Рішення № 137015565, 02.06.2026, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

____________________ Справа № 299/476/26

Номер провадження 2/299/218/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.06.2026 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Леньо В.В., при секретарі Казимірська Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Королівської селищної ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Виноградівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Продан О.В., в інтересах позивачки ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовом до Королівської селищної ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Виноградівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 , залишивши заповіт, посвідчений секретарем виконкому Хижанської сільської ради, згідно з яким все її майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося вона заповіла позивачці.

Згідно положень ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Покійній матері позивачки на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

За прийняттям спадщини позивачка звернулася до Виноградівської державної нотаріальної контори. Однак, у зв`язку з відсутністю належних правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно, державним нотаріусом Боричок К.В. у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом було відмовлено.

Таким чином, через відсутність необхідних правовстановлюючих документів на спадкове майно позивач позбавлена можливості оформити прийняття спадщини у регламентованому порядку.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» саме у разі неможливості нотаріуса оформити право на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до положень п. 3.3. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.

Потреба такого способу захисту права власності як пред`явлення позову про його визнання виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється (п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Технічну інвентаризацію спадкових житлових будинків проведено (копії технічних паспортів додаються). Згідно довідок КП «Виноградівське РБТІ» (копії додаються) ці об`єкти нерухомості будівництвом завершені, правовстановлюючі документи не оформлено.

Згідно положень п. 2 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до «Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», що була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року (втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу № 56 від 13.12.1995 року), будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані, реєстрації не підлягали.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР), визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Для подальшого утримання та збереження майна необхідно оформити право власності на спадкове майно, проте іншого шляху, окрім визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку, не існує.

Таким чином, позивачка, яка в порядку спадкування за заповітом, успадкувала житлові будинки, які згідно положень закону належать їй з часу відкриття спадщини, не може реалізувати своє право на оформлення спадщини, від чого залежить можливість здійснення повноважень власника, тобто, володіння, користування та розпорядження спадковим майном. У зв`язку з чим просить визнати право власності на спадкове майно.

Сторони у судове засідання не з`явилися, подали зави про розгляд справи без їх участі.

Представник позивачки адвокат Продан О.В. у поданій позовній заяві просила розгляд справи проводити без їх участі (а.с. 42).

Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності (а.с. 41).

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що дані конкретні правовідносини врегульовані Цивільним кодексом України (2003 р.).

У судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 24.05.2011 р. (а.с. 8).

Батько позивачки ОСОБА_3 помер раніше ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Родинні відносини між позивачкою ОСОБА_1 та померлими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджуються свідоцтвом про народження позивачки серії НОМЕР_2 від 04.11.1966 р. (а.с. 6) та рішенням суду від 21.02.1989 року про розірвання шлюбу, згідно якого вбачається, що позивачка була одружена та відповідно змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » (а.с. 7).

Останнім місцем проживання померлої було АДРЕСА_1 (а.с. 11).

10.07.2011 року ОСОБА_2 залишила заповіт, яким все своє майно заповіла дочці - ОСОБА_6 (а.с. 9).

Відкрилася спадщина за заповітом.

Позивачка, як спадкоємець за заповітом, прийняла спадщину, оскільки на час смерті матері проживала з нею за адресою АДРЕСА_1 , що стверджується довідкою від 17.11.2025 року № 226 (а.с.11).

До складу спадщини ввійшов житловий будинок в АДРЕСА_1 та житловий будинок в АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_2 на праві власності в цілому, проте, правовстановлюючі документи на будинки розташовані у селі вона не виготовила за життя. Це підтверджено Довідкою КП Виноградівське РБТІ від 27.12.2025 року № 950 (а.с 16) та Довідкою КП Виноградівське РБТІ від 27.12.2025 року № 951 (а.с. 12).

Будинок обліковується у погосподарській книзі села та згідно Довідки, виданої старостою Хижанського старостинського округу від 17.11.2025 № 224, за даними запису в погосподарській книзі № 7 житлові будинки в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 рахуються за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 10).

За змістом довідки на спадкування, виданої старостою Хижанського старостинського округу від 17.11.2025 року № 226, на день смерті ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована по АДРЕСА_1 її дочка ОСОБА_6 (а.с. 11).

Будинок АДРЕСА_1 проінвентаризовано, завершено будівництвом та виготовлено 02.01.2026 року технічний паспорт (а.с. 13-15).

Будинок АДРЕСА_1 проінвентаризовано, завершено будівництвом та виготовлено 30.12.2025 року технічний паспорт (а.с. 17-19).

Суд констатує, що позивачка спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняла відповідно до статті 1268 ЦК України, оскільки на час смерті проживала разом із спадкодавцем.

На момент відкриття спадщини з спадкодавцем проживала її дочка ОСОБА_6 .

Державним нотаріусом Боричок К.В. у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок в АДРЕСА_1 відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на майно (а.с. 44).

В п. 3.1 Узагальнення проведеного ВССУ від 16.05.2013 року відмічено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК), а в п. 3.3 що у випадках відсутності правовстановлюючих документів та відсутності реєстрації об`єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім`я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.

Отже, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред`явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно дост.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати Свідоцтво про право на спадщину.

Статтею 1297 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Позивач звернувся до державного нотаріуса Боричок К.В. для отримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, але отримав відмову, оскільки ним не представлено правовстановлюючих документів щодо належності спадкового майна спадкодавцеві.

Верховний Суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз`яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.

Разом з тим встановлено, що правовстановлюючі документи на спадковий будинок у позивачки відсутні, так як спадкодавцем ще за життя такі не виготовлені.

Ці обставини суд встановив на підставі достатньої сукупності належних та допустимих доказів, а саме: копій свідоцтв про смерть, копій технічних паспортів, інших письмових доказів наявних у матеріалах справи.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.

Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). В ст.1217 ЦК України, зазначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.

Частиною 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Виходячи з вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1268, 1269, 1270, 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відтак, з огляду на встановлені фактичні обставини, суд прийшов до висновку, що оскільки позивачка, як спадкоємець за заповітом, у встановленому законом порядку прийняла спадщину, то остання успадкувала майно, що ввійшло до складу спадщини в цілому.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до п. 37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, до це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним Документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, а також якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст.344, ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).

Відповідно до п. 37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, до це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним Документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Судом встановлено, що в користь позивачки спадкодавцем складено заповіт, згідно якого заповіла все належне майно. Спадкоємець спадщину прийняла, оскільки на час смерті проживала із спадкодавцем. Належність спадкодавцю спадкового майна підтверджено належними та допустимими доказами.

Приймаючи до уваги, що позивачка є спадкоємцем за заповітом, спадщину прийняла, інші спадкоємці відсутні, позивачкою на законних підставах набуто право власності на спадкове майно, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , набуте в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 та житловий будинок в АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГоловуючийЛеньо В. В.