Рішення № 137048427, 01.06.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1484/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

01 червня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Бенца К.К.,

при секретарі Майор Ю.В.

за участі:

представника позивача Порада С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 подану в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Наталія Дмитрівна про припинення права спільної сумісної власності , визначення часток у спільній власності, та визнання права власності на частку квартири у порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Наталія Дмитрівна про припинення права спільної сумісної власності , визначення часток у спільній власності та визнання права власності на частку квартири у порядку спадкування за законом.

Мотивуючи позовні вимоги представник позивача, вказує на те, що 11.04.2000 року згідно з договором міни квартир ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (чоловік позивачки), ОСОБА_5 та ОСОБА_3 набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

03.01.2008 року співвласникам було надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

10.10.2016 року ОСОБА_4 (чоловіку позивачки) видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частки спірної квартири як спадкоємцю ОСОБА_5 (співвласниці спірної квартири). Тієї ж дати за чоловіком позивачки було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право спільної часткової власності на спірну квартиру.

Представник зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивачки помер. У зв`язку із постійним проживанням із чоловіком на час відкриття спадщини позивачка вважається такою, що прийняла спадщину за померлим чоловіком. Жодних інших спадкоємців за чоловіком позивачки немає.

Вказує, що 09.10.2025 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Наталії Дмитрівни із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частки спірної квартири, яка на момент смерті належала її чоловіку.

10.12.2025 року нотаріус повідомила, що для видачі свідоцтва про право на спадщину на законом потрібно надати відповідний документ, що підтверджує право власності ОСОБА_4 на частки спірної квартири (яка належала йому на підставі договору міни від 11.04.2000). Тобто відмова нотаріуса пов`язана із тим, що відповідна частка чоловіка позивачки у спірній квартирі на момент його смерті була не визначена. Невизначеність частки померлого чоловіка позивачки у спірній квартирі, а також невизначеність часток позивачки й ОСОБА_3 має наслідком неможливість позивачки оформити спадкові права та зареєструвати право власності на власну частку. Вказане й обумовило звернення позивачки до суду із цим позовом.

Представник вказує, що спірна квартира на момент смерті ОСОБА_4 перебувала у режимі спільної сумісної власності кількох осіб, при цьому частки співвласників визначені не були. Така невизначеність унеможливлює реалізацію спадкових прав позивачки в нотаріальному порядку та зумовлює необхідність судового втручання з метою усунення правової перешкоди.

Крім того, відсутність визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності унеможливлює не лише оформлення спадкових прав позивачки, а й здійснення державної реєстрації її речового права на відповідну частку спірної квартири.

Представник вказує, що станом на сьогоднішній день, відсутність визначення часток у спільній сумісній власності вказаної квартири є перешкодою для реалізації позивачем права оформити документально право на спадщину за законом, а також вільно володіти, користуватись та розпоряджатись належним їй майном, набутим в порядку спадкування.

З посиланням на викладене представник позивача просить суд: припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,5 м2, визначивши право спільної часткової власності, що на момент смерті ОСОБА_4 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) частина кожного зі співвласників становить:

- 1/4 частки ОСОБА_4 ;

- 1/4 частки ОСОБА_4 (успадкована від ОСОБА_5 );

- 1/4 частки ОСОБА_1 ;- 1/4 частки ОСОБА_3 та Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,5 м2, що належала ОСОБА_4 на підставі договору міни квартири від 11.04.2000, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування за законом.

Позиція сторін справи :

У судовому засіданні представник позивача подану позовну заяву підтримав з підстав та мотивів зазначених у позовній заяві. Надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово був повідомлений у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч. 6,7 ст. 128 ЦПК України, відзив до суду не надходив.

Відповідач ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній» за №R067130059144 та №R067113214241.

Представник відповідача Ужгородської міської ради в призначене підготовче судове засідання не з`явився будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, шляхом надсилання судової повістки про виклик до суду до електронного кабінету в системі "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, про причини неявки суд не повідомив, відзив до суду не надходив.

Третя особа приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Наталія Дмитрівна в призначене підготовче судове засідання не з`явилася будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, шляхом надсилання судової повістки про виклик до суду до електронного кабінету в системі "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, про причини неявки суд не повідомила.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17 направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процессу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс торон Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова торон України»).

Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з`явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі торонни позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Заяви, клопотання.

20.03.2026 року представник позивача подав до суду заяву про проведення підготовчого судового засідання без їх участі.

В ході розгляду справи проведені наступні процессуальні дії:

03.02.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

20.03.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження по даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору,з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що згідно договору міни квартир від 11.04.2000 року, посвідченого 11.04.2000 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данич О.Ф. зареєстрованого в реєстрі за №144, дублікат якого 30.11.2007 року був виданий та посвідчений в.о. завідувачем Закарпатського обласного державного нотаріального архіву Митровка В.М. за №122 - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 міняють належну їм та ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 на належну ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3 .

Як встановлено судом, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 уклали шлюб 10.07.1971 року зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області, про що було зроблено актовий запис № 336, що стверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_2 від 17.02.2015 року, виданим повторно, копія якого приєднана до матеріалів справи. Прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка та дружини « ОСОБА_11 ».

Судом встановлено, що згідно рішення Ужгородської міської ради LIV сесії VIII скликання від 23.05.2024 року №1793 «Про перейменування вулиць міста» було вирішено, зокрема перейменувати вулицю Адмірала Нахімова на вулицю Сергія Параджанова.

Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 на праві приватної спільної сумісної власності належить ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , що підтверджується даними витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП №Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» Ужгородської міської ради Закарпатської області №17272082 від 03.01.2008 року.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про права на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. , яке зареєстровано в реєстрі за №1644 посвідчено, що на підставі ст. 1261 ЦК України спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , 1919 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина на яку видано це свідоцтво складається з частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Судом встановлено, що спадкоємцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_4 , що підтверджується даними з витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №45369871 від 10.10.2016 року.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №70469857 від 13.10.2016 року, вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 на праві приватної спільної часткової власності в розмірі належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серії та номер 1644, виданого 10.10.2016 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Ужгород, Закарпатської області про що 20.11.2018 року складено відповідний актовий запис №1177, що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 20.11.2018 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей реєстру територіальної громади за адресою: АДРЕСА_4 на момент смерті ОСОБА_4 , 08.11.2018 року були зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується даними довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб на день смерті одного з них №5111/03.4-21 від 07.10.2025 року.

Судом встановлено, що за фактом смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 було зареєстровано спадкову справу №74708592, що підтверджується даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №82839548 від 09.10.2025 року.

Судом встановлено, що 09.10.2025 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно належне ОСОБА_4 .

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. листом від 10.12.2025 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 з підстав необхідності надати відповідний документ, що посвідчує право власності ОСОБА_4 на 1/4 частку квартири.

Нормативно-правове обґрунтування :

Правовідносини між сторонами є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Розглядаючи спір, суд повинен з`ясувати усі обставини справи відповідно до обґрунтування позову, зміст позовних вимог та зв`язок між обґрунтуванням, вимогою та вибраним способом захисту.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За правилами частини 2 статті 355 ЦК України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Філологічний спосіб тлумачення цитованого припису дозволяє суду стверджувати про те, що застосована законодавцем конструкція згаданої правової норми передбачає альтернативні форми правових режимів спільного майна. Тобто відповідне майно може перебувати або в спільній частковій, або в спільній сумісній власності. Як наслідок, випадків, коли відповідне майно перебуває одночасно як у спільній частковій, так і в спільній сумісній власності, цивільне законодавство не допускає. Наведений висновок має значення для вирішення питання про визначення частки власника у спільному з огляду на наступне.

Очевидно, що юридична заінтересованість суб`єкта, котрий ініціює згадане питання, як правило, полягає в його бажанні отримати можливість розпоряджатися майном без погодження з іншими співвласниками. Таким чином, ключове значення для заявника має визначення розміру саме його частки у спільному майні.

Між тим, ініціювання наведеного питання породжує обов`язок суду визначити частки також інших співвласників. Протилежна інтерпретація аналізованих положень закону не узгоджується із висновками суду про взаємовиключність форми правових режимів спільного майна та уможливила б ситуацію, коли частки на право стосовно одного і того ж майна є одночасно визначеними і невизначеними.

Суд зазначає про те, що визначення часток співвласників, яким майно належить на праві спільної сумісної власності припиняє право спільної сумісної власності, а точніше трансформує його у право спільної часткової власності. Утім, спільна сумісна власність як така не припиняється та продовжує існувати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що частка учасника спільної сумісної власності може визначатися не лише при поділі або виділі її зі спільного майна (статті 370 та 372 ЦК України), а також і в інших випадках, коли між співвласниками виникає спір щодо цього так, як ЦК України не містить норм, які б забороняли чи обмежували трансформацію спільної сумісної у спільну часткову власність. Оскільки в цивільному праві діє принцип «дозволено все, що не заборонено законом», то учасники спільної сумісної власності за домовленістю між ними можуть визначити розмір їх часток і тим самим змінити правовий статус їх власності, а у разі недосягнення між ними згоди з цього питання, будь-хто зі співвласників має право на пред`явлення відповідного позову.

Таким чином, заявлені позовні вимоги, серед іншого, зумовлюють необхідність визначення часток у праві спільної власності на нерухоме майно за іншими співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснено, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Позивач звертаючись до суду з позовними вимогами про визначення частки у праві спільної сумісної власності просила суд припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,5 м2, визначивши право спільної часткової власності, що на момент смерті ОСОБА_4 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) частина кожного зі співвласників становить:- 1/4 частки ОСОБА_4 ;- 1/4 частки ОСОБА_4 (успадкована від ОСОБА_5 );- 1/4 частки ОСОБА_1 ;- 1/4 частки ОСОБА_3 та визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,5 м2, що належала ОСОБА_4 на підставі договору міни квартири від 11.04.2000, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування за законом.

Як встановлено судом, співвласник квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,5 м2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 20.11.2018 року.

Матеріалами справи стверджується, що на момент смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 спірна квартира перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Частиною першою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох чи більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до положень ч.1 ст. 364, ч.ч. 1,2 ст. 370 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності і у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до положень ст. 1269 ЦК України Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Таким чином, після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 позивачка ОСОБА_1 прийняла спадщину за ним у відповідності до ст. 1269 ЦК України, оскільки на момент смерті спадкодавця проживала разом із ним, що стверджується даними довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб на день смерті одного з них №5111/03.4-21 від 07.10.2025 року. та витягом про реєстрацію спадкової справи в спадковому реєстрі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки спірна квартира (3/4) була у спільній сумісній власності, то частка померлого ОСОБА_4 у спільній сумісній власності на квартиру, як і всіх співвласників є рівними і становить по 1/4 кожному із співвласників і враховуючи, що позивачка прийняла спадщину за померлим чоловіком, то вона вправі у порядку спадкування за ним визначити частку у майні померлого.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про припинення права спільної сумісної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: ( АДРЕСА_4 та визначення права спільної часткової власності співвласників на 1/4 частки і визнання права власності на 1/4 частки квартири, за ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 підлягає задоволенню із вищезазначених підстав.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний суд у постанові від 08.04.2025 року у справі №303/3309/23.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, з огляду на правову позицію Верховного суду викладену у постанові від 08.04.2025 року у справі №303/3309/23, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачів на користь держави суму судового збору в розмірі 6008,25 гривень з кожного.

Разом з тим солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено.

Керуючись ст.ст. 4,5,12,13, 76,81,82,89,141,223,247,258,259,263-265, 268, 280-284, 273,354, 355 ЦПК України , ст.ст.15, 16, 25, 263, 355, 1216, 1218, 1226 Цивільного кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 подану в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Наталія Дмитрівна про припинення права спільної сумісної власності , визначення часток у спільній власності, та визнання права власності на частку квартири у порядку спадкування за законом- задовольнити.

Припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,5 м2, визначивши право спільної часткової власності, що на момент смерті ОСОБА_4 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) частина кожного зі співвласників становить:- 1/4 частки ОСОБА_4 ;- 1/4 частки ОСОБА_4 (успадкована від ОСОБА_5 );- 1/4 частки ОСОБА_1 ;- 1/4 частки ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,5 м2, що належала ОСОБА_4 на підставі договору міни квартири від 11.04.2000, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування за законом.

Стягнути з Ужгородської міської ради (місцезнаходження: м. Ужгород, площа Поштова, 3, код ЄДРПОУ 33868924) на користь ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 6008,25 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( зареєстроване місце проживання АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 6008,25 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач Ужгородська міська рада (місцезнаходження: м. Ужгород, площа Поштова, 3, код ЄДРПОУ 33868924);

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_4 );

Третя особа приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Наталія Дмитрівна (місцезнаходження: Ужгородський район, с. Минай, вул. Цвітна, буд.3).

Дата оголошення повного тексту судового рішення - 01.06.2026 року .

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца