Ухвала суду № 137021155, 01.06.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 266/3788/15-ц

Номер провадження4-с/205/28/26

У Х В А Л А

01 червня 2026 року Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Данчула К.В.,

розглянувши у відкритому засіданні в м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про зловживання процесуальною формою, затягування розгляду справи та створення перешкод для повного виконання рішення суду у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, інші особи: Акціонерне товариство «Укрексімбанк», головний державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тараш Ірина Анатоліївна,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні суду перебуває вищевказана цивільна справа.

29 травня 2026 року ОСОБА_1 сформував у системі «Електронний суд»заяву про зловживання процесуальною формою, затягування розгляду справи та створення перешкод для повного виконання рішення суду, в якому просив надати оцінку діям АТ «Укрексімбанк» щодо: подання внутрішньо суперечливого клопотання від 20 травня 2026 року; подання 21 травня 2026 року двох документів, які за змістом є додатковими письмовими поясненнями, а не самостійними клопотаннями; фактичної спроби переінакшити зміст остаточного рішення суду і виконавчого листа у частині суми до стягнення; визнати, що така процесуальна поведінка має ознаки зловживання процесуальними правами та спрямована на затягування розгляду справи; врахувати, що за наявного стану доказів і процесуальної поведінки банку, ДВС, боржник позбавлений можливості однозначно визначити суму, необхідну для повного виконання рішення суду; відмовити у задоволенні клопотання АТ «Укрексімбанк» від 20 травня 2026 року в частині продовження строку для подання доказів та відкладення розгляду справи; подання банку від 21 травня 2026 року оцінити відповідно до їх реального змісту як додаткові письмові пояснення, а не як самостійні процесуальні клопотання, і у разі визнання судом наявності зловживання процесуальними правами застосувати наслідки, передбачені ст.44 ЦПК України, та за наявності підстав застосувати заходи процесуального примусу, передбачені ЦПК України. В обґрунтування зазначив, що з наявних у справі матеріалів вбачається, що ДВС сам виходить із того, що за виконавчим листом до стягнення було визначено 356 874,37 грн., а борг частково сплачувався через відрахування із заробітної плати з подальшим перерахуванням на рахунок стягувача, тоді як у матеріалах справи наявна інша сума, яку орган примусового виконання визначав як суму «для повного виконання» 308 802,57 грн., що вже складається з валютного еквівалента і виконавчого збору. Отже за наявного стану доказів боржник об`єктивно не має можливості визначити одну остаточну суму, сплата якої безумовно припинить виконавче провадження, оскільки банк і ДВС не подали одного повного, поопераційного, арифметично несуперечливого фінансового балансу ВП № 56295806. Вказує, що 20 травня 2026 року банк подав клопотання про продовження строку, відкладення розгляду і відеоконференцію, в якому стверджує, що аналогічні документи вже подав 16 квітня 2026 року та 08 травня 2026 року; називає повторне витребування доказів «штучним подвоєнням доказів», але водночас просить додатковий строк, оскільки йому нібито потрібен час, щоб «порівняти», «впорядкувати», «завірити» і заново подати ці ж документи, що свідчить не про об`єктивну неможливість виконання ухвали суду, а про використання процесуальних прав у спосіб, що перешкоджає своєчасному розгляду справи. Посилається, що 21 травня 2026 року банк подав два документи, позначені як «клопотання/заява», які за своїм змістом є не клопотаннями у процесуальному розумінні, а лише додатковими письмовими поясненнями, оскільки вони не містять прохання про окрему процесуальну дію, а фактично спрямовані на виклад правової позиції банку. При цьому один документ дублює інший, що є використанням процесуальної форми не за її призначенням і має ознаки зловживання процесуальними правами. Вказує, що у своїх поданнях від 21.05.2026 року банк сам цитує рішення і виконавчий лист як стягнення 356 874,37 грн., у тому числі 319 128,62 грн. тіла кредиту та 37 745,75 грн. - відсотків, із зазначенням доларового еквівалента станом на 30 вересня 2015 року, і просуває тезу про те, що гривнева сума нібито не є сталою і має перераховуватися за курсом на день платежу. Тобто банк фактично намагається домогтися від суду нового прочитання вже остаточного рішення суду та виконавчого листа поза межами процедури його апеляційного чи іншого перегляду, і така поведінка суперечить принципу правової визначеності. Зазначає, що ухвала суду про витребування доказів є обов`язковою і підлягає негайному виконанню; у разі неповідомлення суду про неможливість подати витребувані докази або неподання їх із причин, визнаних неповажними, суд застосовує заходи процесуального примусу, зазначивши, що банк та ДВС не подали до суду одного повного, поопераційного, несуперечливого фінансового балансу ВП №56295806, з якого можна встановити: дату кожного платежу; джерело кожного платежу; суму кожного платежу; суму, фактично зараховану стягувачу; суму виконавчого збору; суму витрат; залишок після кожної операції, і ця обставина робить повне виконання рішення у цей час фактично невизначеним для боржника.

Скаржник ОСОБА_1 сформував у системі «Електронний суд» клопотання, в якому просив суд розглянути скаргу і задовольнити в повному обсязі, та заперечував щодо відкладення розгляду справи за заявою представника АТ «Укрексімбанк».

20 травня 2026 року представник АТ «Укрексімбанк» Візіренко Ж.С. сформувала в системі «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи та проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якому вона просила забезпечити проведення судового засідання у справі в усіх засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Представник Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тараш І.А. у своєму відзиві на скаргу просила суд розгляд справи здійснювати без участі їх представника та відмовити у задоволенні скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи та заяву скаржника ОСОБА_1 , суд дійшов таких висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право в тому числі надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

За змістом ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 ЦПК України заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф.

Питання щодо наявності чи відсутності зловживання правом на подання заяви вирішується судом у кожному конкретному випадку окремо. Проте, за загальним правилом, яке міститься у справі Миролюбов та інші проти Латвії (рішення від 15 вересня 2009 року), про зловживання правом у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції мова йде у тих випадках, коли поведінка заявника, яка явно не відповідає призначенню гарантованого Конвенцією права на звернення до суду, порушує встановлений порядок роботи суду або ускладнює належний перебіг розглядів справ. При цьому суд наголошує, що визнання заяви неприйнятною з мотивів зловживання правом на подання заяви є винятковим процедурним заходом.

Зловживання правом - це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні особою своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Стримування зловживання правом - це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству й особі.

Верховний Суд, визнаючи певні дії учасників процесу зловживанням процесуальними правами, часто зазначає, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на введення суду в оману, затягування розгляду справи, створення перешкод опоненту.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти України право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмеженим таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. При цьому правила регулювання строків мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року у справі №761/27076/19 зазначив, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає неприпустимість зловживання правом, яка відповідно до конституційних положень означає, що здійснення прав і свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом це певною мірою спотворення права. У цьому разі особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду у справі №910/1873/17 від 8 травня 2018 року).

Верховний Суд, визнаючи певні дії учасників процесу зловживанням процесуальними правами, часто зазначає, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на введення суду в оману, затягування розгляду справи, створення перешкод опоненту.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає неприпустимість зловживання правом, яка відповідно до конституційних положень означає, що здійснення прав і свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом це певною мірою спотворення права. У цьому разі особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду у справі №910/1873/17 від 8 травня 2018 року).

Разом з тим, сам по собі факт подання представником АТ «Укрексімбанк» клопотань, пояснень, долучення документів, а також заявлення клопотання про відкладення розгляду справи та проведення судового засідання в режимі відеоконференції, не свідчить про зловживання процесуальними правами, оскільки такі дії передбачені процесуальним законом і спрямовані на реалізацію права сторони на захист, а також надання своїх доводів та заперечень.

Судом не встановлено належних та допустимих доказів того, що дії представника АТ «Укрексімбанк» були спрямовані виключно на безпідставне затягування розгляду справи, створення перешкод у здійсненні судочинства чи введення суду в оману. Незгода скаржника із процесуальною поведінкою іншого учасника справи сама по собі не є підставою для висновку про зловживання процесуальними правами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття до представника АТ «Укрексімбанк» заходів примусу за зловживання процесуальними правами, оскільки відсутні докази того, що вказані дії здійснювались з метою затягування процесуальних строків розгляду справи та перешкоджання розгляду справи по суті у розумні терміни, тому необхідно відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зловживання процесуальною формою, затягування розгляду справи та створення перешкод для повного виконання рішення суду.

Керуючись ст. ст. 12, 44, 143, 247, 258-261 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зловживання процесуальною формою, затягування розгляду справи та створення перешкод для повного виконання рішення суду відмовити.

Ухвала окремому оскарженню від рішення суду не підлягає.

Суддя: Т.П. Терещенко

.