Рішення № 137032270, 02.06.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1760/26

02 червня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника адвоката Сабатюк Наталію Петрівну звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 17.10.2025 за №192250010431;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 10.08.1989 по 02.09.1989 - на посаді зав. медпунктом с. Покропивна Комунальної установи «Козівська районна лікарня», з 02.09.1989 по 23.01.2001 - на посаді зав. профілакторія с. Покропивна Комунальної установи «Козівська районна лікарня», з 23.01.2001 по 01.05.2003 - на посаді 0,5 ст. масажиста та 0,5 ст. медсестри терапевтичного відділу Комунальної установи «Козівська районна лікарня», з 01.05.2003 по 19.03.2019 - на посаді палатної медсестри терапевтичного відділу Комунальної установи «Козівська районна лікарня», з 19.03.2019 по 30.06.2025 - на посаді медичної сестри палатної терапевтичного відділення Комунального некомерційного підприємства «Козівська районна лікарня» Козівської селищної ради, а також призначити ОСОБА_1 з 10.10.2025 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон №1788-ХІІ).

Суд відразу зауважує, що з матеріалів, долучених до позовної заяви, видно, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Комунальною установою «Козлівська районна лікарня» (селище Козлів Тернопільський (раніше Козівський) район Тернопільської області), а не з Комунальною установою «Козівська районна лікарня» (у Тернопільській області є селище Козова, яке також має районну лікарню). Представник позивача у тексті позовної заяви та у позовних вимог допустилася помилки у найменуванні юридичної особи, а тому суд буде наводити в обґрунтуванні позовних вимог правильні найменування установи.

Позов обґрунтований тим, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області) із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII. Проте відповідачем відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з тим, що періоди роботи в КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради з 10.08.1989 по 10.10.2017 на посаді «зав. медпунктом» та «зав. профілакторієм» не відносяться до страхового (трудового) стажу як працівника охорони здоров`я, оскільки зазначені посади не відносяться до лікарських посад відповідно до Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 за №385, та не дають право на пенсію за вислугу років.

З такою відмовою у призначенні пенсії за вислугу років представник позивача не погоджується та вважає її протиправною, посилаючись на ухвалення 04.06.2019 Конституційним Судом України Рішення № 2-р/2019, яким відновлено дію положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХП в первісній редакції, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, а також на безпідставне невизнання відповідачем спеціального стажу позивача.

Записи трудової книжки ОСОБА_1 підтверджують періоди її роботи з 10.08.1989 по 30.06.2025 в Комунальній установі «Козлівська районна лікарня» та в подальшому у Комунальному некомерційному підприємстві «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради, а тому вважає, що такі мають бути зараховані як до загального, так і до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Посади «зав. медпунктом» та «зав. профілакторієм» відносяться до Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров`я та/або Переліку професій (посад) працівників сфери охорони здоров`я.

Ще представник позивача звертає увагу практику Верховного Суду у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21, де Верховний Суд в подібних правовідносинах дійшов висновку про наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 №1058-ІV, з одного боку, та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), з іншого, в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017, та прийшов до висновку, що врахуванню підлягає і спеціальний стаж після цієї дати.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву проти позову заперечила та зазначила, що рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 192250010431 від 17.10.2025 та рішенням № 192250010431 від 12.12.2025 (на заміну рішення про відмову від 17.10.2025) відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до статті 55 Закону №1788-ХІІ у зв`язку з відсутністю спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

При цьому страховий стаж заявниці становить 33 роки 10 місяців 06 днів, спеціальний стаж для права на пенсію за вислугу років не визначено. До загального страхового не зараховано періоди роботи з 10.08.1989 по 09.07.2000, оскільки не взято до уваги відомості трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989, виданої на ім`я ОСОБА_2 . Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 , виданого 20.07.1991, зміну прізвища ОСОБА_3 на ОСОБА_1 здійснено 20.07.1991. Відповідно до витягів з наказів від 30.06.2025 на роботу 10.08.1989 прийнято ОСОБА_3 , переведено 02.09.1989 ОСОБА_3 . Зазначені документи не підтверджують записи трудової книжки, виданої 10.08.1989 ОСОБА_1 .

До спеціального страхового стажу як працівника охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років, не зараховано періоди роботи з 10.08.1989 по 22.01.2001 на посадах «зав. медпунктом», «зав. профілакторієм» та з 23.01.2001 по 10.10.2017 на посаді медсестри, оскільки необхідна уточнююча довідка про періоди роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, із зазначенням інформації щодо віднесення медпункту та профілакторію до структурних підрозділів КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради. Також необхідна довідка про перейменування КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити пенсію є втручанням в дискреційні повноваження органу, що призначає пенсію. Представник відповідача просить відмовити у позові.

Третя особа ГУ ПФУ в Тернопільській області проти позову також заперечила, посилаючись на обставини, викладені у рішенні відповідача від 17.10.2025.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини.

Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.10.2025 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХII (а.с.35).

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 17.10.2025 №192250010431 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право на призначення такого виду пенсії.

У рішенні зазначено вік заявниці 54 роки 6 місяців 13 днів, страховий стаж заявниці становить: 38 років 11 місяців 21 день, спеціальний стаж заявниці для права на пенсію за вислугу років не визначено.

У рішенні міститься посилання на положеннями пунктів 2-1, 16 розділу XV Закону №1058-ІV в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017, та відповідно до яких право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачені статтями 52, 54, 55 Закону № 1778-ХІІ, тобто 26 років 06 місяців.

Відповідно до статті 51 Закону № 1778-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1) до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.

Пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії.

Також у рішенні вказані такі результати розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії:

До загального страхового зараховано усі періоди роботи. Зазначено, що «зразок наданої трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989 не відповідає зразку трудової книжки СРСР».

До страхового стажу як працівника охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років, не зараховано періоди роботи в КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради з 10.08.1989 по 10.10.2017 на посадах «зав. медпунктом», «зав. профілакторієм», оскільки зазначені посади не відносяться до лікарських посад відповідно до Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 за №385, та не дають право на пенсію за вислугу років.

Рішенням від 17.10.2025 вирішено «відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії на підставі статті 55 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з відсутністю права» (а.с.10 зворот 11).

Представником відповідача до відзиву на позовну заяву долучено ще одне рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 12.12.2025 за №192250010431 про відмову у призначенні пенсії на заміну рішення від 17.10.2025 (а.с.33-34).

У цьому рішенні вказано вік заявниці 54 роки 6 місяців 13 днів, страховий стаж заявниці становить: 33 роки 10 місяців 06 днів, спеціальний стаж заявниці для права на пенсію за вислугу років не визначено.

У рішенні міститься посилання на ті ж нормативно-правові акти, що й у рішенні від 17.10.2025 та вказані такі результати розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії:

До загального страхового не зараховано періоди роботи з 10.08.1989 по 09.07.2000, оскільки не взято до уваги відомості трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989, виданої на ім`я ОСОБА_2 . Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 , виданого 20.07.1991, зміну прізвища ОСОБА_3 на ОСОБА_1 здійснено 20.07.1991. Одночасно, зразок наданої трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989 не відповідає зразку трудової книжки СРСР. На титульній сторінці трудової книжки наявне виправлення дати її видачі. Відповідно до витягів з наказів від 30.06.2025 на роботу 10.08.1989 прийнято ОСОБА_3 , переведено 02.09.1989 ОСОБА_3 . Зазначені документи не підтверджують записи трудової книжки, виданої 10.08.1989 ОСОБА_1 .

Згідно із записом №1 трудової книжки заявницю з 10.08.1989 прийнято до медпункту с. Покропивна, згідно із записом №2 переведено на посаду зав. профілакторію с. Покропивна, згідно із записом №3 прийнято до терапевтичного відділу Козлівської райлікарні №2. В записі №1 не зазначено, що заявницю прийнято на роботу до Козлівської районної лікарні. Запис №3 трудової книжки про прийняття на роботу, а не переведення. Перед цим записом відсутній запис про звільнення. В електронній пенсійній справі відсутні документи, що підтверджують, що медпункт та профілакторій є структурними підрозділами КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради.

У зв`язку із зазначеним до спеціального страхового стажу як працівника охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років, не зараховано періоди роботи з 10.08.1989 по 22.01.2001 на посадах «зав. медпунктом», «зав. профілакторієм» та з 23.01.2001 по 10.10.2017 на посаді медсестри, оскільки необхідна уточнююча довідка про періоди роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, із зазначенням інформації щодо віднесення медпункту та профілакторію до структурних підрозділів КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради. Також необхідна довідка про перейменування КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради.

Враховуючи зазначене, вирішено «відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії згідно ст. 55 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з відсутністю спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років».

Суд звертає увагу, що рішення від 12.12.2025 за №192250010431 про відмову у призначенні пенсії на заміну рішення від 17.10.2025 було прийнято до звернення представника позивача адвоката Сабатюк Н.П. з позовом в інтересах позивача, проте адвокат не взяла його до уваги і предметом позову визначила рішення від 17.10.2025, яке втратило свою актуальність у зв`язку з прийняттям нового рішення.

Більше того, адвокат Сабатюк Н.П. жодним чином не відреагувала на відзив на позовну заяву і нові обставини, які повідомив відповідач, які є суттєвим для розгляду цієї справи.

Отож фактично на даний час чинним і актуальним для позивача є рішення від 12.12.2025 за №192250010431 про відмову у призначенні пенсії на заміну рішення від 17.10.2025.

Водночас в межах розгляду правомірності прийняття відповідачем цього рішення враховуючи позовні вимоги, вирішенню підлягає лише питання підстав незарахування ОСОБА_2 спеціального страхового стажу. Хоч рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 12.12.2025 за №192250010431 зменшено позивачу і загальний страховий стаж, проте у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в цьому випадку та перегляду цього рішення в частині зменшення загального страхового стажу. Суд враховуючи положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за даних обставин може лише переглянути рішення відповідача від 12.12.2025 за №192250010431 про відмову у призначенні пенсії на заміну рішення від 17.10.2025 в межах правомірності незарахування спеціального страхового стажу.

Надаючи оцінку наявності (відсутності) у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV, відповідно до статті 8 якого громадянин України має право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-ІV).

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В силу положень статті 2 Закону №1788-XII, цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), що набрав чинності 01.04.2015, статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.

Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, який набрав чинності 01.01.2016, внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті "е" в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років" і доповнено абзацами дванадцятим двадцять п`ятим.

Таким чином, пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ у зазначеній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:

50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року;

50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року;

51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року;

51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року;

52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року;

52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року;

53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року;

54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року;

54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року;

55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

У свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.

Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статтям 1, 3, частині третій статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

З огляду на викладене, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019, тому з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.

Отже, з 04.06.2019 при визначенні права позивачка на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Записи трудової книжки ОСОБА_2 містять наступні відомості про її роботу:

№1, 10.08.1989, після закінчення Кременецького медучилища прийнята на роботу тимчасово зав. медпунктом с. Покропивна на період профвідпустки,

№2, 02.09.1989, переведена на посаду зав. профілакторія с. Покропивна,

№3, 23.01.2001, прийнята на посаду 0,5 ставки масажистки та на 0,5 ставки медичної сестри терапевтичного відділу Козлівської райлікарні №2,

кожен з цих трьох записів трудової книжки засвідчений підписом головного лікаря ОСОБА_4 та скріплений печаткою Козлівської райлікарні,

№4, 01.05.2003, переведена на постійне місце 1,0 ставки палатної медсестри терапевтичного відділу,

№5, 15.03.2019, комунальна установа «Козлівська районна лікарня» перетворена в Комунальне некомерційне підприємство «Козлівська районні лікарня» Козлівської селищної ради,

№6, 19.03.2019, прийнята на посаду медичної сестри палатної терапевтичного відділення шляхом переведення з КУ «Козлівська РЛ» в КНП «Козлівська РЛ» Козлівської селищної ради,

№7 від 30.06.2025, звільнена з посади медичної сестри палатної терапевтичного відділення за угодою сторін згідно ст.36 п.1 КЗпП України (а.с.12 -13).

Фактично робота позивачки у період з 10.08.1989 по 30.06.2025 була безперервною.

При цьому трудова книжка ОСОБА_1 заповнювалася (титульний аркуш) 10.08.1989, підпис особи, відповідальної за видачу трудової книжки, «Наумець» скріплений печаткою Козлівської райлікарні №2.

Відмова відповідача у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пов`язана з незарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи як працівника охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років, а саме: не зараховано періоди роботи з 10.08.1989 по 22.01.2001 на посадах «зав. медпунктом», «зав. профілакторієм» та з 23.01.2001 по 10.10.2017 на посаді медсестри, оскільки необхідна уточнююча довідка про періоди роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, із зазначенням інформації щодо віднесення медпункту та профілакторію до структурних підрозділів КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради. Також необхідна довідка про перейменування КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради.

Надаючи оцінку підставам відмови, суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).

Відповідно до розділу 2 Охорона здоров`я, до професій, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, належать лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально профілактичних закладах, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспожив служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.

Приміткою 3 до Переліку №909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Законодавством не визначено вичерпного переліку посад середнього медичного персоналу. До середнього медичного персоналу відносяться особи, які отримали спеціальну освіту та відповідну кваліфікацію в середніх медичних навчальних закладах і допущені в установленому порядку до медичної діяльності. Тобто, середній медичний персонал в залежності від рівня та профілю освіти надає долікарську медичну допомогу, здійснює догляд за хворими, виконує під керівництвом лікаря профілактичну, діагностичну, лікувально-реабілітаційну, санітарно-протиепідемічну і організаторську роботу.

З приводу того чи відноситься заклад, у якому працювала позивач «зав. медпунктом», «зав. профілакторієм», до закладів, робота у яких дає право на пенсію за вислугу років, суд зауважує таке.

Статтею 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-XII (далі Закон №2801-XII, у діючій на даний час редакції) визначено, що заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Статтею 16 Закону №2801-XII передбачено заклади охорони здоров`я. Залежно від форми власності заклади охорони здоров`я утворюються та функціонують як державні, комунальні, приватні чи засновані на змішаній формі власності. Державні та комунальні заклади охорони здоров`я не підлягають приватизації.

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати шляхом здійснення співробітництва територіальних громад у формах, передбачених законом, у тому числі як спільне комунальне підприємство.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6 Положення про медичний пункт тимчасового базування, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29.07.2016 за №801, медичний пункт тимчасового базування (далі - МПТБ) організовується з метою підвищення доступності первинної медичної допомоги (далі - ПМД) та долікарської медичної допомоги для населення віддалених від місця розташування амбулаторій та фельдшерсько-акушерських/фельдшерських пунктів (далі - ФАП/ФП) населених пунктів, працівників підприємств, установ та організацій. У МПТБ медичними працівниками здійснюються заходи санітарно-просвітницького та профілактичного спрямування, консультації лікарями без проведення лікувально-профілактичних процедур, що потребують додаткового обладнання, а також надання медичної допомоги. Робота медичного персоналу амбулаторії або ФАП/ФП у МПТБ здійснюється за графіком, складеним завідувачем амбулаторії, погодженим з органом місцевого самоврядування, у тому числі об`єднаної територіальної громади, або керівництвом підприємства, установи чи організації та затвердженим головним лікарем ЦПМСД.

Перелік закладів охорони здоров`я та лікарських посад визначено наказом Міністерства охорони здоров`я України №385 від 28.10.2002 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських, провізорських посад, посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров`я та посад фахівців у галузі охорони здоров`я з у закладах охорони здоров`я» (надалі - також Перелік №385).

Цим наказом Міністерства охорони здоров`я України №385 від 28.10.2002 затверджено Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров`я; Перелік провізорських посад у закладах охорони здоров`я; Перелік посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою (фармацевтів) у закладах охорони здоров`я; Перелік посад професіоналів у галузі охорони здоров`я у закладах охорони здоров`я; Перелік посад фахівців у галузі охорони здоров`я у закладах охорони здоров`я.

Відповідно до підпункту 1.2 пункту 1 Переліку закладів охорони здоров`я, до амбулаторно-поліклінічні закладів віднесено, серед іншого, пункт охорони здоров`я (здоровпункт), сільська лікарська амбулаторія (у т.ч. сільських та селищних рад), фельдшерський пункт (у т.ч. сільських та селищних рад).

У поясненнях до Переліку закладів охорони здоров`я зазначається, що фельдшерські, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські лікарські амбулаторії та дільничні лікарні організовуються в сільських населених пунктах, об`єктах будівництва за межами населених пунктів; пункт охорони здоров`я (здоровпункт) створюється на підприємствах в установах, організаціях і входить до складу поліклініки або амбулаторії.

У даному випадку позивач з 10.08.1989 працювала завідуючою медпунктом у сільській місцевості у селі Покропивна, а далі з 02.09.1989 переведена на посаду завідуючої профілакторію села Покропивна та працювала до 22.01.2001, з 23.01.2001 прийнята на посаду масажиста 0,5 ставки та медичної сестри терапевтичного відділу Козлівської райлікарні №2.

Усі записи про цей період трудової діяльності свідчать про те, що рішення про прийняття (переведення) на посаду щодо позивача приймалися головним лікарем Козлівської райлікарні №2.

При цьому витяг з наказу №8 від 02.09.1989, виданий КНП «Козлівської медичний центр» Козлівської селищної ради, суд не може взяти до уваги, бо він стосується ОСОБА_3 , а позивач та її представник не надали доказів про зміну прізвища позивача.

Проте записи трудової книжки, на переконання суду, є достатніми для того, щоб вважати медпунктом та профілакторій, у яких працювала позивач, структурними підрозділами Козлівської райлікарні №2, головний лікар якої приймав позивача на роботу. При цьому відсутні недоліки заповнення трудової книжки, які б могли нівелювати такі висновки суду.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що роботу ОСОБА_1 у період з 10.08.1989 по 22.01.2001 зав.медпунктом та зав.профілакторієм можливо віднести до роботи в закладі охорони здоров`я, а тому цей період трудової діяльності позивача підлягає зарахуванню до спеціального страхового стажу.

Безпідставним суд вважає і незарахування до спеціального страхового стажу періоду роботи ОСОБА_2 з 23.01.2001 по 01.05.2003 - на посаді 0,5 ставки масажиста та 0,5 ставки медсестри терапевтичного відділу Комунальної установи «Козлівська районна лікарня», з 01.05.2003 по 19.03.2019 - на посаді палатної медсестри терапевтичного відділу Комунальної установи «Козлівська районна лікарня», з 19.03.2019 по 30.06.2025 - на посаді медичної сестри палатної терапевтичного відділення Комунального некомерційного підприємства «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради, оскільки необхідна уточнююча довідка про періоди роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, та довідка про перейменування КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради. При цьому такі періоди відповідач бере до уваги лише частково по 10.10.2017.

З цього приводу суд зазначає, що статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За змістом пункту 3 цього ж Порядку лише за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо.

У даному випадку спірні періоди належним чином підтверджені записами трудової книжки, а тому відповідач безпідставно посилається на необхідність подання уточнюючих довідок та довідку про перейменування КНП «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради. У трудовій книжці позивача наявний запис №5 від 15.03.2019 про те, що комунальна установа «Козлівська районна лікарня» перетворена в Комунальне некомерційне підприємство «Козлівська районні лікарня» Козлівської селищної ради,

Також відповідач вважає, що до пільгового стажу можуть бути зараховані періоди лише станом на 11.10.2017 та фактично заперечує можливість зарахування спеціального страхового стажу після 11.10.2017 для вирішення питання призначення пенсії за вислугу років. З цього приводу суд зазначає наступне.

На час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019, з одного боку, та Законом № 1058-ІV, з іншого, в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутого після 11.10.2017.

Водночас, на думку суду, обмеження визначені пунктом 2-1 розділу XV Закону № 1058-IV щодо врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Так, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абз.10 п.п.2.2 п.2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абз.6 п.п.4.3 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз.6 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин зазначила: «… Оскільки норми названих законів регулюють одне і те коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в цій постанові також не погодилася з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, п.56) сформувала правовий висновок, згідно яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».

Відповідно, спеціальний стаж визначається не станом на 11.10.2017, а станом на дату звернення за призначенням пенсії.

Аналогічне правозастосування здійснено у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 240/24/21.

Зважаючи на вищевикладене, належною для застосування є редакція пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII, яка передбачає наявність спеціального стажу від 25 до 30 років, і період роботи після 11.10.2017 підлягають врахуванню як стаж за вислугу років (спеціальний).

На час звернення ОСОБА_2 з заявою від 10.10.2025 про призначення пенсії за вислугу років позивачу підлягала до зарахування для визначення права на призначення пенсії за вислугу років така трудова діяльність: з 10.08.1989 по 02.09.1989 - на посаді зав. медпунктом с. Покропивна, з 02.09.1989 по 23.01.2001 - на посаді зав. профілакторія с. Покропивна, з 23.01.2001 по 01.05.2003 - на посаді 0,5 ставки масажиста та 0,5 ставки медсестри терапевтичного відділу Комунальної установи «Козлівська районна лікарня», з 01.05.2003 по 19.03.2019 - на посаді палатної медсестри терапевтичного відділу Комунальної установи «Козлівська районна лікарня», з 19.03.2019 по 30.06.2025 - на посаді медичної сестри палатної терапевтичного відділення Комунального некомерційного підприємства «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що з метою захисту порушених прав позивача є підстави для виходу за межі позовних вимог та прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 12.12.2025 за №192250010431 про відмову у призначенні пенсії на заміну рішення від 17.10.2025 в частині відмови зарахувати спеціальний стаж заявниці для права на пенсію за вислугу років за період з 10.08.1989 по 30.06.2025 та зобов`язання відповідача зарахувати такий.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, то суд зазначає наступне.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналогічне визначення дискреційних повноважень закріплено в пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру», який набрав чинності 15.12.2023. Такі повноваження дають право суб`єкту владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У питанні призначення пенсії позивачу на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XI повноваження органу Пенсійного фонду зводяться до: або позитивного вирішення для особи, або відмови в призначенні такої пенсії.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом. Суд може прийняти інше рішення, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права.

Суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України, яка передбачає повноваження суду при вирішенні справи, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В абзаці першому частини четвертої статті 245 КАС України йдеться про те, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем виконано всі вимоги щодо подання заяви та надано повний перелік документів для призначення пенсії за вислугу років, а підстави, визначені органом Пенсійного фонду для відмови у призначені пенсії, визнані судом протиправними, оскільки, позивач має усі визначені законом умови на призначення пенсії за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XI.

Отже, для належного захисту порушених прав позивача наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати звернення з 10.10.2025, зарахувавши спірні періоди до спеціального страхового стажу.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, бо суд визнає протиправним та скасовує актуальне рішення відповідача від 12.12.2025, а не те, яке просила представник позивача від 17.10.2025, бо воно змінене рішенням від 12.12.2025.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України, з огляду на часткове задоволення позову, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 532,48 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції від 24.03.2026 (а.с.18).

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 поверх, місто Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі 3, місто Тернопіль, Тернопільська область, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 14035769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.12.2025 за №192250010431 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 на заміну рішення від 17.10.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 10.08.1989 по 02.09.1989 - на посаді зав. медпунктом с. Покропивна, з 02.09.1989 по 23.01.2001 - на посаді зав. профілакторія с. Покропивна, з 23.01.2001 по 01.05.2003 - на посаді 0,5 ст. масажиста та 0,5 ст. медсестри терапевтичного відділу Комунальної установи «Козлівська районна лікарня», з 01.05.2003 по 19.03.2019 - на посаді палатної медсестри терапевтичного відділу Комунальної установи «Козлівська районна лікарня», з 19.03.2019 по 30.06.2025 - на посаді медичної сестри палатної терапевтичного відділення Комунального некомерційного підприємства «Козлівська районна лікарня» Козлівської селищної ради, та призначити ОСОБА_1 з 10.10.2025 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві грн 48 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У зв`язку з тим, що закінчення строку для ухвалення судового рішення, визначеного статтею 258 КАС України, припало на період відпустки головуючого судді, то повний текст рішення складено та підписано у перший робочий день судді після закінчення основної щорічної відпустки 02 червня 2026 року.

Cуддя Чепенюк О.В.