Рішення № 137048265, 01.06.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/2602/26

2/303/1139/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мукачівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26.03.1992 року продавець - Мукачівське містобудівельне управління № 6 в особі старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_2 продав, а покупець - ОСОБА_3 купив займану ним квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Договір посвідчено державним нотаріусом Мукачівської державної нотаріальної контори Герцуські В.Л. та зареєстровано 26.03.1992 року в реєстрі за № ІІ-1973. ОСОБА_3 власної сім`ї не мав, проте віддавав всю свою батьківську любов хрещенику позивачу ОСОБА_1 та ставився до останнього як до рідного сина. На початку 2010 року позивач вселився у квартиру хрещеного батька, добросовісно нею володів, почавши проживати зі своїм хрещеним батьком. 19.04.2010 року ОСОБА_3 додому не повернувся, перестав виходити на зв`язок. 26.04.2010 року ОСОБА_4 (батько позивача) звернувся до Мукачівського міського відділу ГУ МВС України в Закарпатській області із заявою про зникнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.09.2011 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано безвісно відсутнім. В свою чергу ОСОБА_3 висловлював свої наміри про передачу всього належного йому майна позивачу, а відтак ОСОБА_1 вважав себе власником квартири за адресою АДРЕСА_1 . Після зникнення хрещеного ОСОБА_1 продовжив проживати у квартирі, відкрито нею користувався та володів, що триває і по сьогоднішній день. Таким чином, позивач зазначає, що добросовісно, відкрито і безперервно володіє спірною квартирою вже більше 15-ти років. Так, після зникнення хрещеного одноосібно вів господарство, сплачував за комунальні послуги. Зважаючи на наявність підстав для визнання права власності на квартиру ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 25.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.04.2026 року.

Ухвалою суду від 23.04.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2026 року та відкладено на 01.06.2026 року. Цією ж ухвалою задоволено клопотання про витребування доказів.

Позивач в судове засідання не з`явився, від його представника до суду надійшла заява в якій просить провести розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача Мукачівської міської ради Закарпатської області в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про проведення судового засідання без її участі, за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26.03.1992 року продавець - Мукачівське містобудівельне управління № 6 в особі старшого інспектора відділу кадрів Гірних О.В. продав, а покупець - ОСОБА_3 купив займану ним квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Договір посвідчено державним нотаріусом Мукачівської державної нотаріальної контори Герцуські В.Л. та зареєстровано 26.03.1992 року в реєстрі за № ІІ-1973. Згідно з реєстраційного посвідчення № 1318 від 14.05.1992 року, що видане Мукачівським підприємством технічної інвентаризації, квартира за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 .

Відповідно до технічного паспорту від 06.03.2026 року квартира за адресою АДРЕСА_1 складається з однієї кімнати, загальна площа 42,9 кв.м., в тому числі житлова 19,00 кв.м. Технічний паспорт виготовлений замовлення ОСОБА_1 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 463772939 від 11.02.2026 року інформація щодо спірної квартири в реєстрі відсутня.

В листі Мукачівського міського відділу ГУ МВС України у Закарпатській області № 9577 від 06.05.2010 року, адресованого ОСОБА_4 у відповідь на заяву про зникнення кума повідомлено, що ОСОБА_3 працював майстром на мостобудівному підприємстві «П-Міст», останнім часом працював на будівництві мостів в Івано-Франківській області, вів досить спокійний спосіб життя, захоплювався фотографуванням та подорожами, зі слів колег та знайомих ворогів чи неприязних відносин з будь-ким не мав. Також повідомлено, що 19.04.2010 року зранку ОСОБА_3 вийшов з дому, по його ході було видно, що кудись поспішає та пішов в напрямку вул. Я.Мудрого і з того часу його місцезнаходження невідоме. Заведено розшукову справу задля встановлення місця перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також встановлено, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.09.2011 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано безвісно відсутнім. Представником заявника у цій справі був ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки № 19/2 від 19.02.2026 року, що видана ОСББ «Наш-Дім 13», ОСОБА_1 проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_1 з 2010 року, квартира належить його хресному батьку ОСОБА_3 , кошти на ремонт і утримання будинку та під`їзду сплачував ОСОБА_1 .

Факт сплати комунальних платежів також стверджується доданими до позову квитанціями.

В листі Першої Мукачівської державної нотаріальної контори Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 276/01-16 від 19.05.2026 року зазначено, що спадкова справа щодо ОСОБА_3 не заводилася, заяви про прийняття спадщини не надходили.

В листі КП «Міськводоканал» Мукачівської міської ради № 230 від 20.05.2026 року зазначено, що за адресою АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 , заборгованість відсутня.

Зі змісту нотаріально засвідчених заяв ОСОБА_5 та ОСОБА_6 слідує, що такі особи засвідчують про те, що ОСОБА_1 разом зі своїм хрещеним батьком проживав в квартирі за адресою АДРЕСА_1 з січня 2010 року та проживає і на цей час, відкрито володіє та користується квартирою, сплачує комунальні платежі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За положеннями ч. 3 ст. 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.

При цьому має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст.ст. 15, 16 ЦК, а також ч. 4 ст. 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Пункт 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначає, що правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 01.01.2004 року, положення ст. 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 01.01.2001 року.

В контексті вирішення цього спору суд також враховує те, що у ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднані всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions), а й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets)).

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, а також те, що крім позивача, ніхто інший не претендує на спірну квартиру, не заявляє ніяких майнових прав на неї, позивач безперервно, відкрито, добросовісно користується, володіє нерухомим майном протягом більше 10 років, суд приходить до висновку, що право позивача підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 16, 319, 328, 344, 392 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Представник позивача: Компанієць Наталя Григорівна ( АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Мукачівська міська рада (пл. Духновича, 2, м. Мукачево, Закарпатська область, код ЄДРПОУ: 38625180).

Суддя А.М.Заболотний