Рішення № 137025440, 20.05.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Справа № 915/1176/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.

за участі секретаря судового засідання Табачної О.С.

без участі представників сторін, які не з`явилися в судове засідання;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/1176/25

за позовом Миколаївської міської ради,

54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20,

електронна пошта: kancel@mkrada.gov.ua;

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Грейн,

54050, вул. Янтарна, буд. 318/6, м. Миколаїв, Миколаївська область;

про стягнення коштів у розмірі 872984 грн. 17 коп.,-

В С Т А Н О В И В:

Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 17.07.2025 №18972/02.02.01-40/02/14/25 в якій просить суд стягнути грошові кошти за безоплатне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період 01.04.2017 до 01.03.2025 року з товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Агро-Грейн у сумі 872984 грн. 17 коп., за користування земельною ділянкою загальною площею 5510 кв.м по вул. Янтарна, 318/6, у м. Миколаєві, в обґрунтування якої посилається на Податковий кодекс України, ст. 80, 120, 206 ЗК України, ст. 7 Закону України Про оренду землі, ст. 377 ЦК України, ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування.

Крім того, позивач просить про стягнення грошових коштів на відшкодування судових витрат, зокрема, з оплати позовної заяви судовим збором.

За такими вимогами ухвалою суду від вимогами 13.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України ? п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. При цьому, судом визначено розглянути вказану справу поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану.

У наданому відзиві ТОВ Агро-Грейн заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим що позивачем не надано технічну документацію, витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за спірний період або відповідну довідку, із розрахунку позивача неможливо встановити чи правильними є застосовані ним: функціональне призначення, коефіцієнти та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені у якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення; а також відсутні підстави нарахуванні орендної оплати з 01.01.2023 по 19.04.2023, так як на території велись бойові дії.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Рішенням Миколаївської міської ради від 16.10.2003 за № 15/12 ПП Продмост-Комплекс було передано в оренду земельну ділянку площею 5510 кв.м. для обслуговування майнового комплексу по переробці і зберіганню сільськогосподарської продукції по вул. Янтарній, 318/6, у м. Миколаєві.

На підставі зазначеного рішення Миколаївською міською радою укладено з ПП Продмост-Комплекс договір оренди землі від 08.12.2003 № 4426 (далі ? договір) зі строком дії до 16.10.2013 (п. 2.1 договору оренди).

Разом із тим, відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 20.06.2025 № 432223773), з 31.03.2014 право власності на нерухоме майно по вул. Янтарній, 318/6 - за ТОВ Агро-Грейн.

З відповідачем, як власником указаного вище нерухомого майна відповідний договір оренди землі не укладався; при цьому зазначений об`єкт нерухомого майна, який перебував у власності відповідача, розташований на земельній ділянці, що належить до земель комунальної власності.

За такого, на думку позивача, відповідач за період перебування у його власності нерухомого майна по вул. Янтарній, 318/6, а саме, період 01.04.2017-31.03.2025, мав сплатити кошти за користування зазначеною земельною ділянкою, чого ним зроблено не було.

За твердженнями позивача, внаслідок несплати ТОВ Агро-Грейн коштів за користування земельною ділянкою порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки, а саме, право на одержання коштів за використання земельної ділянки.

У матеріалах справи наявний Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.01.2012 №182-05 відповідно до якого НГО земельної ділянки площею 5414 за адресою м. Миколаїв, вул. Янтарній, 318/6, становить 821845 грн. 20 коп.

До позовної заяви Миколаївською міською радою надано розрахунок неодержаного доходу у вигляді орендної плати за період безоплатного використання земельної ділянки ТОВ Агро-Грейн, відповідно до якого загальний розмір неодержаного доходу у вигляді орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 01.04.2017 до 01.03.2025 становить 872984 грн. 17 коп.

Позивачем було направлено Відповідачеві лист від 23.12.2024 № 24591/02.02.01-22/12/3/24, про оформлення документів на оренду землі та сплату коштів (неодержаного доходу) за використання земельної ділянки у розмірі 851823 грн. 04 коп. в 10-и денний термін з дня отримання цього листа, а також запропоновано сплатити означену суму за реквізитами вказаними у цьому листі. Разом з тим, відповідей на зазначений лист Відповідачем не надано.

За твердженнями Миколаївської міської ради, не спростованими відповідачем, останній нараховану суму не сплатив, заперечень або зауважень не надав, вимоги позивача залишив без розгляду та задоволення, що зумовило звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов до такого висновку.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Миколаївської міської ради про стягнення з Відповідача коштів за безоплатне користування земельною ділянкою без відповідних на те правових підстав, що призвело до неотримання територіальною громадою доходів у вигляді орендної плати.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Як зазначалось раніше, договір оренди земельної ділянки між сторонами укладено не було. При цьому договір оренди земельної ділянки від 08.12.2003 №4426 припинив дію з 16.10.2013.

Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 20.06.2025 № 432223773), з 31.03.2014 нерухоме майно по вул. Янтарній, 318/6 в м. Миколаєві, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:06:096:0006, перебуває у власності ТОВ Агро-Грейн.

Матеріали справи не містять доказів належного оформлення ТОВ Агро-Грейн права користування відповідною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Позивачем та державної реєстрації такого права після 01.04.2017.

Відтак, спірні правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України, оскільки виникли у зв`язку із фактичним користуванням Відповідачем земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання їх власником доходів у вигляді орендної плати.

При цьому Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань наявність вини набувача (зберігача) майна не є необхідною обставиною. Визначальним є наявність факту неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (подібний висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15).

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість, не є заходом відповідальності. Набувач має обов`язок повернути майно, яке він безпідставно набув (зберігав), або його вартість.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Для вирішення спору щодо стягнення з фактичного користувача земельної ділянки безпідставно збережених коштів орендної плати згідно зі ст.1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно насамперед з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.02.2019 у справі № 922/981/18).

З огляду на викладене, Відповідач, як фактичний користувач спірної земельної ділянки, без достатньої правової підстави зберіг в себе кошти, які повинен був сплатити за користування відповідною земельною ділянкою її власнику. Такими діями Відповідач порушив право Позивача, як власника земельних ділянок на отримання вказаних коштів, а тому таке право підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відновлення порушених прав Позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для Відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній повинен був сплатити за звичайних умов, як і фактичний добросовісний землекористувач.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19, від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19.

Плата за землю справляється на підставі положень розділу XII Податкового кодексу України.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що ТОВ Агро-Грейн з 31.03.2014 є власником нерухомого майна по вул. Янтарна, 318/6 в м. Миколаєві, а отже, можна зробити висновок, що зазначена обставина свідчить про безпосереднє використання відповідачем земельної ділянки під вказаними будівлями та спорудами та ділянкою, яка необхідна для обслуговування відповідного нерухомого майна.

Як свідчать матеріали справи, та не заперечується Відповідачем, ТОВ Агро-Грейн у період з 01.04.2017 до 01.03.2025 використовувало земельну ділянку без укладення договору оренди землі, та не сплачувало орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі.

В свою чергу ТОВ Агро-Грейн, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшило свої доходи, а Миколаївська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати).

Ураховуючи те, що відповідачем по теперішній час не оформлено у визначеному законодавством порядку право оренди на земельну ділянку комунальної власності площею 5414 кв.м, суд визнає, що Міськрадою правомірно здійснено розрахунок вартості безпідставно збережених коштів, починаючи з 01.04.2017.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 5, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду земель", які унормовуються з п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Статтею 12 Закону України Про оцінку земель регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (ст. 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (ст. 18 Закону України Про оцінку земель).

Положеннями ст. 288 Податкового кодексу України, визначено, зокрема, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки, але може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Також слід зазначити, що базою оподаткування відповідно до ст. 271 Податкового кодексу є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ Податкового кодексу.

При цьому, приписами п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до пункту 9 підрозділу 6 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України індекс споживчих цін за 20172023 роки, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується із значенням 100%.

Так, відповідно до інформації, яка міститься на офіційному сайті Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 1996 рік 1,703; 1997 рік 1,059; 1998 рік 1,006; 1999 рік 1,127; 2000 рік 1,182; 2001 рік 1,02; 2005 рік 1,035; 2007 рік 1,028; 2008 рік 1,152; 2009 рік 1,059; 2010 рік 1,0; 2011 рік 1,0; 2012 рік 1,0; 2013 рік 1,0; 2014 рік 1,249; 2015 рік 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) і 1,2 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); 2016 рік 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,06 (для земель несільськогосподарського призначення); 2017 рік 1,0; 2018 рік 1,0; 2019 рік 1,0; 2020 рік 1,0; 2021 рік 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь), 2023 рік 1,051 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь).

З урахуванням наведеного, суд відхиляє заперечення відповідача, наведені у відзиві, про те, що позивач не надає доказів того, яким нормативним документом встановлені коефіцієнти індексації та не надання розрахунку автоматичної індексації НГОЗ, оскільки таке спростовується наведеним вище та наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому, суд визнає, що відповідачем протилежного не доведено, як і не надано жодного доказу невірності розрахунку.

Отже, за змістом вищезазначених вказаних норм, для визначення суми податкових зобов`язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства, вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов`язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки.

Таким чином, з аналізу норм Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" вбачається, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. При цьому зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/206/20).

Водночас, суд звертає увагу на те, що пунктами 34, 35 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в України до виключної компетенції селищної ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Статтею 144 Конституції України та статтею 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні закріплено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Вичерпний перелік документації з оцінки земель визначений ст. 20 Закону України "Про оцінку землі".

Так, частинами 1, 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч.3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель").

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (ч.1 ст.23 Закону України Про оцінку земель).

При цьому, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом (Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, від 22.02.2022 у справі №905/20/21, від 13.07.2022 у справі №922/246/21 та від 14.09.2022 у справі №904/4933/15.

Також вказане зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, яка зазначила, що з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Як зазначає позивач, розрахунок неодержаного доходу у вигляді орендної плати за період з 01.04.2017 по 31.12.2019 здійснювався Миколаївською міською радою, виходячи з нормативної грошової оцінки, визначеної у витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель від 26.01.2012, наявного у матеріалах справи, а саме: 821845 грн. 20 коп. При цьому, з 01.01.2020 до 01.03.2025 означений розрахунок здійснювався Миколаївською міською радою, виходячи з нормативної грошової оцінки, як зазначено у листі від 25.03.2020 №1524/175-20, та витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель від 10.07.2019 (рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 № 52/18), а саме: 5047580,48 грн. (базова вартість 1 кв.м. становить 932,32 грн).

Крім того, як встановлено судом, та не спростовано учасниками справи, з 2011 по 2019 рік розмір нормативної грошової оцінки не змінювався та був затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 27.01.2011 №3/40 Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва.

Відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 №52/18 було затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва, яке набрало чинності 01.01.2020.

При цьому, суд звертає увагу, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України "Про адміністративні послуги" та постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 №835 "Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг", що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.

Згідно з підпунктами 8, 14, 15 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Таким чином, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.

При цьому, відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду, чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Отже, як зазначено вище, витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

До того ж, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

З огляду на викладене, аналізуючи наведене вище, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов`язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, - суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.

Отже, суд не погоджується з доводами відповідача, що позивачем не подано ані витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, ані технічної документації на земельну ділянку, ані довідки щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, що спростовує достовірність розрахунку Ради щодо розміру безпідставно збережених коштів відповідачем за її використання, у зв`язку із тим, що вказане не спростовує факту користування відповідачем земельною ділянкою площею 5414 кв.м, але з огляду на принцип збудоване приростає до землі відповідач має обов`язком сплачувати за її використання.

Щодо ненарахування плати за землю (земельний податок та/або орендна плата) на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих російською федерацією за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в редакції Закону України від 11 квітня 2023 року № 3050-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та/або орендна плата) на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих російською федерацією за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Так як, випливає з Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, місто Миколаїв знаходився в зоні активних бойових дій до 11.11.2022, а тому нарахування оплати за землю здійсненні з 01.01.2023 є небезпідставними.

Ураховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивач правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача коштів за період користування земельною ділянкою.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок ціни позову, судом встановлено, що його здійснено у відповідності до положень законодавства.

Відповідач не спростував вимоги позивача та не надав суду відповідні докази, які свідчать про сплату ним коштів в сумі 872984 грн. 17 коп. в якості плати за безоплатне користування у спірний період земельною ділянкою.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Отже, витрати позивача на оплату позовної заяви судовим збором, згідно платіжного доручення від 23.06.2025 № 869 на суму 13094 грн. 76 коп., належить у цій сумі відшкодувати за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236- 238 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов Миколаївської міської ради задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Грейн (54050, вул. Янтарна, буд. 318/6, м. Миколаїв, Миколаївська область, ідентифікаційний код 365536224) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд.20, ідентифікаційний код 26565573) кошти в сумі 872984 грн. 17 коп. за безоплатне користування земельною ділянкою площею з кадастровим номером 4810136600:06:096:0006 за адресою: м. Миколаїв, вул. Янтарна, 318/6 (отримувач УК у м.Миколаїв /Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992781; рахунок №UA588999980314000611000014483).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Грейн (54050, вул. Янтарна, буд. 318/6, м. Миколаїв, Миколаївська область, ідентифікаційний код 365536224) на користь Миколаївської міської ради (54027, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20, код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20, код ЄДРПОУ 04056612) 13094 грн. 76 коп. судового збору (банк отримувача ДКСУ м.Київ, код в ЄДРПОУ отримувача 04056612, рахунок №UA448201720344260001000027733).

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оформлене відповідно до статті 238 цього Кодексу, рішення підписано 02.06.2026.

Суддя С.М. Коваль.