Рішення № 137013204, 11.05.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/41949/25-ц

пр. 2-5203/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКСУ), у якому просить стягнути із Державної казначейської служби шляхом безспірного списання на його користь інфляційні втрати в розмірі 25 384,03 грн, 3% річних у розмірі 5 095,52 грн від простроченої суми боргу за весь час прострочення виконання основного зобов`язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду.

В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2023 року по справі № 552/2071/23, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь позивача грошові кошти у розмірі 144 511,91 грн.

На виконання вказаного судового рішення 11 січня 2024 року № 552/2071/23.

Листом від 27 лютого 2024 року № 04-17-10/2148 Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області повідомило, що 23 січня 2024 року прийняло вищевказаний виконавчий лист на облік для подальшого виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».

Указує, що рішення суду не було виконано в строк, передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 та грошові кошти були перераховані позивачу лише 27 червня 2025 року.

Вважає, що оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов`язання, на підставі статті 625 ЦК України, з Державного бюджету України шляхом безспірного списання підлягають стягненню 3% річних у розмірі 5 095,53 грн та інфляційні втрати у розмірі 25 384,03 грн за період часу з 24 квітня 2024 року по 26 червня 2025 року за несвоєчасне виконання судового рішення, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

У грудні 2025 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Зокрема, у відзиві зазначено, що судове рішення у справі № 552/2071/23 було виконано Казначейством з дотриманням законодавства, зокрема, принципу використання бюджетних коштів, у порядку, визначеному Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504040. Указує, що Казначейство вжило всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення місцевого суду на користь позивача, у порядку та спосіб, визначені законодавством, не допускаючи порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 . Зазначає, що Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, не встановлено конкретного строку перерахування стягувачу коштів з Державного бюджету, тому у цьому випадку не можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішення суду. Вважає, що Казначейство не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України, відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями статті 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2023 року по справі № 552/2071/23 стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 144 511,91 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року по справі № 552/2071/23 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2023 року залишено без змін.

На виконання вказаного судового рішення 11 січня 2024 року Київським районним судом м. Полтави було видано виконавчий лист № 552/2071/23.

18 січня 2024 року представником стягувача було подано до Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області заяву про виконання судового рішення про стягнення коштів з проханням прийняти на виконання виконавчий лист № 552/2071/23, виданий Київським районним судом м. Полтави 11 січня 2024 року, на виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2023 року, про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 144 511,91 грн.

Листом від 27 лютого 2024 року № 04-17-10/2148, Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області повідомило представника стягувача про те, що 23 січня 2024 року прийняло вищевказаний виконавчий лист на облік для подальшого виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».

27 червня 2025 року Казначейство здійснило перерахування коштів на користь позивача в розмірі 144 461,91 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили незважаючи на те, чи погоджується учасник справи з висновками суду викладеними в цьому рішенні, яке набрало законної сили.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто, відповідно до положень статті 11 ЦК України, рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Судом встановлено, що тільки 27 червня 2025 року Казначейство здійснило перерахування коштів на користь позивача в розмірі 144 461,91 грн.

Отже, доводи відповідача про вживання ним заходів для виконання судового рішення в справі № 552/2071/23 є безпідставним та не звільняють останнього від обов`язку по сплаті інфляційних втрат та 3 % процентів річних за період його невиконання.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням судового рішення, що набрало законної сили відповідач не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обставин, визначених статтею 622 ЦК України за яких відповідач як боржник звільняється від обов`язку виконати зобов`язання не встановлено.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Отже, позивач вправі заявити до стягнення з відповідача інфляційні втрати, 3 % річних за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22).

Враховуючи доводи сторони відповідача про те, що виконавчий лист надійшов на виконання 23 січня 2024 року, тримісячний строк, протягом якого останнє зобов`язане виконати судове рішення, сплив 23 квітня 2024 року, період за який нараховуються три відсотки річних та інфляційні втрати становить 24 квітня 2024 року по 26 червня 2025 року.

Таким чином сума трьох відсотків річних дорівнює 5 095,53 грн, інфляційні втрати - 25 384,03 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, суд зазначає, що грошові кошти повинні стягуватися саме з Державного бюджету України, а не з Державного бюджету України шляхом їх списання ДКС України з Єдиного казначейського рахунку.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому, як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у рішенні суду, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 та постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).

У зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі судові витрати у виді судового збору у розмірі 968,96 грн відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись статтями 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 % річних від несплаченої суми в розмірі 5 095 (п`ять тисяч дев`яносто п`ять) грн. 53 коп., інфляційне збільшення суми у розмірі 25 384 (двадцять п`ять тисяч триста вісімдесят чотири) грн. 03 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 37567646.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 11.05.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ