Рішення № 137033449, 02.06.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 589/4563/25

Провадження №: 2/752/4017/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Паріс» (далі - ТОВ «ФК «Паріс», Товариство) звернулось через засоби електронного зв`язку до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 44 389,45 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 02.09.2019 між АТ "РВС Банк" та ОСОБА_1 було підписано заяву-договір №0039043 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (далі - Публічна пропозиція). За умовами заяви відповідачу було надано споживний кредит шляхом перерахування на картковий рахунок у сумі 25 641,03 грн, строк дії кредиту 24 місяці, процентна ставка, % річних - 18, тип ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту: 2,5 % від суми наданого Кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту: 3 % від суми наданого Кредиту. В день підписання Заяви-Договору №0039043 від 02.09.2019, відповідач отримала платіжну картку, яка відкрита згідно умов Заяви-Договору. Грошові кошти у сумі 25 641,03 грн були зараховані АТ «РВС Банк» 02.09.2019 на картковий рахунок клієнта.

28.10.2021 між АТ "РВС Банк" та ТОВ «ФК «Паріс» було укладено договір про відступлення права вимоги №28/10/2021-1. Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Договору відступлення права вимоги Первісний Кредитор у порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а Новий Кредитор приймає (набуває) права вимоги Первісного Кредитора за Кредитними Договорами, зазначеними у Додатку №1 до цього Договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід`ємною частиною, які укладені між Акціонерним товариством «РВС Банк» та боржниками. Як вбачається з Додатку №1 до договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС Банк» відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги до відповідача за Заявою-№0039043 на загальну суму 42 137,33 грн. з яких: 21 066,92 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6021,40 грн. - заборгованість за процентами; 15 039,39 грн. - заборгованість за комісією; 9,62 грн. - заборгованість за штрафними санкціями (пеня). На дату звернення до суду відповідач грошові кошти, отримані в кредит не повернула та інші платежі передбачені умовами Договору не сплатила, в зв`язку із чим з урахуванням положень ст.625 ЦК України відповідачу за період з 28.10.2021 року по 23.02.2022 року здійснено нарахування 3 % річних в розмірі 412,14 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1839,98 грн. Загальний розмір заборгованості відповідача становить 44 389,45 грн.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 44 389,45 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09.10.2025 року справу передано до Голосіївського районного суду м.Києва за підсудністю для розгляду по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2025 для розгляду цивільної справи №589/4563/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідач належним чином повідомлялась про розгляд справи. Зокрема, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача листом з описом вкладення.

Копія ухвали суду від 24 листопада 2025 року направлялася на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача рекомендованим листом з повідомленням, однак, такий повернувся на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається, що поштове відправлення вручено відповідачеві та він є повідомленим про розгляд справи.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подала до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Паріс» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 02.09.2019 між АТ «РВС Банк» та ОСОБА_1 підписано Заяву-Договір №0039043 від 02.09.2019 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичної осіб.

Відповідно до умов договору, сума кредиту становить 25 641,03 грн. Строк дії кредиту - 24 місяці. Процента ставка фіксована - 18 % річних. Разова комісія при видачі кредиту складає 2,5% від суми наданого кредиту. Щомісячна комісія за супроводження кредиту становить 3% від суми наданого Кредиту.

Додатком №1 до Заяви-Договору є Графік платежів та розрахунок загальної вартості споживчого кредиту для споживача та реальної річної ставки.

Грошові кошти у розмірі 25 641,03 грн були перераховані АТ «РВС Банк» на картковий рахунок клієнта ОСОБА_1 , що підтверджується меморіальним ордером від 02.09.2019 та випискою з банківського рахунку відповідача.

Таким чином, свої зобов`язання по кредитному договору банк виконав у повному обсязі, відповідач свої зобов`язання по кредитному договору належним чином не виконувала, не сплачувала своєчасно та в повному обсязі щомісячні платежі, внаслідок чого утворилася заборгованість.

28.10.2021 між АТ "РВС Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "ПАРІС" було укладено договір про відступлення права вимоги №28/10/2021-1.

Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Договору відступлення права вимоги Первісний Кредитор у порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а Новий Кредитор приймає (набуває) права вимоги Первісного Кредитора за Кредитними Договорами, зазначеними у Додатку №1 до цього Договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід`ємною частиною, які укладені між Акціонерним товариством «РВС Банк» та боржниками.

Як вбачається з Додатку №1 до договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС Банк» відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги до відповідача за Заявою-Договором №0039043 від 02.09.2019 на загальну суму 42 137,33 грн. з яких: 21 066,92 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6021,40 грн. - заборгованість за процентами; 15 039,39 грн. - заборгованість за комісією, 9,62 грн. - заборгованість за штрафними санкціями (пеня).

Отже, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №0039043 від 02.09.2019

03.11.2021 ТОВ «ФК «Паріс» на ім`я відповідача направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань вих. №11/13/10-2.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором №0039043 від 02.09.2019 загальна сума заборгованості станом на 22.09.2025 становить 42 137,33 грн, з яких: заборгованості за тілом кредиту - 21 066,92 грн, заборгованості за процентами - 6021,40 грн, заборгованості за комісією - 15 039,39 грн, заборгованості за штрафними санкціями (пеня) - 9,62 грн., а також нараховано відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України 3 % річних в розмірі 412,14 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1839,98 грн., з урахуванням чого загальний розмір заборгованості становить 44 389,45 грн.

Приписами п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до статті 509 ЦК України між сторонами виникло зобов`язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вбачається з частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Відповідно до частини 1 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

За змістом частини 1 та 2 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з приписом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Нормою ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте відповідач умови договору своєчасно і в повному обсязі не виконувала, кредит не сплачувала, будь-яких доказів того, що у повному обсязі повернула кредит та нараховані відсотки у строк, передбачений договором, матеріали справи не містять.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21 066,92 грн та заборгованості за процентами у розмірі 15 039,39 грн., а також пені в розмірі 9,62 грн., а всього 27 097,94 грн.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією, слід зазначити наступне.

10 червня 2017 року набув чинності ЗУ «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, ЗУ «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог ЗУ «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги Банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, Банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які Банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

У зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволення позову в частині стягнення комісії у сумі 15 039,39 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 7.7.2.17. Публічної пропозиції 3 % річних в розмірі 412,14 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1839,98 грн., нараховані за період з 28.10.2021 року по 23.02.2022 року.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

У пункті 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що «загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою».

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та пункті 6.19 постанови від 04лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

Згідно із п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З 24 лютого 2022 року та на час розгляду справи в суді строк дії воєнного стану в країні триває.

Відповідно до наведеного позивачем розрахунку інфляційних нарахувань позивач не здійснював відповідачу нарахування інфляційних нарахувань з 24.02.2022.

Між тим, перевіряючи правильність нарахування вищевказаних сум, суд встановив, що позивач при нарахуванні здійснив розрахунки на суму заборгованості, що включала в себе заборгованість за комісією. У зв`язку з цим, суд самостійно провівши розрахунок, встановив, що розмір 3 % річних та інфляційних втрат за період 28.10.2021 по 23.02.2022 становить відповідно 265,04 грн. та 1 183,27 грн., що підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи дані нарахування, загальний розмір заборгованості відповідача, що підлягає до стягнення, становить 28 546,25 грн.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 21 066,92 грн., заборгованість за процентами у розмірі 6021,40 грн., пеню в розмірі 9,62 грн., 3 % річних в розмірі 265,04 грн., інфляційні витрати в розмірі 1 183,27 грн., а всього 28 546,25 грн. Урешті заявлених позовних вимог, слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Паріс» заборгованість за кредитним договором № 0039043 від 02.09.2019 року у загальному розмірі 28 546,25 грн., а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1557,84 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Паріс», адреса: 03150, місто Київ, вул.Предславинська, 37, офіс 535, код ЄДРПОУ - 38962392;

2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Суддя А.О. Митрофанова