Ухвала суду № 137013024, 01.06.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/10377/26

Провадження №: 1-кп/752/1977/26

У Х В А Л А

01.06.2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі секретаря ОСОБА_4 ,

провівши в приміщенні суду підготовче судове засідання кримінального провадження №2026101110000337 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_7 на ВКЗ,

встановила:

вказаний обвинувальний акт надійшов до Голосіївського районного суду м. Києва 22.04.2026 року із Київської міської прокуратури.

Колегія суддів поставила на обговорення питання щодо направлення подання до Київського апеляційного суду про вирішення питання про визначення підсудності даного кримінального провадження за Печерським районним судом м. Києва.

Прокурор в судовому засіданні заперечував щодо направлення подання для визначення підсудності, оскільки вважає, що дане кримінальне провадження підсудне Голосіївському районному суду м. Києва. Також заявив клопотання про продовження обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, яке подав в письмовому вигляді з наведенням мотивів та підстав.

Захисник ОСОБА_7 не заперечував щодо направлення подання для визначення підсудності та заперечував щодо продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Обвинувачена ОСОБА_5 підтримала думку свого захисника.

Заслухавши сторін, вивчивши клопотання та дані обвинувального акту, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

На день розгляду справи, 01.06.2026 року, положення ч. 9 ст. 615 КПК України діють в редакції Закону України № 2462-IX від 27.07.2022 року, відповідно до якої під час дії воєнного стану обвинувальні акти скеровуються та розглядаються судами, зокрема, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено злочин.

Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, однак органом досудового розслідування в обвинувальному акті вказано, що злочин було вчинено в м. Києві, тобто не було встановлено та зазначено конкретного місця вчинення злочину.

Відповідно до ст. ч. 1 ст. 32 КПК України, у разі якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

Слід зазначити, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні №2026101110000337 було складено та підписано слідчим у приміщенні Головного управління Служби безпеки України за адресою: м. Київ, провулок Аскольдів 3а, яка територіально розташована у Печерському районі м.Києва.

Крім того, вищевказаний обвинувальний акт був затверджений прокурором Київської міської прокуратури, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, яка територіально розташована також у Печерському районі м. Києва.

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 32 КПК України, вказане кримінальне провадження не відноситься до територіальної юрисдикції Голосіївського районного суду м.Києва.

Згідно вимог п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України, питання підсудності провадження підлягає першочерговому вирішенню, оскільки судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо порушено правила підсудності, і таке порушення є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Таким чином, із врахуванням викладеного вище колегія суддів вважає, що кримінальне провадження № 2026101110000337 підсудне саме Печерському районному суду м. Києва.

Крім того, варто зауважити, що твердження сторони обвинувачення про те, що об`єкт критичної інфраструктури розташований у Голосіївському районі м. Києва і відповідно саме там було завершено злочин є помилковим. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 111 КК України, має характер триваючого. Такий злочин припиняється лише з моменту його фактичного завершення - за волею винної особи або внаслідок обставин, що не залежали від неї. Об`єктивна сторона інкримінованого ОСОБА_5 діяння полягає у наданні допомоги представнику іноземної держави в здійсненні підривної діяльності проти України. Отже для правильного визначення моменту закінчення цього злочину має значення місце надання допомоги представнику іноземної держави в здійсненні підривної діяльності проти України, яке орган досудового розслідування конкретно не встановив та не вказав, крім м. Київ, а отже місце розташування об`єкта критичної інфраструктури, яке ОСОБА_5 передавала представникам рф, не має значення для визначення закінчення вчинення злочину і відповідно для визначення підсудності.

З метою дотримання істотних вимог кримінально-процесуального закону, які безпосередньо вплинуть в подальшому на законність прийнятого судом рішення за результатами розгляду даного кримінального провадження, яке в умовах воєнного стану в України має важливий характер, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 32, п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України, а також те, що в обвинувальному акті не встановлено конкретно місця вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність звернутися в порядку визначеному ч. 2 ст. 34 КПК України до Київського апеляційного суду з поданням про направлення даного кримінального провадження для визначення його підсудності за Печерським районним судом м. Києва.

Керуючись вимогами ст. 315 КПК України, із врахуванням того, що підсудність даного кримінального провадження ще не визначена, а клопотання прокурора повинно бути вирішено у відповідності до вимог розділу ІІ КПК України, колегія суддів вважає за доцільне вирішити його на даній стадії.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою суд повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством. У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

На переконання колегії суддів, прокурором було доведено, що ризики, які були встановлені раніше, а саме: перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, можливість незаконного впливу на свідків, ризик вчинення нових злочинів, переховування обвинуваченої від суду, продовжують існувати та їх ступінь не зменшилась. ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ Національної безпеки України, за який передбачено покарання у виді 15 років позбавлення волі або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, а тому, усвідомлюючи невідворотність покарання, яке може бути призначено судом у випадку визнання її винуватою у вчиненні інкримінованого злочину, обвинувачена може вживати заходи, спрямовані на переховування від суду, із врахуванням, в тому числі і військового стану в Україні, наявності ряду тимчасово окупованих територій, які не підконтрольні органам державної влади.

Крім того, враховуючи обізнаність обвинуваченої про свідків у кримінальному провадженні, які мають надати свої показання в суді, колегія суддів вважає, що ОСОБА_5 , перебуваючи на більш м`якому запобіжному заході може вчиняти дії направлені на затягування судового розгляду справи з метою уникнення відповідальності за інкриміновані злочини.

При визначенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченої під вартою колегія суддів також бере до уваги характер інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_5 злочину, який згідно пред`явленого обвинувачення, вчинено в умовах воєнного стану, коли Україна опинилась в найбільш складних умовах через вторгнення країни-агресора.

Крім того, на переконання колегії суддів, запобігання вказаним ризикам, таким як: здійснення тиску на свідків, експертів та спеціалістів, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, ризик вчинення нових злочинів та переховування від суду, досягнуто саме завдяки обраному та продовженому запобіжному заходу у виді тримання під вартою.

Також колегія суддів відповідно до вимог закону враховує вік обвинуваченої, наявність міцних соціальних зв`язків, наявність постійного місця проживання та реєстрації, однак наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про існування обставин, які зможуть усунути ризики, а також такі дані не є достатньою підставою для зміни обвинуваченій запобіжного заходу, враховуючи і те, що визначення будь-якого іншого альтернативного запобіжного заходу суперечить вимогам ч. 6 ст. 176 КПК України.

На думку колегії суддів, продовження щодо обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, що обумовлений надзвичайно високим рівнем суспільної небезпечності інкримінованих дій, які вчинені в період триваючої повномасштабної збройної агресії рф проти України.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченій, а тому клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Враховуючи специфіку інкримінованого обвинуваченій злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, проти основ національної безпеки держави, обставини, викладені в обвинувальному акті, ступінь суспільної небезпеки, наявність суспільного інтересу, обумовленого вище наведеним, підстави для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави обвинуваченій - відсутні, а тому, на даному етапі, відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне не визначати розмір застави ОСОБА_5 .

Керуючись ст.ст. 32, 177, 183, 314 КПК України, колегія суддів

постановила:

направити до Київського апеляційного суду подання про вирішення питання про визначення підсудності за Печерським районним судом м. Києва кримінального провадження №2026101110000337 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого, ч. 2 ст. 111 КК України.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_5 - задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) діб до 30.07.2026 року включно.

Строк продовження існуючої міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_5 обчислювати з 01.06.2026 року.

Копію ухвали вручити обвинуваченій, захиснику, прокурору та направити в ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Повний текст ухвали буде оголошено 02.06.2026 року о 10 год. 00 хв.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 діб з дня її проголошення в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1 Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3