Рішення № 137013352, 01.06.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24736/24

Провадження № 2/761/1072/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2

представник відповідача: Ковтуна А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про скасування наказу про звільнення; поновлення на роботі; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У липні 2024р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-11, т.1) до відповідача АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі по тексту - АТ «НАЕК «Енергоатом»), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ № 652-к від 12 червня 2024р., виданий АТ «НАЕК «Енергоатом» про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу у зв`язку із скороченням посади, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (далі по тексту - вимога №1);

- поновити ОСОБА_1 на посаді керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу АТ «НАЕК «Енергоатом» з 12 червня 2024р. (далі по тексту - вимога №2);

- стягнути з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, що станом на 05 липня 2024р. становить 83270,08 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів, з врахуванням збільшення розміру на день прийняття рішення (далі по тексту - вимога №3);

- стягнути з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на професійну правову допомогу, розмір яких буде визначено не пізніше 5 днів з дня прийняття рішення (далі по тексту - вимога №4).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 30 жовтня 2013р. він працював у відповідача на посаді керівника служби президента ДП «Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом», згідно наказу №864-к, та у подальшому 03 листопада 2020р. його було переведено на посаду керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу ДП «Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом», згідно наказу № 1213-к.

17 лютого 2022р. позивача було звільнено з роботи, на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України, згідно наказу ДП «Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» за № 204-к.

05 березня 2024р. рішенням Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/16955/23 позивача було поновлено на посаді керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з 17 лютого 2022р.

07 березня 2024р. відповідачем було видано наказ № 248-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

04 квітня 2024р. позивач отримав попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням його посади.

12 червня 2024р. позивача, у зв`язку і скороченням чисельності та штату працівників було звільнено з посади керівника служби супроводження роботи керівництва виконавчої дирекції з персоналу з 12 червня 2024р., за п.1 ст.40 КЗпП України, згідно наказу № 652-к.

На думку позивача зазначений вище наказ відповідача № 652-к від 12 червня 2024р. є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки, як вважає позивач, не відбулось належного його поновлення на роботі, після попереднього звільнення, а тому відсутні правові підстави для його подальшого звільнення з роботи, у зв`язку зі скороченням, що на думку сторони позивача, є порушенням п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

Також позивач зазначає, що його звільнення відбулось всупереч поданим ним заявам до відповідача про переведення його на вакантні посади, та всупереч його бажанню продовжувати працювати на будь-якій вакантній посаді, а відмови відповідача у переведенні на вакантні посади були необґрунтовані, що є порушенням ч. 2 ст. 40 КЗпП України, як вважає сторона позивача. Крім того, позивач також вказував на незаконність вимоги відповідача проходити співбесіди для переведення на вакантні посади у процедурі скорочення.

На думку позивача йому не були запропоновані усі вакантні посади та не надано можливість ознайомитися із усіма вакантними посадами, що порушує положення ч. 1 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту свого порушеного права.

Одночасно стороною позивача разом із позовною заявою було подано клопотання про витребування доказів (а.с.12-16, т. 1).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2024р. позовна заява була залишена без руху.

30 липня 2024р. стороною позивача подана заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2024р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

16 серпня 2024р. на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшов відзив на позовну заяву (а.с.1-16а, т. 2) в якому відповідач проти позову заперечив. Так, відповідач зазначив, що визначення організаційної структури підприємства, є виключним правом роботодавця, а поновлення позивача після звільнення відбулось належним чином. Сторона відповідача вважає, що скорочення посади до звільнення позивача не порушило трудові права позивача. Відповідач вказав, що при звільненні позивача з роботи було дотримано порядок звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України, а позивачу були запропоновані вакантні посади на виконання вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

21 серпня 2024р. на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла відповідь на відзив (а.с.194-212, т. 2), в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, та наголосила, що відповідачем не доведено факту належного поновлення позивача на роботі, не доведено дотримання роботодавцем процедури переведення під час скорочення, а також із посиланням на надані відповідачем посадові інструкції, сторона позивача наголошувала, що вказаними інструкціями підтверджено відповідність кваліфікації, освіти та досвіду роботи позивача, наявним вакантним посадам, на які він просив роботодавця його перевести.

26 серпня 2024р. на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с.238-247, т. 2) у яких відповідач заперечив проти позовних вимог із підстав, аналогічних тим, які викладені ним у відзиві на позовну заяву.

29 листопада 2024р. від сторони позивача на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання про визнання доказу недопустимим/ неналежним/ недостовірним (а.с. 93-95, т.3) щодо наданих відповідачем із запереченнями на відповідь на відзив переліків вакантних посад, які не підписані особами, які в них зазначені.

29 листопада 2024р. від сторони позивача на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшли письмові пояснення (а.с.97-110, т. 3), у яких викладені заперечення проти приєднання нових доказів, поданих відповідачем із запереченнями на відповідь на відзив, а також наведені додаткові аргументи на підтвердження позовних вимог.

29 листопада 2024р. від сторони позивача на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява про сумнів у копії доказу та витребування його оригіналу (а.с.113-114, т. 3).

29 листопада 2024р. від сторони позивача на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява про виклик свідка ОСОБА_3 , директора філії «ВП «Науково-технічний центр» (а.с. 117-118, т. 3).

02 грудня 2024р. від сторони відповідача на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява про наявність права на приєднання до заперечення на відповідь на відзив, письмових доказів та залишення додаткових пояснень від 29 листопада 2024р. без розгляду (а.с.120-123, т. 3).

04 грудня 2024р. від сторони відповідача на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшли заперечення на клопотання від 29 листопада 2024р. про визнання доказу недопустимим/ неналежним/ недостовірним (а.с.127-129, т. 3).

24 лютого 2025р. від сторони позивача на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшло уточнення до клопотання про витребування доказів (а.с.141-145, т. 3).

18 березня 2025р. від сторони відповідача на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшли заперечення проти клопотання про витребування доказів та уточнення до клопотання про витребування доказів (а.с. 153-158, т. 3).

20 травня 2025р. ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва (а.с.174-175, т. 3) частково задоволено заяву сторони позивача про витребування доказів.

20 травня 2025р. ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва (а.с.176-177, т. 3) закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

26 травня 2025р. від сторони відповідача на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява про неможливість подання частини витребуваних судом документів (а.с. 184-187, т. 3).

10 червня 2025р. від сторони відповідача на адресу Шевченківського районного суду м. Києва (а.с.189-191, т, 3) надійшла заява про виконання ухвали суду.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 , заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, наведених у позові, відповіді на відзив, просила суд позов задовольнити вказуючи, що відповідач не довів законність звільнення.

Представник відповідача Ковтун А.М. , проти позову заперечив, з підстав, наведених у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив, просив суд відмовити в задоволені позову, вважаючи, що стороною позивача не доведено належними і допустимими доказами, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням вимог трудового законодавства зі сторони відповідача.

Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 03 листопада 2020р. позивач займав посаду керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу ДП «НАЕК «Енергоатом», згідно наказу № 1213-к (а.с. 143, т. 1).

17 лютого 2022р. позивача було звільнено з посади керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу, у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи, на підставі п. 5) ст. 41 КЗпП України, згідно наказу № 204-к (а.с. 143, т, 1).

04 вересня 2023р. наказом відповідача № 01-819-н (а.с. 70, т. 3) вказано провести зміни у штатному розписі, створено у підпорядкуванні президента службу президента (СП); створено у складі СП групу головних консультантів, радників та помічників президента; створено у складі СП департамент контролю та оперативного супроводження і відділ оперативного супроводження у його складі; виключено зі складу дирекції зі стратегічних розслідувань комунікацій департамент інформаційно-аналітичного забезпечення та включено його до складу служби президента без зміни функцій і чисельності; передано функції та чисельність служби супроводження роботи керівництва від виконавчої дирекції з персоналу до СП та виключено її зі складу виконавчої дирекції з персоналу. Строк проведення таких змін не визначений.

29 грудня 2023р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від 29 грудня 2023р. № 1420, було створено АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», шляхом перетворення ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661).

05 березня 2024р. рішенням Шевченківського районного суду м. Києва, по справі № 761/16955/23 позивача було поновлено на посаді керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з 17 лютого 2022р.

07 березня 2024р. відповідачем видано наказ № 248-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » (а.с. 32, т. 1).

04 квітня 2024р. відповідачем, як роботодавцем було видано позивачу, як працівнику попередження про наступне вивільнення з роботи, та запропоновано позивачу посаду інженера відділу оперативного супроводження департаменту контролю оперативного супроводження Служби президента (а.с. 34, т. 1), проте позивач повідомив про те, що згідно бойової повістки він мобілізований до лав Збройних Сил України, з 05 квітня 2024 р.

04 квітня 2024р. позивачем було подано до відповідача заяву (а.с. 35, т. 1) про надання згоди на переведення на вакантну посаду, яка відповідає його кваліфікації та спеціальності, також позивач просив відповідача надати йому повний перелік вакантних посад на його адресу та повідомив про мобілізацію до лав Збройних Сил України, з 05 квітня 2024р.

04 квітня 2024р. позивачем було подано відповідачу заяву про переведення на посаду заступника директора з питань торгівлі ВП «Енергоатом-Трейдинг» (а.с.37, т, 1).

17 квітня 2024р. відповідач у листі №01-8458/07-вих (а.с. 39, т. 1) відмовив позивачу у переведенні на посаду заступника директора з питань торгівлі філії «ВП «Енергоатом-Трейдинг», а також відмовив у наданні переліку вакантних посад.

19 квітня 2024р. позивачем було подано до відповідача заяву (а.с. 40, т. 1), в якій просив перевести його на вакантну посаду заступника директора з науково-технічних питань ВП «Науково-технічний центр» АТ «НАЕК «Енергоатом».

19 квітня 2024р. позивачем також було подано до відповідача заяву (а.с. 41, т. 1), в якій позивач просив відповідача перевести його на вакантну посаду директора ВП «Науково-технічний центр» АТ «НАЕК «Енергоатом».

02 травня 2024р. позивачем було подано до відповідача заяву (а.с. 43, т. 1), в якій позивач просив відповідача перевести його на посаду директора з якості та управління, а також вказав, що з 19 квітня 2024р. по 02 травня 2024р. його не було повідомлено про перелік вакантних посад, просив надати актуальний перелік вакантних посад.

06 травня 2024р. позивачем було подано до відповідача заяву (а.с. 45, т. 1), в якій позивач просив відповідача перевести його на посаду директора представництва ВП «Атомпроектінжинирінг», на майданчику Хмельницької АЕС.

06 травня 2024р. відповідач листом за № 01-10035/07-вих (а.с. 47,48, т. 1) відмовив у задоволенні заяв позивача про переведення на посади директора філії «ВП «Науково-технічний центр» та заступника директора з науково-технічних питань філії «ВП «Науково-технічний центр».

07 травня 2024р. відповідач листом за № 01-10247/07-вих (а.с. 49, т. 1) вказав, що посада директора з якості та управління не є вакантною.

09 травня 2024р. позивачем було подано до відповідача заяву (а.с.50, т. 1), в якій позивач висловив своє бажання і далі працювати у відповідача, надав згоду на переведення на рівнозначну посаду, а у разі відсутності - на посаду, яка відповідає його спеціальності та кваліфікації, також просив надати повний перелік усіх вакантних посад у відповідача, навести причини заборони копіювати такий перелік, наголосив, що неможливо запам`ятати значний перелік вакантних посад. Крім цього, позивач вказав про не допуск його до робочих приміщень за адресою: м. Київ, вул. Назарівська, 3, що унеможливлює ознайомлення його, із переліком вакантних посад.

09 травня 2024р. позивачем також було подано до відповідача заяву (а.с. 51, т. 1), в якій позивач просив відповідача перевести його на вакантну посаду заступника директора з питань торгівлі ВП «Енергоатом-Трейдинг», а також вказав на ненаданні переліку вакантних посад.

13 травня 2024р. позивачем було подано до відповідача заяву (а.с. 53, т. 1), в якій надав інформацію про здобуту освіту за спеціальністю «Економіка підприємства», досвід роботи за економічним фахом та у сфері ринку електричної енергії України.

13 травня 2024р. позивачем також було подано до відповідача заяву (а.с. 54, т. 1), в якій позивач надав інформацію про здобуту освіту за спеціальністю «Атомні електростанції і установки», здобуту кваліфікацію інженера з організації експлуатації та ремонту, а також про досвід роботи на атомній електричній станції та Секретаріаті Кабінету Міністрів України.

23 травня 2024р. позивачем було подано до відповідача заяву (а.с.56, т. 1), в якій позивач просив відповідача перевести його на вакантну посаду директора з будівництва ВП «Атомпроектінжиніринг» на майданчику ВП «Хмельницька АЕС».

24 травня 2024р. відповідач листом № 01-11708/07-вих (а.с. 63, т. 1) повідомив, що у попередженні про наступне вивільнення від 04 квітня 2024р. було запропоновано посаду, пояснив, що відмова у копіюванні переліку вакантних посад зумовлена віднесенням їх до конфіденційної інформації, повідомив про відсутність посади директора представництва філії ВП «Атомпроектінжиніринг» на майданчику АЕС» та про те, що робоче місце позивача визначено за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 22/24.

28 травня 2024р. відповідач листом №01-11885/07-вих (а.с. 59, т. 1) за результатом розгляду заяв позивача від 13 травня 2024р. надав направлення на співбесіди з директором філії «ВП «Енергоатом-Трейдинг» на 29 травня 2024р. о 10:00 год., та з директором філії «ВП «Науково-технічний центр» на 29 травня 2024р. о 11:00 год.

31 травня 2024р. відповідач листом №01-12282/07-вих (а.с. 58, т, 1) за результатом розгляду заяви позивача від 23 травня 2024р. повідомив про відмову у переведенні на вакантну посаду директора з будівництва дирекції з будівництва на майданчику ВП ХАЕС філії «ВП «Атомпроектінжиніринг», також вказавши, що дана посада позивачу не пропонувалась, а була у переліку вакантних посад.

03 червня 2024р. (а.с.73, т, 2) відповідачем було складено лист до якого було включено лише чотири вакантні посади, який позивач отримав 04 червня 2024р. На вказаний лист позивачем 11 червня 2024р. було подано до відповідача заяву (а.с.68, т, 1), в якій позивач наголошував, що запропоновані посади не відповідають його кваліфікації, а інші вакантні посади, які він міг займати, йому не були запропоновані. Даною заявою позивач ще раз надав згоду на переведення на вакантну посаду, виразив бажання бути працевлаштованим та переведеним на вакантну посаду у відповідача, просив надати йому перелік вакантних посад, які відповідають його кваліфікації, із зазначенням кваліфікаційних вимог до них, розміром посадових окладів та місця роботи.

04 червня 2024р. позивачем було подано до відповідача заяву (а.с. 64, т. 1), в якій позивач просив відповідача перевести його на посаду заступника з загальних питань директора з будівництва дирекції з будівництва на майданчику ВП ХАЕС філії ВП «Атомпроектінжиніринг».

11 червня 2024р. відповідач листом № 01-13012/07-вих (а.с.69, т. 1), за результатами розгляду заяви позивача від 04 червня 2024р., надав направлення на проходження співбесіди позивача з тимчасово виконуючою обов`язки генерального директора філії «ВП «Атомпроектінжиніринг» Амосовою Т., яка була проведена 11 червня 2024р.

12 червня 2024р. відповідач листом № 01-13151/07-вих (а.с. 72, т. 1), за результатами розгляду заяви позивача від 04 червня 2024р. відмовив у переведенні на посаду заступника директора із загальних питань дирекції на майданчику ВП ХАЕС філії «ВП «Атомпроектінжиніринг». Із вказаним листом позивач ознайомився 12 червня 2024р. о 16:30 год.

12 червня 2024р. позивач був звільнений із посади керівника служби супроводження роботи керівництва виконавчої дирекції з персоналу у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ст.40 КЗпП України, згідно наказу № 652-к (а.с. 71, т. 1). Підставою звільнення вказано попередження про наступне вивільнення від 04 квітня 2024р.

13 червня 2024р. відповідач направив лист № 01-13151/07-вих засобами поштового зв`язку позивачу, який був отриманий ним 18 червня 2024р. (а.с. 185, 187 т. 1), в якому запропонував позивачу чотири вакантні посади, та повідомив, що позивач не пройшов успішно співбесіду та не може бути переведений на посаду заступника директора із загальних питань. В судовому засіданні представник відповідача не міг пояснити суду, чому вказаний лист був надісланий позивачу вже після його звільнення з роботи.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

В судовому засіданні представник відповідача зазначав, що посаду, яку обіймав позивач на підприємстві - начальник служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу - було скорочено, згідно наказу № 01-819-н від 04 вересня 2023р., що у подальшому стало підставою звільнення позивача з роботи, за п.1 ст.40 КЗпП України. При цьому, сторона відповідача у пунктах 9 та 10 відзиву на позов, визнала той факт, що посада, яку обіймав позивач, до штатного розпису підприємства, на виконання вищезазначеного рішення суду, про поновлення на роботі, не вносилась. До того ж, сторона відповідача, у пункті 15 відзиву на позов, також зазначала, що на підприємстві відбулися організаційно-штатні зміни, зі створенням нового структурного підрозділу, в якому не передбачено служби супроводження роботи керівництва ВДП та посади керівника цієї служби.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що посада позивача була ліквідована, згідно наказу № 01-819-н від 04 вересня 2023р., а повторне включення посади позивача до штатного розпису після рішення суду про поновлення на роботі не проводилось.

Згідно наказу № 01-819-н від 04 вересня 2023р. вбачається, що функції та чисельність служби супроводження роботи керівництва, керівником якої був позивач, було передано від виконавчої дирекції з персоналу до новоствореної служби президента.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017р., по справі № 6-1264цс17, зазначено наступні правові позиції, що суди, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992р. за № 9, при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, які в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України обов`язкові до врахування (див. постанови по справам справи: № 756/6746/16-ц, № 808/2741/16, № 761/43507/19-ц, № 947/25509/21, № 709/118/21): «Колегія суддів наголошує, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду, що є належним виконанням з його боку рішення суду про поновлення працівника на роботі».

Отже поновлення на роботі за рішенням суду відбувається одним із двох способів: або поновленням на рівнозначній посаді, або, якщо посада була скорочена, поновленням на тій самій посаді, із відповідними змінами до штатного розпису.

Згідно наказу № 248-к від 07 березня 2024р. позивач був поновлений на посаді керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу, тобто на тій же посаді, із якої його було звільнено. Враховуючи обраний спосіб поновлення позивача на роботі відповідач мав би ввести скорочену посаду позивача до штатного розпису, що зумовлює виникнення нової редакції штатного розпису - вже, з включенням до нього посади позивача.

Разом з тим, наказ № 01-819-н від 04 вересня 2023р. стосується лише того штатного розпису, який існував на момент прийняття цього наказу, а отже не стосується та не міг стосуватися того штатного розпису, до якого відповідач на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2024р. по справі № 761/16955/23 мав ввести посаду позивача.

Так, суд вважає, що реального поновлення позивача на посаді не відбулось, зміни до штатного розпису не були внесені, то відповідач не мав підстав для звільнення позивача за скороченням, згідно наказу № 01-819-н від 04 вересня 2023р. Тому посилання сторони відповідача, на наказ № 01-819-н від 04 вересня 2023р., як підставу скорочення посади позивача, після поновлення на роботі є безпідставними та судом відхиляються.

Суд звертає увагу, і на те, що аналіз наказу № 01-819-н від 04 вересня 2023р. дає підстави стверджувати, що ним проведено впорядкування та оптимізацію штатної структури, а не скорочення чисельності та штату працівників, як зазначала сторона відповідача. Суд наголошує, що наказ № 01-819-н від 04 вересня 2023р. не містить вказівки про скорочення посади начальника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу, яку обіймав позивач.

Так, суд не перевіряє наявність підстав для видачі самого наказу № 01-819-н від 04 вересня 2023р., а лише перевіряє чи дійсно були підстави для звільнення позивача, згідно п.1 ст. 40 КЗпП України, згідно цього наказу, з врахуванням наведених вище позицій Верховного Суду. У даному випадку відповідачем не доведено підстави звільнення позивача за п.1 ст. 40 КЗпП України.

Судом також встановлено, що позивач 13 разів звертався до відповідача із заявами про переведення на вакантні посади, як шляхом подання заяв про переведення на будь-яку відповідну йому вакантну посаду, так і шляхом подання заяв про переведення на конкретні вакантні посади, із зазначенням їх назв. Зазначений факт, не було спростовано стороною відповідача протягом всього часу розгляду справи в суді.

Так, позивачем на підтвердження своєї спеціальності та кваліфікації надано до суду копію трудової книжки (а.с.20-31 т. 1) із записами про займані ним у минулому посади, а також диплом про повну вищу освіту за спеціальністю «Атомні електростанцій і установки» НОМЕР_1 (а.с. 75, т. 1); диплом про повну вищу освіту за спеціальністю «Зовнішня політика» МС №10000067 від 04 липня 2001р. (а.с. 76, т. 1); диплом спеціаліста за спеціальністю «Економіка підприємства» ДСК №049751 від 25 березня 2005р. (а.с. 77, т. 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Водночас матеріали справи не містять доказів задоволення будь-якої із поданих позивачем, як працівником, стороні відповідача, як роботодавцю, заяв про переведення на вакантну посаду. Отже, відповідачем не доведено виконання належним чином обов`язків, визначених ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника (позивача).

Згідно правового висновку Верховного Суду, у постанові від 04 травня 2022р. по справі № 947/12689/20, одним із порушень процедури звільнення за скороченням було встановлено те, що звільнення працівника відбулось за наявності згоди на переведення на інші вакантні посади, тоді як роботодавець не вчинив фактичних дій щодо подальшого працевлаштування цього працівника. Вказані обставини подібні до наявних у даній справі, адже позивач неодноразово звертався із заявами про переведення на вакантні посади, а відповідач попри наявність у нього вакантних посад у переведенні відмовив.

Судом встановлено, що у переведенні позивача на такі посади, як заступник директора з питань торгівлі ВП «Енергоатом-Трейдинг», заступник директора з технічних питань ВП «Науково-технічний центр» та заступник директора із загальних питань дирекції з будівництва на майданчику ВП ХАЕС філії «ВП «Атомпроектінжиніринг» було відмовлено за результатами співбесіди.

Суд вважає, що сама по собі вимога роботодавця до працівника, посада якого скорочується, проходити співбесіду на вакантну посаду є незаконною та суперечить ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки законодавець не визначив такої умови для працевлаштування працівника у разі скорочення його посади.

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що роботодавцем не доведено виконання належним чином обов`язків, визначених ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, оскільки вимоги роботодавця про проходження працівником процедур відбору та співбесід для заняття вакантних посад при скороченні її посади не є підтвердженням дотримання роботодавцем вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11 липня 2023р. по справі № 334/6363/21, від 25 жовтня 2023р. по справі № 209/2875/21.

Не заслуговують на увагу посилання сторони відповідача на внутрішній локальний документ - Положення про порядок комплектування персоналом у контексті проведення співбесіди, оскільки його приписами не може виправдовуватися порушення прав працівника, гарантованих законом. Тим більше, вказане Положення не врегульовує проведення співбесіди для працівників, посада яких скорочується та які переводяться на вакантні посади, згідно ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Водночас щодо проведення співбесіди за посадою заступника директора з технічних питань філії «ВП «Науково-технічний центр», слід зауважити наступне.

19 квітня 2024р. позивач подав до відповідача заяву (а.с. 40, т. 1) у якій просив перевести його на вакантну посаду заступника директора з науково-технічних питань філії ВП «Науково-технічний центр» АТ «НАЕК «Енергоатом».

28 травня 2024р. відповідачем було видано позивачу направлення № 172/01-07 від 28 травня 2024р. (а.с. 75, т. 2) на співбесіду за цією посадою.

29 травня 2024р. позивач з`явився на співбесіду з директором філії ВП «Науково-технічний центр» ОСОБА_3 .

Так, допитаний судом, в судовому засіданні - 22 жовтня 2025р., в якості свідка директор філії ВП «Науково-технічний центр» ОСОБА_3 , визнав той факт, що співбесіда із позивачем не проводилась по причині того, що посада не була вакантною, про що він і повідомив позивача. В судовому засіданні стороною відповідача не було спростовано, наданий стороною позивача аудіо запис спілкування позивача зі свідком ОСОБА_3 22 жовтня 2025р.

В той же час, згідно направлення № 172/01-07 (а.с. 74, т. 2) та Інформації щодо відповідності кандидата (а.с. 76, т. 2), директор філії ВП «Науково-технічний центр`ОСОБА_3 вказав, що за результатом співбесіди встановлено невідповідність позивача посаді. Проте, зазначені відомості прямо суперечать показам свідка, які ним були надані в судовому засіданні 22 жовтня 2025р., а саме, що фактично співбесіда не проводилась, а інформацію щодо кваліфікації позивача він отримав телефоном у відділі кадрів.

Судом встановлено, що станом на 28 травня 2024р. (а.с.40, т. 3), станом на 04 червня 2024р. (а.с. 48, т. 3), станом на 12 червня 2024р. (а.с. 56, т. 3) посада заступника директора з науково-технічних питань філії ВП «Науково-технічний центр» була вакантною, тоді як на співбесіді позивачу було повідомлено протилежне.

Вказана суперечливість у поведінці відповідача унеможливила переведення позивача на вакантну посаду, що порушує на думку суду положення ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з`являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). Водночас можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника; на час проходження військової служби іншим працівником, призваним під час мобілізації), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 04 лютого 2026р. по справі № 759/13994/23 та в постанові від 06 березня 2026р. по справі № 756/10047/24.

Відповідач у якості підтвердження вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України посилається на переліки вакантних посад (з а.с. 249, т. 2 по а.с. 69, т. 3) та список ознайомлення працівників Дирекції, посади яких скорочуються, з вакансіями по АТ «НАЕК «Енергоатом» (а.с. 72, т. 2), а також попередження про наступне вивільнення (а.с. 34, т. 1) та лист № 01-13151/07-вих від 12 червня 2024р. (а.с. 69, т. 3).

Судом встановлено, що одночасно із попередженням від 04 квітня 2024р. позивачу не були запропоновані усі вакантні посади, зокрема: юрисконсульт І категорії, провідний фахівець з публічних закупівель, заступник директора з ядерної безпеки, директор департаменту обліку договорів та моніторингу заборгованості, провідний юрисконсульт відділу економічної безпеки, провідний професіонал з антикорупційної діяльності, провідний юрисконсульт управління правового забезпечення, начальник відділу аналітичної роботи та супроводження SAPERP, начальник управління закупівель у ВП РАЕС, начальник відділу закупівлі робіт та послуг у ВП РАЕС, начальник відділу закупівлі робіт та послуг у ВП ПАЕС, провідний юрисконсульт відділу з юридичних питань та майнових відносин у філії «ВП «Управління справами» та інші.

У тому числі вакантною, станом на 04 квітня 2024р. була посада заступника директора з питань торгівлі філії «ВП «Енергоатом-Трейдинг», на яку позивач подавав заяву про переведення та у переведенні на яку відповідач відмовив.

Таким чином, суд вважає, що відповідач, як роботодавець, на момент попередження позивача, як працівника, про звільнення 04 квітня 2024р. не запропонував останньому усі наявні у нього вакантні посади, не врахував наявність повістки на відправку (а.с. 226, т. 2), не врахував увільнення позивача від роботи у зв`язку із мобілізацією до лав Збройних Сил України.

Суд, також звертає увагу і на те, що надані відповідачем копії переліку вакантних посад не містять персональної пропозиції позивачу їх зайняти. Водночас відповідач у листі №01-10035/07-вих (а.с. 47-48, т. 1) вказав, що ним не пропонувалась такі вакантні посади, як директор філії «ВП «Науково-технічний центр`та заступник директора з науково-технічних питань філії «ВП «Науково-технічний центр», а у листі №01-12282/07-вих (а.с. 58, т. 1) вказав, що ним не пропонувалась вакантна посада директора з будівництва дирекції з будівництва на майданчику ВП ХАЕС філії «ВП «Атомпроектінжиніринг».

Отже переліки вакантних посад, надані відповідачем, не тотожні пропозиції їх зайняти, носять лише довідковий та інформаційний характер, а тому не є доказом виконання обов`язку роботодавця, передбаченого ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Водночас відсутні підстави вважати, що надані відповідачем до суду переліки вакантних посад є тими самими переліками, які надавались саме позивачу, у межах процедури скорочення, оскільки на них відсутній підпис позивача про ознайомлення. Суд не бере до уваги список ознайомлення працівників Дирекції, посади яких скорочуються, з вакансіями по АТ «НАЕК «Енергоатом», оскільки цей список не дає змоги перевірити із яким саме переліком вакантних посад та якою їх кількістю було ознайомлено позивача, тоді як у графі приміток зазначено, що копії переліків позивачу не надавались.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги ст. 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024р., по справі № 344/14664/21.

Надані відповідачем переліки вакантних посад не персоналізовані щодо спеціальності та кваліфікації позивача, містять багато вакантних посад у різних структурних підрозділах та філіях та не містять кваліфікаційних вимог за посадами, місця роботи, посадового окладу, умов праці.

У контексті зазначено підлягає врахуванню правовий висновок, викладений Верховним Судом, в постанові від 09 жовтня 2023р. по справі № 607/16763/22, у якій перелік вакантних посад надавався без урахування освіти, кваліфікації, досвіду роботи кожного конкретного працівника, а кваліфікаційні вимоги до кожної посади у переліку не були зазначені. Верховний Суд зауважив, що отримавши перелік посад, працівник мав підстави правомірно очікувати, що може претендувати на будь-яку із вказаних у переліку посад.

З огляду на це, суд повторно звертає увагу, що позивачем неодноразово подавались відповідачу заяви на переведення, як на конкретні посади, так і на будь-яку вакантну посаду загалом, що знову відсилає до ч. 2 ст. 40 КЗпП України, за якою звільнення працівника згідно пункту 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише за відсутності згоди на переведення.

Суд зважає і на ту обставину, що фізичне ознайомлення працівника, з великими за обсягом переліком вакантних посад потребує час, тоді, як позивач наголошував на тому, що копії переліків йому не надавались взагалі. На підтвердження цього є відповідні записи у Списку ознайомлення працівників Дирекції, посади яких скорочуються, з вакансіями по АТ «НАЕК «Енергоатом», у графі приміток. Представник відповідача у судовому засіданні підтвердив, що копії переліків вакантних посад позивачу не надавались.

У постанові Верховного Суду від 18 лютого 2026р. по справі № 127/2513/25 зауважено, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах не лише працівник, а і роботодавець має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Враховуючи це, позбавлення працівника фактичної можливості ознайомитись із усіма вакантними посадами на підприємстві, не відповідає приписам ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Не може бути прийнятий судом до уваги, як належний і допустимий доказ виконання обов`язку, передбаченого ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, надана відповідачем копія листа №01-13151/07-вих від 12 червня 2024р. з огляду на наступне.

Матеріали справи містять дві копії листа № 01-13151/07-вих від 12 червня 2024р., надану позивачем (а.с. 185, т. 2) та відповідачем (а.с. 69, т. 3).

Із наданої відповідачем копії листа №01-13151/07-вих вбачається, що позивач ознайомився із ним лише о 16:30 год. 12 червня 2024р., тоді як представник відповідача у судовому засіданні повідомив, що робочий час у відповідача може тривати або до 16:00 год. або до 17:00 год. Водночас, згідно наказу № 652-к позивач був звільнений з роботи, вже 12 червня 2024р. Таким чином, відповідач не надав позивачу достатнього часу для належного реагування (надання відповіді), на лист № 01-13151/07-вих, звільнивши його не очікуючи відповіді позивача.

Надана позивачем копія листа № 01-13151/07-вих була направлена йому лише 13 червня 2024р., та отримана позивачем 18 червня 2024р., що підтверджується відомостями з Інтернет ресурсу АТ «Укрпошта» (а.с. 186, т. 1) та трекінгом за цим відправленням (а.с. 187, т. 1). Тобто направлення листа № 01-13151/07-вих, безпосередньо позивачу відбулось уже після звільнення останнього. Представник відповідача, в судовому засіданні не міг пояснити суду, з якою метою позивачу надсилався лист із пропозицією зайняти вакантну посаду, після його звільнення з роботи, якщо відповідач не планував очікувати відповіді позивача щодо переведення.

Водночас судом встановлено, що станом на день звільнення позивача з роботи - 12 червня 2024р., існувала достатньо велика кількість інших вакантних посад (а.с.56-68 т. 3), ніж наведені у листі відповідача № 01-13151/07-вих. Вакантними залишались також посади, на які позивач прямо подавав заяви про переведення, зокрема директора з будівництва дирекції з будівництва на майданчику ВП ХАЕС філії «ВП «Атомпроектінжиніринг» та заступника директора із загальних питань дирекції з будівництва на майданчику ВП ХАЕС філії «ВП «Атомпроектінжиніринг» (а.с. 65, т. 3), заступник директора з науково-технічних питань філії ВП «Науково-технічний центр» (а.с.57, т. 3), заступника директора з питань торгівлі філії «ВП «Енергоатом-Трейдинг» (а.с.57, т. 3), у переведенні на які позивачу було відмовлено.

На думку суду, вказані вище обставини, свідчать про недотримання відповідачем, як роботодавцем обов`язку, передбаченого ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, щодо пропонування вакантних посаду у день звільнення позивача - 12 червня 2024р.

У справах, в яких оспорюється законність звільнення, обов`язок доведення правомірності звільнення працівника покладається саме на роботодавця. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 р. по справі №273/212/16-ц та у постанові від 09 жовтня 2023р. по справі № 607/16763/22.

Згідно статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982р., тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Відповідач належними та достатніми доказами не довів пропонування позивачу усіх наявних у нього вакантних посад, які позивач міг займати, відповідно до своєї спеціальності та кваліфікації, тоді як факт наявності вакантних посад встановлений судом.

Відтак, суд доходить до висновку про порушення відповідачем приписів ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач всупереч вимогам ст.ст.76-81 ЦПК України не довів законність звільнення позивача, а тому суд вважає, що вимога № 1 підлягає задоволенню, а саме: слід визнати протиправним та скасувати Наказ № 652-к від 12 червня 2024р., виданий АТ «НАЕК «Енергоатом» про звільнення позивача, з посади керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу у зв`язку із скороченням посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України

За змістом ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника, а тому позовна вимога № 2 підлягає задоволенню, а саме: позивача слід поновити на роботі на посаді керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу АТ «НАЕК «Енергоатом» з дня його звільнення, тобто з 12 червня 2024р.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999р. № 13 при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями) (далі по тексту - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу «з» п. 1 розділу 1 Порядку № 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Таким чином, середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 4898,24 грн. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів, що підтверджується як наданим відповідачем детальним розрахунком середньомісячної заробітної плати позивача за період квітень - травень 2024р. (а.с. 55, т. 2), так і особовим рахунком позивача (а.с. 225, т. 2).

За період з 13 червня 2024р. по 01 червня 2026р. (день ухвалення рішення) налічується 513 робочих днів.

З урахуванням викладеного, вимога позивача № 3 підлягає задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2512797,12 грн., без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів, при цьому судом враховано правові позиції Великої Палати Верховного Суду по справі № 826/808/16 від 20 червня 2018р.

В силу положень п. 2), 4) ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середньомісячного заробітку в розмірі 107761,28 грн., без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів, підлягає негайному виконанню.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994р., ст. 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 17562,40 грн. (з яких 2422,40 грн. за дві вимоги немайнового характеру та 15140,00 грн. за вимогу майнового характеру).

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-83, 89, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355, 430 ЦПК України; ст. 43 Конституції України; ст.ст. 40, 42, 43, 49-2, 233, 235 КЗпП України; Законом України «Про оплату праці»; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику застосування судами трудових спорів», суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661, місцезнаходження: м. Київ, вул. Назарівська, 3) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Наказ № 652-к від 12 червня 2024р., виданий Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу, у зв`язку із скороченням посади, на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі, на посаді керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з 12 червня 2024р.

Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2512797 /два мільйони п`ятсот дванадцять тисяч сімсот дев`яносто сім/ грн. 12 коп., без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь держави судовий збір в розмірі 17562,40 /сімнадцять тисяч п`ятсот шістдесят дві/ грн. 40 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді керівника служби супроводження роботи керівництва Виконавчої дирекції з персоналу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та виплатити йому суму середньомісячної заробітної плати у розмірі 107761 /сто сім тисяч сімсот шістдесят одна/ грн. 28 коп., без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01 червня 2026 р.

Суддя: