Рішення № 137021610, 22.05.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/4345/21

2/215/45/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі головуючого, судді - Коноваленка М.І.

за участю секретаря - Коломійчук К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

09.07.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути солідарно на його користь з Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» моральну шкоду у розмірі у розмірі 1015000 грн.

В обґрунтування позову вказує, що його син ОСОБА_2 з 28.08.2014 року в складі в/ч НОМЕР_1 , безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території с. Покровське Донецької області, що підтверджується витягами з наказу, останній раз №33 від 31.01.2025.

04 лютого 2016 року його син, солдат ОСОБА_2 , під час виконання обов`язків військової служби, вірний військовій присязі пов`язаній із захистом Батьківщини від збройної агресії російської федерації отримав захворювання: - «субторальна пневмонія, легенева недостаність», яке стало причиною його смерті, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

У зв`язку з загибеллю його сина було завдано моральної шкоди, яка полягає у наступному, а саме дізнавшись про смерть сина він втратив сенс до життя , його загибель завдала невгамовного душевного болю. Через страждання, що не дає можливості пристосуватися до нових умов життя, він переживав сильний емоціональний стрес, який буде супроводжувати усе життя, що в сукупності із вище вказаними завдає йому душевних страждань та моральної шкоди. Він перебуває тривалий час у пригніченому стані та розпачі, сильні душевні страждання не дають змоги жити спокійно.

Ухвалою суду від 13.06.2022 у справі відкрито провадження та призначено судове засідання на 09.08.2022.

12.07.2022 від представника акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» надійшов відзив на позов, де зазначено, що ОСОБА_1 не обґрунтовано, як саме «Сбербанк Росії» («МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК») завдало моральні страждання позивачу. Крім того зазначає що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів, яке введено в дію Указом Президента України від 11.05.2022 № 326/2022, визначено об`єкти права власності російської федерації та її резидентів , які підлягають примусовому вилученню в України, зокрема корпоративні у розмірі 100 % майна акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», що належить публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії».

18.07.2022 від представника ПАТ «Промінвестбанк» надійшов відзив на позов, яким проти позову заперечують та вказують, що ОСОБА_1 не обґрунтовано, як саме відповідачем було завдано моральні страждання позивачу.

01.07.2022 ухвалою суду замінено відповідача Акціонерне товарство «Сбербанк», його правонаступником Акціонерне товарство «Міжнародний резервний банк» та справу призначено до судового розгляду на 17.05.2023.

Позивач в судове засідання не з`явився надав клопотання про розгляд справи у його відсутність, на позовних вимогах наполягає.

Представник відповідача 1 - в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзив до суду не подав.

Представник відповідача 2 - в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надали відзив та пояснення до суду.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , а.с. 14. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, а.с. 35.

Згідно повідомлення про смерть та протоколу №1374 від 16.04.2015 року захворювання та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини А.С. а.с.36.

ОСОБА_1 отримав посвідчення члена сім`ї, загиблого сина ОСОБА_2 (а.с.12).

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, визнавши їх достатніми для вирішення справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

За правилами ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2014 року схвалено текст «Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», з якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно із ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» №685-VІІІ від 15.09.2015, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014.

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21.04.2015, зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації почалися 23.08.2014 року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-ХІІ від 06.12.1991, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

За наслідками збройної агресії Російської Федерації, постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» №254-VІІІ від 17.03.2015 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей , запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій ДНР та ЛНР, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015, зазначено, що з 20.02.2014 проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також, постановою Верховної Ради України №129-VIII від 27.01.2015 затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Аналізуючи наведені обставини, суд вважає, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України, що є загальновідомим фактом, а тому не підлягає доказуванню, також і за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України, стала окупація частини території України, в тому числі частини Донецької області, де загинув батько позивача.

Згідно із ч.2 ст.2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Ч. 9 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ст.23 цього Кодексу, моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно Постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як зазначається у ст.ст.1167, 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «Ь», «с», «б» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022) 2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Суд врахував, що у справі, позивач звернулася до суду з позовом до РФ про відшкодування шкоди, завданої їй, у зв`язку із загибеллю її сина внаслідок збройної агресії РФ на території України.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Таким чином, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Заключний акт наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, договори укладені між Україною та Російською Федерацією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому, на переконання суду, є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач не висловив заперечень щодо набуття процесуального статусу відповідача в справі, не відповівши на звернення Міністерства закордонних справ України, ініційованого судом.

Тобто, своїми діями відповідач надав мовчазну згоду на участь у справі, як це передбачено Законом України «Про міжнародне приватне право», та узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 754/10080/19 (провадження № 61-584св21), яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.

Так судом встановлено факт смерті ОСОБА_2 під час виконання конституційних обовязків щодо захисту України, що сталася внаслідок збройної агресії російської федерації, тобто неправомірних дій останньої, отже суд вважає, що саме на відповідача Російську Федерацію покладено обов`язок відшкодувати завдану смертю моральну шкоду позивачу, який є батьком ОСОБА_2 .

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд враховує характер і тривалість моральних страждань позивача ОСОБА_3 , яка втратила сина, істотність вимушених змін у їх життєвих стосунках, яка назавжди втратили турботу та підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність.

Так, врахувавши всі вищевикладені обставини справи, суд вважає необхідним, позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача Російської Федерації на користь позивача 1015000 грн. моральної шкоди, що, на думку суду, є справедливою компенсацією за загибель чоловіка і понесені моральні страждання .

Щодо позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» моральної шкоди - то у цій частині суд вважає необхідним відмовити у позові , оскільки позивачем не надано як доказів неправомірних дій банку, так доказів і наявності обовязку нести майнову відповідальність за дії російської федерації.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.

Згідно пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача Російської Федерації в дохід держави в розмірі 10150 грн.

На підставі викладеного, ст. 27 Конституції України, ст. ст. 2, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, ст. ст. 2, 23, 1167, 1168 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 76, 77, 80, 81, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого у АДРЕСА_1 , моральну шкоду у розмірі 101500 грн.

Стягнути з Російської Федерації судовий збір у розмірі 10150 грн. на користь держави.

В частині позовних вимог до Акціонерного Товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання рішення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 22.05.2026.

СУДДЯ: