Рішення № 137033057, 02.06.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/22062/25

РІШЕННЯ

іменем України

02 червня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фермерське господарство «Відокремлена фермерська садиба «Дар Землі», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (далі - відповідач), у якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення сорок восьмої сесії Розсошанської сільської ради VIII скликання №11-48/2025 від 06.06.2025 «Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у розмірі середньої частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території колишньої Скаржинецької сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області, із земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002, площею 9,31 га, в порядку статей 32, 118 Земельного кодексу України гр. ОСОБА_1 »; зобов`язати Розсошанську сільську раду Хмельницького району Хмельницької області прийняти на найближчій сесії рішення про надання ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території колишньої Скаржинецької сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області, до якої належало село Перегінка, площею 1,77 га, із земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 6825886400:04:046:0002, площею 9,31 га, в порядку статей 32, 118 Земельного кодексу України та частини другої статті 13 Закону України «Про фермерське господарство».

Ухвалою суду від 30.12.2025 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з неузгодженістю особи позивача із прохальною частиною позову.

Позивач подав заяву про усунення недоліків, у якій уточнив, що у прохальній частині первісної позовної заяви помилково було зазначено ОСОБА_2 замість ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 13.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У поновленні строку звернення до суду відмовлено, оскільки суд установив, що строк звернення до адміністративного суду не пропущено.

Ухвалою суду від 17.02.2026 у задоволенні клопотання представника Розсошанської сільської ради про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Ухвалою суду від 17.02.2026 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Фермерське господарство «Відокремлена фермерська садиба Дар Землі».

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з огляду на таке.

Позивач вважає рішення Розсошанської сільської ради №11-48/2025 від 06.06.2025 протиправним та таким, що порушує його право на безоплатне одержання земельної ділянки у власність у розмірі земельної частки (паю).

Зазначає, що є членом фермерського господарства, тому має право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) відповідно до статті 32 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України «Про фермерське господарство».

На думку позивача, ним подано всі документи, передбачені частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, зокрема заяву, графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, документи щодо членства у фермерському господарстві, погодження землекористувача, а також документи щодо нерухомого майна.

Наголошує, що частина сьома статті 118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою. На його думку, мотиви, наведені відповідачем в оскаржуваному рішенні, не відповідають цій нормі, оскільки не стосуються невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, містобудівної або землевпорядної документації.

Також зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002 перебуває в користуванні фермерського господарства, членом якого він є, а тому ця обставина не може бути перешкодою для приватизації членом фермерського господарства частини земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). Крім того, землекористувач надав згоду на розпаювання та відведення земельних ділянок членам фермерського господарства.

Окремо позивач посилається на наявність у нього нерухомого майна - нежитлової будівлі, складу для зберігання сільськогосподарського реманенту площею 43,6 кв. м, за адресою: Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Перегінка, вул. Лісна, буд. 24. На думку позивача, ця обставина підтверджує наявність винятку із заборони безоплатної передачі земель під час дії воєнного стану, а також підтверджує зв`язок спірної земельної ділянки з фермерською садибою.

Позивач вважає, що акт обстеження земельної ділянки №6 від 27.05.2025 не може бути належною підставою для відмови у наданні дозволу, оскільки на стадії надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою орган місцевого самоврядування не вирішує остаточно питання формування земельної ділянки, її угідь та передачі у власність.

Також позивач посилається на попередню справу №560/17526/23 і стверджує, що відповідач фактично не виконав рішення судів, які зобов`язали повторно розглянути заяви з урахуванням вимог статей 32, 118 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України «Про фермерське господарство».

З огляду на викладене позивач просить суд скасувати спірне рішення та зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Розсошанська сільська рада подала відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідач зазначає, що рішення №11-48/2025 від 06.06.2025 прийняте за результатами повторного розгляду заяви позивача на виконання постанови Верховного Суду від 13.05.2025 у справі №560/17526/23.

Вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002, площею 9,31 га, перебуває в оренді ФГ «Дар Землі» на підставі договору оренди землі від 22.02.2006.

Право оренди не припинено, тому, на думку відповідача, передача частини цієї ділянки у власність іншій особі в порядку приватизації без припинення відповідного речового права є неможливою.

Відповідач стверджує, що позивач не був засновником або членом ФГ «Дар Землі» на момент створення господарства у 2005 році.

За твердженням відповідача, ОСОБА_1 був прийнятий до складу членів фермерського господарства лише у 2015 році. Тому він не належить до кола осіб, які отримували земельну ділянку для створення фермерського господарства та можуть приватизувати її в порядку, визначеному статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство».

Відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18, а також на постанову Верховного Суду від 13.05.2025 у справі №560/17526/23, і вважає, що ці висновки не підтверджують право позивача на приватизацію саме спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідач зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002 не є первісною земельною ділянкою, наданою ОСОБА_2 для створення ФГ «Дар Землі». Первісною земельною ділянкою для створення фермерського господарства була земельна ділянка з кадастровим номером 6825886400:04:040:0001, площею 25 га, надана в оренду ОСОБА_2 за договором оренди землі від 09.11.2005.

Відповідач також посилається на акт обстеження земельної ділянки №6 від 27.05.2025, яким, на його думку, підтверджено невідповідність фактичного складу угідь спірної земельної ділянки даним Державного земельного кадастру та договору оренди.

Окремо відповідач вказує на дію під час воєнного стану заборони безоплатної передачі земель державної та комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої передачі, а також розроблення відповідної документації.

Відповідач вважає, що наявність у позивача нерухомого майна не підтверджує його права на отримання саме 1,77 га у розмірі земельної частки (паю) із земельної ділянки, яка перебуває в оренді фермерського господарства.

Відповідач заперечує доводи щодо відокремленої фермерської садиби, оскільки перейменування ФГ «Дар Землі» на ФГ «Відокремлена фермерська садиба Дар Землі» відбулося після прийняття оскаржуваного рішення, а сама назва господарства не змінює правового режиму земельної ділянки.

Письмові пояснення третьої особи - ФГ «Відокремлена фермерська садиба Дар Землі» - щодо позову або відзиву до суду не надійшли.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Фермерське господарство «Дар Землі» зареєстроване як юридична особа 23.11.2005, код ЄДРПОУ 33924281, що підтверджується наявними у матеріалах справи реєстраційними та установчими документами господарства.

Первісний Статут ФГ «Дар Землі» 2005 року визначав власником і головою господарства Коблю Володимира Миколайовича.

ОСОБА_1 у первісному Статуті 2005 року серед членів господарства не зазначений.

Договором оренди землі від 09.11.2005 Ярмолинецька районна державна адміністрація передала ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6825886400:04:040:0001, площею 25,0000 га, для створення фермерського господарства, строком на 49 років.

Зміст цього договору свідчить, що саме ця земельна ділянка була надана фізичній особі - ОСОБА_2 - для створення фермерського господарства.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002, площею 9,3100 га, була передана в оренду ФГ «Дар Землі» за договором оренди землі від 22.02.2006 для ведення фермерського господарства.

Доказів припинення права оренди ФГ «Дар Землі» щодо цієї земельної ділянки матеріали справи не містять.

Матеріали справи також не містять доказів державної реєстрації припинення права оренди або внесення змін до зареєстрованого речового права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002.

Рішенням №2 ФГ «Дар Землі» від 10.09.2015 до складу членів господарства прийнято, зокрема, ОСОБА_1 .

Отже, матеріали справи підтверджують членство позивача у ФГ «Дар Землі» з 2015 року, однак не підтверджують його членство або статус засновника на момент державної реєстрації фермерського господарства у 2005 році.

Статут ФГ «Дар Землі» у новій редакції, затверджений рішенням №3 від 27.11.2017, зазначає ОСОБА_1 як члена господарства.

Цей документ підтверджує членство позивача станом на 2017 рік, але не спростовує висновку про те, що на час створення фермерського господарства у 2005 році позивач серед членів господарства не зазначений.

Суд також установив, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі - складу для зберігання сільськогосподарського реманенту площею 43,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 21.11.2013, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

12.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до Розсошанської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), орієнтовною площею 1,76 га, із земельної ділянки з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002, площею 9,31 га.

До заяви були додані, зокрема, копії документів, графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, протокол загальних зборів учасників ФГ «Дар Землі», нотаріальна згода землекористувача, довідка Держгеокадастру щодо середнього розміру земельної частки (паю), а також інші матеріали.

22.11.2021 позивач подав до ради доповнення до заяви, у якому повідомив про наявність у нього права власності на нежитлову будівлю - склад для зберігання сільськогосподарського реманенту, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та додав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

01.12.2022 позивач подав заяву щодо повторного розгляду питання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, у якій просив надати дозвіл на відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,76 га із земельної ділянки 6825886400:04:046:0002, з урахуванням поданих графічних матеріалів.

Рішенням Розсошанської сільської ради від 23.12.2022 №67-19/2022 позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо тієї ж земельної ділянки.

У судовій справі №560/17526/23 це рішення Розсошанської сільської ради було предметом судового оскарження.

Постановою Верховного Суду від 13.05.2025 у справі №560/17526/23 рішення судів попередніх інстанцій у частині зобов`язання ради надати дозволи скасовано, і в цій частині ухвалено нове рішення, яким зобов`язано Розсошанську сільську раду повторно розглянути заяви заявників про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою.

В іншій частині судові рішення залишено без змін.

27.05.2025 комісією складено акт №6 обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002.

В акті зазначено про фактичну невідповідність складу угідь земельної ділянки даним Державного земельного кадастру та договору оренди, а також про наявність на ділянці насаджень, забудованих/замощених частин, сонячних панелей та інших об`єктів.

До акта додано план-схему та фотоматеріали.

06.06.2025 Розсошанська сільська рада повторно розглянула заяву ОСОБА_1 та прийняла рішення №11-48/2025, яким відмовила у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що рада навела такі основні мотиви відмови: спірна земельна ділянка перебуває в оренді ФГ «Дар Землі»; ОСОБА_1 не підтвердив, що був засновником або членом ФГ «Дар Землі» на момент його створення у 2005 році; спірна земельна ділянка не була первісною земельною ділянкою, наданою фізичній особі для створення ФГ «Дар Землі»; актом обстеження №6 від 27.05.2025 встановлено невідповідність фактичного складу угідь даним ДЗК та договору оренди; під час дії воєнного стану діє заборона безоплатної передачі земель та надання дозволів на розроблення документації із землеустрою для такої передачі, а наявність у позивача нерухомого майна, на думку ради, не підтверджує права на отримання саме 1,77 га у розмірі земельної частки (паю).

З витягу з протоколу пленарного засідання 48-ї сесії Розсошанської сільської ради від 06.06.2025 вбачається, що питання щодо заяви ОСОБА_1 було включене до порядку денного та обговорювалося на пленарному засіданні.

За результатами розгляду питання щодо ОСОБА_1 радою прийнято рішення №11-48/2025, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Оскаржуване рішення було направлене представнику позивача поштовим відправленням із трек-номером 2900600036414 та отримане 24.06.2025, що враховано судом під час вирішення питання про дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Суд також установив, що нова редакція Статуту ФГ «Відокремлена фермерська садиба Дар Землі» затверджена рішенням засновника від 19.06.2025, нотаріальне засвідчення підпису відбулося 15.07.2025, а відповідний запис у ЄДР щодо найменування сформований 17.07.2025.

Ці обставини виникли після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 06.06.2025.

Суд враховує, що у матеріалах справи та заявах позивача фігурують орієнтовні площі 1,75 га, 1,76 га та 1,77 га.

Різниця між орієнтовною площею, зазначеною у заявах та графічних матеріалах, і площею, зазначеною у позовній вимозі, не є самостійною підставою для вирішення спору, оскільки визначальним у цій справі є питання наявності або відсутності у позивача права на приватизацію частини саме цієї земельної ділянки у заявленому спеціальному порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За частиною першою статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, Земельний кодекс України (далі у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) разом з Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, регулюють земельні відносини.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

Відповідно до пунктів «б» та «в» частини першої статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

За частинами першою, третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Частина перша статті 32 Земельного кодексу України передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

За частиною першою статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із статтею 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частина шоста статті 118 Земельного кодексу України визначає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації заяви Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, ця норма передбачає винятки, зокрема щодо безоплатної передачі земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна.

Суд вказує на те, що наявність такого винятку може мати значення для вирішення питання про можливість оформлення земельної ділянки, необхідної для обслуговування відповідного об`єкта нерухомого майна, однак не звільняє особу від необхідності доведення інших матеріально-правових передумов набуття земельної ділянки у власність у заявленому нею порядку.

Так, Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі Закон №973-IV у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України.

Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №973-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За частинами першою та другою статті 3 Закону №973-IV, членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону№973-IV, громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об`єктів господарства. Якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.

Згідно зі статтею 8 Закону №973-IV, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

За статтею 12 Закону №973-IV, землі фермерського господарства можуть складатися із: 1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Стаття 13 Закону №973-IV передбачає, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

При цьому, суд застосовує статтю 13 Закону №973-IV у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, які набрали чинності після прийняття оскаржуваного рішення.

Подальші зміни цієї статті не мають зворотної дії в часі та не можуть визначати правомірність індивідуального акта, прийнятого відповідачем 06.06.2025.

Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV (далі Закон №161-XIV у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) разом із Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі, регулює відносини, пов`язані з орендою землі.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону №161-XIV, договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії). припинення (розірвання) спеціального інвестиційного договору, укладеного відповідно до Закону України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями".

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Правочин про розірвання договору оренди (суборенди) землі сільськогосподарського призначення, орендарем (суборендарем) за яким є юридична особа приватного права (крім акціонерного товариства, повного та командитного товариства), є значним правочином та потребує попереднього прийняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом такої юридичної особи рішення про надання згоди на його вчинення (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним). У разі неприйняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом юридичної особи рішення про надання згоди на вчинення такого значного правочину (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним) такий правочин є нікчемним. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України.

Водночас, суд вказує на те, що набуття права власності на будівлю, розташовану на орендованій іншою особою земельній ділянці, саме по собі не є тотожним припиненню зареєстрованого права оренди всієї земельної ділянки площею 9,31 га та не підтверджує право позивача на приватизацію 1,77 га у порядку земельної частки (паю).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18 сформульовано правовий висновок щодо умов реалізації членами фермерського господарства права на приватизацію земельних ділянок.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства лише після припинення прав фермерського господарства на таку ділянку. Водночас якщо член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для створення або ведення фермерського господарства, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, однак у загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

Водночас, цей висновок не означає, що будь-який член фермерського господарства автоматично має право на приватизацію будь-якої земельної ділянки, що перебуває у користуванні такого господарства. Для вирішення цього питання мають значення підстави набуття права користування земельною ділянкою, особа, якій така ділянка надавалася, момент створення фермерського господарства, момент набуття членства та припинення або неприпинення відповідного речового права користування.

У постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі №560/17526/23, яка стосувалася попереднього спору між цими ж заявниками та Розсошанською сільською радою щодо цієї ж земельної ділянки, Верховний Суд зазначив, що при вирішенні клопотань заявників відповідач зобов`язаний встановити правовий статус земельної ділянки, відповідність її місця розташування вимогам законів, а також наявність у заявників права на отримання земельних ділянок - паїв за рахунок земельної ділянки, наданої ФГ «Дар Землі» в оренду.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що частина сьома статті 118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою. Водночас Верховний Суд визнав передчасним зобов`язання ради надати дозволи, оскільки необхідно з`ясувати, чи виконали заявники усі визначені законом умови для одержання такого дозволу.

При розгляді цієї справи, суд також враховує сформований Великою Палатою Верховного Суду підхід щодо правової природи земель фермерського господарства та переходу прав і обов`язків землекористувача до фермерського господарства після його державної реєстрації, зокрема викладений, серед інших, у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі №628/778/18 та від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Питання способу захисту суд оцінює з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, а також висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.07.2020 у справі №621/1349/17, щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України.

За цим підходом суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи лише тоді, коли для цього виконані всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає дискреції.

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду щодо дії закону в часі, викладену у постанові від 18.07.2024 у справі №120/13533/23.

Ця позиція узгоджується з частиною першою статті 58 Конституції України та полягає в тому, що до правовідносин застосовується законодавство, чинне у відповідний період, а застосування закону зі зворотною дією в часі можливе лише у випадках, прямо передбачених Конституцією або законом.

Щодо правового статусу спірної земельної ділянки, то суд зазначає про таке.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002, площею 9,31 га, на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення №11-48/2025 від 06.06.2025 перебувала в оренді ФГ «Дар Землі» на підставі договору оренди землі від 22.02.2006.

Доказів припинення права оренди цієї земельної ділянки матеріали справи не містять.

Матеріали справи також не містять доказів державної реєстрації припинення права оренди або внесення змін до зареєстрованого речового права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002.

У той же час, нотаріальна згода землекористувача та протокол загальних зборів ФГ «Дар Землі» про погодження розпаювання не підтверджують припинення права оренди у розумінні статті 31 Закону України «Про оренду землі» №161-XIV у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин та не змінюють правового статусу земельної ділянки.

Суд враховує, що погодження землекористувача є документом, який згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України подається у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні іншої особи.

Однак таке погодження саме по собі не створює матеріального права заявника на приватизацію земельної ділянки і не припиняє речового права оренди фермерського господарства.

Відповідно до положень статей 125, 126 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки є речовим правом, яке виникає з моменту державної реєстрації та оформлюється відповідно до закону.

Тому припинення або зміна такого права також мають відбуватися у передбаченому законом порядку, а не лише шляхом прийняття внутрішнього рішення фермерського господарства чи надання згоди землекористувача.

Формування нової земельної ділянки шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки та подальша передача її у власність у заявленому позивачем порядку не можуть розглядатися відокремлено від неприпиненого речового права оренди ФГ «Дар Землі».

Сам факт подання згоди землекористувача не є юридичним фактом припинення договору оренди та не усуває необхідності дотримання порядку припинення або зміни речового права, передбаченого законом.

Отже, суд виходить з того, що рада правомірно врахувала обставину перебування спірної земельної ділянки в оренді ФГ «Дар Землі» не як самостійну та ізольовану підставу для відмови, а у взаємозв`язку з відсутністю доказів припинення речового права оренди та відсутністю у позивача підтвердженого права на приватизацію саме цієї земельної ділянки у заявленому спеціальному порядку.

Із приводу членства позивача у фермерському господарстві та права на приватизацію спірної земельної ділянки, то суд вказує на таке.

Судом встановлено, що ФГ «Дар Землі» створене у 2005 році, а ОСОБА_1 прийнятий до складу членів господарства у 2015 році.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що позивач був засновником або членом ФГ «Дар Землі» на момент його створення у 2005 році чи що саме йому як фізичній особі була надана в користування спірна земельна ділянка для створення або ведення фермерського господарства.

Суд визнає доведеним, що станом на час звернення із заявою та станом на час прийняття спірного рішення позивач був членом ФГ «Дар Землі».

Однак саме по собі членство у фермерському господарстві не є достатньою підставою для приватизації будь-якої земельної ділянки, що перебуває у користуванні такого господарства.

Суд виходить з того, що право, передбачене частиною першою статті 32 Земельного кодексу України та частинами першою, другою статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», має спеціальну правову природу і пов`язане із земельними ділянками, раніше наданими відповідним громадянам у користування для створення або ведення фермерського господарства, з урахуванням правового статусу такої земельної ділянки, особи землекористувача та чинності речового права користування.

Так, у цій справі спірна земельна ділянка 6825886400:04:046:0002 була передана в оренду ФГ «Дар Землі» як юридичній особі за договором від 22.02.2006.

Натомість земельною ділянкою, наданою фізичній особі ОСОБА_2 для створення фермерського господарства, була земельна ділянка з кадастровим номером 6825886400:04:040:0001, площею 25,0000 га, за договором оренди від 09.11.2005.

Отже, спірна земельна ділянка не є тією земельною ділянкою, яку позивач отримував у користування для створення або ведення фермерського господарства.

Позивач лише увійшов до складу членів уже створеного фермерського господарства у 2015 році.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №633/408/18 та висновком Верховного Суду у справі №560/17526/23, така особа може реалізувати право на отримання земельної ділянки у загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства, але не має безумовного права приватизувати земельну ділянку, що перебуває в користуванні фермерського господарства, у спеціальному порядку, на який посилається позивач.

За таких обставин, доводи позивача про те, що його членство у ФГ «Дар Землі» саме по собі надає йому право на приватизацію 1,77 га із земельної ділянки 6825886400:04:046:0002, суд вважає необґрунтованими.

Щодо вичерпності підстав відмови за частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, то суд виходить із таких міркувань.

Суд погоджується з позивачем у тому, що частина сьома статті 118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Водночас, ця норма підлягає застосуванню у системному зв`язку із частиною першою статті 32 Земельного кодексу України, статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство», статтями 79-1, 116, 125, 126 Земельного кодексу України та висновками Верховного Суду у справі №560/17526/23.

Так, Верховний Суд у постанові від 13.05.2025 у справі №560/17526/23 зазначив, що при вирішенні клопотань щодо цієї земельної ділянки Розсошанська сільська рада зобов`язана встановити правовий статус земельної ділянки, відповідність її місця розташування вимогам законів, а також наявність у заявників права на отримання земельних ділянок - паїв за рахунок земельної ділянки, наданої ФГ «Дар Землі» в оренду.

У цьому спорі суд жодним чином не розширює перелік підстав для відмови, визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

У той же час, перевірка відповідності місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів у цій справі не може бути відокремлена від правового режиму земельної ділянки, з якої позивач просить сформувати нову земельну ділянку, та від спеціальних умов приватизації земель фермерського господарства.

Тому встановлення радою того, що заявлений позивачем спосіб набуття земельної ділянки не узгоджується зі статтею 32 Земельного кодексу України, статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство» та правовим режимом земельної ділянки, з якої позивач просить сформувати нову ділянку, не є довільним розширенням підстав відмови, а становить перевірку відповідності заявленого клопотання вимогам закону.

Суд зазначає, що вичерпність підстав відмови, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, не означає, що орган місцевого самоврядування зобов`язаний надати дозвіл особі, яка не належить до кола суб`єктів відповідного способу набуття земельної ділянки або просить надати дозвіл щодо земельної ділянки, яка за своїм правовим режимом не може бути предметом заявленого способу приватизації.

У цій справі відповідач відмовив не з мотивів неповноти документів чи власної недоцільності передачі землі, а з мотивів відсутності у позивача права на приватизацію саме частини земельної ділянки, яка перебуває у неприпиненому користуванні фермерського господарства, у спеціальному порядку, на який посилається позивач.

Така перевірка випливала також із постанови Верховного Суду від 13.05.2025 у справі №560/17526/23.

Суд не ототожнює перевірку матеріально-правових передумов набуття земельної ділянки з розширенням переліку підстав для відмови, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

У цій справі така перевірка зумовлена специфікою заявленого позивачем способу набуття права - одержання земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земельної ділянки, яка перебуває у неприпиненому користуванні фермерського господарства, а також обов`язковими для врахування висновками Верховного Суду у справі №560/17526/23.

Надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою саме по собі не є передачею земельної ділянки у власність.

Водночас, такий дозвіл не може надаватися у випадку, коли вже на стадії розгляду клопотання встановлено правову неможливість реалізації заявленого способу набуття права на земельну ділянку.

У цій справі така правова неможливість пов`язана не з оцінкою доцільності передачі землі, а з відсутністю підтвердженого права позивача на приватизацію частини земельної ділянки, яка перебуває у неприпиненому користуванні фермерського господарства, у спеціальному порядку статті 13 Закону України «Про фермерське господарство».

Отже, після повторного розгляду заяви відповідач не був обмежений виключно формальною перевіркою наявності графічних матеріалів.

Він мав перевірити, чи існують передбачені законом умови для реалізації позивачем права на приватизацію саме цієї земельної ділянки у заявленому порядку.

Суд вказує на те, що в оскаржуваному рішенні рада навела мотиви, які пов`язані з правовим статусом земельної ділянки, правом позивача на її приватизацію, перебуванням ділянки в оренді фермерського господарства та застосуванням спеціального режиму воєнного стану.

Тому довід позивача про те, що рада могла перевіряти лише формальну комплектність документів та не мала права оцінювати матеріально-правові передумови заявленого способу приватизації, суд відхиляє як необґрунтований.

Із приводу акта обстеження земельної ділянки №6 від 27.05.2025, то суд зазначає про таке.

Акт №6 від 27.05.2025 містить висновки комісії про фактичну невідповідність складу угідь земельної ділянки з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002 даним Державного земельного кадастру та договору оренди. До акта додано план-схему та фотоматеріали.

Суд погоджується з позивачем у тому, що сам по собі акт обстеження не є документом, який остаточно встановлює правовий режим земельної ділянки, не змінює відомостей Державного земельного кадастру та не вирішує питання передачі земельної ділянки у власність.

Суд не визнає акт обстеження №6 від 27.05.2025 самостійною та достатньою підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою, оскільки такий акт не змінює відомостей Державного земельного кадастру, не припиняє речових прав на земельну ділянку та не вирішує питання її формування або передачі у власність.

Водночас, навіть якщо акт обстеження №6 від 27.05.2025 не може розглядатися як самостійна достатня підстава для відмови, ця обставина не змінює загального висновку суду, оскільки інші мотиви спірного рішення стосуються правового статусу земельної ділянки, її перебування в оренді ФГ «Дар Землі», відсутності підтвердженого права позивача на її приватизацію у заявленому спеціальному порядку та відсутності доказів припинення права користування фермерського господарства.

Тому доводи позивача щодо неналежності акта обстеження як самостійної підстави для відмови не спростовують загального висновку суду щодо правомірності оскаржуваного рішення відповідача.

Щодо нерухомого майна позивача та винятку із заборони під час дії воєнного стану, то суд вказує на таке.

Суд установив, що позивач є власником нежитлової будівлі - складу для зберігання сільськогосподарського реманенту площею 43,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Ця обставина є доведеною матеріалами справи.

Суд виходить з того, що положення підпункту 5 пункту 27 розділу X Земельного кодексу України, у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин, передбачали виняток із загальної заборони під час дії воєнного стану щодо безоплатної передачі земель власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна.

При цьому, суд враховує, що наявність у позивача об`єкта нерухомого майна на спірній земельній ділянці може мати значення для застосування винятку, передбаченого підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Однак, суд вказує на те, що саме по собі існування винятку із заборони, встановленої підпунктом 5 пункту 27 розділу X Земельного кодексу України, не усуває необхідності дотримання статей 32, 116, 118, 121, 125, 126 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України «Про фермерське господарство».

Предметом заяви позивача було не оформлення земельної ділянки, необхідної для обслуговування належного йому об`єкта нерухомого майна, а одержання у власність земельної ділянки площею 1,77 га у розмірі земельної частки (паю) за спеціальним порядком, передбаченим статтею 32 Земельного кодексу України та статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство».

Наявність у позивача складу площею 43,6 кв. м може мати значення для оформлення земельної ділянки, необхідної для обслуговування такого майна, однак не підтверджує права на отримання саме 1,77 га у розмірі земельної частки (паю) із земельної ділянки, що перебуває в оренді фермерського господарства.

Позовні вимоги у цій справі сформульовані не як вимога про оформлення земельної ділянки, необхідної для обслуговування конкретного об`єкта нерухомості, а як вимога про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,77 га у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства з посиланням на статті 32, 118 Земельного кодексу України та статтю 13 Закону України «Про фермерське господарство».

Отже, доводи про наявність нерухомого майна не спростовують висновку ради про відсутність у позивача права на приватизацію саме спірної земельної ділянки у заявленому ним порядку та розмірі.

Із приводу доводів про відокремлену фермерську садибу, то суд виходить з таких підстав.

Позивач посилається на положення Закону України «Про фермерське господарство» щодо можливості створення відокремленої фермерської садиби.

Суд зазначає про те, що положення частини другої статті 5 Закону України «Про фермерське господарство», у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин, справді передбачали право громадян, що створили фермерське господарство, облаштувати житло в частині земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, а також право на створення відокремленої фермерської садиби, якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів.

Однак ці положення не змінюють правової природи орендованої земельної ділянки, не припиняють права оренди ФГ «Дар Землі» та не створюють самостійного права позивача на приватизацію 1,77 га із земельної ділянки, переданої в оренду фермерському господарству як юридичній особі.

Крім того, нова редакція Статуту ФГ «Відокремлена фермерська садиба Дар Землі» та зміна найменування господарства відбулися після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 06.06.2025.

Оскільки суд перевіряє правомірність рішення ретроспективно, обставини, що виникли після 06.06.2025, не можуть бути покладені в основу висновку про протиправність рішення ради.

Щодо дії закону в часі та змін до статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», то суд зазначає про таке.

Правомірність рішення Розсошанської сільської ради №11-48/2025 від 06.06.2025 має оцінюватися за законодавством України, чинним саме на цю дату.

Зміни до частини другої статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», які набрали чинності після 06.06.2025, не мають зворотної дії в часі та не можуть бути використані для оцінки правомірності індивідуального акта, прийнятого раніше.

Такий підхід відповідає частині першій статті 58 Конституції України та правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема у постанові від 18.07.2024 у справі №120/13533/23, щодо неприпустимості застосування закону зі зворотною дією в часі, якщо така дія прямо не передбачена Конституцією або законом.

Отже, суд не застосовує до спірних правовідносин норми, які набрали чинності після прийняття оскаржуваного рішення.

Із приводу судової справи №560/17526/23, то суд вказує на таке.

Матеріали справи свідчать, що спірні правовідносини між сторонами мають передісторію, пов`язану з розглядом адміністративної справи №560/17526/23.

У цій справі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 оскаржували попередні рішення Розсошанської сільської ради, прийняті щодо заяв про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.12.2023 у справі №560/17526/23 позов задоволено, зокрема визнано протиправними та скасовано попередні рішення ради, а також зобов`язано раду вчинити дії, визначені судовим рішенням.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 07.05.2024 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд постановою від 13.05.2025 у справі №560/17526/23 переглянув судові рішення у касаційному порядку.

За наслідками касаційного перегляду Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність попередніх рішень ради, однак визнав передчасним зобов`язання ради безпосередньо надати дозволи на розроблення проєктів землеустрою.

Верховний Суд виходив із того, що для вирішення питання про надання дозволу необхідним є встановлення радою під час повторного розгляду заяв, зокрема правового статусу земельної ділянки, за рахунок якої заявники просили надати земельні ділянки у власність, відповідності місця розташування бажаних земельних ділянок вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, наявності у заявників права на отримання земельних ділянок - паїв за рахунок земельної ділянки, наданої ФГ «Дар Землі» в оренду, а також обставин, що мають значення для застосування статей 32, 118 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України «Про фермерське господарство».

Отже, постанова Верховного Суду від 13.05.2025 у справі №560/17526/23 не встановила безумовного обов`язку Розсошанської сільської ради надати позивачу дозвіл на розроблення проєкту землеустрою.

Натомість цією постановою суду раду було зобов`язано повторно розглянути заяви із перевіркою юридично значущих обставин.

Саме після такого повторного розгляду відповідач прийняв рішення №11-48/2025 від 06.06.2025, яке є предметом розгляду у цій справі.

Суд враховує, що в оскаржуваному рішенні відповідач послався на обставини, необхідність перевірки яких випливає з постанови Верховного Суду від 13.05.2025 у справі №560/17526/23: правовий статус земельної ділянки, її перебування в оренді ФГ «Дар Землі», момент набуття позивачем членства у фермерському господарстві, відсутність доказів членства позивача у ФГ на момент створення господарства, а також співвідношення заявленого права із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №633/408/18.

Тому сам факт того, що попередні рішення ради у справі №560/17526/23 були визнані протиправними, не є самостійною підставою для задоволення цього позову.

Предметом перевірки у цій справі є нове рішення ради від 06.06.2025, прийняте після повторного розгляду заяви та з урахуванням висновків Верховного Суду.

Із приводу відповідності рішення відповідача критеріям частини другої статті 2 КАС України, то суд виходить із такого.

Оцінюючи рішення Розсошанської сільської ради №11-48/2025 від 06.06.2025 крізь призму частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із такого.

Оскаржуване рішення прийняте органом місцевого самоврядування, який відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 та частини першої статті 122 Земельного кодексу України уповноважений розпоряджатися земельними ділянками комунальної власності в межах, визначених законом.

Рішення прийняте на пленарному засіданні ради.

З витягу з протоколу 48-ї сесії Розсошанської сільської ради від 06.06.2025 вбачається, що питання щодо заяви ОСОБА_1 було включене до порядку денного, обговорювалося, представник заявників брав участь у засіданні, після чого рада провела голосування та прийняла рішення.

Отже, суд не встановив порушення права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

Щодо критерію обґрунтованості суд зазначає, що рішення містить мотиви відмови, посилання на матеріали повторного розгляду заяви, акт обстеження, статутні документи ФГ «Дар Землі», договори оренди та судову практику Верховного Суду.

Суд не вважає кожен із мотивів, наведених в оскаржуваному рішенні, однаково переконливим та самостійно достатнім.

Зокрема, акт обстеження №6 від 27.05.2025 сам по собі не може вважатися самостійною достатньою підставою для відмови у наданні дозволу, оскільки не змінює кадастрових відомостей і не вирішує остаточно питання формування земельної ділянки.

Водночас, інші мотиви рішення - перебування земельної ділянки у неприпиненому користуванні ФГ «Дар Землі», відсутність доказів набуття позивачем права користування спірною ділянкою для створення або ведення фермерського господарства, відсутність доказів членства позивача у ФГ на момент його створення, а також відсутність доказів припинення права користування фермерського господарства - є самостійними, юридично значущими та підтвердженими матеріалами справи.

Щодо критерію пропорційності суд зазначає, що відмова у наданні дозволу не позбавляє позивача права звернутися за отриманням земельної ділянки в іншому передбаченому законом порядку або щодо іншої земельної ділянки, яка не перебуває у користуванні фермерського господарства, за умови дотримання вимог чинного законодавства.

У той же час, задоволення заяви позивача у спосіб, якого він просить, фактично означало б втручання у неприпинене речове право оренди ФГ «Дар Землі» щодо спірної земельної ділянки, а також ігнорування висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №633/408/18 щодо умов приватизації земельних ділянок, що перебувають у користуванні фермерських господарств.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідає критеріям законності, обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Щодо способу захисту та меж повноважень суду, то суд зазначає про таке.

Позивач просить суд не лише скасувати рішення №11-48/2025, а й зобов`язати відповідача прийняти на найближчій сесії рішення про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Відповідно до змісту пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За змістом частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зміст цієї норми свідчить, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення є допустимим лише за сукупності двох умов: усі передбачені законом умови для прийняття рішення на користь позивача виконані; суб`єкт владних повноважень не має правомірної альтернативи іншому рішенню.

У цій справі суд дійшов висновку, що рішення №11-48/2025 від 06.06.2025 є правомірним, а тому відсутня первинна передумова для застосування способу захисту у вигляді скасування цього рішення.

Крім того, навіть за умови скасування оскаржуваного рішення суд не мав би підстав зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл, оскільки матеріали справи не підтверджують виконання всіх матеріально-правових передумов для набуття позивачем права на приватизацію саме земельної ділянки площею 1,77 га із земельної ділянки з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002 у порядку статей 32, 118 Земельного кодексу України та частини другої статті 13 Закону України «Про фермерське господарство».

Зокрема, матеріали справи не підтверджують, що: позивач отримував спірну земельну ділянку у користування для створення або ведення фермерського господарства; позивач був засновником або членом ФГ «Дар Землі» на момент його створення; право оренди ФГ «Дар Землі» на спірну земельну ділянку припинено; припинення або зміна права оренди ФГ «Дар Землі» щодо спірної земельної ділянки зареєстровані у встановленому законом порядку; спірна земельна ділянка є тією земельною ділянкою, яка була надана фізичній особі для створення ФГ «Дар Землі»; наявність у позивача складу площею 43,6 кв. м створює право на приватизацію саме 1,77 га у заявленому порядку.

Отже, заявлений позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання ради прийняти рішення про надання дозволу не відповідає встановленим обставинам справи, положенням частини четвертої статті 245 КАС України.

З огляду на викладене вище, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність рішення Розсошанської сільської ради №11-48/2025 від 06.06.2025.

Суд виходить із того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825886400:04:046:0002 перебуває в оренді ФГ «Дар Землі» як юридичної особи; доказів припинення права оренди цієї земельної ділянки матеріали справи не містять; позивач не був засновником або членом ФГ «Дар Землі» на момент його створення у 2005 році; позивач набув членство у ФГ у 2015 році; спірна земельна ділянка не є первісною земельною ділянкою, наданою фізичній особі ОСОБА_2 у 2005 році для створення ФГ «Дар Землі»; наявність у позивача нерухомого майна на спірній земельній ділянці не створює самостійного права на приватизацію 1,77 га у порядку статті 13 Закону України «Про фермерське господарство»; обставини щодо перейменування ФГ та нової редакції Статуту 2025 року виникли після прийняття спірного рішення і не можуть визначати його правомірність; рішення ради прийняте після повторного розгляду заяви позивача, з урахуванням постанови Верховного Суду від 13.05.2025 у справі №560/17526/23, та містить мотиви, які підтверджені матеріалами справи.

Доводи позивача не спростовують висновків відповідача, покладених в основу оскаржуваного рішення.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення №11-48/2025 від 06.06.2025 не підлягають задоволенню.

Оскільки вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є похідною від вимоги про скасування спірного рішення, а також не підтверджена матеріально-правовими підставами, у її задоволенні також слід відмовити.

Отже, у задоволенні позовних вимог у цій справі належить відмовити повністю.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Розсошанська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області (вул. Центральна, 4,с. Розсоша,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,31362 , код ЄДРПОУ - 04402899) Третя особа:Фермерське господарство «Відокремлена фермерська садиба Дар Землі» ( с. Скаржинці, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 32120 , код ЄДРПОУ - 33924281)

Головуючий суддя Є.В. Печений