Ухвала суду № 137044190, 28.05.2026, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

У Х В А Л А

Іменем України

Справа № 285/5782/22

провадження № 4-с/0285/5/26

28 травня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді……………...........Літвин О. О.,

секретаря………………………........Клечковської М. М.,

за участю:

скаржниці........................................... ОСОБА_1 ,

представника скаржниці...................Теперик О. В. (в режимі відеоконференції),

представника виконавчої служби....Кошман Л. А.,

представника боржника....................Ростковського С. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу

за скаргою ОСОБА_2

на рішення посадової особи органу державної виконавчої служби,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року скаржницею було подано до суду скаргу, в якій вона просила скасувати постанову №4 начальника Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі по тексту Звягельський ВДВС) Литвинової О. І. про результати перевірки виконавчого провадження, яка винесена 30.03.2026 щодо виконавчого провадження №80568465 (далі по тексту Постанова №4), визнати такі дії державного виконавця протиправними та зобов`язати його поновити порушене право шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області №285/5782/22, виданий 11.01.2023.

Скарга мотивована тим, що 20.03.2026 нею повторно пред`явлено виконавчий лист до виконання, після чого 24.03.2026 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, що відповідає вимогам закону. Вказує, що раніше виконавчий лист уже повертався їй за заявою 07.02.2025, після чого був повторно пред`явлений 17.10.2025, однак 12.12.2025 державним виконавцем його знову повернуто на підставі заяви боржника від 27.11.2025 про нібито повне виконання зобов`язань. Зазначає, що такі твердження боржника не відповідають дійсності, оскільки станом на 12.12.2025 та на момент подання скарги заборгованість по аліментах не погашена, а доказів фактичної сплати аліментів не надано.

Наголошує, що 30.03.2026 начальником відділу ДВС скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження, однак у відповідній постанові не зазначено, коли саме, ким і на яких підставах виконавче провадження було завершене.

Посилається на те, що виконавчий документ про стягнення аліментів може пред`являтися до виконання протягом усього періоду їх стягнення, а його повторне пред`явлення після повернення за заявою стягувача є правомірним і не може бути підставою для відмови у відкритті провадження.

Також зазначає, що закінчення виконавчого провадження можливе лише за умови фактичного повного виконання рішення, що має бути підтверджено належними доказами, які у даному випадку відсутні.

Скаржниця та її представник підтримали скаргу, просили її задовольнити.

Представник органу державної виконавчої служби у письмовому відзиві від 23.04.2026 /а.с.46/ та в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні скарги, мотивуючи тим, що державні виконавці діяли в межах повноважень та у спосіб, визначений законом, забезпечуючи виконання судового рішення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту Закон).

Вказує, що 17.10.2025 відкрито виконавче провадження №79338954, 17.11.2025 вжито заходів примусового виконання (звернення стягнення на доходи боржника), 26.11.2025 боржник подав нотаріально посвідчену заяву про повну сплату аліментів, 12.12.2025 виконавчий документ було повернуто стягувачу. Надалі 30.12.2025 за результатами перевірки скасовано постанову про повернення документа та одночасно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону (фактичне виконання рішення) і ця постанова є чинною та не скасованою. Ухвалою суду від 28.01.2026 провадження за попередньою скаргою стягувачки було закрито. Зазначає, що попри це, стягувачка повторно пред`явила виконавчий лист 19.03.2026, у зв`язку з чим 24.03.2026 державним виконавцем відкрито нове виконавче провадження. Після перевірки начальником відділу 30.03.2026 таке відкриття визнано незаконним, постанову про відкриття скасовано, а виконавчий документ повернуто до суду.

Обґрунтовує, що підставою для закінчення провадження було фактичне виконання рішення, підтверджене, зокрема, нотаріальною заявою стягувачки, а відповідно до ст.40 Закону виконавче провадження, закінчене за п.9 ч.1 ст.39 Закону, не може бути розпочате повторно.

Відтак вважає, що дії начальника відділу щодо скасування відкриття нового виконавчого провадження та повернення виконавчого документа є законними і підстав для задоволення скарги немає.

Боржник ОСОБА_3 у своїх письмових запереченнях від 22.04.2026 /а.с.41/ просив відмовити у задоволенні скарги, зазначивши що зобов`язання зі сплати аліментів виконано у повному обсязі, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою стягувачки від 06.02.2025, у якій вона підтвердила отримання коштів та відсутність будь-яких майнових претензій.

Вказує, що скаржниця, звертаючись зі скаргою, умисно не повідомила суд про цей документ, чим вводить суд в оману та фактично намагається повторно стягнути вже сплачені кошти.

Зазначає, що державний виконавець діяв правомірно, оскільки мав підстави вважати зобов`язання виконаним на підставі поданої заяви стягувача, а відтак, припинити подальші виконавчі дії. Крім того, вважає подання скарги зловживанням процесуальними правами (ст.44 ЦПК України) та просить застосувати до скаржниці відповідні заходи процесуального впливу.

Представник боржника в судовому засіданні підтримав думку свого довірителя та представника органу державної виконавчої служби.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить такого висновку.

Відповідно до ст.1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у Законі, органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені ст.5 Закону, які є представниками влади і здійснюють примусове виконання судових рішень.

Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Законодавством України на державного виконавця покладається обов`язок вживати необхідних заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст.26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Так, ст.447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, порушено їхні права чи свободи.

У цій справі встановлено, що рішенням Новоград-Волинського (теперішня назва Звягельського) міськрайонного суду Житомирської області від 07.12.2022 по справі №285/5782/22 (далі по тексту Рішення) позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Виконавчий лист видано 11.01.2023 /а.с.19/.

На підставі заяв стягувачки від 10.10.2025 /а.с.74, 75/ державним виконавцем 17.10.2025 були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження /а.с.21/, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження /а.с.79/ та 17.11.2025 постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_3 /а.с.80, 81/.

12.12.2025 у вказаному виконавчому провадженні винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу /а.с.86/. Згідно змісту вказаної постанови 27.11.2025 боржником ОСОБА_3 до відділу надано нотаріально завірену заяву про те, що аліменти на дитину сплачені в повному обсязі і до досягнення дитиною повноліття. На підставі вищевикладеного та керуючись п.1 ч.1 ст.37 Закону виконавчий лист №285/5782/22 від 11.03.2023 було повернуто стягувачу та скасовано всі заходи примусового виконання рішення.

30.12.2025 начальником Звягельського ВДВС визнано дії державного виконавця такими, що не відповідають вимогам ст.37 Закону, у зв`язку з відсутністю заяви стягувачки про повернення виконавчого документа без подальшого виконання; зобов`язано виконавця вчинити дії відповідно до Закону /а.с.89/. Також скасовано постанову виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу від 12.12.2025 /а.с.90/.

30.12.2025 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі ст.ст.39,40 Закону, згідно змісту якої залишок нестягненої суми за виконавчим документом 0 грн /а.с.91/.

19.03.2026 стягувачка ОСОБА_1 подала до Звягельського ВДВС заяву про відкриття виконавчого провадження /а.с.17/, на підставі якої державним виконавцем 24.03.2026 відкрито виконавче провадження /а.с.64/ та винесено похідну постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження /а.с.65/.

Постановою №4 /а.с.10/ визнано дії державного виконавця такими, що не відповідають вимогам ст.ст.39,40 Закону, скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 24.03.2026 /а.с.70/ та повернуто виконавчий лист №285/5782/22 без виконання /а.с.71/. Також скасовано постанову виконавця про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій /а.с.69/.

Матеріалами справи підтверджується, що боржником до органу державної виконавчої служби подано нотаріально посвідчену заяву стягувачки від 06.02.2025 /а.с.43/, відповідно до якої остання підтвердила отримання грошових коштів та відсутність будь-яких майнових претензій до боржника щодо сплати аліментів. Вказаний документ став підставою для висновку державного виконавця про фактичне виконання рішення суду.

За змістом п.9 ч.1 ст.39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Суд зауважує, що сама по собі нотаріальна заява стягувача про відсутність претензій не є безумовним та достатнім доказом фактичного повного виконання рішення суду про стягнення аліментів до досягнення дитиною повноліття, оскільки аліменти є платежами, спрямованими насамперед на забезпечення прав та інтересів дитини. Матеріали виконавчого провадження не містять належних та достатніх доказів фактичного виконання рішення суду саме у повному обсязі на весь період, на який присуджено аліменти, зокрема, розрахунку заборгованості, підтвердження здійснення платежів, даних щодо врахування мінімального гарантованого розміру аліментів, відомостей про перевірку державним виконавцем фактичного виконання рішення.

При цьому суд враховує, що відповідно до Конвенції про права дитини, а також практики Європейського суду з прав людини, в усіх діях державних органів першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Право на ефективне виконання судового рішення є складовою права на справедливий суд, а у справах, що стосуються дітей та аліментних зобов`язань, держава повинна забезпечити особливо ретельний підхід до захисту інтересів дитини.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що начальником органу державної виконавчої служби під час винесення постанови №4 не було належним чином перевірено наявність достатніх підстав для висновку про неможливість повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання, а також не враховано характер спірних правовідносин, пов`язаних із забезпеченням права дитини на належне утримання.

Водночас вимога скаржниці про зобов`язання державного виконавця відкрити виконавче провадження задоволенню не підлягає.

Суд виходить із того, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для відкриття виконавчого провадження належить до дискреційних повноважень державного виконавця. Суд не вправі підміняти собою орган державної виконавчої служби та приймати рішення замість державного виконавця.

Крім того, постановою №4 було, зокрема, скасовано постанову державного виконавця від 24.03.2026 про відкриття виконавчого провадження. Отже, предметом оскарження у даному випадку фактично є рішення начальника органу державної виконавчої служби, яким припинено подальше здійснення вже відкритого виконавчого провадження. У разі скасування судом постанови №4 як незаконної усуваються правові наслідки її прийняття, у тому числі і щодо скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 24.03.2026.

Таким чином, скасування постанови №4 є достатнім та ефективним способом захисту порушеного права скаржниці, оскільки поновлює дію постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, яка була скасована оскаржуваним рішенням начальника відділу ДВС.

За таких обставин вимога скаржниці про додаткове зобов`язання державного виконавця повторно відкрити виконавче провадження є надмірною, оскільки призвела б до дублювання вже існуючого процесуального рішення про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, судовий захист має бути ефективним та співмірним характеру порушення, без надмірного втручання у дискреційні повноваження органу державної виконавчої служби.

Відтак, скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись статтями 258-260, 448-449, 450-451 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати незаконною та скасувати постанову №4 начальника Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Литвинової О. І. про результати перевірки виконавчого провадження, винесеної 30.03.2026 щодо виконавчого провадження №80568465.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на неї протягом 15 днів з дня її складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного його тексту.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано; у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після апеляційного перегляду.

Дата виготовлення повного тексту ухвали 02.06.2026

Головуюча суддя О. О. Літвин