив на позовну заяву,в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог у заявленому розмірі. У відзиві представник відповідача посилається на те, що позивач перебувала під кримінальним переслідуванням протягом двох періодів, а саме: 1) у період з 06.07.2016 року (дата першого повідомлення позивачу про підозру) по 15.07.2016 року (скасування повідомлення про підозру), що становить 10 днів; 2) у період з 21.11.2016 року (скасування постанови, якою скасовано повідомлення про підозру) по 21.10.2024 року (набрання реабілітуючим судовим рішенням законної сили), що становить 95 місяців. Таким чином, загалом позивач перебувала під кримінальним переслідуванням 95 місяців та 10 днів, а не 99 місяців і 15 днів, як зазначає позивач. Крім того, представник відповідача зазначив, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем до матеріалів справи долучено копію договору про надання правничої (правової) допомоги, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Шостак А.П., датованого 05.05.2025 року, предметом якого є надання правової допомоги у кримінальному провадженні. Таким чином, витрати на правничу допомогу, понесені в межах іншого провадження, не підлягають компенсації в межах даної цивільної справи, оскільки не мають причинно-наслідкового зв`язку з її розглядом (а.с.105-110).

11 серпня 2025 року через засоби поштового зв`язку від представника відповідача Державної казначейської служби України - Орлової О.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. У відзиві представник відповідача посилається на те, що Державну казначейську службу України визначено учасником судового процесу виключно у зв`язку з тим, що відповідно до чинного законодавства у справах про відшкодування шкоди з Державного бюджету України, одним з учасників судового процесу має бути орган Державної казначейської служби України. Державна казначейська служба України не порушувала права позивача по цій справі і жодним нормативним актом не передбачено покладення на Державний бюджет України судових витрат у цивільних справах щодо стягнення шкоди, пов`язаної з діями або бездіяльністю посадових осіб правоохоронних органів. Позивач вважає, що шкоду йому було завдано працівниками правоохоронних органів. Таким чином, у разі задоволення позову, відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу у цій справі, має бути покладено на орган, яким позивачу завдано шкоду, а не на Державний бюджет України (а.с.120-125).

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 22 вересня 2025 року заяву судді Світлицької В.М. про самовідвід задоволено. Матеріали справи за позовом ОСОБА_3 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури, передано до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с.157).

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 вересня 2025 року, головуючим суддею по вищезазначеній цивільній справі визначено суддю Яцун О.О. (а.с.158-159).

Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 26 вересня 2025 року вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.160).

24 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Шостак А.П. подано до суду уточнену позовну заяву (а.с.175-181).

Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 23 грудня 2025 року підготовче провадження у цивільній справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.199).

11 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Шостак А.П. подано до суду пояснення, в яких позивач просить суд при ухваленні рішення застосувати розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на момент ухвалення рішення суду, з відповідним перерахунком мінімального розміру моральної шкоди за весь період її перебування під слідством і судом (а.с.203-204).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 і її представник - адвокат Шостак А.П. підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили позов задовольнити з підстав, наведених в уточненій позовній заяві та письмових поясненнях від 11.02.2026 року.

Представник відповідача Запорізької обласної прокуратури Фарзаєва К.А. у судовому засідання підтримала позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Державної казначейської служби України Орлова О.О. у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовної заяви у повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідачів, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 06 липня 2016 року у кримінальному провадженні № 12015080050006127, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 грудня 2015 року, було повідомлено про підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 1 ст. 364 та ч. 2 ст. 240 КК України (а.с.112-114).

15 липня 2016 року керівником Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області Моніним І.В. винесено постанову про скасування вказаного повідомлення про підозру, з посиланням на ст. ст. 36, 110 КПК України (а.с.115-116).

Постановою першого заступника Генерального прокурора України Сторожук Д.А. від 21 листопада 2016 року постанову керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Моніна І.В. від 15.07.2016 року щодо скасування повідомлення про підозру ОСОБА_3 скасовано. Матеріали кримінального провадження № 12015080050006127 від 21 грудня 2015 року направлено для організації подальшого досудового розслідування (а.с.117).

27 вересня 2016 року за ч. 1 ст. 366 КК України були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015080020003301 та розпочато кримінальне провадження за фактом внесення до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей (службове підроблення).

14 грудня 2016 року слідчим СВ Олександрівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області старшим лейтенантом поліції Тимошенко А.В., за погодженням прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 юриста 1 класу Іщенко П.О., здійснено повідомлення ОСОБА_3 про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, в межах кримінального провадження № 12015080020003301.

29 грудня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено запис про об`єднання кримінального провадження № 12015080020003301 за ч. 1 ст. 366 КК України з кримінальним провадженням за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364 КК України, № 12015080050006127 та присвоєно номер провадження № 12015080050006127.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 11 січня 2017 року (ЄУН № 331/80/17, провадження № 1-кс/331/122/2017) у задоволенні клопотання слідчого Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Тимошенка Андрія Володимировича, про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, відповідно до матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12015080050006127 від 21.12.2015 року, за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено (а.с.69-70).

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 березня 2017 року по справі № 1-кс/331/1008/2017, ЄУН 331/162/17, скасовано постанову слідчого Олександрівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області ст. лейтенанта поліції Тимошенка Андрія Володимировича про зупинення досудового розслідування від 30 грудня 2016 року, винесену у кримінальному провадженні № 12015080050006127 від 21.12.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України (а.с.71-73).

20.01.2017 року було повідомлено про підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України в межах об`єднаного кримінального провадження № 12015080050006127.

З матеріалів об`єднаного провадження № 12015080050006127 було виділено 25.01.2017 року нове кримінальне провадження за № 12017080020000258 щодо діянь, кваліфікованих за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України.

26.01.2017 року прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 1 винесено постанову про закриття частини кримінального провадження № 12015080050006127 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 240 та ч. 1 ст. 364 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді та вичерпанням можливостей їх отримання.

02.03.2017 року у межах кримінального провадження № 12017080020000258 ОСОБА_3 повідомлено про нову підозру за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України.

Обвинувальний акт затверджено прокурором 13.03.2017 року та наступного дня скеровано до Жовтневого районного суду міста Запоріжжя для розгляду по суті (а.с.58-68).

Вироком Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 15 березня 2024 року у справі № 331/1892/17 ОСОБА_3 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч. 4 ст. 191 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 191 КК України та ч. 1 ст. 366 КК України (а.с.24-57).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року вирок Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 15.03.2024 року, яким ОСОБА_3 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 191 КК України та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченої складу кримінального правопорушення, залишено без змін (а.с.14-23).

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» № 4273-ІХ від 26.02.2025 року, назву Жовтневого районного суду міста Запоріжжя змінено на Олександрівський районний суд міста Запоріжжя.

30.04.2025 року внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадянських формувань щодо перейменування Жовтневого районного суду міста Запоріжжя на Олександрівський районний суд міста Запоріжжя.

Згідно приписів пункту 14 частини 1 статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

У частині 1 статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Відтак, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.

Початком перебігу строку перебування під слідством та судом позивача ОСОБА_3 є 06 липня 2016 року (дата першого повідомлення позивачу про підозру), а закінченням цього строку є 15.07.2016 року (скасування повідомлення про підозру). Потім, початком перебігу строку перебування під слідством та судом позивача є 21 листопада 2016 року (скасування постанови, якою скасовано повідомлення про підозру), а закінченням цього строку є 21 жовтня 2024 року (дата набрання законної сили виправдувального вироку), що складає 95 місяців 10 днів. Законом не передбачено розмір відшкодування за кожен день перебування під слідством і судом, такий розмір визначено за кожен місяць.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Як свідчить тлумачення статті 1176 ЦК України, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності умов для застосування частини першої статті 1176 ЦК, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Аналогічний висновок про застосування статей 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК зроблено Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6- 440цс16.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону України № 266/94-ВР).

Частинами першою та другою статті 12 Закону України № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону України № 266/94-ВР.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), у разі винесення виправдувального вироку, для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону України № 266/94-ВР, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

Зазначені положення кореспондуються з роз`ясненнями в пункті 13 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, згідно яких розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Аналізуючи вищенаведене, суд погоджується з викладеною у позовній заяві позицією, що законодавством визначено нижню межу розміру відшкодування моральної шкоди, проте розмір такого відшкодування визначається судом у кожному конкретному випадку окремо з урахуванням глибини моральних страждань особи, виходячи з принципів розумності та справедливості.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» № 4695-ІХ від 03 грудня 2025 року установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8 647 гривень.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебувала під слідством і судом з 06 липня 2016 року (дата першого повідомлення позивачу про підозру) по 15 липня 2016 року (скасування повідомлення про підозру), а також з 21 листопада 2016 року (скасування постанови, якою скасовано повідомлення про підозру) по 21 жовтня 2024 року (дата набрання законної сили виправдувального вироку), тобто 95 місяців 10 днів, а не 99 місяців і 15 днів, як вказано в позові. Позивач змушена був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину, тому гарантований Законом № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди складає 824 347 грн. 30 коп. (95 місяців х 8647 грн. = 821 465,00 грн. + 8 647 грн. / 30 днів х 10 днів = 2 882 грн. 30 коп.).

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в справі № 569/1799/16-ц від 10.10.2019 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV (Станков) v. BULGARIA (Болгарії) § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Отже, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто, цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі № 515/211/15-ц.

Проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинною в інкримінованому їй злочині, який набрав законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеного кримінального провадження та розгляду кримінального провадження, що призвели до зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв`язків. При цьому, суд враховує, що відповідно до виправдувального вироку позивач не мала судимостей, тому її участь у процесуальних діях, є незвичним процесом у її життєвому укладі.

Вирішуючи питання про визначення розміру моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_3 , суд приймає до уваги те, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнала позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Між тим, у будь-якому випадку розмір шкоди не може бути меншим за гарантований Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачу, суд враховує тривалість перебування позивача ОСОБА_3 під слідством та судом, втручання у приватне життя позивача, характер і обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнавала позивач протягом цього часу, у зв`язку з чим їй довелося змінювати усталений спосіб життя. Враховуючи тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження репутації позивача, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, тривалість моральних страждань, які продовжувалися і після набрання виправдувальним вироком законної сили, а тому суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню та грошова сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди, повинна становити 824 347 грн. 30 коп., що, на думку суду, відповідатиме засадам розумності, поміркованості та справедливості.

Разом з тим, суд звертає увагу, що механізм виконання органами Державної казначейської служби України рішень про стягнення коштів державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року.

Відповідно п.п.1 п.35 Порядку № 845 встановлено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Наведене вище свідчить, що Казначейство України наділено повноваженням, за вимогою Департаменту Державної виконавчої служби здійснювати відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду, в межах бюджетних призначень, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету та в певному порядку.

Згідно з додатком 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» № 4695-ІХ від 03 грудня 2025 року, на поточний рік передбачено державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», яку закріплено за Державною казначейською службою України.

Таким чином, виконання судових рішень про стягнення з державного бюджету шкоди, завданої державними органами, здійснюється Державною казначейською службою України з рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України.

Відповідно до висновку Верховного Суду від 06.02.2019 року по справі № 199/6713/14-ц не допускається стягнення моральної та матеріальної шкоди з Державної казначейської служби України, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.

Відповідно до пункту 24 Порядку № 845, стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку. Якщо боржник обслуговується централізованою бухгалтерією, зазначені документи подаються до органу Казначейства, в якому відкрито рахунки відповідної бюджетної установи, при якій створена така централізована бухгалтерія (далі - централізоване обслуговування боржника).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, слід стягнути на користь позивача 824 347 грн. 30 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року № 23- рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного вбачається, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Згідно із вимогами статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що 05 травня 2025 року між ОСОБА_3 і адвокатом Шостак Антоніною Петрівною укладено договір про надання правової (правничої) допомоги,предметом якого є надання правової допомоги у кримінальному провадженні (а.с.92).

06 червня 2025 року між ОСОБА_3 і адвокатом Шостак Антоніною Петрівною укладено додаткову угоду до договору про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до якої сторони дійшли згоди щодо розірвання договору про надання правової (правничої) допомоги від 05.05.2025 року (а.с.168).

03 травня 2025 року між ОСОБА_3 і адвокатом Шостак Антоніною Петрівною укладено договір про надання правової (правничої) допомоги у цивільній справі щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури (а.с.169).

До матеріалів справи також долучено рахунок № 21/06/25 від 21 червня 2025 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 03.05.2025 року на загальну суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с.94)

З копії акту виконання робіт (послуг) від 21 червня 2025 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 03.05.2025 року вбачається, що адвокатом Шостак А.П. надано послуги з правничої допомоги в суді на загальну суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с.95).

До матеріалів справи також долучено копію квитанції № 251879805 від 26.06.2025 року, призначення платежу: оплата правової допомоги за договором на суму 10 000,00 грн., платник: Чикалова Вікторія Вячеславівна, одержувач: Шостак А.П. (а.с.96).

Суд враховує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Суд вважає, що заявлені позивачем витрати у розмірі 10 000 грн. 00 коп. не відповідають критерію розумності, не зовсім є співрозмірними із складністю виконаної роботи, а їх відшкодування матиме надмірний характер.

Таким чином, з урахуванням фактичних обставин справи, виходячи із засад об`єктивності, розумності та справедливості, суд вважає достатньою компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 4 000 гривень. Підстав для стягнення з відповідача ще додатково 6 000 грн. 00 коп. суд не вбачає.

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в порядку, на підставі статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

Відповідачами у справі позивач визначив орган, діяннями якого завдано шкоду (Запорізьку обласну прокуратуру), а також Державну казначейську службу України, через яку, на її думку, держава бере участь у справі як відповідач.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому немає необхідності зазначення в резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та по суті є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), зазначено, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної Казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20.

Положеннями Закону України № 266/94-ВР не передбачено права у особи відшкодування з Державного бюджету України судових витрат, понесених у цивільній справі.

Крім того, згідно з положеннями Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» органи прокуратури не звільнено від сплати судового збору, що виключає правове застосування при розподілі судових витрат, понесених у цивільній справі, положень частини 6 статті 141 ЦПК України.

Враховуючи наведене вище та з урахуванням висновків щодо суб`єкту, з якого такі витрати підлягають стягненню, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 4 000 гривень підлягають стягненню з Запорізької обласної прокуратури на користь позивача.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

За правилами частин 1 та 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи наведене, оскільки позивач ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору, а відповідачами є органи державної влади, позов до яких задоволено частково, в силу вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування суму коштів у розмірі 824 347 (вісімсот двадцять чотири тисячі триста сорок сім) грн. 30 коп.

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи, відповідно до п. 4) ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

представник позивача: адвокат Шостак Антоніна Петрівна, місцезнаходження: місто Запоріжжя, вулиця Троїцька, будинок № 27;

відповідач: Запорізька обласна прокуратура, місцезнаходження: місто Запоріжжя, вулиця Дмитра Апухтіна, будинок № 29-А, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02909973;

відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок № 6, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646.

Повний текст рішення суду складено 29 квітня 2026 року.

Суддя О.О. Яцун