Рішення № 137025382, 06.03.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1418/25

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мебель`є до фізичної особи-підприємця Хрущова Володимира Олександровича про стягнення заборгованості в загальній сумі 299652,99 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мебель`є звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Хрущова Володимира Олександровича про стягнення заборгованості в загальній сумі 299652,99 грн., у т.ч. основного боргу 46578,00 грн., інфляційних втрат 3046,64 грн., 3% річних 911,22 грн., штрафу за несплату оренди 46578,00 грн., договірного штрафу 16227,13 грн., неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта оренди 186312,00 грн., посилаючись на наступне.

25.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Мебель`є (орендодавець, позивач) та фізичною особою - підприємцем Хрущовим Володимиром Олександровичем (орендар) було укладено договір оренди. Так, позивач зазначає, що відповідно до п. 4.1 договору об`єкт оренди договору був переданий орендарю за актом прийому-передачі від 01 травня 2023 року. Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 договору орендар зобов`язався своєчасно і в повному розмірі відповідно до умов договору сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені договором, у тому числі штрафи і пеню. Згідно з п. 5.1 договору розмір орендної плати за весь об`єкт оренди складає 14112,00 грн. за місяць без ПДВ.

В подальшому, як зазначає позивач, 01.08.2024 для належного оформлення свого рішення, прийнятого на підставі п.п. 2.2.5 договору, щодо підвищення розміру орендної плати до 15526 грн. позивачем було скеровано на адресу відповідача цінний лист від 01.08.2024 р. № 12 «Про укладення додаткової угоди від 01.08.2024 р. до договору оренди від 25.04.2023 року» разом з двома примірниками підписаної і завіреною печаткою з боку орендодавця додаткової угоди від 01.08.2024 р. до договору від 25.04.2023 року. Та, як стверджує позивач, орендар не повернув орендодавцю його примірник підписаної додаткової угоди від 01.08.2024 р. до договору від 25.04.2023 року. Разом з цим, позивач вказує, що відповідач почав вносити новий розмір орендної плати в рамках змін, внесених додатковою угодою від 01.08.2024 р. до договору від 25.04.2023 року.

Наразі позивач зазначає, що відповідач в період з грудня 2024 року по лютий 2025 року включно в порушення умов договору перестав сплачувати щомісячну орендну плату, внаслідок чого у орендаря перед орендодавцем виникла заборгованість у розмірі 46578,00 грн.

Разом з цим, позивач з посиланням на умови п. 5.3 договору зазначає, що орендна плата сплачується орендарем орендодавцю наперед щомісячно, без виписування орендодавцем рахунку , в безготівковій формі на банківський рахунок орендодавця не пізніше 5 (п`ятого) числа поточного місяця. Та як вказує позивач, на прохання відповідача орендодавець виписував відповідні рахунки для сплати орендної плати та інших платежів, при цьому, орендар, відповідно до пункту 5.12 договору, зобов`язаний самостійно і своєчасно отримувати від орендодавця виписані йому для оплати рахунки.

Як зазначає позивач, 06.02.2025 р. позивач, у відповідності до умов п. 7.4. договору, направив орендарю лист від 06.02.2025 р. № 3 про розірвання договору з 28.02.2025 р., яким було визначено останнім днем дії договору було 28.02.2025 року.

Однак, даний лист був повернутий позивачу АТ «Укрпошта» внаслідок не отримання його орендарем.

Також за порушення грошових зобов`язань позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 3046,64 грн., 3% річних у розмірі 911,22 грн., та на підставі п. 6.1. договору нараховано штраф у розмірі 46578,00 грн. за порушення зобов`язань зі сплати орендної плати за зобов`язаннями грудня 2024 лютого 2025 р., та штраф у розмірі 16227,13 грн. за порушення зобов`язань з оплати за зобов`язаннями жовтня 2024 р. Разом з цим, позивачем на підставі приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України та умов п. 7.4. договору нараховано неустойку у зв`язку з неповерненням відповідачем орендованого майна після розірвання договору оренди за період з 01.03.2025 р. до 31.08.2025 р. у загальній сумі 186312,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2025 вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Мебель`є (вх. № 13840/25 від 29.09.2025) залишено без руху, оскільки в порушення вимог ч. 3 ст. 162, ст. 164 ГПК України заявником не вказано про статус відповідача як фізичної особи-підприємця у вступній та прохальній частині позовної заяви, а також позивачем не додано до позовної заяви доказів, що підтверджують зазначені в позовній заяві обставини, зокрема щодо видачі судом судового наказу та його скасування. При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

14.10.2025 від представника позивача Харченко Г.Г. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. №14502/25), в якій позивач зазначає, що відповідачем є фізична особа-підприємець Хрущов Володимир Олександрович, а тому позовні вимоги спрямовані до відповідача як до фізичної особи-підприємця. Також до вказаної заяви позивачем надано копії судового наказу Господарського суду Миколаївської області від 09.04.2025 у справі №915/529/25 та ухвали Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 про поновлення процесуального строку та скасування судового наказу у справі №915/529/25.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2025 р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Мебель`є (вх. № 13840/25 від 29.09.2025 р.) до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1418/25 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 13 листопада 2025 року о 09:20.

11.11.2025 р. від представника позивача Харченко Г.Г. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. №15862/25), у якій позивач зазначає, що ТОВ Мебель`є у своїй позовній заяві повно і всебічно виклало всі відомі йому обставини спору між позивачем та відповідачем, у зв`язку з чим позивач просив суд розглянути справу № 915/1418/25 за відсутності позивача та його представника безпосередньо на судових засіданнях, а також провести судове засідання, призначене на 13 листопада 2025 року о 09:20, та подальші засідання у справі № 915/1418/25 на підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів та документів без участі сторони позивача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2025 розгляд справи № 915/1418/25 відкладено на 03 грудня 2025 року о 09:00, у зв`язку з неявкою відповідача у судове засідання, а також неможливістю з`ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов, при цьому постановлено розгляд справи здійснити у розумний строк, понад встановлений ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.12.2025 розгляд справи № 915/1418/25 відкладено на 21 січня 2026 року о 09:30 з огляду на неявку відповідача та неможливість з`ясування заперечень відповідача на позов.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2026 розгляд справи № 915/1418/25 відкладено на 05 лютого 2026 року о 11:30 з огляду на неявку відповідача та неможливість з`ясування заперечень відповідача на позов.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.02.2026 розгляд справи № 915/1418/25 відкладено на 06 березня 2026 року о 12:15. з огляду на неявку відповідача та неможливість з`ясування заперечень відповідача на позов, а також необхідність у наданні позивачем додаткових пояснень.

03.03.2026 від представника позивача Харченко Г.Г. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду на виконання вимог ухвали суду від 05.02.2026 надійшли пояснення (вх. №2825/26), в яких викладено обґрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми з урахуванням стягнення з відповідача коштів при примусовому виконанні судового наказу у справі № 915/529/25, а також із зазначенням обставин щодо повернення або неповернення відповідачем орендованого приміщення.

03.03.2026 р. від представника позивача Харченко Г.Г. через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. №2826/25), у якій позивач просив суд провести судове засідання, призначене на 06 березня 2026 року о 12:15, а також подальші засідання у справі № 915/1418/25 на підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів та документів без участі сторони позивача.

У судове засідання, призначене на 06.03.2026 о 12:15, представники сторін не з`явились. Наразі судом враховано подану представником позивача до суду заяву (вх. 2826/25 від 03.03.2026) про розгляд справи № 915/1418/25 без участі представника позивача за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.7 ст. 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином шляхом надсилання ухвал суду до електронного кабінету, зареєстрованого відповідачем в підсистемі Електронний суд ЄСІТС в порядку ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Так, ухвала суду від 16.10.2025 про відкриття провадження у даній справі № 915/1418/25 була вручена відповідачу 17.10.2025 о 10:10 год., ухвала суду про відкладення розгляду справи від 13.11.2025 була вручена відповідачу 15.11.2025 о 03:00 год., ухвала суду про відкладення розгляду справи від 03.12.2025 була вручена відповідачу 05.12.2025 о 16:49 год., ухвала про відкладення розгляду справи від 21.01.2026 була вручена відповідачу 23.01.2026 о 18:34 год., ухвала суду про відкладення розгляду справи від 05.02.2026 була вручена відповідачу 07.02.2026 о 20:28 год., про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки суду про доставку документа в кабінет електронного суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.

На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судове засідання 06.03.2026 року представники сторін не з`явились, у зв`язку з чим судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України підписано скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

25.04.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Мебель`є (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Хрущовим Володимиром Олександровичем (орендар) було укладено договір оренди від 25.04.2026 р., відповідно умов п. 1.1 якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування неопалювальне складське приміщення загальною площею 784 кв.м, що розташовано за адресою: Херсонське шосе, 96/1, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54028.

Згідно з п. 1.3. договору в підтвердження належного виконання обов`язків орендодавця і орендаря, передбачених п. 1.1. цього договору, сторони мають скласти і підписати між собою акт прийому-передачі об`єкта оренди протягом 5 робочих днів після повної оплати наперед орендарем орендодавцю місячної орендної плати, визначеної у п. 5.1. цього договору.

Відповідно до п. 2.1.1. договору орендодавець зобов`язаний, передати орендарю вивільнений об`єкт оренди за актом прийому-передачі (додаток № 1 до цього договору).

Пунктами 2.2.3., 2.2.4. договору орендодавець має право на:

- на вчасну оплату за користування об`єктом оренди (далі орендна плата) та оплату інших платежів, у тому числі забезпечувальної суми, передбачених цим договором;

- на вчасне повернення об`єкта оренди до дати або на дату розірвання або припинення дії цього договору.

Відповідно до п. 2.2.5. договору орендодавець має право без погодження з орендарем самостійно в односторонньому порядку змінити розмір орендної плати про що повідомляє орендаря за місяць до введення в дію нового розміру орендної плати.

Згідно з п. 3.1.3. договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному розмірі відповідно до умов цього договору сплатити забезпечувальну суму, а також сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором, у тому числі штрафи і пеню.

Відповідно до п. 3.1.13. договору орендар зобов`язаний звільнити та повернути орендодавцю об`єкт оренди в прибраному та належному стані з урахуванням нормального фізичного зносу до дати або на дату розірвання або припинення дії цього договору згідно з актом повернення (додаток №2 до цього договору).

Згідно з п. 4.1. договору прийом-передача об`єкта оренди орендарю, здійснюється за актом прийому-передачі, який підписується сторонами (додаток № 1 до цього договору).

пунктом 4.3. договору визначено, що об`єкт оренди повинен бути повернутий орендодавцю прибраним та в такому самому стані, в якому він був переданий в оренду відповідно до акту прийому-передачі з урахуванням нормального фізичного зносу.

Згідно з п. 5.1. договору розмір орендної плати за весь об`єкт оренди складає 14112 грн. 00 коп. за місяць без ПДВ.

Відповідно до п. 5.2. договору орендодавець має право без погодження з орендарем самостійно, в односторонньому порядку змінити розмір орендної плати про що повідомляє орендаря. У разі незгоди з новим розміром орендної плати за об`єкт оренди орендар має розірвати цей договір, письмово повідомивши про це орендодавця до введення в дію нового сторонами акта повернення до введення в дію нового розміру орендної плати. До складу орендної плати не входять платежі, які передбачені пунктами 5.5, 5.6, 5.7, 5.8 та 5.9 цього договору.

Як викладено у п. 5.3. договору, орендна плата сплачується орендарем орендодавцю наперед щомісячно, без виписування орендодавцем рахунку, в безготівковій формі на банківський рахунок орендодавця не пізніше 5 (п`ятого) числа поточного місяця.

До підписання акта прийому-передачі орендар за перший місяць сплачує орендну плату не пізніше 5 робочих днів з дати підписання сторонами цього договору. Після підписання акта прийому-передачі об`єкта оренди орендар також зобов`язується не пізніше 10 робочих днів з дати підписання сторонами акта прийому-передачі об`єкта оренди сплатити орендодавцю забезпечувальну суму, що дорівнює орендній платі за один місяць оренди згідно з цим договором.

З урахуванням положень цього договору, якщо сторони не домовляться про інше, орендодавець має повернути орендарю забезпечувальну суму протягом 5 робочих днів з дати припинення дії цього договору за умови повного виконання орендарем своїх обов`язків, передбачених цим договором. орендодавець може використати забезпечувальну суму для погашення будь-якої заборгованості орендаря перед орендодавцем, у тому числі щодо штрафів та пені.

Відповідно до п. 5.9. договору орендар щомісяця відшкодовує орендодавцю витрати щодо наданих йому послуг з опалення об`єкта оренди, водопостачання, вивозу сміття (відходів) тощо. У разі несвоєчасного відшкодування витрат орендодавця з зазначених вище послуг орендодавець може призупинити право орендаря користування такими послугами на строк до повного погашення заборгованості.

Згідно з п. 5.10. договору оплата щомісячних платежів, передбачених пунктами 5.5, 5.6, 5.7, 5.8 та 5.9 цього договору, має бути здійснена не пізніше 5 числа наступного за тим, що оплачується, місяця.

Пунктом 5.12. договору передбачено, що орендар зобов`язаний самостійно і своєчасно отримувати від орендодавця виписані йому для оплати рахунки. У разі незгоди з виписаним рахунком, зокрема методикою обрахування суми платежу, орендар зобов`язаний письмово проінформувати про це орендодавця не пізніше 5 числа наступного за тим, що оплачується, місяця. За відсутності такого інформування орендар тим самим підтверджує свою згоду щодо правильності виписаного рахунку. Підтвердженням письмового інформування є відправлення відповідного цінного листа з описом вкладення.

Згідно з п. 5.13. договору усі наслідки несвоєчасного отримання орендарем з його вини рахунків для оплати, у тому числі передбачених п. 5.11 цього договору, покладаються виключно на самого орендаря.

В п. 5.14. договору сторони домовились про необов`язковість складання актів в підтвердження надання орендодавцем орендарю послуг, робіт, товарів тощо відповідно до умов цього договору, зокрема згідно з пунктами 5.5, 5.6, 5.7, 5.8 та 5.9 цього договору. Виконання таких обов`язків орендодавцем у минулому місяці вважається належним, у разі якщо не пізніше 5 (п`ятого) числа наступного за ним місяця орендар письмово не проінформує орендодавця про неналежне виконання (невиконання) орендодавцем своїх обов`язків щодо надання послуг, робіт, товарів тощо відповідно до умов цього договору. Підтвердженням письмового інформування є відправлення відповідного цінного листа з описом вкладення.

Як вказано у п. 5.15. договору, орендна плата та інші платежі, передбачені цим договором, орендар сплачує в безготівковій формі на банківський рахунок орендодавця. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця.

Згідно з п. 6.1. договору орендар у випадку прострочення по сплаті забезпечувальної суми, орендної плати та/або інших платежів, передбачених цим договором, сплачує у строк, що не перевищує 10 (десяти) днів з моменту (дати) скоєння правопорушення, штраф у розмірі простроченого платежу, який мав бути сплачений. Кожна несвоєчасна сплата того чи іншого платежу, що передбачений цим договором, є окремим правопорушенням, за яке передбачається сплата штрафу. Сплата штрафу не звільняє орендаря від виконання взятих на себе обов`язків, у тому числі щодо сплати орендної плати та інших платежів, передбачених цим договором.

Згідно з п. 6.5. договору кожен штраф, що має бути сплачений відповідно до умов цього договору, має бути сплачений у строк, що не перевищує 10 днів з моменту (дати) скоєння правопорушення. Несвоєчасна сплата (повна або неповна) штрафу є окремим правопорушенням, за яким винна Сторона за кожен день прострочення виконання має сплачувати пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла на дату скоєння правопорушення, в частині несплаченої суми штрафу.

Відповідно до п. 6.6. договору кожен штраф, який за порушення своїх обов`язків, передбачених цим договором, має сплатити сторона, що порушила умови цього договору, має бути сплачений без виписування другою стороною рахунку на оплату штрафу. Кошти мають перерахуватись на банківський рахунок другої сторони.

Відповідно до п. 6.9. договору сторони дійшли згоди, що до вимог про стягнення заборгованостей з забезпечувальної суми, орендної плати та інших платежів, передбачених цим договором, у тому числі щодо стягнення штрафу та пені, застосовується позовна давність у п`ять років.

Згідно з п. 7.1. договору строк дії цього договору встановлений з « 25» квітня 2023 року до « 31» грудня 2023 року.

Пунктом 7.1.2. договору передбачено, що датою закінчення фактичного використання об`єкта оренди є дата підписання сторонами акта повернення (додаток № 2 до цього договору).

Згідно з п. 7.2. договору дострокове розірвання цього договору, а також зміна його умов можливі за ініціативою однієї зі сторін письмовим повідомленням про це другої сторони не менш ніж за місяць до передбачуваної дати розірвання (зміни) договору, якщо про інше сторони не домовляться окремо. У разі несвоєчасного письмового повідомлення ініціатором розірвання цього договору другої сторони про розірвання цього договору ініціатор розірвання цього договору сплачує другій стороні додаткову суму в розмірі орендної плати за один місяць, в противному випадку (у разі не сплати додаткової суми) датою розірвання цього договору слід вважати дату, що визначається спливом місячного строку з дати письмового повідомлення одною стороною другої про намір розірвання цього договору за умови якщо до дати або на дату розірвання цього договору сторонами буде підписано акт повернення.

Підтвердженням письмового повідомлення є відправлення відповідного цінного листа з описом вкладення. Абзац перший п. 7.2 цього договору не застосовується до п. 2.2.5 цього договору.

Відповідно до п. 7.4. договору невиконання орендарем умов п.п. 3.1.2, 3.1.3, 3.1.4, 3.1.6, 3.1.7, 3.1.8, 3.1.9, 3.1.10, 3.1.11 та 3.1.13 цього договору є підставою для його дострокового розірвання з ініціативи орендодавця зі скороченням строку повідомлення про це орендаря за 7 календарних днів до передбачуваної дати розірвання цього договору і обов`язку орендаря повернути орендодавцю об`єкт оренди на дату припинення (розірвання) цього договору.

Відповідно до п. 7.5. договору у разі припинення чи розірвання цього договору орендар (попередньо до дати припинення чи розірвання цього договору) має письмово, не пізніше 7 календарних днів до обраної орендарем дати для підписання акта повернення, повідомити орендодавця, що він планує повернути орендодавцю об`єкт оренди із обов`язковим зазначенням дати (день/місяць/рік), часу, коли планується повернення об`єкта оренди і підписання сторонами акта повернення.

Як передюбачено у п. 7.6. договору, акт повернення має бути підписаний сторонами до дати або на дату припинення чи розірвання цього договору.

Відповідно до п. 7.7 договору у разі затримання орендарем повернення орендодавцю об`єкта оренди (відповідно до письмово визначеної орендарем дати повернення об`єкта оренди або згідно з п. 7.4 цього договору), орендар несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження і цей договір продовжує діяти доти, доки сторони не підпишуть між собою акт повернення.

Згідно з п. 7.11. договору останній автоматично продовжується на аналогічний строк, якщо у місячний термін до закінчення строку дії цього договору, сторона, яка бажає припинити дію цього договору, письмово не попередила про це другу сторону.

Як вказано у п. 8.2. договору, всі зміни та доповнення до цього договору, крім зміни розміру орендної плати за об`єкт оренди, що визначено п. 2.2.5 цього договору, вважаються чинними за умови їх письмового оформлення і підписання сторонами.

Згідно з п. 8.3. договору додатки, зазначені в цьому договорі, є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 8.4. договору взаємовідносини сторін, що не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством України.

Як викладено у п. 8.5. договору, за умовами цього договору сторони дійшли згоди, що підтвердженням письмового повідомлення є відправлення відповідного цінного листа з описом вкладення.

Договір підписано сторонами та скріплено печаткою позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2023 р. орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування неопалювальне складське приміщення загальною площею 784 кв.м, що розташовано за адресою: Херсонське шосе, 96/1, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54028, про що сторонами було складено та підписано акт прийому передачі від 01.05.2023 р.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (в редакції, чинній на день укладення договору) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір оренди від 25.04.2023 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України (тут і надалі в редакції, чинній на день укладення договору) істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 вказаної статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до п. 2.2.5. договору орендодавець має право без погодження з орендарем самостійно в односторонньому порядку змінити розмір орендної плати, про що повідомляє орендаря за місяць до введення в дію нового розміру орендної плати.

В подальшому, позивачем було направлено відповідачу лист вих. № 12 від 01.08.2024 «Про укладання додаткової угоди від 01.08.2024 р. до договору оренди від 25.04.2023 року», згідно якого позивач направляє відповідачу для оформлення в порядку ст. 181 ГК України, додаткову угоду від 01.08.2024 р. до договору оренди від 25.04.2023, у двох примірниках. Разом з цим, позивач інформує відповідача, що орендна плата за вказаним проектом додаткової угоди була визначена з урахуванням щорічних інфляційних процесів та збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п. 1. проекту додаткової угоди від 01.08.2024 р. п. 5.1. викладено в наступній редакції: « 5.1. Розмір орендної плати за весь об`єкт оренди складає 15526 грн. 00 коп., за місяць без ПДВ.»

Згідно з п. 2 вказаної додаткової угоди вказана додаткова угода до договору вступає в силу з 05.09.2024 р.

Факт направлення відповідачу супровідного листа №12 від 01.08.2024 р. з примірниками додаткової угоди підтверджується описом вкладення у цінний лист з печаткою поштової установи та фіскальним чеком №5402807219510.

Матеріали справи не містять доказів повернення позивачу підписаного примірника додаткової угоди з боку відповідача, як і не містять доказів незгоди з умовами вказаної додаткової угоди, як це визначено в п. 5.2. договору, зокрема відсутнє письмове повідомлення від відповідача про намір розірвати цей договір, до введення в дію нового розміру орендної плати.

Слід зауважити, що згідно з приписами статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.2. договору орендодавець має право без погодження з орендарем самостійно, в односторонньому порядку змінити розмір орендної плати про що повідомляє орендаря. У разі незгоди з новим розміром орендної плати за об`єкт оренди орендар має розірвати цей договір, письмово повідомивши про це орендодавця до введення в дію нового сторонами акта повернення до введення в дію нового розміру орендної плати. До складу орендної плати не входять платежі, які передбачені пунктами 5.5, 5.6, 5.7, 5.8 та 5.9 цього договору.

Таким чином, умовами договору (п. 5.2.) сторони передбачили право орендодавця змінити розмір орендної плати в односторонньому порядку, без погодження з орендарем. При цьому при зміні розміру орендної плати орендодавець дотримався порядку повідомлення про це орендаря (відповідача), що передбачений п. 8.5. договору, а саме лист №12 від 01.08.2024 р. був направлений позивачем цінним листом з описом вкладення на адресу відповідача, що вказана в договорі.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

Відповідно до п. 5.1. договору в редакції додаткової угоди від 01.08.2024 р. розмір орендної плати за весь об`єкт оренди складає 15526 грн. 00 коп. за місяць без ПДВ.

Відповідно до п. 5.9. договору орендар щомісяця відшкодовує орендодавцю витрати щодо наданих йому послуг з опалення об`єкта оренди, водопостачання, вивозу сміття (відходів) тощо. У разі несвоєчасного відшкодування витрат орендодавця з зазначених вище послуг орендодавець може призупинити право орендаря користування такими послугами на строк до повного погашення заборгованості.

Пунктом 5.12. договору передбачено, що орендар зобов`язаний самостійно і своєчасно отримувати від орендодавця виписані йому для оплати рахунки. У разі незгоди з виписаним рахунком, зокрема методикою обрахування суми платежу, орендар зобов`язаний письмово проінформувати про це орендодавця не пізніше 5 числа наступного за тим, що оплачується, місяця. За відсутності такого інформування орендар тим самим підтверджує свою згоду щодо правильності виписаного рахунку. Підтвердженням письмового інформування є відправлення відповідного цінного листа з описом вкладення.

Згідно з п. 5.13. договору усі наслідки несвоєчасного отримання орендарем з його вини рахунків для оплати, у тому числі передбачених п. 5.11 цього договору, покладаються виключно на самого орендаря.

Також за умовами п. 5.14. договору сторони домовились про необов`язковість складання актів в підтвердження надання орендодавцем орендарю послуг, робіт, товарів тощо відповідно до умов цього договору, зокрема згідно з пунктами 5.5, 5.6, 5.7, 5.8 та 5.9 цього договору. Виконання таких обов`язків орендодавцем у минулому місяці вважається належним, у разі якщо не пізніше 5 (п`ятого) числа наступного за ним місяця орендар письмово не проінформує орендодавця про неналежне виконання (невиконання) орендодавцем своїх обов`язків щодо надання послуг, робіт, товарів тощо відповідно до умов цього договору. Підтвердженням письмового інформування є відправлення відповідного цінного листа з описом вкладення.

Як викладено у п. 5.15. договору, орендна плата та інші платежі, передбачені цим договором, орендар сплачує в безготівковій формі на банківський рахунок орендодавця. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору сформовано рахунки на оплату за послуги з оренди приміщення за період з жовтня 2024 по лютий 2025, а саме:

- рахунок на оплату №101 від 01.10.2024 р. за жовтень 2024 р. на суму 15526,00 грн.;

- рахунок на оплату №111 від 01.11.2024 р. за листопад 2024 р. на суму 15526,00 грн.;

- рахунок на оплату №121 від 02.12.2024 р. за грудень 2024 р. на суму 15526,00 грн.;

- рахунок на оплату №4 від 01.01.2025 р. за січень 2025 р. на суму 15526,00 грн.;

- рахунок на оплату №15 від 03.02.2025 р. за лютий 2025 р. на суму 15526,00 грн.;

За умовами п. 5.3. договору орендна плата сплачується орендарем орендодавцю наперед щомісячно, без виписування орендодавцем рахунку, в безготівковій формі на банківський рахунок орендодавця не пізніше 5 (п`ятого) числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково сплачено заборгованість з орендної плати у розмірі 31052,00 грн., що підтверджується наступними платіжними інструкціями та випискою по рахунку позивача за період з 01.10.2024 по 29.09.2025 р.:

- платіжна інструкція № 40_00000/60493eaa-a831-4b53-8cb1-8be22eee8cab від 01.11.2024 р. на суму 15526,00 грн., з призначенням платежу «оренда приміщення за жовтень 2024 р. згідно рахунку № 101 від 01 жовтня 2024 р.»;

- платіжна інструкція № 42_00000/564ecfa5-3a5f-4b3c-9629-c477a3211f9a від 04.11.2024 р. на суму 15526,00 грн., з призначенням платежу «оренда приміщення за листопад 2024 р. згідно рахунку № 111 від 01 листопада 2024 р.».

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не здійснено оплату за вказаним договором оренди від 25.04.2023 р. у розмірі 46578,00 грн. за період з грудня 2024 р. по лютий 2025 р.

Також позивачем сформовано рахунки на відшкодування відповідачем витрат на водопостачання /водовідведення та на вивіз ТПВ (п. 5.9. договору), які наявні в матеріалах справи, а саме:

- рахунок на оплату №96 від 30.09.2024 р. на суму 701,13 грн.;

- рахунок на оплату №106 від 31.10.2024 р. на суму 709,10 грн.

Згідно з п. 5.10. договору оплата щомісячних платежів, передбачених пунктами 5.5, 5.6, 5.7, 5.8 та 5.9 цього договору, має бути здійснена не пізніше 5 числа наступного за тим, що оплачується, місяця.

Таким чином, рахунок на оплату №96 від 30.09.2024 р. мав бути сплачений відповідачем не пізніше 05.10.2024 р., а рахунок №106 від 31.10.2024 р. мав бути сплачений відповідачем не пізніше 05.11.2024 р.

Судом також встановлено, що відповідачем на виконання умов п. 5.9 договору перераховано позивачу грошові кошти у загальній сумі 1410,23 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжною інструкцією та випискою по рахунку позивача за період з 01.10.2024 по 29.09.2025 р., а саме:

- платіжна інструкція № 39_00000/6ce794eb-26ca-4476-afb0-e347086e8970 від 01.11.2024 р. на суму 701,13 грн. з призначенням платежу «відшкодування витрат, згідно рахунку № 96 від 30 вересня 2024 р.»;-

- 04.11.2024 відповідачем перераховано позивачу кошти у розмірі 709,10 грн. з призначенням платежу «відшкодування витрат, згідно рахунку № 111 від 01 листопада 2024 р.».

Отже, судом встановлено, що відповідачем несвоєчасно виконано зобов`язання з оплати відшкодування витрат з водопостачання/водовідведення та вивезення ТПВ за рахунком №96 від 30.09.2024 р. в строк, що визначений умовами п. 5.10. договору, у зв`язку з чим період прострочення становить з 06.10.2024 до 31.10.2024.

Як вбачається з матеріалів, 06.02.2025 р. у зв`язку з несплатою відповідачем орендної плати за три місяці, позивачем було направлено відповідачу лист №3 від 06.02.2025 р. «Про розірвання договору оренди від 25.04.2023 р.», згідно якого позивач на підставі п. 7.4. договору та норм чинного законодавства України повідомляє про розірвання договору, останнім днем дії договору є 28.02.2025 р. Разом з цим, у вказаному листі позивачем заявлено вимогу про своєчасне та належне повернення об`єкта оренди.

Факт направлення листа підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення у цінний лист №5402807249664 з печаткою відділення поштового зв`язку та копією фіскального чека, та поштовим повідомленням №5402807249664, з якого вбачається, що вказане поштове відправлення не було вручене та повернуте відправнику поштовою установою за закінченням терміну зберігання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді (постанова Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №909/1199/21).

Згідно з п. 7.2. договору дострокове розірвання цього договору, а також зміна його умов можливі за ініціативою однієї зі сторін письмовим повідомленням про це другої сторони не менш ніж за місяць до передбачуваної дати розірвання (зміни) договору, якщо про інше сторони не домовляться окремо. У разі несвоєчасного письмового повідомлення ініціатором розірвання цього договору другої сторони про розірвання цього договору ініціатор розірвання цього договору сплачує другій стороні додаткову суму в розмірі орендної плати за один місяць, в противному випадку (у разі не сплати додаткової суми) датою розірвання цього договору слід вважати дату, що визначається спливом місячного строку з дати письмового повідомлення одною стороною другої про намір розірвання цього договору за умови якщо до дати або на дату розірвання цього договору сторонами буде підписано акт повернення.

Підтвердженням письмового повідомлення є відправлення відповідного цінного листа з описом вкладення. Абзац перший п. 7.2 цього договору не застосовується до п. 2.2.5 цього договору.

Відповідно до п. 7.4. договору, невиконання орендарем умов п.п. 3.1.2, 3.1.3, 3.1.4, 3.1.6, 3.1.7, 3.1.8, 3.1.9, 3.1.10, 3.1.11 та 3.1.13 цього договору є підставою для його дострокового розірвання з ініціативи орендодавця зі скороченням строку повідомлення про це орендаря за 7 календарних днів до передбачуваної дати розірвання цього договору і обов`язку орендаря повернути орендодавцю об`єкт оренди на дату припинення (розірвання) цього договору.

Враховуючи викладене та відповідне повідомлення позивача, оформлене і направлене відповідно до умов договору, суд дійшов висновку, що договір оренди від 25.04.2023 р. розірвано з дати, що вказана у листі №3 від 06.02.2025 р. - з 28.02.2025 р.

Між тим, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній не виконав прийняті на себе зобов`язання в частині своєчасної сплати орендної плати за період з грудня 2024 р. по лютий 2025 грн. у розмірі 46578,00 грн., про що свідчить відсутність в матеріалах справи відповідних доказів оплати. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи те, що відповідачем не було надано належних доказів сплати орендної плати у розмірі 46578,00 грн., суд погоджується з доводами позивача про існування у відповідача невиконаного зобов`язання з оплати орендної плати за період з грудня 2024 р. по лютий 2025 р.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Відтак, з урахуванням наведеного суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 46578,00 грн., що цілком відповідає такому способу захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі.

Щодо вимог про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта оренди за період з 01.03.2025 по 31.08.2025 у розмірі 186312,00 грн. на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Відповідно до п. 7.5. договору у разі припинення чи розірвання цього договору орендар (попередньо до дати припинення чи розірвання цього договору) має письмово, не пізніше 7 календарних днів до обраної орендарем дати для підписання акта повернення, повідомити орендодавця, що він планує повернути орендодавцю об`єкт оренди із обов`язковим зазначенням дати (день/місяць/рік), часу, коли планується повернення об`єкта оренди і підписання сторонами акта повернення.

Акт повернення має бути підписаний сторонами до дати або на дату припинення чи розірвання цього договору (п. 7.6. договору).

Відповідно до п. 7.7. договору у разі затримання орендарем повернення орендодавцю об`єкта оренди (відповідно до письмово визначеної орендарем дати повернення об`єкта оренди або згідно з п. 7.4 цього договору) орендар несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження і цей договір продовжує діяти доти, доки сторони не підпишуть між собою акт повернення.

Як було зазначено судом вище, в силу приписів ст. 611, 651, 654 ЦК України та умов п. 7.2, 7.4 договору договір оренди від 25.04.2023 р. є розірваним з 28.02.2025 р.

В п. 5.6, п. 5.8-5.12, п. 5.14-5.15 постанови КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19 Верховний Суд зазначив, що із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору оренди є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

З орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування (постанова КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19).

В постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, від 31.10.2019 у справі № 905/2018/18, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 викладено правовий висновок про те, що неустойка, право на стягнення якої передбачено вищевказаною нормою, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі (постанова КГС ВС від 23.10.2024 у справі № 916/3409/22).

При розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном. (п. 47 постанови ОП КГС ВС від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19).

Отже, обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігався до дати припинення договору оренди (дати розірвання договору), тобто до 28.02.2025 р. включно (до вказаної дати користування майном було правомірним). Починаючи з 01.03.2025 р., у зв`язку з неповерненням орендарем орендодавцю майна, користування майном є неправомірним та орендар несе передбачену ч. 2 ст. 785 ЦК України відповідальність у формі неустойки, яка обчислюється у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження відсутності вини відповідача в несвоєчасному поверненні орендодавцю орендованого за договором оренди від 25.04.2023 р., що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов`язання (ст. 614 ЦК України), свідчить про наявність правових підстав для застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Таким чином, відповідач в силу приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України зобов`язаний сплатити неустойку за неправомірне користування майном у розмірі подвійної плати за користування річчю без ПДВ за період з 01.03.2025 по дату фактичного повернення майна. Наразі матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем орендованого майна (відсутній акт повернення).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено до стягнення неустойку за повернення майна за період з 01.03.2025 р. по 31.08.2025 р. у розмірі 186312,00 грн. Розрахунок позивачем здійснено правильно, а саме позивачем за період прострочення повернення орендованого майна з 01.03.2025 по 31.08.2025 р. (6 місяців) нараховано подвійну місячну орендну плату у розмірі 31052,00 грн. (15526,00 грн. х 2). Вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, стягненню з відповідача підлягає неустойка у розмірі 186312,00 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем строків оплати орендної плати, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в сумі 911,22 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних був здійснений позивачем обґрунтовано, а саме:

- по зобов`язанням за грудень 2024 року позивачем нараховано 3% річних за період з 06.12.2024 по 31.08.2025 на суму боргу 15526,00 грн., що складають 343,44 грн.;

- по зобов`язанням за січень 2025 року позивачем нараховано 3% річних за період з 06.01.2025 по 31.08.2025 на суму боргу 15526,00 грн., що складають 303,86 грн.,

- по зобов`язанням за лютий 2025 року позивачем нараховано 3% річних за період з 06.02.2025 по 31.08.2025 на суму боргу 15526,00 грн., що складають 263,92 грн.,

Так, слід зазначити, що розрахунок річних відповідачем не оспорювався, відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 911,22 грн.

Щодо нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 3046,64 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування на відповідну суму боргу за прострочення оплати товару були здійснені позивачем вірно із застосуванням вірного сукупного індексу інфляції у відповідному періоді прострочення, а саме:

- по зобов`язанням за грудень 2024 року позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 01.12.2024 по 01.07.2025 на суму боргу 15526,00 грн., що складають 1235,16 грн.;

- по зобов`язанням за січень 2025 року позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 01.01.2025 по 01.07.2025 на суму боргу 15526,00 грн., що складають 1003,75 грн.,

- по зобов`язанням за лютий 2025 року позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 01.02.2025 по 01.07.2025 на суму боргу 15526,00 грн., що складають 807,73 грн.,

Так, вказаний розрахунок інфляційних втрат відповідачем не оспорювався, відтак з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 3046,64 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу за несплату оренди в сумі 46578,00 грн. та штрафу у розмірі 16227,13 грн. суд зазначає наступне.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Згідно з п. 6.1. договору орендар у випадку прострочення по сплаті забезпечувальної суми, орендної плати та/або інших платежів, передбачених цим договором, сплачує у строк, що не перевищує 10 (десяти) днів з моменту (дати) скоєння правопорушення, штраф у розмірі простроченого платежу, який мав бути сплачений. Кожна несвоєчасна сплата того чи іншого платежу, що передбачений цим договором, є окремим правопорушенням, за яке передбачається сплата штрафу. Сплата штрафу не звільняє орендаря від виконання взятих на себе обов`язків, у тому числі щодо сплати орендної плати та інших платежів, передбачених цим договором.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Також за порушення виконання зобов`язань за договором, а саме, за порушення термінів оплати орендної плати за жовтень 2024 на суму 15526,00 грн. та відшкодування витрат за утримання орендованого майна (водопостачання/водовідведення та вивіз ТПВ за вересень 2024) на суму 701,13 грн., а також за несплату відповідачем орендної плати за період з грудня 2024 р. по лютий 2025 р. у загальній сумі 46578,00 грн., позивачем на підставі умов п. 6.1. договору нараховано відповідачу:

- штрафи за несвоєчасну оплату платежів у загальній сумі 16227,13 грн. за: порушення виконання зобов`язання зі сплати орендної плати за жовтень 2024 року у розмірі 15526,00 грн. та порушення зобов`язання зі своєчасного відшкодування витрат за вересень 2024 у розмірі 701,13 грн.;

- штраф у розмірі 46578,00 грн. за порушення виконання зобов`язань зі сплати орендної плати за період з грудня 2024 р. по лютий 2025 р.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків, 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституційний суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:

- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру штрафних санкцій на 80% від розрахованих позивачем. Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми штрафу компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строку сплати орендної плати та відшкодування витрат на утримання орендованого майна, стягнення ж з відповідача штрафу у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Отже, з відповідача підлягає штраф за несвоєчасне здійснення платежів у розмірі 3245,43 грн. та штраф за несплату орендних платежів за період грудень 2024 лютий 2025 в сумі 9315,60 грн.

При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки всіх доводів учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Мебель`є про стягнення заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо належної та своєчасної сплати платежів за договором оренди від 25.04.2023 р. є обґрунтованими та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, проте підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення судом розміру нарахованої пені та штрафу.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок відповідача.

Водночас, суд зауважує, що оскільки позивач звернувся до суду з майновою вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 299652,99 грн., відповідно ставка судового збору за подачу позову, який було подано до Господарського суду Миколаївської області за допомогою системи «Електронний суд», становила 3595,84 грн. (299652,99 грн. х 1,5% х 0,8) із застосуванням коефіцієнту 0,8 у відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Отже, суд вважає за необхідне покласти на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3595,84 грн., виходячи із ставки судового збору, що підлягав сплаті при поданні даного позову, без урахування зменшеної судом суми пені і штрафу. Наразі судом враховано викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 р. у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 р. у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 р. у справі № 905/2135/19, від 05.04.2023 р. у справі № 910/18718/21 висновок стосовно того, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.

Стосовно решти суми сплаченого позивачем судового збору суд зауважує, що у такому випадку з урахуванням внесення позивачем судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (ст. 7 Закону України «Про судовий збір»), надмірно сплачений судовий збір в сумі 898,96 грн. (4494,80 грн. 3595,84 грн.) може бути повернуто судом з державного бюджету за відповідним клопотанням позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Мебель`є до фізичної особи-підприємця Хрущова Володимира Олександровича про стягнення заборгованості в загальній сумі 299652,99 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Хрущова Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мебель`є (54028, м. Миколаїв, Херсонське шосе, 96/1; код ЄДРПОУ 44634878) основний борг у розмірі 46578/сорок шість тисяч п`ятсот сімдесят вісім/грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 911/дев`ятсот одинадцять/грн. 22 коп., інфляційні втрати в розмірі 3046/три тисячі сорок шість/грн. 64 коп., неустойку за несвоєчасне повернення об`єкта оренди у розмірі 186312/сто вісімдесят шість тисяч триста дванадцять/грн. 00 коп., штраф за несвоєчасне здійснення платежів у розмірі 3245/три тисячі двісті сорок п`ять/грн. 43 коп., штраф за несплату орендних платежів за період грудень 2024 лютий 2025 в сумі 9315/дев`ять тисяч триста п`ятнадцять/грн. 60 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3595/три тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять/грн. 84 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Мебель`є відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 01.06.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М. а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці у період з 04.05.2026 по 08.05.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва