Рішення № 137024115, 26.05.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 травня 2026 року Справа № 903/285/26

за позовом Керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», м.Київ

до відповідача: Велимченської селищної ради Ковельського району

про усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.

Представники сторін:

від прокуратури: Рішко А.В., прокурор

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

встановив: в позовній заяві від 20.03.2026 Керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Велимченської селищної ради Ковельського району прокурор просить суд, серед іншого, усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087, площею 3,9346 га в Державному земельному кадастрі, а також судовий збір стягнути з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) в сумі 2662,40 грн судових витрат. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Ліси України" (вул. Руставелі Шота, 9А, м.Київ, код ЄДРПОУ 44768034).

Ухвалою суду від 26.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28 квітня 2026 року на 10:45 год.

24.04.2026 на адресу суду від Волинської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника позивача. Позовні вимоги підтримує повністю.

Уповноважений представник відповідача в судове засідання 28.04.2026 не з`явився, відзиву на позовну заяву суду не надав, причини їх не подання суду не повідомлені.

Суд протокольною ухвалою від 28.04.2026 закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 26.05.2026 о 10 год 45 хв.

У судовому засіданні 26.05.2026 прокурор підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити останні у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З урахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливості розгляду справи за відсутності відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, -

встановив:

Щодо представництва прокурором інтересів держави суді.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Прокуратурою було установлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087 площею 3,9346 має лісогосподарське призначення та перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування.

В результаті винесення спірного розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації відбулася незаконна зміна цільового призначення частини вищезазначеної земельної ділянки та вилучення її з постійного користування державного лісогосподарського підприємства.

Попередження незаконної зміни цільового призначення земель лісового фонду, які мають статус особливо цінних земель та вилучення їх з користування належних землекористувачів, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах становили саме ті обставини, які потребували невідкладного захисту з огляду на їх значимість. Невжиття заходів до усунення наявних порушень могло привести до знищення лісової екосистеми, відтак бездіяльність позивача зумовлювала настання невідворотних негативних наслідків.

Звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення не наданих у власність або у користування, що в силу закону відносить їх до земель комунальної власності, які згідно наведених вище вимог законодавства не можуть перебувати у комунальній власності, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Крім того, віднесення частини спірної земельної ділянки до земель запасу створює реальну загрозу передачі вказаних земель у приватну власність, що ускладнить, або навіть унеможливить повернення їх до земель державної власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України Волинська обласна державну (військову) адміністрація, згідно з покладеними на неї завданнями, розпоряджається землями лісогосподарського призначення за межами населених пунктів для всіх потреб, які перебувають виключно у державній власності.

Отже, держава як власник земель вищезазначеної категорії земель делегувала Волинській обласній військовій (державній) адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Волинську обласну державну (військову) адміністрацію листом Ковельської окружної прокуратури від 03.12.2025 було повідомлено про виявлені порушення земельного законодавства.

Листом від 15.12.2025, адміністрація, зазначила, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями лісогосподарського призначення не вживались, при цьому висловлено позицію про неможливість звернення до суду у зв`язку обмеженим бюджетним фінансуванням.

Таким чином, прокурор набув право на представництво, оскільки уповноважений орган Волинська обласна державна (військова) адміністрація, незважаючи на очевидний характер порушення, не здійснює належним чином захист інтересів держави та самостійно до суду з позовом не звернулася.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З урахуванням наведених обставин, суд вважає, що прокурор правильно визначив суб`єктний склад сторін, підставою реалізації представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача. Вказані обставини відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.

В результаті інвентаризації земель на території колишнього Ратнівського району Головний управлінням Держгеокадастру у Волинській області утворено земельну ділянку з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087 площею 3,9346 га.

З відомостей Державного земельного кадастру встановлено, що вказана земельна ділянка має цільове призначення землі сільськогосподарського призначення, 16.00 землі запасу.

Згідно відомостей Реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087 площею 3,9346 га, відомості про реєстрацію речових прав на останню відсутні.

Прокурор зазначає, що вказана земельна ділянка частково розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, зокрема в межах 48 кварталу Ратнівського лісництва, та перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України», що підтверджується наступними доказами.

1. Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 12.09.2007 №355 «Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства у Ратнівському та Любешівському районах» на виконання пункту 3 Указу Президента України від 07.02.2004 №171 «Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства» вирішено передати ДП «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Ратнеагроліс» (надалі СЛАП «Ратнеагроліс») 19017 га земель. Крім цього, розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 07.06.2010 №168 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» СЛАП «Ратнеагроліс» надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення лісового господарства.

2. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування щодо 48 кварталу Ратнівського лісництва (фрагменти з планшетів, копії таксаційних описів кварталу, копії фрагменту плану лісонасаджень розробленими в 2015 році).

З наданих документів вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087 площею 3,9346 га, розташована у 16 виділі 48 кварталу Ратнівського лісництва ДП «СЛАП «Ратнеагроліс».

3. Лист з викопіюванням ВО «Укрдержліспроект» №02/458-25 від 27.03.2025, згідно якого спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087 площею 3,9346 га, частково накладається на землі лісового фонду та розташована у кварталі № 48 Ратнівського лісництва.

4. Лист Філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» №4960/34.6.3¬2025 від 11.04.2025, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка частково згідно матеріалів лісовпорядкування 2015-2016 років знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення у 16 виділі 48 кварталу Ратнівського лісництва.

При цьому, Філія «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» та ДП «Ліси України» є спеціалізованими лісогосподарськими підприємствами, які за наявності розроблених та затверджених матеріалів лісовпорядкування володіють достовірними відомостями щодо розташування спірної земельної ділянки у межах земель лісового фонду.

5. Акт обстеження земельних ділянок, які накладаються на держлісфонд Ратнівського лісництва від 07.04.2025, складеного комісією в складі провідного інженера лісового господарства відділу лісового господарства філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» Оніщука І.М., начальника Ратнівськго надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» Мельника М.І., в.о. лісничого Ратнівськго лісництва Чишія В.М., згідно якого спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087 площею 3,9346 га, розміщена у 16 виділі 48 кварталу Буцинського лісництва. На момент проведення відповідного обстеження наявні лісові насадження віком 15 років, висотою 8 метрів та діаметром 8 см.

6. Схемою розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087 площею 3,9346 га, розробленою сертифікованим інженером землевпорядником Бучко Н.М. на підставі договору, укладеного між ДП «Ліси України» та ФОП Бучко Н.М., згідно якої спірна земельна ділянка знаходиться в межах Ратнівського лісництва ДП «СЛАП «Ратнеагроліс». Відповідно до вказаної схеми земельна ділянка з кадастровим номером 0724282600:03:003:008, площею 3,9346 га, частково знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення, при цьому в межах Ратнівського лісництва знаходиться 2,8864 га, що становить 73,36% від загальної площі земельної ділянки. Під час визначення точної площі земельної ділянки, яка накладається на межі Ратнівського лісництва інженером- землевпорядником визначено координати окружної межі земель лісогосподарського призначення, відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування, які знаходяться частково в межах земельної ділянки.

Разом з тим згідно постанови Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 907/214/23 інформація від сертифікованого інженера землевпорядника (інженера-геодезиста) про накладення земельних ділянок на землі лісового фонду є належним та допустимим доказом у судових справах у випадку відсутності судових земельно-технічних експертиз.

7. Відомості з Державного земельного кадастру, згідно яких при використанні інтерактивного шару «Ліси» Публічної кадастрової карти спірна земельна ділянка частково позначається зеленим кольором, як землі лісогосподарського призначення (відповідні відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру автоматично перенесено з Державного лісового кадастру у відповідності до "Порядку інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами", затвердженого постановою КМУ від 03.06.2013 № 483).

Дані відомості отримано з програмного забезпечення Державного земельного кадастру, доступ до якого надано органам прокуратури згідно Порядку його ведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

Таким чином, дії при затвердженні технічної документації з землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087 призвели до незаконного вилучення земельної ділянки з лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, передання земельної ділянки із державної у комунальну власність.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Частиною 1 ст. 57 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній і приватній власності.

Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення (ст.. 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України).

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області про затвердження технічної документації із землеустрою) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц - відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної та приватної власності є неправомірною.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідноч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Частиною 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Отже, спірну земельну ділянкую незаконно вилучено із земель лісового фонду, змінено цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано із державної власності в комунальну власність Велимченської сільської ради.

Вирішення питання про вилучення земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення регулювалась ст.ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) та була виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

У відповідності до ст. 17, ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) Старовижівська районна державна адміністрація взагалі не наділена повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, викладених у пунктах 83-87 постанови: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

Також, подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Щодо наявності підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі суд зазначає таке.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу України).

Порядок формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав визначено положенням ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру та здійснюється, зокрема у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж (ст. 1 Закону України Про Державний земельний кадастр).

Статтею 1 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч. 1 ст. 24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України Про Державний земельний кадастр основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012, (надалі - Порядок) визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до п. п. 49-54 цього Порядку.

Частиною 1 ст. 15 Закону України Про Державний земельний кадастр передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); нормативна грошова оцінка та ін.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про Державний земельний кадастр, відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

За змістом ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України "Про землеустрій").

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.

Згідно з п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України Про землеустрій.

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України (п.28 Порядку).

Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (п. 30 Порядку).

Згідно п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Під час інвентаризації невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка частково належить до земель лісогосподарського призначення, оскільки охоплена матеріалами лісовпорядкування.

Таким чином, подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087 в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі частини земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відноситиме її в подальшому до земель комунальної форми, що надасть право Велимченській сільській раді у будь-який час внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин, цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 0724282600:03:003:0087 площею 3,9346 га під час її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі незаконно визначено як землі сільськогосподарського призначення, оскільки вона частково розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, а саме у межах кварталу 48 виділу 16 Ратнівського лісництва ДП "СЛАП "Ратнеагроліс".

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини та наведені приписи законодавства вимога прокурора про усунення перешкод державі в особі уповноваженого органу -Волинської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087 площею 3,9346 га в Державному земельному кадастрі підлягає до задоволення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача

Враховуючи зазначене та положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 86, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (Київський Майдан, буд. 9, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 13366926) у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0724282600:03:003:0087, площею 3,9346 га в Державному земельному кадастрі.

3. Стягнути з Велимченської сільської ради (Волинська обл, Ковельський район, вул. Центральна, 89, код ЄДРПОУ 04334519) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, Волинська обл., код ЄДРПОУ 02909915) 2 662,40 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

01.06.2026

Суддя Микола ШУМ