Рішення № 137045153, 01.06.2026, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/620/25

Провадження №2/367/1400/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

01 червня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Мерзлого Л.В.,

за участю секретаря судових засідань Колодезної В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в залі суду в м.Ірпінь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява, в якій представник позивача адвокат Нерода А.І., яка діє від імені та у інтересах позивача просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (запис в Єдиному державному демографічному реєстрі № 19480309-01528) житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельні ділянки з кадастровими № 3210900000:01:060:0060, № 3210900000:01:060:0061, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Обгрунтовуючи підстави звернення до суду з даним позовом та заявлені відповідно ним позовні вимоги вказує, що 08.07.1994 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклали шлюб. За час перебування у шлюбі 26.03.1999 у спільну сумісну власність було придбано житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , на ім`я її чоловіка ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчений державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори Копиловою В.В. за реєстровим номером № 2-845.

Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 78 років її чоловік ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві 07.12.2015. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на вищевказане спадкове майно. Оскільки в сторін дітей не було, то єдиним спадкоємцем всього майна померлого була його дружина ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим позивач 23.05.2016 звернулася з заявою до п`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого чоловіка. В цей же день було відкрито спадкову справу реєстровий номер у нотаріуса № 719/2016, що підтверджується витягом № 43932409 від 23.05.2016.

23.05.2016 державним нотаріусом Демчик В.В. надано запит за № 1692/02-14 до Ірпінського БТІ про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним запитом.

23.05.2016 державним нотаріусом Демчик В.В. надано запит за № 1693/02-14 до Управління держгеокадастру у Ірпінському районі Київської області про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:060:0060, надання витягу з ДЗК, витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, довідку про відсутність обмежень, що підтверджується відповідним запитом.

05.07.2017 на адресу п`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори за вих.№ 608 від 05.07.2017 КП КОР Північне БТІ надало інформаційну довідку про те, що станом на 31.12.2012 право власності на об`єкт нерухомого майна житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.03.1999 Ірпінською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-845. Наведено інші характеристики будинку, в т.ч. інформацію про реєстраційні книги та записи щодо цього майна, що підтверджується листом від 05.07.2017 № 608.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідно до вказаних документів власником житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщину після померлого прийняла його дружина ОСОБА_1 , позивач у справі. Також позивач зазначає, що станом на день пред`явлення цього позову документи на спадкове майно не оформлені в повному обсязі, однак вона продовжує користуватися спадковим майном, управляти ним, утримувати в належному стані та жити в ньому.

27.12.2024 позивачу стало відомо, що невідомі особи шляхом підроблення документів від імені померлого ОСОБА_3 заволоділи її спадковим майном та оформили його на ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , відповідача у справі.

Посилається на вимоги ст. 71 Закону України Про нотаріат у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Вказує, що позивач ОСОБА_1 позбавлена такого права через дії відповідача, що призвело до відчуження належного їй майна поза її волею. Хоча відповідно до інформації компетентних органів після смерті ОСОБА_3 все спадкове майно було зареєстроване за ним на праві власності, тобто входило до спадкової маси і підлягало спадкуванню позивачкою.

Також просить врахувати те, що позивач, як єдиний спадкоємець та власник половини майна в частці спільного майна подружжя своєї згоди на відчуження спадкового майна не давала, то будь-які правочини з спадковим майном, що були вчинені без її згоди є недійсними.

Таким чином, позивач вважає, що реєстрація є незаконною, такою, що відбулася поза її волею, а майно підлягає витребуванню на користь законного власника, у зв`язку з цим пред`явлено даний позов.

В результаті автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказану цивільну справу передано в провадження судді Ірпінського міського суд Київської області Мерзлого Л.В. 15.01.2025 року.

Ухвалою суду 16.01.2025 року було вжито заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на спірне майно.

Ухвалою суду 16.01.2025 року по вказаній справі відкрито провадження, її розгляд вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Витребувано від П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори копію спадкової справи №719/2016 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Витребувано у ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) оригінали документів на підставі яких останній набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:060:0060, 3210900000:01:060:0061, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

03.02.2025 року на адресу суду від нотаріальної контори надійшла колія спадкової справи, яка витребувана ухвалою, заведена після смерті ОСОБА_3

06.02.2026 року надійшло клопотання про поновлення строку та долучення доказів від представника позивача адвоката Нероди А.І.

07.03.2025 року представником позивача адвокатом Неродою А.І. було подано клопотання про визнання явки відповідача обов`язковою.

10.03.2025 року надійшло клопотання від представника позивача адвоката Нероди А.І. про застосування заходів процесуального примусу до учасника провадження (штрафу).

10.03.2025 року представником позивача адвокатом Неродою А.І. було подано клопотання про витребування доказів.

Також 10.03.2025 року до суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Нероди А.І. про призначення експертизи.

Ухвалою суду від 11.03.2025 року було застосовано до відповідача ОСОБА_2 захід процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 3 (трьох) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який стягнуто на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), у зв`язку з невиконанням вимог ухвали суду від 16.01.2025 року.

Також ухвалою від 11.03.2025 року було витребувано ряд доказів та інформації, з урахуванням поданого представником позивача адвокатом Неродою А.І. клопотання.

17.03.2025 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 відповідача у справі про продовження строку на подання відзиву, датоване 06.03.2025 року. Але правом на подання відзиву так і не скористався.

На виконання ухвали суду про витребування доказів 07.04.2025 року на адресу суду надійшов лист від ДП «НАІС» за вих. № 1745/19.3-13 від 31.03.2025 року.

Ухвалою від 23.04.2025 року визнано обов`язковою явку ОСОБА_2 в підготовче судове засідання по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про витребування майна з чужого незаконного володіння.

17.06.2025 року до суду від представника позивача адвоката Нероди А.І. надійшло клопотання про витребування доказів та клопотання про тимчасове вилучення доказів для дослідження їх судом.

Ухвалою від 18.06.2025 року клопотання про тимчасове вилучення доказів та витребування доказів було задоволено.

На виконання вимог ухвали про витребування доказів до суду 28.07.2025 року надійшли від Броварської міської ради копії документів.

05.09.2025 року від сторони позивача у справі надійшло до суду уточнене клопотання про призначення експертизи.

05.09.2025 року на виконання вимог ухвали від Ірпінської міської ради надійшла відповідь.

Ухвалою від 08.09.2025 року у справі призначено комплексну судову почеркознавчу експертизу документів, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС (м. Київ, вул. Ґарета Джонса, буд. 5, 04119).

16.10.2025 року на адресу суд надійшло клопотання експерта від 02.10.2025 року № СЕ-19/111-25/60540/ПЧ. Експертом було вказано на необхідність надати:

- оригінали договорів, а саме: договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 01.06.2012 року, реєстровий № 1794, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною та договіркупівлі-продажу земельної ділянки від 01.06.2012 року, реєстровий № 1795, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною.

- вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_3 з 2012 року до останніх років життя (в оригіналах).

Ухвалою від 20.10.2025 року у справі було поновлено провадження, для подання необхідних документів для проведення експертизи.

23.10.2025 року представником позивача адвокатом Неродою А.І. було подано до суду клопотання про часткове виконання вимог клопотання експерта. Разом із даним клопотанням надано до суду в оригіналі вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_3 :

- оригінал нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями від 30.11.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Запісочною О.В. за реєстровим номером 1564, з витягом з Державного реєстру правочинів на 3 аркушах.

- оригінал мирової угоди від 19.09.2003 року на 1 аркуші.

- оригінал мирової угоди від 19.09.2009 року на 1 аркуші.

- оригінал переліку додатків до позовної заяви від 25.10.2007 року на 1 аркуші.

- оригінал нотаріально посвідченого договору від 01.06.1996 року на 1 аркуші.

- оригінал нотаріально посвідченої довіреність від 17.11.2009 року, посвідчена держаним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавель А.М. за реєстровим номером 2-2495 на 1 аркуші.

- копія паспорту громадянина України ОСОБА_3 на 1 аркуші.

- копія закордонного паспорту ОСОБА_3 на 1 аркуші.

- оригінал особистого нотатника ОСОБА_3 , записи виконані за період 2007 2013 роки (1 шт., на 160 аркушах).

Вказано про неможливість подання оригіналів договорів, так як вони відсутні у сторони позивача, відповідачем всі вимоги суду щодо надання до суду оригіналів договорів проігноровано, оригінали документів не надано.

Також 23.10.2025 року від представника позивача адвоката Нероди А.І. надійшло клопотання про з`ясування думки експерта КНДЕКЦ Курило Т. щодо обсягу матеріалів, які потрібні для проведення експертизи та можливості проведення експертизи з поставлених в ухвалі від 08.09.2025 року питань за умови відсутності оригіналів досліджуваних документів.

21.11.2025 року на адресу суд від експертної установи надійшов лист про направлення повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, разом із відповідним клопотанням та документами.

25.11.2025 року до суду надійшла від представника відповідача адвоката Корж В.В. заява про розгляд справи без участі.

25.12.2025 року надійшла відповідь від експертної установи про те, що неможливе проведення судової почеркознавчої експертизи по копіях документів.

Ухвалою суду від 05.02.2026 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача подала заяву про проведення засідання та подальший розгляд справи у її відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник, будучи обізнаними про наявність даної цивільної справи, належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Відзиву на позовну заяву чи будь-яких заяв від відповідача не надійшло.

Представник третьої особи подав заяву про розгляд справи у їх відсутність.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 08.07.1994 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклали шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 08.07.1994.

26.03.1999 ОСОБА_3 (покупець) та ОСОБА_5 (продавець) уклали договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Договір був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори Копиловою В.В. за реєстровим номером № 2-845, що підтверджується копією вище вказаного договору. Отже, даний житловий будинок було набуто подружжям ОСОБА_6 у спільну сумісну власність.

Також 16.05.2007 ОСОБА_3 на підставі рішення 3 сесії 5 скликання Ірпінської міської ради (друге засідання) від 28.09.2006 № 145-3-V набув у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:060:0060, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 104317 від 16.05.2007.

14.06.2012 Ірпінська міська рада надала дозвіл ОСОБА_3 на оформлення права власності на земельну ділянку площею 0.02 га кадастровий № 3210900000:01:060:0061, яка розташована за цією ж адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві 07.12.2015.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на вищевказане спадкове майно. Оскільки в сторін дітей не було, то єдиним спадкоємцем всього майна померлого була його дружина ОСОБА_1 .

Відповідно, 23.05.2016 ОСОБА_1 звернулася з заявою до п`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого чоловіка. В цей же день було відкрито спадкову справу реєстровий номер у нотаріуса № 719/2016, що підтверджується витягом № 43932409 від 23.05.2016.

23.05.2016 державним нотаріусом Демчик В.В. надано запит за № 1692/02-14 до Ірпінського БТІ про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним запитом.

23.05.2016 державним нотаріусом Демчик В.В. надано запит за № 1693/02-14 до Управління держгеокадастру у Ірпінському районі Київської області про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:060:0060, надання витягу з ДЗК, витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, довідку про відсутність обмежень, що підтверджується відповідним запитом.

Відповідно до листа № 608 від 05.07.2017 року, вбачається, що 05.07.2017 на адресу п`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори КП КОР Північне БТІ надало інформаційну довідку про те, що станом на 31.12.2012 право власності на об`єкт нерухомого майна житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.03.1999 Ірпінською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-845. Наведено інші характеристики будинку, інформацію про реєстраційні книги та записи щодо цього майна.

10.07.2017 надано витяг № НВ-3209376712017 з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:060:0060, згідно якого власником цієї земельної ділянки є ОСОБА_3 .

Таким чином, відповідно до вказаних документів та фактичних обставин справи вбачається, що власником житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщину після померлого прийняла його дружина ОСОБА_1 . Станом на день пред`явлення цього позову документи на спадкове майно не оформлені в повному обсязі. Однак ОСОБА_1 продовжує користуватися спадковим майном, управляти ним, утримувати в належному стані та жити в ньому. Враховуючи, що позивач, як єдиний спадкоємець та власник половини майна в частці спільного майна подружжя своєї згоди на відчуження спадкового майна не давала, то будь-які правочини з спадковим майном, що були вчинені без її згоди є недійсними.

Згодом, наприкінці грудня 2024 року, позивач дізналася про те, що невідомі особи шляхом підроблення документів від імені померлого ОСОБА_3 заволоділи її спадковим майном та оформили його на ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . Викладене підтверджується інформацією з державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, що був отриманий через електронний запит засобами державного земельного кадастру. Відповідно до якого вбачається, що ОСОБА_2 став власником цієї земельної ділянки 17.09.2024 на підставі реєстрації, що була здійснена Виконавчим комітетом Броварської міської ради Броварського району Київської області. В той же час позивач стверджує, що її чоловік жодних догорів купівлі-продажу щодо їх спільної сумісної власності не підписував та не укладав. Адже, позивач, як дружина ОСОБА_3 , не надавала та не підписувала згоди на відчуження вище вказаного житлового будинку із земельною ділянкою, яке мало статус спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 .

Відповідно до витягу (індексний номер 394875430) щодо житлового будинку та земельної ділянки (3210900000:01:060:0060) за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що їх власником з 10.09.2024 року є ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна. Підстава набуття права власності на вказані об`єкти: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1794, виданий 01.06.2012, видавник: Кударенко В.М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

Із витягу (індексний номер 395675933) щодо земельної ділянки 3210900000:01:060:0061 за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що її власником з 17.09.2024 року є ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна. Підстава набуття права власності на вказані об`єкти: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1795, виданий 01.06.2012, видавник: Кударенко В.М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

Згідно витягу (індексний номер 395671358) щодо земельної ділянки 3210900000:01:060:0060 вбачається, що її власником з 17.09.2024 року є ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна. Підстава набуття права власності на вказані об`єкти: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1794, виданий 01.06.2012, видавник: Кударенко В.М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

В ході розгляду справи з`ясувалося, що відповідно до даних з ДРРП підстава набуття права власності на спірне майно за ОСОБА_2 - два договори купівлі продажу нерухомого майна датовані 01.06.2012 року, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., яка на даний час не діє, у зв`язку з анулюванням свідоцтва. Тому, сторона позивача зазначила про те, що постала необхідність у витребуванні вказаних оригіналів договорів для призначення та проведення експертизи. Про призначення почеркознавчої експертизи було подане відповідне клопотання, в якому представник позивача просила на вирішення перед експертами поставити такі питання:

а) Чи виконано рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_3 в нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 01.06.2012 року, реєстровий № 1794, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною, в графі Підписи самим ОСОБА_3 чи іншою особою?

б) Чи виконано рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_3 в нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 01.06.2012 року, реєстровий № 1795, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною, в графі Підписи самим ОСОБА_3 чи іншою особою?

Судом встановлено, що Наказом Міністерства юстиції України від 06.08.2019 No 2438/5 відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 25.07.2019 № 3 на підставі підпункту «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», а саме у зв`язку з неодноразовим порушенням нотаріусом чинного законодавства при вчинені нотаріальних дій, свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 27.12.1994 за № 1528 на ім`я ОСОБА_7 , анульовано.

Відповідно до копії листа-відповіді Міністерства юстиції за вих. № 15155/14516-33- 25/37.4 від 03.02.2025 року, встановлено, що на підставі вищевказаного наказу Міністерства юстиції України Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві від 19.08.2019 №537/6 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 » нотаріальну діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_7 припинено. Вищезазначеним наказом ОСОБА_7 зобов`язано протягом одного місяця з дня одержання копії наказу про припинення нотаріальної діяльності передати до Київського державного нотаріального архіву всі документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. Згідно з інформацією, наданою Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ), 17.01.2022 було надіслано лист до Головного управління Національної поліції у місті Києві з проханням вжити всіх можливих заходів щодо встановлення місцезнаходження архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., що є власністю держави та не був переданий на відповідне зберігання до Київського державного нотаріального архіву.

21.02.2022 за вх. № 7499/5-22 надійшла відповідь від Головного управління Національної поліції у місті Києві (вих. No 1974/125/56-2022 від 11.02.2022), в якій повідомлено, що проведеними мірами пошуку встановити місцезнаходження документів нотаріального діловодства ОСОБА_7 не виявилось можливим. Станом на сьогодні архів та документи нотаріального діловодства ОСОБА_7 до Київського державного нотаріального архіву не передані.

Стороною позивача вжито всіх можливих заходів щодо отримання та витребування спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Було подано клопотання про витребування оригіналів договорів у відповідача. Ухвалою суду від 11.03.2025 року до ОСОБА_2 застосовано захід процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 3 (трьох) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, через невиконання вимог ухвали суду. У приватного нотаріуса Кударенко Віри Миколаївни їх неможливо витребувати, у зв`язку з тим, що неможливо встановити місце знаходження архіву та документів. Також у виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області державного реєстратора Крупки Олександра Григоровича ухвалою суду витребовувалися оригінали документів за результатом проведення реєстраційних дій заявнику ОСОБА_2 , у виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області оригінали реєстраційних справ щодо здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 . Ухвалою суду вживалися заходи щодо тимчасового вилучення доказів, оригіналів договорів для дослідження їх судом.

Представник позивача неодноразово зазначала про необхідність витребування саме оригіналів даних договорів, тому що лише по оригіналах документів є можливість проведення почеркознавчої експертизи, про проведення якої було подано заявлено клопотання. При цьому суд також бере до уваги лист від експертної установи №19/111/17-3.1-82158-2025 від 17.12.2025 року про те, що неможливо проведення судової почеркознавчої експертизи по копіях (технічних зображення) документів.

Судом встановлено, що відсутні оригінали, копії та загалом документи нотаріального діловодства щодо майна, а саме: житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:060:0060 та земельну ділянку площею 0.02 га кадастровий № 3210900000:01:060:0061, яка розташована за цією ж адресою.

Від відповідача у справі ОСОБА_2 ухвалою суду про відкриття провадження витребовувалися документи на підставі яких він набув право власності на майно, застосовувалися заходи процесуального примусу. Протягом всього часу розгляду справи відповідач оригінали договорів або належним чином їх засвідчені копії суду не надав, причини неможливості подання доказів не повідомив суду, чим створив перешкоди у проведенні експертизи. При цьому у заяві від 25.11.2025, представником відповідача Корж В.В. з приводу оригіналу договору купівлі-продажу будинку вказано те, що зі слів відповідача ОСОБА_2 він не може бути наданий через його втрату. Суд критично оцінює таке твердження відповідача, у зв`язку з тим, що суду не надано жодного доказу на підтвердження втрати оригіналу договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач умисно ухилився від участі в експертизі, а саме від подання експертам оригіналів спірних договорів про витребування яких неодноразово ставилося питання та вживалися відповідні процесуальні заходи, адже без оригіналів договорів проведення почеркознавчої експертизи є неможливим. При цьому, суд також враховує процесуальну поведінку сторін у справі та те, що відповідач мав не одного представника адвоката, реалізував своє право на професійну правничу допомогу, його представники були обізнані із вимогами ухвали суду, але також не надали до суду оригінали витребуваних договорів.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що при ухваленні рішення на підставі ст. 109 ЦПК України, відповідно до вимог якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити в його визнанні.

Тому, з урахуванням наслідків ст.109 ЦПК України суд визнає факт для з`ясування якого експертиза була призначена в частині того, що ОСОБА_3 не виконувався рукописний текст та підписи в нотаріально посвідчених договорах купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 01.06.2012 року, реєстровий № 1794 та реєстровий № 1795, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною.

В даному випадку, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, яка містить запис про договір купівлі-продажу, серія та номер: 1794, виданий 01.06.2012, видавник: Кударенко В.М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та договір купівлі-продажу, серія та номер: 1795, виданий 01.06.2012, видавник: Кударенко В.М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу не свідчить про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було дійсно укладено дані договори купівлі-продажу. А також викладене не свідчить про те, що ОСОБА_2 набув у власність дане майно.

При цьому суд зауважує, що на момент смерті ОСОБА_3 , чоловіка ОСОБА_1 , станом на 05.12.2015 року, за ним було зареєстровано право власності на спірне майно, що підтверджується рядом документів, які містяться в матеріалах справи, зокрема: витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.07.2017 № НВ-32093776712017, дата державної реєстрації земельної ділянки 13.10.2015 року за ОСОБА_3 , інформаційною довідкою КП КОР № 608 від 05.07.2017 року, з якої вбачається, що згідно архівних даних БТІ станом на 31.12.2012 року право власності на об`єкт нерухомого майна житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_3 , на підставі договорову купівлі-продажу посвідченого 26.03.1999 року Ірпінською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2- 845.

Відповідно до договору № 572 про виконання робіт від 30.01.2013 року, який укладено між ОСОБА_3 та ТОВ «Бучанське земельно-кадастрове бюро» вбачається, що ОСОБА_3 здійснив замовлення на виготовлення документації на земельну ділянку.

Згідно договору № 388 від 22.08.2012 року ОСОБА_3 уклав договір з ТОВ «Бучанське земельно-кадастрове бюро» щодо виконання робіт по інвентаризації земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 14.06.2012 року №2303-31-VІ Про дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчуються право приватної власності на земельну ділянку надано ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою за адресою АДРЕСА_1 .

Суд зауважує, що в жодному із документів, які стосуються спірного майна не зазначено про ОСОБА_2 як про власника.

Відповідно до листа виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області за вих. № 01-20/4472 від 14.08.2025 року, який надійшов на виконання ухвали про витребування доказів вбачається, що реєстраційні справи 3008585632109, 3008569932109, 3005237932080, які стосуються спірного майна зберігаються за місцем реєстрації у виконавчому комітеті Броварської міської ради Броварського району Київської області і містять лише заяву і квитанцію про сплату адміністративного збору. Договори купівлі-продажу та інші документи відстуні.

На виконання ухвали від 18.06.2025 року до суду від виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області надійшли оригінали реєстраційних справ 3008585632109, 3008569932109, 3005237932080 щодо спірного майна, які містять заяви про реєстрацію права власності та квитанцію про сплату адміністративного збору. Договори купівлі-продажу, їх засвідчені копії відсутні.

Відповідно до листа за вих. № 1745/19.3-13 від 31.03.2025 року, який надійшов до суду на виконання ухвали про витребування доказів від ДП «НАІС» судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Кударенко В.М. (свідоцтво 1528) та іншими особами 01.06.2012 року перевірка справжності бланка в Єдиному реєстрі не здійснювалася. Також не здійснювалися 01.06.2012 року перевірки, що стосуються заборон та арештів у фізичних осіб перелічених в ухвалі.

Всі вищезазначені факти у своїй сукупності приводять суд до висновку про те, що з великою вірогідністю такі договори в дійсності не укладалися та взагалі відсутні.

До вказаного висновку суд прийшов відповідно до свого внутрішнього переконання, надавши аналіз доказам сторін та використовуючи в тому числі стандарт доказування "баланс імовірностей" (balance of probabilities).

Так, на сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Позивач зауважувала, що за весь час спільного проживання та після смерті чоловіка згоди на відчуження спільного, а в подальшому і спадкового майна не давала, договорів, заяв або інших правочинів не укладала та не підписувала. В матеріалах справи відсутні будь-які догори та заяви, які б підтверджували факт того, що ОСОБА_1 укладала угоди, договори щодо спірного майна чи розпорядження ним. За таких обставин майно з її власності вибуло проти волі особи, а отже всі правочини вчинені щодо спірного майна є незаконними.

Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникли з часу відкриття спадщини. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (див. правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19)).

Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Такими способами захисту можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3, 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Частинами першою - сьомою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 22 КзпШС, яка була чинна на момент набуття права власності на житловий будинок, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи, що спірне майно було набуте в шлюбі, то частки дружини і чоловіка в ньому є рівними.

Відповідно до вимог ст. 71 Закону України Про нотаріат у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Однак ОСОБА_1 позбавлена такого права через дії відповідача, що призвело до відчуження належного їй майна поза її волею. Хоча відповідно до інформації компетентних органів після смерті ОСОБА_3 все спадкове майно було зареєстроване за ним на праві власності, тобто входило до спадкової маси і підлягало спадкуванню позивачкою.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, з моменту подання заяви про прийняття спадщини 23.05.2016 ОСОБА_1 стала власником спадкового майна і його відчуження іншим особам поза її волею є незаконним та таким, що порушує право власності та вимоги ст. 41 Конституції України.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як випливає зі змісту статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який у подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74).

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (запис в Єдиному державному демографічному реєстрі № 19480309-01528) житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельні ділянки з кадастровими № 3210900000:01:060:0060, № 3210900000:01:060:0061, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому суд врахує, що позивач є добросовісним набувачем вказаного майна, так як воно було набуте в шлюбі і позивачем реалізовано спадкові права на дане майно після смерті чоловіка ОСОБА_3 , а також те, що майно вибуло поза її волею.

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

При цьому, у правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17 вказано, що для витребування власником належного йому майна від останнього набувача оспорювання рішень суб`єктів владних повноважень, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16.

Крім того відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч.1-4, 8 ст.83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного та виходячи з обставин справи, беручи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, із урахуванням досліджених доказів, суд вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Нерода Алла Ігорівна, до ОСОБА_2 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (запис в Єдиному державному демографічному реєстрі № 19480309-01528) житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та земельні ділянки з кадастровими № 3210900000:01:060:0060, № 3210900000:01:060:0061, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , тому задовольняє позов у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 12112,00 гривень, що підтверджується квитанцією ID: 2261-1258-7052-5507 від 16.01.2025 року.

Також позивачем сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у сумі 493,20 гривень, що підтверджується квитанцією №2R4T-38AM-QZ8E від 09.01.2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позов суд задовольнив повністю, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:

1) їх дійсність;

2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правничої допомоги не потрібен.

У постановах від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 та від 01.06.2018 року у справі № 904/8478/16 Верховний Суд дійшов висновків, що, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 65 000,00 грн.

Фактично сплачено відповідно до квитанції до пілотажної інстанції № 48191865 від 30.12.2024 року - 21 100,00 грн.

У матеріалах справи наявні:

- ордер про надання правничої допомоги серії АІ №1783945 від 08.01.2025 року на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом адвокатського бюро «Сергія Лисенка» Неродою А.І. у Ірпінському міському суді Київської області.

- Договір про надання правничої допомоги № 333 від 27.12.2024 року та Додаткову угоду до нього, укладені між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Сергія Лисенка».

- детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених адвокатом витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання п. 4.1 вказаного вище Договору сторони визначили, що гонорар за надання правничої допомоги в справі, що передбачена в п. 1 цієї Додаткової угоди, становить 1500 доларів США, які сплачуються за комерційним курсом, що розміщений на сайті https://kurs.com.ua/ станом на день оплати такого платежу.

Порядок оплати гонорару встановлюється таким чином:

1) 500 доларів США в строк до 03.01.2025;

2) 500 доларів США протягом 10 днів з дня призначення справи до розгляду;

3) 500 доларів США протягом 10 днів з дня прийняття рішення в справі.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує категорію і складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, види виконаних адвокатом робіт, ціну позову. Таким чином, заявлена сума є співмірною із складністю даної справи, обсягом наданих робіт, значенням справи для сторін спору, зокрема для позивача.

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачем чи його представником не заявлено.

Поштові витрати складають: 144,20 грн. підтверджено квитанцією № 1405919 від 09.01.2025; 160,50 грн. підтверджено квитанцією № 1434694 від 20.01.2025 та 97,50 грн. підтверджено квитанцією № 1440129 від 06.02.2025.

Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження надання позивачу правничої допомоги та їх розміру документи, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. та поштових витрат на суму 402,20 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.12, 76, 77, 81, 89, 263-265, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-285, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (запис в Єдиному державному демографічному реєстрі № 19480309-01528) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), третя особа П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про витребування майна із чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (запис в Єдиному державному демографічному реєстрі № 19480309-01528) житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельні ділянки з кадастровими № 3210900000:01:060:0060, № 3210900000:01:060:0061, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (запис в Єдиному державному демографічному реєстрі № 19480309-01528) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, з яких: витрати на сплату судового збору в розмірі 12823,22 грн., поштові витрати в розмірі 402,20 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: П`ятнадцята київська державна нотаріальна контора, ЄДРПОУ 24377382, м. Київ, 02222, вул. Закревського, 47.

Повне рішення проголошено 01 червня 2026 року.

Суддя: Л.В. Мерзлий