Рішення № 137024141, 02.06.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 червня 2026 року Справа № 903/302/26

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від відповідача: Ковалевич Л.М.,

взяв участь прокурор: Присяжнюк І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/302/26 за позовом виконувача обов`язків керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (Волинської обласної державної адміністрації), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізове господарське підприємство Ліси України до Любешівської селищної ради про витребування земель державного лісового фонду, скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням речового права на неї,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2026 виконувач обов`язків керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури сформував в системі Електронний суд позов в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (Волинської обласної державної адміністрації) до Любешівської селищної ради, в якому просить:

1. Залучити на стороні позивача як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне спеціалізове господарське підприємство Ліси України (адреса: вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 44768034).

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації з незаконного володіння Любешівської селищної ради частину земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га (площею 1,2481 га з координатами:

1. Х 5 731 817,728 Y 2 211 525,280;

2. Х 5 731 823,783 Y 2 211 548,981;

3. Х 5 731 820,158 Y 2 211 552,490;

4. Х 5 731 812,062 Y 2 211 550,866;

5. Х 5 731 789,683 Y 2 211 521,595;

6. Х 5 731 771,434 Y 2 211 509,426;

7. Х 5 731 737,007 Y 2 211 493,270;

8. Х 5 731 723,135 Y 2 211 484,140;

9. Х 5 731 718,992 Y 2 211 467,777;

10. Х 5 731 717,076 Y 2 211 367,040;

11. Х 5 731 719,631 Y 2 211 347,833;

12. Х 5 731 726,446 Y 2 211 338,328;

13. Х 5 731 745,466 Y 2 211 306,824;

14. Х 5 731 748,362 Y 2 211 311,351;

15. Х 5 731 752,167 Y 2 211 321,257;

16. Х 5 731 769,396 Y 2 211 366,108.

3. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га.

4. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Любешівської селищної ради на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га.

5. Витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 7987,2 грн стягнути із відповідача на користь Волинської обласної прокуратури.

Позовна заява обґрунтована тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 на момент її формування як земельної ділянки сільськогосподарського призначення та передачі в комунальну власність, а також на даний час належить до земель державного лісового фонду, перебуває у постійному користуванні ДП Ліси України, а отже не могла бути віднесена до земель запасу сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області безпідставно проінвентаризовано частину спірної земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення та у подальшому поза межами повноважень та поза волею власника передано, а Любешівською селищною радою прийнято з державної у комунальну власність земельну ділянку із кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га.

Зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісового фонду державної власності, а також може призвести до подальшого розпорядження нею не уповноваженим органом для цілей, відмінних від ведення лісового господарства, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7.8104 га, з одночасним припиненням права комунальної власності Любешівської селищної ради на неї.

Ухвалою суду від 31.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.04.2026 року на 10:45 год. Залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізове господарське підприємство Ліси України.

Відповідач ухвалу суду отримав 31.03.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, строк для подачі відзиву до 15.04.2026.

15.04.2026 представниця відповідача сформувала в системі Електронний суд відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначила, що твердження прокуратури щодо розташування земельної ділянки державного лісогосподарського підприємства згідно матеріалів лісовпорядкування, у межах спірної земельної ділянки за викопіюванням з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України (геопорталу «Ліси України») та викопіюванням з Державного земельного кадастру із застосуванням шару «Ліси» не заслуговує на увагу. Геопортал «Ліси України» - це веб ресурс надання публічного та авторизованого доступу користувачам до інформації про ліси України. Відомості з порталу скоріше є як додаткові, або інформаційні матеріали. Вони не замінюють офіційні документи Державного земельного кадастру та із поданого викопіювання неможливо без спеціальних знань встановити факт накладення та визначити його площу на землі лісогосподарського призначення. Жодне із зазначених у позові рішень не підтверджує передачу земель колгоспів до земель лісового фонду. Вказані прокурором інформації Поліського лісового офісу не підтверджують у визначений законодавством спосіб накладення земельної ділянки за кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 на землі лісогосподарського призначення, на які покладається у позові виконувач обов`язків керівника прокуратури. Правовідносини у постанові Великої Палати Верховного суду 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц, на яку посилається прокуратура не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, тому не можуть бути взяті до уваги. На думку Відповідача, поданий до Любешівської селищної ради позов прокуратури не містить належних доказів, що встановлюють факт передачі частини земельної ділянки за кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 до земель лісового фонду, отже позовні вимоги виконувача обов`язки керівника прокуратури до Любешівської селищної ради вважаємо безпідставними.

01.04.2026 представник Волинської обласної військової адміністрації (Волинської обласної державної адміністрації) сформував в системі Електронний суд клопотання про розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами справи. Зазначив, що Волинська облдержадміністрація позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити позов.

16.04.2026 представник третьої особи- ДСГП Ліси України сформував у системі Електронний суд письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначив, що погоджується з доводами, на яких базується подана позовна заява і вважає що вона підлягає задоволенню в повному обсязі. Зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісового фонду державної власності, а також може призвести до подальшого розпорядження нею не уповноваженим органом для цілей, відмінних від ведення лісового господарства, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7.8104 га, з одночасним припиненням права комунальної власності Любешівської селищної ради на неї. Просив суд задовольнити позовну заяву виконувача обов`язків керівника КаміньКаширської окружної прокуратури у повному обсязі.

17.04.2026 представниця відповідача Ковалевич Л.М. сформувала системі Електронний суд заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконферензв`язку ЄСІТС з підтвердженням особи представника із застосуванням електронного підпису.

Ухвалою суду від 20.04.2026 задоволено заяву представниці відповідача Ковалевич Л.М. про участь у судовому засіданні, що призначене на 28.04.2026 року о 10:45 год. по справі №903/302/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

20.04.2026 Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури сформував в системі Електронний суд відповідь на відзив, в якій просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначив, що матеріали лісовпорядкування затверджені у встановленому законом порядку, не скасовувались та є діючими на даний час. На момент прийняття рішення від 18.08.2020 Волинська обласна рада діяла в межах наданих їй статтями 6, 9, 13 ЛК України, статтею 19 ЗК УРСР повноважень, передаючи право постійного користування на земельні ділянки лісового фонду Любешівському ДЛМГ із земель державної власності. Рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 "Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх КСП" є чинним та підлягає врахуванню відповідно до вимог законодавства. Частина спірної земельної ділянки відповідно до рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 "Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх КСП", положень ст.ст. 6, 9, 13 ЛК України (у редакції, чинній на дату прийняття рішення від 18.08.2000), ст. 13 ЗК УРСР, ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" належить до земель лісового фонду державної власності, розпорядником якої є Волинська обласна державна адміністрація. Зі змісту витягу з протоколу № 3 зборів уповноважених колгоспу ім. Пархоменка Любешівського району від 23.11.1989 вбачається, що збори вирішили передати 471 га лісових площ, які належать колгоспові ім. Пархоменка, до новоутвореного Любешівського лісгоспзагу. При цьому, згідно Плану внутрішнього землеустрою колгоспу ім. Пархоменка Любешівського району Волинської області, що є складовою цього Проекту, чітко видно, що місце розташування частини спірної земельної ділянки помічено темно-зеленим кольором, що свідчить про віднесення зазначених земель до числа тих, що передаються до складу Любешівського лісгоспзагу. Філія «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» та ДП «Ліси України» є спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, яке за наявності розроблених та затверджених матеріалів лісовпорядкування володіє достовірними відомостями щодо розташування спірної земельної ділянки у межах земель лісового фонду. Відповідно до наказу ДП «Ліси України» від 24.01.2025 № 206 «Про організацію територій земель ДП «Ліси України» вказана площа земель наразі використовується філією «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» згідно з п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. Вказані відомості за запитом окружної прокуратури підтверджено Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» шляхом виготовлення фрагменту картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу № 3 Деревківського лісництва ДП «Любешівське ЛМГ» за матеріалами лісовпорядкування 2012 року.

24.04.2026 представниця відповідача сформувала у системі «Електронний суд» заперечення на відповідь прокурора, в якому зазначила, що посилання прокуратури на пояснювальну записку до Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Любешівське ЛМГ» 2013 року не заслуговує на увагу, оскільки згідно визначеного статтею 48 Лісового кодексу України від 21.01.1994 року №3852-ХІІ (в редакції з 29.03.2006 року) порядку, матеріали лісовпорядкування затверджувались центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. На переконання Любешівської селищної ради єдиним документом, що містить інформацію про землі лісового фонду, які були намічені для передачі із земель колгоспу ім. Пархоменка, є Проект відведення Любешівському лісгоспзагу для ведення лісового господарства з землекористувань колгоспів «За перемогу», Ім. Кірова, «Червоний партизан», Ім. Івана Франка, «Комсомолець», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та «Зоря Комунізму» Любешівського району Волинської області, розроблений Волинським філіалом Українського науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту по землеустрою в 1991 році, який не містить у своєму складі частини оспорюваної земельної ділянки, що була намічена для передачі Любешівському лісгоспзагу. Схема розташування земельної ділянки за кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 відносно земель лісогосподарського призначення, виготовлена ФОП Бучко Н. М. на підставі Координат, наданих ДП «Ліси України» - філія «Поліський лісовий офіс» не мають правової основи для відображення площі та конфігурації накладки.

Протокольною ухвалою від 28.04.2026 суд задовольнив усне клопотання прокурора про відкладення підготовчого судового засідання та відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 26.05.2026 о 10:15 год.

Ухвалою суду від 28.04.2026 повідомлено Камінь-Каширську окружну прокуратуру, Волинську обласну військову адміністрацію (Волинську обласну державну адміністрацію), Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, Любешівську селищну раду про відкладення підготовчого судового засідання на 26 травня 2026 року на 10:15 год.

13.05.2026 представниця відповідача сформувала у системі «Електронний суд» клопотання, в якому просила витребувати в ДП «Ліси України», Державному агентстві лісових ресурсів копії документів про затвердження матеріалів лісовпорядкування, а саме: затвердження Планів лісонасаджень Деревківського лісництва ДП «Любешівський лісгосп» - Міністерством лісового господарства України у 1992 році та Державним комітетом лісового господарства у 2012 році. Долучити лист ВО «Укрдержліспроект» від 20.04.2026 №04/765-2026 до матеріалів справи №903/302/26.

25.05.2026 Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури сформував в системі Електронний суд клопотання, в якому зазначив, що відповідно до інформації філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України», наданої листом від 07.05.2026 № 6899/34.6.3-2026 у відповідь на запит окружної прокуратури, Міністерство екології та природних ресурсів України листом від 30.09.2014 погодило надіслані Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства проекти організації і розвитку лісового господарства для державних підприємств, серед яких ДП «Камінь-Каширське лісове господарство». У результаті опрацювання наявних в розпорядженні Філії архівних матеріалів встановлено, що документи, які підтверджують погодження та затвердження проектів організації і розвитку лісового господарства 1992 та 2002 років у розпорядженні Філії відсутні. Зазначені документи не збереглися у зв`язку із закінченням строків їх зберігання. Крім цього, за результатами аналізу Проекту відведення земель Любешівському лісгоспзагу для ведення лісового господарства з землекористувань колгоспів ім. Пархоменка та ім. Б. Хмельницького Любешівського району Волинської області, Філією «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» надано схему розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 з площею накладки згідно матеріалів базового лісовпорядкування Деревківського лісництва Любешівського надлісництва (реорганізованого «Любешівський держлісгосп»), виготовлених сертифікованим інженером-землевпорядником Бішальським П.Б., відповідно до якої площа накладки становить 1,2424 га.

У вказаному клопотанні прокурор просив суд визнати поважними причини неподання Камінь-Каширською окружною прокуратурою у строк, встановлений ст. 80 ГПК України, запиту Камінь-Каширської окружної прокуратури від 27.04.2026 № 51-772вих-26, відповіді філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України», наданої листом від 07.05.2026 № 6899/34.6.3-2026 з відповідними додатками та поновити строк для подачі даних документів. Долучити до матеріалів справи № 903/303/26 наступні докази: запит Камінь-Каширської окружної прокуратури від 27.04.2026 № 51-772вих-26, лист філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 07.05.2026 № 6899/34.6.3-2026 з відповідними додатками.

У судовому засіданні 26.05.2026 представниця відповідача не підтримала подане клопотання про витребування в ДП «Ліси України», Державному агентстві лісових ресурсів копії документів про затвердження матеріалів лісовпорядкування, а саме: затвердження Планів лісонасаджень Деревківського лісництва ДП «Любешівський лісгосп» - Міністерством лісового господарства України у 1992 році.

Протокольною ухвалою від 26.05.2026 суд не допустив представника третьої особи Шевчука Євгенія Вікторовича до участі у справі. Визнав поважними причини не подання у встановлений строк та поновив строк для подання клопотання представника відповідача та прокурора про доручення доказів та приєднав клопотання до матеріалів справи. Залишив без розгляду клопотання відповідача про витребування в ДП «Ліси України», Державному агентстві лісових ресурсів копії документів про затвердження матеріалів лісовпорядкування.

Вказаною протокольною ухвалою від 26.05.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 02.06.2026 о 11.00 год.

Ухвалою суду від 26.05.2026 повідомлено Камінь-Каширську окружну прокуратуру, Волинську обласну військову адміністрацію (Волинську обласну державну адміністрацію), Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, Любешівську селищнуої раду про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 02 червня 2026 року на 11:00 год.

27.05.2026 та 28.05.2026 представниця відповідача сформувала в системі Електронний суд додаткові пояснення по справі, в яких зазначила, що ненадання доказів про затвердження матеріалів лісовпорядкування у порядку, визначеному Лісовим кодексом України, та відповідно до положень абзацу четвертого пункту 117 Порядку здійснення лісовпорядкування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2023 №112, спростовуються доводи прокуратури про приналежність частини спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та перебування у постійному користуванні лісогосподарського підприємства спираючись на матеріали лісовпорядкування Деревківського лісництва «Любешівського ЛМГ» 1992, 2012 років.Використання Планів лісонасаджень Деревківського лісництва ДП «Любешівське ЛМГ» 1992, 2012 років для підтвердження перебування частини спірної земельної ділянки за кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 у постійному користуванні лісогосподарського підприємства, без надання відомостей щодо їх погодження та затвердження у встановленому законодавством порядку, Любешівська селищна рада вважає безпідставними, докази про їх відсутність через сплив часу є недопустимими.

В судовому засіданні прокурор просить суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні просить суд відмовити в задоволенні позову.

У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, приписами статей 202, 226 ГПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто, право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності (до такого правового висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19, від 16.10.2020 у справі № 910/8816/19).

Оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності (аналогічний правовий висновок міститься у п. 8.2.4 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 916/3616/15).

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 прийнято рішення про проведення у 2018 році інвентаризації на території об`єднаних територіальних громад згідно з додатком 1 (у тому числі на території Любешівської селищної ради об`єднаної територіальної громади) несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій.

Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів колишньої Бірківської сільської ради) на території Любешівського району Волинської області з урахуванням Преспективного плану формування території Любешівської селищної ради (ОТГ), затвердженого розпорядженням КМУ від 23.09.2015 № 993-р розроблена у 2018 році Волинською регіональною філією ДП «Центр ДЗК».

На підставі згаданої вище землевпорядної документації серед інших 17 земельних ділянок сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га.

Відповідно до матеріалів технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та витягу з ДЗК вказаній земельній ділянці присвоєно № 11 та кадастровий номер 0723181200:03:002:0036, реєстрацію даної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі проведено 03.05.2018, за цільовим призначенням віднесено до земель сільськогосподарського призначення, видом цільового призначення земельної ділянки 16.00 Землі запасу, складом угідь пасовища.

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 № 15-ОТГ у комунальну власність Любешівської територіальної громади Камінь-Каширського району передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7225,8382 га, у тому числі, згідно додатку до акту приймання-передачі, і земельну ділянку з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га.

Рішенням Любешівської селищної ради від 24.02.2021 № 5/24 (у вільному доступі за посиланням https://lubeshivska-gromada.gov.ua) у комунальну власність даного органу місцевого самоврядування прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7244,3921 га відповідно до актів приймання-передачі земельних ділянок від 03.12.2020 та 31.12.2020, серед яких земельну ділянку з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 (№ 95 додатку до вказаного рішення).

На підставі даних розпорядчих актів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.03.2021 внесено відомості про згадану земельну ділянку із зазначенням форми власності комунальна, власника Любешівська селищна рада.

Як вбачається з інформації філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» вказана земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду кварталу 3 виділу 2 Деревківського лісництва Любешівського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування 1992 та 2012 років, орієнтовна площа накладки 1,2438 га. Жодних клопотань про вилучення з постійного користування чи зміну цільового призначення вказаних земель до підприємства не надходило.

Згідно Плану лісонасаджень Деревківського лісництва ДП «Любешівське ЛМГ» 1992 та 2012 років частина земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Відповідно до таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків 2013 року Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Любешівське ЛМГ» площа 2 виділу 3 кварталу Деревківського лісництва становить 1,3 га.

На вимогу окружної прокуратури 22.09.2025 Любешівським надлісництвом філії «Поліський лісовий офіс`ДП «Ліси України» проведено обстеження земель у 3 виділі 3 кварталі Деревківського лісництва, за результатами якого встановлено, що відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування підприємства обстежена ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення згідно з матеріалами лісовпорядкування 1992 та 2012 років. Квартал 3 виділ 2, площа 1,3 га, ВЛЧ вегетативного походження підлісок ВРК, зімкнутість 0,40, вік 35 років, клас бонітету 4, тип лісу С4ВЛ0, повнота 0,75. Фактичні дані станом на 22.09.2025 збігаються з матеріалами лісовпорядкування 2013 року, окрім віку насаджень, який на сьогодні становить 47 років та повноти, яка на сьогодні становить 0,77.

Вказані відомості за запитом окружної прокуратури підтверджено Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» шляхом виготовлення фрагменту картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу № 3 Деревківського лісництва ДП «Любешівське ЛМГ» за матеріалами лісовпорядкування 2012 року.

02.10.2025 ДП «Ліси України» 06.10.2025 укладено договір № 154-20251006-28-1 з сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП Бучко Н.М., та 24.10.2025 надіслано схему розташування земель лісового фонду з каталогом координат поворотних точок в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036, відповідно до якої площа накладки становить 1,2481 га.

Також сертифікованим інженером-землевпорядником Бішальським П.Б. виготовлено схему розташування вказаної земельної ділянки відносно земель лісогосподарського призначення відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 1992 року, відповідно до якої площа накладки становила 1,2424 га.

Окрім цього, факт розташування спірної земельної ділянки у межах земель, якими державне лісогосподарське підприємство користується на підставі матеріалів лісовпорядкування підтверджується також викопіюванням з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України (геопорталу «Ліси України» - gis.lisproekt.gov.ua) та викопіюванням з Державного земельного кадастру із застосуванням шару «Ліси».

Згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Волинській області земельна ділянка з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 сформована у 2018 році на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Відповідно до проекту по роздержавленню земель КСП ім. Пархоменка Любешівського району Волинської області та експлікації до нього на території розміщення вказаної земельної ділянки розміщені землі сільськогосподарського призначення (землі запасу) угіддя пасовища та землі водного фонду.

Кабінетом Міністрів України рішення про зміну цільового призначення, вилучення, передачу частини згаданої вище земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення не приймались (лист секретаріату Кабінету Міністрів України від 28.01.2026 № 2247/0/2-26).

З ортофотоплану, який міститься в матеріалах технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель вбачається, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 на момент її формування як земельної ділянки сільськогосподарського призначення вкрита лісом.

Згідно наказу Міністерства лісового господарства України від 22.10.1990 № 177 Любешівський держлісгосп організований у 1990 році, до його складу передано ліси Білоозерського, Любешівського і Великоглушанського лісництв Камінь-Каширського держлісгоспу, а також ліси Залізницького лісництва Маневицького держлісгоспу.

На підставі рішення Любешівської районної ради народних депутатів від 14.09.1990 на базі Любешівського, Білоозерського і Великоглушанського та Пнівненського лісництв Камінь-Каширського лісгоспзагу та Залізницького і НовоЧервищанського лісництв Маневицького лісгоспзагу, ліси яких знаходяться в адміністративних межах району, загальною площею 29823 га та частини колгоспних лісів Любешівського міжгосподарського лісгоспу, з підпорядкуванням його об`єднанню «Волиньліс» Міністерства лісового господарства УРСР.

У 1990 році згідно наказу Волинського управління «Волиньліс» від 12.12.1990 № 125 на території лісгоспу організовано 4 лісництва Білоозерське, Любешівське, Цирське, Залізницьке. Відповідно до наказу Волинського управління «Волиньліс» від 16.10.1992 № 119 Цирське лісництво перейменовано в Деревківське лісництво.

Рішенням Любешівської районної Ради народних депутатів від 20.09.1991 №7/3 схвалено проект відведення земельних ділянок з землекористувань колгоспів і надання їх Любешівському лісгоспзагу для ведення лісового господарства в розмірах, угіддях і по землекористувачах згідно з додатком (у тому числі земель КСП ім. Пархоменка площею 590 га).

Відповідно до рішення Любешівської районної Ради народних депутатів від 12.05.1992 № 10/3 вказане вище рішення відмінено та залишено в складі землекористувань колгоспів площі лісових угідь, які були намічені до передачі Любешівському лісгоспзагу.

Згадані вище землі державного лісового фонду були передані лісогосподарському підприємству на підставі рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств», згідно якого державним лісгоспам державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс» надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств. зокрема, на території Бірківської сільської ради площею 587 га.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 13 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року, яка діяла станом на дату прийняття згаданих вище рішень, було визначено, що у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, для ведення лісового господарства спеціалізованими підприємствами.

Згідно пояснювальної записки Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП Любешівське ЛМГ 2013 року попереднє лісовпорядкування проведено у 1992 році 2-ю Українською експедицією. Базове лісовпорядкування у ДП Любешівське ЛМГ, зокрема і польові лісовпорядні роботи, за результатами яких виготовлено План лісонасаджень Великоглушанського лісництва, проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання у 2012 році. Підставою для його проведення послугував протокол першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування лісів державних лісогосподарських підприємств Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, датований 11.05.2012. Крім цього, протоколом другої лісовпорядної наради від 05.07.2013 затверджено основні положення Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП Любешівське ЛМГ на 2013-2022 роки.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 на момент її формування як земельної ділянки сільськогосподарського призначення та передачі в комунальну власність, а також на даний час належить до земель державного лісового фонду, перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України», а отже не могла бути віднесена до земель запасу сільськогосподарського призначення.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обгрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття наказу).

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року № 6-212 цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6 224 цс 14, від 23 грудня 2015 року № 6 377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц.

Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц та від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц (розділ 1.2 Постанови, п. 33-43).

Таким чином, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

Згідно ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу державного земельного банку, який стовідсотково належить державі та підлягає приватизації.

Згідно ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на 25.04.2018) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (ч. 9 ст. 149 ЗК України в редакції станом на 25.04.2018).

Таким чином, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28.05.2021 мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Отже, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Любешівській селищній раді.

Згідно інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 28.01.2026 вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення із користування ДП «Любешівське ЛМГ» частини земельної ділянки із кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 не приймалося.

Також з листів філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» вбачається, що будь-які рішення щодо поділу, зміни цільового призначення, вилучення вказаних земель з державного лісового фонду у Філії відсутні.

Вирішення питання про вилучення земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення регулювалось ст. ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних наказів) та було виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

Суд зазначає, що документи, на підставі яких затверджено технічну документацію та в подальшому Головним управлінням Держгеокадастру передано дану земельну ділянку із державної у комунальну власність, не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України.

Крім цього, згідно ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних наказів) Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не наділене повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Також згідно п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України вбачається, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); в) природнозаповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Таким чином частина спірної земельної ділянки, з огляду на п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України не може належати до земель комунальної форми власності.

Згідно ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, серед іншого, для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативноправовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Права володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна (ч.1 ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

У даній справі незаконне рішення органу місцевого самоврядування, а також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах, фактично стали інструментом, які обумовили формальне набуття Любешівською селищною радою права власності на спірну земельну ділянку. При цьому, їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12- 135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12- 158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14- 125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Для вирішення спорів щодо часткового накладення земельної ділянки, така земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України Про Державний земельний кадастр).

Прокурором, в інтересах держави, скерований до суду віндикаційний позов про витребування на користь належного власника держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації з незаконного володіння Любешівської селищної ради частини земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га площею 1,2481 га з координатами.

У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння такою особою нерухомим майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).

Підсумовуючи, слід зазначити, що коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому Реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)).

Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, зробила висновок, що частина земельної ділянки, межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою ділянкою. ВП ВС у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (пункти 122, 127) зазначала, що для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр"). Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 (пункти 135 139) підтримала власні правові висновки, викладені в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, про те, що частина земельної ділянки, межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою ділянкою. При цьому, зазначила, що реалізація основної позовної вимоги про віндикацію є можливою винятково за умови припинення права власності Товариства на новостворену земельну ділянку, яка протиправно набута відповідачем з істотними вадами, оскільки складається з ділянок, на які відповідач має право, так і з ділянок, на які він законно права не має, що виключає можливість збереження за Товариством права власності на цю ділянку в цілому.

Вимога прокурора про витребування у власність держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації з незаконного володіння відповідача- Любешівської селищної ради частини земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га площею 1,2481 га за зазначеними координатами є обґрунтованою, відповідає сталій практиці Верховного Суду в подібних спорах та підлягає задоволенню.

Також прокурором заявлено вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га та про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Любешівської селищної ради на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104

Статтею 1 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно ст. 3 Закону України Про Державний земельний кадастр основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012, визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до п. п. 49-54 цього Порядку.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); нормативна грошова оцінка та ін.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій», в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України Про землеустрій).

Незважаючи на наявність нескасованого на час виготовлення матеріалів інвентаризації базового лісовпорядкування, розробленого на підставі діючого рішення Волинської обласної ради № 13/2 Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, яким визначались території, де здійснювалась господарська діяльність, охорона і захист лісів, при виготовленні таких матеріалів не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП Любешівське ЛМГ. З огляду на віднесення у матеріалах інвентаризації земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність чи користування, технічна документація повинна була б містити відомості про її використання не за цільовим призначенням. Водночас, ні про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством, ні про її використання не за цільовим призначенням, у вказаних матеріалах інвентаризації не зазначено.

Згідно ортофотоплану, який міститься в матеріалах технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, частина земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 на момент її формування як земельної ділянки сільськогосподарського призначення вкрита лісом.

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки) інвентаризація земель проводиться з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, які посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану. Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України «Про землеустрій».

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (п.п. 27, 29 Порядку).

Приписами ч.13 ст. 186 ЗК України у редакції, чинній на дату формування спірної земельної ділянки, передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Спірну земельну ділянку, як зазначалося вище, сформовано на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів колишньої Бірківської сільської ради) на території Любешівського району Волинської області з урахуванням Преспективного плану формування території Любешівської селищної ради (ОТГ), затвердженого розпорядженням КМУ від 23.09.2015 № 993-р, у Державному земельному кадастрі зареєстровано відділом у Любешівському районі Міжрайонного управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах ГУ Держгеокадастру у Волинській області 03.05.2018.

Висновком відділу у Любешівському районі Міжрайонного управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 25.04.2018 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Любешівського району Волинської області з урахуванням Перспективного плану формування території Любешівської селищної ради (ОТГ) загальною площею 485,6020 га, після чого затверджено наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 25.04.2018.

Згідно витягу з ДЗК реєстрацію даної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі проведено 03.05.2018, за цільовим призначенням віднесено до земель сільськогосподарського призначення, видом цільового призначення земельної ділянки 01.17 Земельні ділянки запасу, за складом угідь пасовища.

З наведеного вбачається, що під час проведення інвентаризації земель невірно визначено цільове призначення земельної ділянки 0723181200:03:002:0036 як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка частково належить до земель державного лісового фонду, а тому подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати частина спірної земельної ділянки.

Отже, у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісового фонду державної власності, а також може призвести до подальшого розпорядження нею не уповноваженим органом для цілей, відмінних від ведення лісового господарства, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7.8104 га, з одночасним припиненням права комунальної власності Любешівської селищної ради на неї.

Аналогічні висновки щодо ефективності обраного прокурором способу захисту містяться у постановах Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 672/1790/18 та від 07.12.2022 у справі № 924/144/20.

Великою Палатою Верховного Суду 03.09.2025 розглядалась справа №911/906/23, якою залишено в силі рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими окрім вимоги про витребування частини земельної ділянки, задоволено вимоги про припинення за Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на усю земельну земельну ділянку та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області скасувати державну реєстрацію усієї земельної ділянки, а не її частини.

Згідно з абзацом 2 частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Частиною 13 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

На даний час спірна земельна ділянка зареєстрована на праві комунальної власності за Любешівською селищною радою.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Враховуючи те, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісового та природно-заповідного фонду державної власності, а також може призвести до подальшого розпорядження нею не уповноваженим органом для цілей, відмінних від ведення лісового господарства, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, шляхом усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га., з одночасним припиненням права комунальної власності Любешівської селищної ради на неї.

Таким чином, вимоги прокурора про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Любешівської селищної ради на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо доводів відповідача викладених у відзиві та запереченні на відповідь.

Щодо відомостей про погодження та затвердження матеріалів лісовпорядкування в установленому законодавством порядку суд зазначає, що доводи відповідача про відсутність належних доказів їх затвердження спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається з пояснювальної записки до Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Любешівське ЛМГ» 2013 року, попереднє лісовпорядкування проведено у 1992 році, а базове лісовпорядкування у 2012 році проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання на підставі протоколу першої лісовпорядної наради від 11.05.2012. Протоколом другої лісовпорядної наради від 05.07.2013 затверджено основні положення Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Любешівське ЛМГ» на 2013-2022 роки.

Вказані матеріали лісовпорядкування є чинними, у встановленому законом порядку не скасовані та відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є належними документами, що підтверджують право постійного користування раніше наданими землями лісового фонду.

Щодо рішень органів місцевого самоврядування, на підставі яких частину спірної земельної ділянки надано у постійне користування ДП «Любешівське ЛМГ», суд зазначає таке.

Як вбачається зі змісту рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 та додатку № 8 до нього, Любешівському державному лісомисливському господарству Волинського державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс» надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, зокрема на території Бірківської сільської ради площею 587 га.

Суд враховує, що на момент прийняття вказаного рішення правовідносини регулювалися Лісовим кодексом України та Земельним кодексом Української РСР, відповідно до яких землі лісового фонду перебували виключно у державній власності, а обласні ради були наділені повноваженнями щодо надання таких земель у постійне користування спеціалізованим лісогосподарським підприємствам.

При цьому відсутність державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не свідчить про відсутність у державного лісогосподарського підприємства права постійного користування такими землями, оскільки відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України належними документами, що підтверджують це право, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Крім того, пунктом 1 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлено, що рішення про надання земельних ділянок у користування, прийняті до введення в дію цього Кодексу, але не виконані, підлягають виконанню відповідно до вимог чинного законодавства. Відтак рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 є чинним та підлягає виконанню.

Суд також враховує, що відповідно до статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» землі лісового фонду за межами населених пунктів не можуть передаватися до комунальної власності, а тому належать до земель державної власності.

Доводи відповідача про те, що Проект відведення земель Любешівському лісгоспзагу 1991 року не містить земель кварталу 3 виділу 2 Деревківського лісництва, спростовуються матеріалами справи, зокрема витягом з протоколу № 3 зборів уповноважених колгоспу ім. Пархоменка від 23.11.1989 та планом внутрішнього землеустрою колгоспу ім. Пархоменка, на якому місце розташування частини спірної земельної ділянки позначене як землі, що передаються до складу Любешівського лісгоспзагу.

Стосовно підтвердження філією «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» інформації про накладення земель сільськогосподарського призначення на землі державного лісового фонду суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно інформації філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» земельна ділянка з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 частково накладається на землі державного лісового фонду кварталу 3 виділу 2 Деревківського лісництва, а орієнтовна площа накладки становить 1,2438 га.

Згідно схеми розташування земельної ділянки, виготовленої сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП Бучко Н.М. площа накладки становить 1,2481 га, а згідно схеми, виготовленої сертифікованим інженером-землевпорядником Бішальським П.Б. за матеріалами базового лісовпорядкування 1992 року площа накладки становить 1,2424 га.

Крім цього, за результатами аналізу Проекту відведення земель Любешівському лісгоспзагу для ведення лісового господарства з землекористувань колгоспів ім. Пархоменка та ім. Б. Хмельницького Любешівського району Волинської області, Філією «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» надано схему розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 з площею накладки згідно матеріалів базового лісовпорядкування Деревківського лісництва Любешівського надлісництва (реорганізованого «Любешівський держлісгосп»), виготовлених сертифікованим інженером-землевпорядником Бішальським П.Б., відповідно до якої площа накладки становить 1,2424 га.

На підтвердження повноважень вказаних інженерів-землевпорядників до матеріалів справи долучено їх кваліфікаційні сертифікати.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.04.2025 у справі № 907/214/23, відповідно до якої інформація сертифікованого інженера-землевпорядника щодо накладення земельних ділянок на землі лісового фонду є належним та допустимим доказом.

Крім того, відомості щодо розташування земель лісового фонду підтверджені матеріалами ВО «Укрдержліспроект», яке є спеціалізованою установою, що здійснює лісовпорядні роботи та володіє відповідною інформацією. Верховний Суд у постановах від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та від 15.11.2023 у справі № 911/351/22 дійшов висновку про належність та допустимість таких доказів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, не спростовують доводів прокурора викладених у позовній заяві.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 7987,20 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Обґрунтування наявності порушень інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Згідно ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

На даний час Волинська обласна військова адміністрація (Волинська обласна державна адміністрація) є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Так, окружна прокуратура 27.01.2026 поінформувала Волинську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення вимог земельного та лісового законодавства при інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7.8104 га за рахунок земель державного лісового фонду листом № 51-223вих-26.

Відповідь, оформлена листом департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної військової адміністрації від 09.02.2026 № 269/12/2-26, що надійшла до прокуратури, свідчить про бездіяльність та самоусунення вказаного органу державної влади від виконання покладених на нього діючим законодавством правомочностей у сфері розпорядження землями лісогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів. Зокрема, у вказаній відповіді йдеться про те, що в разі виявлення прокуратурою порушень чинного законодавства облдержадміністрація не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах.

На даний час звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою викликано необхідністю вжиття невідкладних заходів до захисту інтересів держави, оскільки у зв`язку з незаконною зміною цільового призначення земель державного лісового фонду при проведенні інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036, віднесенні їх до земель запасу та оформлення права комунальної власності на них за Любешівською селищною радою, вказані землі органом місцевого самоврядування можуть бути передані у власність або користування фізичним та юридичним особам для ведення особистого селянського господарства або товарного сільськогосподарського виробництва, тобто цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, що, у свою чергу, не можливе без зрізування та викорчовування лісу, порушення відповідної екосистеми.

Незаконна зміна цільового призначення земель лісового фонду та вилучення їх з користування належного землекористувача, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів національного багатства України, та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах становлять саме ті обставини, які потребують невідкладного захисту з огляду на їх значимість.

Враховуючи згадані вище обставини щодо обізнаності Волинської обласної військової адміністрації про порушення інтересів держави, та беручи до уваги характер наданої вказаним органом державної влади на запит прокуратури відповіді, а саме відсутність у ній належного обґрунтування причин невжиття заходів з метою повернення у державну власність земель державного лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні лісогосподарського підприємства, та попередження негативних наслідків, що можуть настати, у тому числі й у судовому порядку, є виключний випадок, за якого порушення інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій з їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Вказані обставини свідчать про наявність підстав для представництва органом прокуратури інтересів держави в суді, передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації (Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, 9, 43027, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Любешівської селищної ради (Волинська обл., Камінь-Каширський район, смт Любешів, вул. Незалежності, 53, 44201, код ЄДРПОУ 04333170) частину земельної ділянки з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га (площею 1,2481 га з координатами:

1. Х 5 731 817,728 Y 2 211 525,280;

2. Х 5 731 823,783 Y 2 211 548,981;

3. Х 5 731 820,158 Y 2 211 552,490;

4. Х 5 731 812,062 Y 2 211 550,866;

5. Х 5 731 789,683 Y 2 211 521,595;

6. Х 5 731 771,434 Y 2 211 509,426;

7. Х 5 731 737,007 Y 2 211 493,270;

8. Х 5 731 723,135 Y 2 211 484,140;

9. Х 5 731 718,992 Y 2 211 467,777;

10. Х 5 731 717,076 Y 2 211 367,040;

11. Х 5 731 719,631 Y 2 211 347,833;

12. Х 5 731 726,446 Y 2 211 338,328;

13. Х 5 731 745,466 Y 2 211 306,824;

14. Х 5 731 748,362 Y 2 211 311,351;

15. Х 5 731 752,167 Y 2 211 321,257;

16. Х 5 731 769,396 Y 2 211 366,108.

3. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га.

4. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Любешівської селищної ради на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723181200:03:002:0036 площею 7,8104 га.

5. Стягнути з Любешівської селищної ради (Волинська обл., Камінь-Каширський район, смт Любешів, вул. Незалежності, 53, 44201, код ЄДРПОУ 04333170) на користь Волинської обласної прокуратури (код ЄРДПОУ 02909915, 43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, розрахунковий рахунок UA138201720343140001000004945 в Державній казначейській службі України, МФО 820172) 7987,20 грн (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім гривень 20 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення підписано 02.06.2026.

Суддя І. О. Гарбар