Рішення № 137024598, 25.05.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/38/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2026 Справа № 908/2313/22

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Залізо-вуглець, (69098, м.Запоріжжя, вул. Стартова, буд. 1-Е), представник позивача адвокат Грамчук Марина Олександрівна, ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю БелКарбон, (220035, Республіка Білорусь, м. Мінськ, вул. Тимирязєва, буд. 65, кімн. 216)

про стягнення заборгованості

Господарський суд Запорізької області у складі судді Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Проценко І.Е.

За участю представників сторін:

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

16.11.2022 через підсистему ЕСІТС Електронний суд до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 14.11.2022 (вх. № 2533/08-07/22 від 16.11.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю Залізо-вуглець, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю БелКарбон, Республіка Білорусь, м. Мінськ про стягнення суми основної заборгованості за контрактом № 011121 від 01.11.2021 в розмірі 6242,20 Євро (що станом на 14.11.2022 за офіційним курсом Національного Банку України гривні до Євро еквівалентно 235 344,67 грн), пені в розмірі 58 345,63 грн та штрафу в розмірі 1248,44 Євро (що станом на 14.11.2022 за офіційним курсом Національного Банку України гривні до Євро еквівалентно 47 068,93 грн), що в загальній сумі становить 340 759,23 грн заборгованості.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2022 справу № 908/2313/22 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.11.2022 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви терміном не пізніше 10 днів з дня закінчення строку, на який було введено воєнний стан.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.03.2026 позивачу запропоновано для усунення недоліків позовної заяви терміном не пізніше 10 днів з дня отримання даної ухвали виконати наступні дії: письмово повідомити суд про актуальність позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю БелКарбон, Республіка Білорусь, м. Мінськ про стягнення заборгованості за контрактом № 011121 від 01.11.2021 в загальному розмірі 340759,23 грн; надіслати позовну заяву та додатки до неї за допомогою будь-яких інших операторів поштового зв`язку; сплатити судовий збір в розмірі 2194,78 грн.

16.03.2026 через підсистему Електронний суд ЕСІКС до Господарського суду Запорізької області від ТОВ Залізо-вуглець надійшла заява про усунення недоліків вих. № б/н, сформована в підсистемі Електронний суд ЕСІКС від 16.03.2026, (вх. № 5971/08-08/26 від 17.03.2026).

В Заяві про усунення недоліків позивач зазначив, що позовна заява є актуальною, а тому просить суд прийняти до розгляду позовну заяву ТОВ Залізо-вуглець до Товариства з обмеженою відповідальністю БелКарбон, Республіка Білорусь, м. Мінськ про стягнення заборгованості за контрактом № 011121 від 01.11.2021 в загальному розмірі 340 759,23 грн; продовжити ТОВ Залізо-вуглець процесуальний строк встановлений судом для надсилання позовної заяви та додатків до неї відповідачу та встановити в ухвалі суду в який саме спосіб та за допомогою якого оператора поштового зв`язку України позивач зобов`язаний надіслати позовну заяву та додатки до неї відповідачу.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №908/2313/22 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/38/26, підготовче засідання призначено на 22.04.2026.

22.04.2026 через підсистему ЕСІТС Електронний суд до Господарського суду Запорізької області від представника позивача надійшло клопотання вих. № б/н від 22.04.2026 (вх. № 8859/08-08/26 від 22.04.2026) у якому представник позивача просить закрити підготовче засідання та призначити справу до розгляду по суті та розглядати справу у судовому засіданні 22.04.2026 без участі позивача та його представника.

Ухвалою від 22.04.2026 закрито підготовче провадження у справі № 908/2313/22, призначено справу до судового розгляду по суті на 25.05.2026

25.05.2026 представники позивача та відповідача до суду не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони повідомлено належним чином.

Позивач в раніше наданому суду клопотанні просив розглянути справу без участі його представника. Відповідач про причини неявки суду не повідомляв, заяви та клопотання від нього на адресу суду не надходили.

Відповідач по даній праві є нерезидентом (Республіка Білорусь), який не має свого представництва на території України.

До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації та Республіки Білорусь.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації та Республіки Білорусь на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією та Республікою Білорусь.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України Про міжнародне приватне право, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що оскільки в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, та безпосередньою участю Республіки Білорусь в цьому конфлікті, отримання згоди Республіки Білорусь про участь її резидента у цій справі наразі є недоречним.

За наведених обставин, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалось шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України, що підтверджується роздруківками з сайту Господарського суду Запорізької області від 27.03.2026 та від 07.05.2026.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про можливість розглянути спір за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 25.05.2026 справу розглянуто та прийнято рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за контрактом № 011121 від 01.11.2021 щодо сплати вартості отриманого товару, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 6242,20 Євро що еквівалентно 235344,67 грн станом на 14.11.2022. За неналежне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано пеню в розмірі 58345,63 грн та штраф у розмірі 20% від вартості поставленого але не сплаченого товару у сумі 1248,44 Євро, що еквівалентно 47068,93 грн станом на 14.11.2022. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 525, 526, 533, 551, 611, 612, 626, 627, 655, 712 ЦК України, позивач просив позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 10000,00 грн витрат на правову допомогу.

Письмового відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки відповідач суду не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши зібрані у справі письмові докази у їх сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

01.11.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізо-вуглець» (Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БелКарбон» (Покупець, відповідач у справі) укладений контракт № 011121 (далі - Контракт).

Відповідно до п. 1.1 Контракту Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця товар зазначений у специфікаціях даного контракту, а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату.

За визначенням п. 1.2 Контракту, асортимент, кількість, ціна за одиницю, загальна вартість, строки оплати та поставка встановлюються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами даного контракту.

Пунктом 2.1 Контракту сторонами узгоджено, що загальна сума цього контракту складає 40000,00 Євро.

Згідно із п. 3.1 Контакту валютою платежу по контракту є Євро, якщо інше не визначено специфікацією. Оплата та поставка товару здійснюється згідно специфікаціям, які є невід`ємною частиною цього контракту.

Товар, який постачається у відповідності з умовами цього Контракту сплачується покупцем за ціною узгодженою сторонами в специфікаціях, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за вказаними реквізитами в контракті (п. 3.2 Контракту).

Відповідно до п 4. Контракту поставка товару здійснюється однією або окремими партіями. Ціна, асортимент, кількість, строки поставки та загальна вартість кожної партії товару зазначаються у відповідних додатках (Специфікаціях), які оформлюються на партію товару.

Пунктом 4.2 Контракту передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах зазначених у Специфікаціях до цього контракту (згідно Інкотермс 2010).

Згідно із п. 4.3 Контракту, датою поставки, а також моментом переходу права власності та усіх ризиків, пов`язаних з втратою, частковою втратою або погіршенням якості товару, вважається дата передачі товару покупцю (уповноваженому перевізнику) в місці вивантаження товару.

Пунктом 7.1 Контракту сторони визначили, що будь-які питання, не врегульовані даним контрактом та доповненнями до нього підлягають вирішенню у відповідності із законодавством України.

За визначенням п. 8.3 Контракту, якщо сторонам не вдається дійти згоди протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання першого документу, пов`язаного зі спором, розбіжностями або вимогою, які виникли з цього контракту або у зв`язку із ним, такий спір, розбіжності або вимоги, що виникають за цим контрактом або у зв`язку з ним, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають вирішенню за законодавством України.

Пунктом 8.5 Контракту передбачено, що у разі несвоєчасної оплати партії товару, строк якої визначений у специфікаціях до цього контракту, Покупець за вимогою Постачальника зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки оплати до дня фактичного надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

У разі затримки оплати партії товару більш ніж на 30 днів, Покупець за вимогою Постачальника зобов`язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості поставленого але несплаченого товару (п. 8.7 Контракту).

Відповідно до п. 9.5 Контракту цей контракт набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2022. За взаємною згодою обох сторін строк дії контракту може бути пролонговано.

Специфікацією № 1 від 01.11.2021 до Контракту сторонами узгоджено поставку товару: найменування - бій вуглецевих блоків, кількість 21 т, ціна 147,5 Євро, вартість 3097,5 Євро.

Відповідно до п. 2 Специфікації - умови оплати: протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Згідно із п. 3 Специфікації - умови поставки: FCA м. Запоріжжя.

При відвантаженні допускається відхилення від зазначеної ваги ±10% (п. 5 Специфікації).

Позивачем оформлені та виставлені відповідачу рахунки-фактури:

- №23 від 09.11.2021 на товар: бій вуглецевих блоків у кількості 21,440 т, загальною вартістю 3162,40 Євро;

- №26 від 08.12.2021 на товар: бій вуглецевих блоків у кількості 21 т, загальною вартістю 3045,00 Євро.

Постачальником оформлені пакувальні листи: від 09.11.2021 до рахунку-фактури №23 від 09.11.2021 та від 08.12.2021 до рахунку фактури №26 від 08.12.2021.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Контракту позивачем поставлено відповідачу товар, що підтверджується:

- міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) на товар: бій вуглецевих блоків у кількості 21,440 т загальною вартістю 3162,40 Євро, дата отримання відповідачем 15.11.2021;

- міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) на товар: бій вуглецевих блоків у кількості 21 т загальною вартістю 3045,00 Євро, дата отримання відповідачем 13.12.2021.

За поясненнями позивача, невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Контрактом щодо оплати вартості отриманого товару у визначений Контрактом строк призвело до виникнення у останнього заборгованості в розмірі 6242,20 Євро, що є підставою для стягнення з нього заборгованості та нарахованих штрафних санкції за порушення грошового зобов`язання у судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч., ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовідносини, що виникли між сторонами даного спору регулюються загальними положеннями про договір поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 530 ЦК України унормовано, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк оплати товару визначено пунктом 2 Специфікації № 1 від 01.11.2021 до Контракту протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару у визначений строк, всупереч умов Контракту та вимог чинного законодавства України, не виконав.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем вартості отриманого товару у визначений Контрактом строк є доведеним.

Пунктом 3.1 Контракту визначено, що валютою платежів за цим контрактом є Євро.

Заявляючи вимогу про стягнення основного боргу позивач визначає його розмір у Євро з встановленням грошового еквіваленту у гривнях.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Європейський Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Наведені правові висновки Верховного Суду становлять усталену судову практику та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.18 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.18 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.19 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.19 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.20 у справі №145/2047/16-ц (п. 7.23); у постановах Верховного Суду від 22.01.19 у справі №912/1856/16, від 14.05.19 у справі № 910/11511/18.

Судом у справі № 908/2634/24 також враховано, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу судів (зауважувала), що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.20 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.03 у справі № 1-12/2003, за своєю суттю в цілому правосуддя в Україні як таке, що відбулось та фактично було реальним, а не формальним, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до положень ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції», гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.

Таким чином, Закон України «Про валюту і валютні операції», як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.

Згідно із п. 1 ст. 1 вказаного Закону, валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.

Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заборгованості на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. «ґ» п. 8 ст. 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 вказаного Закону, у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Згідно із ч. 1 ст. 6 наведеного Закону, валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Відповідно до п. 109 Розділу Х Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (затверджене постановою НБУ № 5 від 02.01.19), за поточними рахунками в іноземній валюті суб`єктів господарювання - резидентів (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) здійснюються операції, що не суперечать вимогам законодавства України.

Таким чином, вимога позивача про стягнення боргу в іноземній валюті (Євро) з визначенням грошового еквівалента у гривнях відповідає як матеріальному закону, так і суті господарської діяльності позивача, а обраний ним спосіб судового захисту відповідає цивільному законодавству та є ефективним.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Водночас, при перевірці наданого позивачем розрахунку основного боргу судом встановлено, що позивачем по тексту позовної заяви зазначається поставка згідно товарно-транспортної накладної від 08.12.2021 на суму 3045,00 Євро, проте, у розрахунку позивачем помилково зазначається сума за цією поставкою - 3079,80 Євро.

Отже, загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем за Контрактом становить 6207,40 Євро, що станом на 14.11.2022 за офіційним курсом Національного Банку України гривні до Євро (37,7022) еквівалентно 234 032,64 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за контрактом № 011121 від 01.11.2021 обґрунтованими частково в сумі 6207,40 Євро, що станом на момент звернення з позовом - 14.11.2022 за офіційним курсом Національного Банку України гривні до Євро еквівалентно 234 032,64 грн. В частині стягнення основного боргу в розмірі 34,80 Євро, що еквівалентно 1312,03 грн, суд відмовляє внаслідок необґрунтованості.

За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 58 345,63 грн та штраф в розмірі 1248,44 Євро (що станом на 14.11.2022 за офіційним курсом Національного Банку України гривні до Євро еквівалентно 47 068,93 грн).

Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України (тут і надалі в редакції до 28.08.2025, чинній на момент спірних правовідносин) передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 546 ЦК України - пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Таким чином, максимальний розмір пені пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, а також у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15. Положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11, від яких Верховний Суд не знайшов підстав відступити.

Отже вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні) (п. 9.3. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15).

Позивачем вимоги про стягнення пені та штрафу заявлені на підставі п. 8.5 та п. 8.7 Контракту, якими встановлено розмір пені за прострочення оплати подвійна облікова ставка НБУ за кожен день затримки оплати до дня фактичного надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, а також передбачено сплату 20% штрафу від вартості неоплаченого товару за прострочення понад 30 календарних днів.

Отже, підстави для застосування ч. 6 ст. 232 ГК України відсутні, оскільки сторони передбачили інший строк нарахування пені.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 13.01.2022 по 14.11.2022 за простроченою заборгованістю, суд зазначає наступне.

Позивачем розрахунок пені здійснено з суми основного боргу за товарно-транспортною накладною від 08.12.2021 в розмірі 3079,80 Євро, що є неправильним.

Враховуючи визнання судом обґрунтованим розмір основного боргу за цією поставкою 3045,00 Євро, що еквівалентно 92 726,64 грн, суд задовольняє вимогу про стягнення пені частково на суму 58 024,69 грн. В іншій частині вимоги про стягнення пені (320,94 грн) суд відмовляє через обґрунтованість.

У випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 30.05.2011 у справі № 42/252, від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Тож, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 8.7 Договору, суд визнає нарахування відповідачу 20% штрафу обґрунтованим.

Виходячи із визнаної судом обґрунтованою загальну суму основного боргу за Контрактом - 6207,40 Євро, що станом на 14.11.2022 за офіційним курсом Національного Банку України гривні до Євро еквівалентно 234 032,64 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу задовольняється судом частково на суму 46 806,53 грн. В іншій частині вимоги про стягнення штрафу (262,40 грн) суд відмовляє через обґрунтованість.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності (ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України).

Названий принцип полягає в тому, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач позовні вимоги обґрунтував частково.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: в частині стягнення з відповідача 6207,40 Євро основного боргу, що станом на момент звернення з позовом - 14.11.2022 за офіційним курсом Національного Банку України гривні до Євро еквівалентно 234 032,64 грн, 58 024,69 грн пені та 46 806,53 грн штрафу. В іншій частині позову (34,80 Євро основного боргу, що еквівалентно 1312,03 грн, 320,94 грн пені та 262,40 грн штрафу) суд відмовляє через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 5082,94 грн судового збору.

Заявлені позивачем в попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу судом не розподіляються, оскільки доказів їх понесення на момент прийняття судового рішення позивачем не надано.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Залізо-вуглець, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю БелКарбон, Республіка Білорусь, м. Мінськ про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БелКарбон, (220035, Республіка Білорусь, м. Мінськ, вул. Тимирязєва, буд. 65, кімн. 216; УНП 191124992, ОКПО 378797195000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Залізо-вуглець (69098, м. Запоріжжя, вул. Стартова, буд. 1-Е, ідентифікаційний код юридичної особи 43669103) 6207 (шість тисяч двісті сім) Євро 40 Євроцентів основного боргу за контрактом № 011121 від 01.11.2021 (еквівалентно 234 032 (двісті тридцять чотири тисячі тридцять дві) грн 64 коп. за офіційним курсом НБУ станом на 14.11.2022), 58 024 ( п`ятдесят вісім тисяч двадцять чотири) грн 69 коп. пені, 46 806 (сорок шість тисяч вісімсот шість ) грн 53 коп. штрафу та 5 082 (п`ять тисяч вісімдесят дві) грн 94 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 02 червня 2026 року.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.