Рішення № 137022260, 21.05.2026, Петрівський районний суд Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 рокуселище Петрове Справа № 941/564/25 Провадження № 2/941/48/26

Петрівський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Шаєнко Ю. В.

при секретарі Фатьяновій А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Петрове Кіровоградської області справу за позовом ОСОБА_1 до Петрівської селищної ради Кіровоградської області про встановлення факту смерті спадкодавця, встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася з позовом до суду, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла громадянка ОСОБА_2 , після смерті якої залишилося спадкове майно, тому позивач просить встановити факт смерті спадкодавця, факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, та визнати право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, подав заяву, в якій просить справу розглядати без його участі, не заперечував щодо задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши представника позивача, свідка, дослідивши документи справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла громадянка ОСОБА_2 , про що мається копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 17.01.2019 року Шахтарським міськрайонним відділом РАЦС Державної Реєстраційної Палати Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки(а.с.5). ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області №12-21/453/3 від 02.05.2025 року(а.с.11), а померла на території тимчасово окупованої частини Донецької області, перебуваючи в гостях у своєї доньки ОСОБА_3 в м.Шахтарськ.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка, кадастровий номер 3524986600:02:000:0020, площею 8,9701 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-КР №036702, виданого 29.03.2002 року на підставі розпорядження Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 26.03.2002 року №146-р(а.с.6). За життя 23.10.2025 року від імені ОСОБА_2 Новостародубською сільською радою Петрівського району Кіровоградської області був посвідчений заповіт за №525, згідно з яким заповіла все своє майно своїй доньці ОСОБА_3 (а.с.8).

Позивач, будучи неповнолітньою, залишилася круглою сиротою, так як її батьки померли. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 12.10.2005 року Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області(а.с.12). ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачки ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 07.06.2005 року Новостародубською сільською радою Петрівського району Кіровоградської області(а.с.13). Факт того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 являлися батьками позивачки підтверджується: свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_4 , виданим 04.01.1989 року Новостародубською сільською радою Петрівського району кіровоградської області(а.с.14), свідоцтвом про шлюб позивачки серії НОМЕР_5 , виданим 16.12.2017 року Олександрійським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області(а.с.15).

ОСОБА_2 була доброю подругою покійної матері позивачки, проживала одна, тому після смерті ОСОБА_5 , зважаючи на те, що інших родичів у с.Новий Стародуб у позивачки не було, прийняла позивачку жити до себе, і позивач більше семи років проживала із ОСОБА_2 у її домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , вела з нею спільне господарство, виконувала обов`язки по утриманню будинку, а досягнувши повноліття, почала брати участь у формуванні сімейного бюджету. Починаючи з вересня 2012 року позивач переїхала жити у домоволодіння до батьків свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_2 .

Факт того, що позивач проживала однією сім`єю із ОСОБА_2 у період з червня 2005 року по вересень 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 , в судовому засіданні підтвердив свідок ОСОБА_6 , свекруха позивачки, яка добре знає де і з ким позивач проживала на момент переїзду.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги позивача в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , однією сім`єю у період з червня 2005 року по вересень 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Наприкінці 2021 року спадкоємець ОСОБА_2 за заповітом, донька ОСОБА_3 приїздила в с.Новий Стародуб Петрівського району Кіровоградської області, саме тоді позивач від неї дізналася про смерть ОСОБА_2 , крім того, вона повідомила, що не має наміру приймати спадщину після смерті матері та передала документи на спадкове майно позивачці.

Позивач, будучи впевненою, що вона являється спадкоємцем за законом четвертої черги, згідно ст.1264 ЦК України, проживши більше семи років із спадкодавцем, звернувшись до нотаріальної контори з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, отримала відмову(а.с.16), мотивовану тим, що відсутній офіційний документ, виданий компетентними органами України, що підтверджує факт смерті спадкодавця, а також необхідно встановити факт спільного проживання разом із спадкодавцем однією родиною на час відкриття спадщини.

Позивачкою для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 було пред`явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Згідно п.1 постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

У відповідності з розпорядженням КМУ від 07 листопада 2014 року за №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», м.Донецьк Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі ч.1-3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Таким чином, свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , видане 17.01.2019 року Шахтарським міськрайонним відділом РАЦС Державної Реєстраційної Палати Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки(а.с.5), не є підставою для реєстрації смерті на території України, оскільки видане органом створеним всупереч законодавства України.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

Відповідно до вимог ст.315 ЦК України, суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема(згідно з п.8 цієї ж статті), справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Зазначеною нормою передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце в певний час та за певних обставин. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Громадянка ОСОБА_2 померла на тимчасово непідконтрольній Україні території в м.Шахтарськ Донецької області, і отримане свідоцтво про смерть не може бути використане для реєстрації смерті на території України, та не визнається державними органами України, однак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , так як статтею 317 ЦПК України встановлено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, і заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України, а позивач не являється родичкою померлої ОСОБА_2 , отже не має можливості реалізувати право про реєстрацію смерті.

Позивач також просить визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3524986600:02:000:0020, площею 8,9701 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-КР №036702, виданого 29.03.2002 року на підставі розпорядження Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 26.03.2002 року №146-р.

У відповідності до ст.ст.1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадшини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 Цивільного кодексу України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадшини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.

Спадкоємець за законом чи за заповітом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець ОСОБА_2 за заповітом, донька померлої ОСОБА_3 , не прийняла спадщину, так як не подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством строк.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі ст.1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року в цивільній справі №461/4689/15 та від 12 серпня 2019 року у справі №521/16365/15, який відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України враховується судом при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, вбачається, що п`ять років спільного проживання мають тривати безпосередньо до дня смерті спадкодавця, тому факт спільного проживання ОСОБА_2 та позивачки однією сім`єю у період з червня 2005 року по вересень 2012 року не надає права на спадкування за законом на підставі ст.1264 ЦК України, враховуючи те, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачкою права на спадкове майно ОСОБА_2 .

Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України).

За змістом ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, визнавши факт спільного проживання ОСОБА_2 та позивачки однією сім`єю у період з червня 2005 року по вересень 2012 року, в іншій частині позовних вимог відмовити.

На підставі ст.ст.12, 17, 89, 315, 317 ЦПК України, Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.ст.1216, 1217, 1218, 1258, 1264 ЦК України та керуючись ст.ст.258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Петрівської селищної ради Кіровоградської області про встановлення факту смерті спадкодавця, встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , однією сім`єю у період з червня 2005 року по вересень 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення апеляційної скарги, залишення її без розгляду, ухвалення іншого рішення, яким закінчується апеляційне провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 21 травня 2026 року.

Суддя (підпис) Ю. В. Шаєнко