Ухвала суду № 137010215, 19.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 травня 2026 року Справа №160/28066/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18.11.2025 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду позов по даній справі задоволено та ухвалено:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у повторній постановці ОСОБА_1 на військовий облік та зміни в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів у категорії військового обліку ОСОБА_1 з «виключений з військового обліку, не військовозобов`язаний» на «військовозобов`язаний, непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з військового обліку ОСОБА_1 , та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, на підставі Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 15.06.2020, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_1 .

22.12.2025 року видано виконавчі листи.

28.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження.

27.04.2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій просить: встановити судовий контроль шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) подати у встановлений судом строк звіт про виконання Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі №160/28066/25 в повному обсязі, а саме подати звіт, яким підтверджується: внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів наступних відомостей щодо позивача ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ): виключений з військового обліку; визнаний 15.06.2020 непридатним до військової служби за станом здоров`я; категорія обліку не військовозобов`язані підстава: Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 15.06.2020,виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_1 ; видалення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів наступних відомостей щодо позивача ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ):непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, дата 09.10.1997; військовозобов`язаний; розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку;не проходження (відмова проходження) ВЛК.

В обґрунтування заяви зазначено, що виконавче провадження, з виконання виконавчого листа, виданого по даній справі, закінчено на підставі розпорядження від 28.11.2025 керівника відповідача про виключення позивача з військового обліку та облікової картки позивача. Водночас, офіційними відомостями з Єдинного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованими позивачем у застосунку «Резерв+», підтверджується факт невиконання відповідачем рішення суду. Окрім того, в матеріалах виконавчого провадження міститься наказ керівника відповідача від 03.03.2026 №99 про результати службової перевірки, згідно якого Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 15.06.2020 на ім`я ОСОБА_1 вважається недійсним як таке, що має ознаки фіктивності та видане з порушенням встановленого порядку та наказано анулювати в базах даних ЄДРВ Оберіг відомості про виключення позивача ОСОБА_1 з військового обліку, що ґрунтувались на вказаному Тимчасовому посвідченні №1016 від 15.06.2020». При цьому, доказів скасування тимчасового посвідчення у передбачений Законом спосіб відповідачем не надано, водночас вказане Тимчасове посвідчення було предметом дослідження і оцінки Дніпропетровським окружним адміністративним судом, як доказ у справі №160/28066/25, і відповідач не був позбавлений можливості надати суду належні докази на спростування позовних вимог в рамках вказаної справи, проте відповідач, скористався своїм правом та свідомо участі в судовому розгляді не приймав та рішення суду не оскаржував.

04.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду призначено розгляд вказаної заяви в порядку письмового провадження з 08.05.2026 року.

08.05.2026 року від позивача надійшли письмові пояснення.

Розглянувши заяву позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 2 статті 14 КАС України, встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 382 КАС України встановлено спосіб здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказаною нормою КАС України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18.

Верховний Суд в ухвалі від 18.04.2022 у справі №754/12702/14-а дійшов висновку, що судовий контроль в порядку норм статті 382 КАС України шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення може бути встановлено за таких умов: рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Суд зазначає, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Крім цього у Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIIIзмін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.

Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов`язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що «рішення суду не має значення, якщо воно не виконується»), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Верховного Суду від 07 травня 2024 року по справі №160/5259/20.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18, від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19, від 20 вересня 2023 року у справі №9901/116/20.

Аналіз положень статті 382 КАС України свідчить про те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.

В той же час, такі повноваження суду повинні бути реалізовані з урахуванням того, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, що прямо передбачено ст..129-1 Конституції України, і запровадженні з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві.

Так, рішенням суду по даній справі від 18.11.2025 року зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з військового обліку ОСОБА_1 , та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, на підставі Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 15.06.2020, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_1 .

На виконання вказаного рішення відповідачем прийнято розпорядження від 28.11.2025 року про виключення позивача з військового обліку та облікової картки позивача.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано рішення суду по даній справі в повному обсязі.

Щодо підстав поновлення позивача на військовому обліку, на підставі наказу керівника відповідача від 03.03.2026 №99 про результати службової перевірки, згідно якого Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 15.06.2020 на ім`я ОСОБА_1 визнано недійсним, суд зазначає, що оцінка результатам вказаного службового розслідування рішенням суду по даній справі не надавалася, оскільки вказане розслідування проводилося після ухвалення рішення суду по даній справі, та з урахуванням чого, може бути підставою для подачі нового позову, а не встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по даній справі.

Відповідно до ч.2 ст.382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

На підставі вищевикладеного, оскільки судом встановлено виконання рішення суду по даній справі в повному обсязі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по даній справі.

Керуючись ст.ст. 248, 382, 382-1 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.

Суддя М.В. Дєєв