Рішення № 137048230, 02.06.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/396/26

Провадження № 2/302/296/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., з участю секретаря судового засідання Сити Л. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», в інтересах якого діє представниця Пєскова Софія Володимирівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», в інтересах якого діє представниця Пєскова С. В., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 27.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (далі ТОВ «Бізнес позика», товариство) та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі договір № 529442-КС-003 про надання кредиту (надалі кредитний договір), за умовами якого позичальниці ОСОБА_1 шляхом перерахування на її платіжну картку було надано кредит у розмірі 11 000 грн та зі сплатою процентів за його користування.

Зазначало, що товариство свої зобов`язання за цим кредитним договором виконало повністю, однак відповідачка свої зобов`язання за даним договором виконала лише частково, сплативши 4 520 грн, унаслідок чого в неї перед ТОВ «Бізнес позика» станом на 15.02.2026 наявна заборгованість у розмірі 32 770 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту 11 000 грн, простроченим процентам 15 400 грн, процентам нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України 5 500 грн та комісії 870 гривень.

Посилаючись на наведені вище обставини, а також на ухилення відповідачкою від виконання своїх зобов`язань, просило суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором № 529442-КС-003 про надання кредиту від 27.05.2025 у розмірі 32 770 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту 11 000 грн, простроченим процентам 15 400 грн, процентам нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України 5 500 грн та комісії 870 грн, а також 2 662,40 грн сплаченого судового збору.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2026 року цю позовну заяву ТОВ «Бізнес позика» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У відзиві на позов ТОВ «Бізнес позика» відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Рішко С. І., посилалася на часткову безпідставність та необґрунтованість позовних вимог до неї.

Зазначала, шо у даній справі позивач у кредитному договорі не зазначив та не надав суду доказів наявності переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються відповідачці та за які кредитодавцем встановлена одноразова комісія за надання кредиту, а відтак слід визнати нікчемними положення кредитного договору, зокрема, пунктів 2.1, 2.5, 4.2 щодо обов`язку нею сплатити на користь ТОВ «Бізнес позика» комісію, пов`язану з наданням кредиту, оскільки такі умови не відповідають вимогам законодавства про захист прав споживачів. Відповідно, у порядку застосування наслідків нікчемності умов кредитного договору щодо стягнення з позичальника комісії за надання кредиту, слід при розрахунку заборгованості за кредитним договором урахувати стягнуті позивачем із неї суми комісії 11.06.2025 у розмірі 610,00 грн та 24.06.2025 у розмірі 720,00 грн у рахунок зменшення суми кредиту. Відтак, стягнуті позивачем 10.06.2025 та 24.06.2025 року кошти у розмірі 1 330,00 грн на погашення комісії мають бути зараховані для погашення тіла кредиту. Як наслідок, станом на 11.11.2025 загальна заборгованість за кредитом становила 23 003,04 грн, у т. ч. сума заборгованості за тілом кредиту 9 584,60 грн та заборгованість за процентами 13 418,44 гривень.

Також позовні вимоги в частині стягнення з неї заборгованості за відсотками, нарахованим позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України, у розмірі 5 500,00 грн не підлягають до задоволення, оскільки їх нарахування суперечить пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

З огляду на наведене просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 5 500 грн, прострочених платежів за комісією у розмірі 870,00 грн, прострочених платежів по процентах у розмірі, що перевищує суму 13 418,44 грн та прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі, що перевищує суму 9 584,60 гривень.

У відповіді на відзив представниця позивача ТОВ «Бізнес позика» - Басалига Д. М. посилалася на надуманість доводів сторони відповідача. Звертала увагу, зокрема на те, що всі істотні умови кредитного договору, в тому числі комісія за надання кредиту, встановлені не в правилах надання кредиту, паспорті споживчого кредиту, а безпосередньо в кредитному договорі з умовами якого відповідачка погодилася. До того ж чинне законодавство не наділяє суд правом зменшення суми процентів за користування кредитом, які позичальник зобов`язаний сплатити відповідно до умов кредитного договору та норм ЦК України. Посилання сторони відповідача на загальний принцип «розумності та добросовісності» не є правовою підставою для зменшення суми процентів за користування кредитом. Також кредитодавець жодним чином не обмежував час на ознайомлення ОСОБА_1 з умовами кредитування та вона добровільно погодився з умовами кредитного договору, а саме з розміром процентних ставок, порядком нарахування процентів на залишок заборгованості за кредитним договором тощо, та погодилася їх виконувати, що відповідає принципу свободи договору, який установлений у статті 627 ЦК України, оскільки в протилежному разі вона могла договір не укладати.

Просила позовні вимоги задовольнити повністю.

Представниця позивача у судове засідання не з`явилася повторно, хоча була повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду справи, однак безпосередньо в позовній заяві та відповіді на відзив просила суд розглянути цю справу без її участі.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Рішко С. І. також повторно у судове засідання не з`явилися, хоча повідомлялися належним чином про дату, час і місце розгляду справи, проте останнім подано до суду заяву від 02.06.2026, в якій він доводи наведені у відзиві на позов підтримав повністю та просив розглянути цю справу за відсутності сторони відповідача.

З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини у справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що 27травня 2025 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі договір № 529442-КС-003 про надання кредиту, за умовами якого позичальниці ОСОБА_1 шляхом перерахування на її платіжну картку надано споживчий кредит у розмірі 11 000 грн, строком на 24 тижні, тобто до 11.11.2025, зі сплатою фіксованої стандартної процентної ставки за кредитом у розмірі 1% за кожен день користування кредитом, денна процентна ставка 0,87% та зі сплатою разової комісії за надання кредиту в розмірі 2 200 гривень /пункти 2.1-2.15 договору/ (а.с.21-40).

Цей кредитний договір підписані його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», про що зазначено у розділі 3 кредитного договору. Договір містить повну інформацію щодо особи позичальниці, її персональні дані, номер платіжного засобу, номер мобільного телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальниці у виді UA-1901.

Позивач виконав узяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору у розмірі 11 000 грн та перерахував їй ці кошти на картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_1 , про що свідчить лист-підтвердження ТОВ «ПрофітГід» (а.с.44).

Із наданої суду відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 02.04.2026 видно, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , на яку 27.05.2025 було зараховано грошовий переказ коштів у розмірі 11 000 гривень (а.с.74-79).

Відповідачка ОСОБА_1 своїх договірних зобов`язань повністю не виконала, лише частково сплатила кошти 10.06.2025 у розмірі 2 260 грн та 24.06.2025 2 260 грн, із яких було зараховано на погашення відсотків за користування кредитом у сумі 3 190 грн та 1 330 грн на комісію, у зв`язку з чим у неї станом на закінчення строку кредитування 11.11.2025 залишилася непогашеною заборгованість перед позивачем у розмірі 32 770 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту 11 000 грн, простроченим процентам 15 400 грн, процентам нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України 5 500 грн та комісії 870 грн, про що свідчить відповідний розрахунок заборгованості (а.с.45-50).

Так, за правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За положеннями пункту 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюється законом.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, установлених договором.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що у даному випадку позивачем невірно обраховано проценти за користування кредитними коштами, оскільки відповідно до п. 2.4 кредитного договору передбачено, що стандартна процентна ставка за кредитом у день становить 1% /фіксована процентна ставка/, яка є незмінною протягом усього строку (терміну) дії договору.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання, обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VIII, Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, де додатком 2 передбачено, що до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, зокрема комісію за надання кредиту. Ці правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIII та підтверджують правомірність дій кредитодавця щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за надання кредиту.

Варто зауважити і те, що споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки. Ураховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідачка мала можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважала встановлення комісії за видачу кредиту несправедливою умовою, яка безпосередньо передбачена в кредитному договорі, паспорті споживчого кредиту, натомість вона погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, позичальниця засвідчила, що погодилась на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, в яких установлення комісії за видачу кредиту не суперечить п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VIII та постанові Правління Національного банку України від 08.06.2017 № 49 про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Отже, зважаючи на те, що відповідачкою ОСОБА_1 не виконано у повній мірі своїх зобов`язань за даним кредитним договором щодо повернення тіла кредиту, отримання якого нею не заперечується, нарахованих відсотків за їх користування та разової комісії за надання кредиту, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Із приводу стягнення з позивачки процентів у розмірі 5 500 грн, нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України у межах строку кредитування, суд зазначає таке.

Приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України регламентовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у пунктах 55, 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) констатовано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому неправомірним є нарахування процентів на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України до повного погашення заборгованості за кредитом.

Суд також зазначає, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України й охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту, кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, комісіями, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України чи інші платежі; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати інфляційних утрат, процентів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Як видно із наданого позивачем розрахунку, ним нараховувалися у межах строку дії кредитного договору одночасно і проценти за користування кредитом і проценти в порядку ст. 625 ЦК України, що не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Окрім цього, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Суд ураховує, що норми ЦК України мають пріоритет над нормами інших законів, які мають юридичну силу, якщо вони стосуються однакових правовідносин і мають різний зміст. Так, Велика Палата ВС у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 вказала, що закріплення в ЦК України необхідності ухвалення інших законів відповідно до цього кодексу є достатньої підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має силу закону України. Тобто в даному випадку над нормами Закону України «Про споживче кредитування».

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

За таких обставин у задоволені вимоги про стягнення з відповідачки на корись позивача процентів у розмірі 5 500 грн, нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України у межах строку кредитування, слід відмовити.

З огляду на наведене вище суд доходить висновку, що позивач частково довів поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свої вимоги, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин з відповідачки ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача ТОВ «Бізнес позика» понесені останнім у справі судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, що із задоволених позовних вимог у 83,22%, із суми сплаченого судового збору в розмірі 2 662,40 грн (а.с.1), становить 2 215,55 гривень.

Керуючись статтями 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», в інтересах якого діє представниця Пєскова Софія Володимирівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за договором № 529442-КС-003 про надання кредиту від 27.05.2025 у розмірі 27 270 (двадцять сім тисяч двісті сімдесят) гривень, яка складається із заборгованості по тілу кредиту 11 000 грн, процентам 15 400 грн та комісії 870 гривень.

У задоволені решта позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» 2 215 (дві тисячі двісті п`ятнадцять) гривень 55 копійок сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили у порядку визначеному ст. 273 ЦПК України.

Повне судове рішення складено та підписано 02.06.2026.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», місцезнаходження: вул. Лесі Українки, 26, офіс 411, м. Київ, код в ЄДРПОУ 41084239;

Відповідачка ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя В. Ю. Готра