Ухвала суду № 137008052, 29.05.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/1580/26

Провадження №: 2-др/755/51/26

У Х В А Л А

"29" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П. розглянувши заяву представника заінтересованої особи приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича - Баши Вікторії Олександрівни про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець Пилипчук Віталій Григорович, Акціонерне товариство «Аграрний фонд», на дії/бездіяльність органу примусового виконання, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець Пилипчук Віталій Григорович, Акціонерне товариство «Аграрний фонд», на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01.04.2026 скаргу залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України.

28.04.2026 до суду надійшла заява (сформована в системі «Електронний суд» 03.04.2026) заінтересованої особи приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука В.Г. - Баши В.О. про ухвалення додаткового рішення, у якій остання просить суд: ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

В обґрунтування поданої заяви зазначає, що на розгляді суду перебувала скарга ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця, у якій скаржник просив суд визнати протиправно складеною внаслідок неправомірних дій та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича від 22.01.2026 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1. Заборонити здійснювати утримання більше 20 відсотків із заробітної плати боржника за виконавчим документом до погашення у повному обсязі заборгованості, а також зняти арешт з коштів на поточному рахунку заробітного проекту, призначеного для отримання від роботодавця заробітної плати, компенсації працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості та службовим відрядженням, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту. 01.04.2026 ухвалою суду скаргу залишено без розгляду. За результатами ознайомлення з рішенням суду, а також протоколом судового засідання встановлено, що судом не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, про які приватний виконавець заявляв у письмових поясненнях на скаргу від 24.02.2026. Так, представником приватного виконавця у письмових поясненнях на скаргу повідомлялося, що за результатами розгляду справи останній очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. На підтвердження зазначених витрат до суду подано наступні докази: Договір про надання правової допомоги №7/1/20 від 05.02.2020; Додаткову угоду №25 від 19.02.2026 до Договору №7/1/20 від 05.02.2020; детальний опис виконаних робіт (наданих послуг); Акт про надання правничої допомоги №25 відповідно до Договору №7/1/20 від 05.02.2020 від 24.02.2026; рахунок на оплату №26-7/1/20 від 24.02.2026; ордер на надання правничої допомоги. Таким чином, у відповідності до частини 5 статті 142 ЦПК України, приватний виконавець заявляє вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій скаржника, який оскаржував його рішення, дії чи бездіяльність у даній справі та становлять 15 000 грн.

09.04.2026 до суду надійшли заперечення (сформовані в системі «Електронний суд 06.04.2026) ОСОБА_1 на подану заяву, у яких він заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу. В обґрунтування зазначив, що зі змісту ухвали суду від 01.04.2026 убачається, що скаржник діяв у межах диспозитивності та своєчасно, до початку розгляду судом скарги по суті, подав суду заяву про залишення скарги без розгляду. Задовольняючи заяву скаржника про залишення скарги без розгляду, суд констатував правомірне користування заявником своїми правами, реалізацію скаржником одного з принципів цивільного судочинства - диспозитивності, а також не виявив у діях скаржника жодних ознак зловживання правами або необґрунтованих дій скаржника. За викладених обставин заява представника приватного виконавця про стягнення судових витрат не може бути задоволена з огляду на відсутність підстав для застосування положень частини п`ятої статті 142 ЦПК України через встановлену судом добросовісність скаржника із реалізації своїх прав у цивільному судочинстві, його дії у спосіб та у порядку, визначені законом. Правомірна поведінка учасника судового розгляду не може бути підставою для покладання на такого учасника додаткових процесуальних обов`язків.

Заява представника заінтересованої особи приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Пилипчука В.Г. - Баши В.О. про ухвалення додаткового рішення передана головуючому судді Катющенко В.П. 30.04.2026 на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.04.2026.

30.04.2026 судом витребувані матеріали справи 755/1580/26 з відділу організаційного забезпечення розгляду цивільних та адміністративних справ Дніпровського районного суду міста Києва, які передані головуючому судді - 22.05.2026.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Таким чином, розглянувши подану заяву без повідомлення учасників справи, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.

Частиною першою статті 447-1 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною першою статті 448 ЦПК України визначено, що скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Отже, зазначеними нормами встановлена можливість звернення зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення. Така скарга є формою звернення за судовим захистом порушених прав (інтересів) сторін та учасників, з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з частиною 9, частиною 10 статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги на рахунок держави.

Так, статтею 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантоване статтями 55, 124 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Але таке право не є абсолютним. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому статтею 44 ЦПК України.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У постанові від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачено частиною п`ятою статті 142 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача».

У додатковій постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 905/460/21 Верховний суд вказав, що оскільки норма частини п`ятої статті 130 ГПК України (яка відповідає положенням статті 132 ЦПК України) не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 дійшла наступних висновків: «Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного (приватного) виконавця.

Відсутні подібні обмеження щодо використання правничої допомоги і суб`єктами оскарження.

Згідно зі статтею 344 ГПК України (аналогічні за змістом положення статті 452 ЦПК України) судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Отже, відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.

На підставі аналізу статей 339, 343, 344 ГПК України Велика Палата Верховного Суду висновує, що приватний виконавець як суб`єкт, чиї дії можуть бути предметом оскарження, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження, на загальних підставах.

66. Водночас приписи статті 343 ГПК України не охоплюють усі можливі випадки процесуальних рішень, якими може завершуватися провадження за скаргою сторони виконавчого провадження.

Так, особа, яка звернулася зі скаргою на дії / бездіяльність виконавця, має право заявити відповідне клопотання про припинення розгляду її скарги (залишення скарги без розгляду, відмову від скарги тощо), що у результаті унеможливлює подальший її розгляд (за винятком випадків подання такої заяви неуповноваженою особою) та призводить до ухвалення судового рішення, не передбаченого статтею 343 ГПК України.

У разі відсутності спеціальної норми, яка регулює певні випадки завершення провадження на стадії судового контролю за виконанням судового рішення, суди мають керуватись загальними нормами, що регулюють розподіл судових витрат (глава 8 «Судові витрати» ГПК України).

Отже, положення статті 344 ГПК України повторюють загальне правило розподілу судових витрат та визначають, що за наслідками розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судові витрати також підлягають розподілу, а правила цього розподілу визначаються нормами, що регулюють розподіл судових витрат (зокрема, статті 129, 130 ГПК України) та стосуються всіх видів судових витрат на будь-якій стадії процесу.

Протилежний підхід призводив би до ситуації, коли законодавець, не обмежуючи суд можливістю завершити розгляд скарги у законний спосіб, хоч і не обумовлений статтею 343 ГПК України, разом з тим позбавив би сторону такого провадження права на відшкодування судових витрат за відсутності будь-яких підстав для цього.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 357/380/20).

Згідно із частинами першою - четвертою статті 126 ГПК України (тотожні приписи статті 137 ЦПК України) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Стаття 129 ГПК України (аналогічні положення статті 141 ЦПК України) регламентує розподіл судових витрат (як судового збору, так і інших витрат), визначаючи загальне правило, згідно з яким інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони справи (позивача та відповідача) залежно від результатів розгляду позовних вимог за вирішенням спору по суті.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу, що положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21, від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22 (пункт 8.7), від 09.10.2024 у справі № 910/19949/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як стаття 129 ГПК України, так і стаття 130 ГПК України містяться в главі 8 «Судові витрати», яка є частиною розділу I «Загальні положення» ГПК України, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.

Згідно з положеннями статті 130 ГПК України (статті 142 ЦПК України) розподіл витрат проводиться судом і в тому випадку, коли судове рішення по суті спору не приймається (у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду).

Відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Приписи частини п`ятої статті 130 ГПК України є проявом реалізації правила відшкодування судових витрат у випадку, коли судове вирішення спору по суті не відбулося і відсутня сторона, на користь якої ухвалене судове рішення.

Оскільки норма частини п`ятої статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 905/460/21.

Отже, у разі закриття провадження за скаргою або залишення скарги без розгляду на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, державний (приватний) виконавець, посилаючись на частину п`яту статті 130 ГПК України, може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій особи, яка оскаржувала його рішення, дії чи бездіяльність».

Так, за матеріалами справи встановлено, що заявник ОСОБА_1 подав заяву, у якій просив залишити скаргу без розгляду та в обґрунтування поданої заяви зазначив, що зважаючи на задоволення вимог боржника у виконавчому провадженні та з огляду на відсутність предмету спору на час розгляду справи, скарга має бути залишена без розгляду. Крім того, від представника заявника ОСОБА_1 - Мельникова Д.О. також надійшло клопотання про залишення скарги без розгляду з аналогічних підстав.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01.04.2026 скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Відповідно до частини 5 статті 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У вищезгаданій постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 Велика Палата Верховного Суду врахувала послідовну та сталу правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої наведена норма ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України). Тобто стороні / особі, що заявляє про компенсацію здійснених нею витрат (у цій справі приватний виконавець) внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони, необхідно довести, які саме необґрунтовані дії іншої сторони були вчинені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла ця сторона недобросовісно; чи недобросовісна сторона мала на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів іншої сторони; чи були дії недобросовісної сторони умисні й чим це підтверджується тощо.

Отже, у цій справі представник приватного виконавця заявляючи вимогу про стягнення з заявника судових витрат, які вона понесла під час розгляду скарги, внаслідок необґрунтованих дій заявника, мала довести які необґрунтовані, на її думку, дії були вчинені заявником в ході розгляду даної справи за скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання та в чому вони полягали. Таких обґрунтувань представник приватного виконавця не навела, а лише послалася на відповідну норму процесуального закону, використовуючи аналогію, яка визначає наявність права приватного виконавця у разі залишення скарги без розгляду у справі заявити про компенсацію йому понесених витрат, пов`язаних з розглядом скарги, внаслідок необґрунтованих дій заявника.

При цьому, суд зауважує, що після подання скарги, приватний виконавець зняв арешт у виконавчому провадженні, а тому зважаючи на відсутність предмету спору, заявник подав заяву про залишення скарги без розгляду.

Верховний Суд у постанові від 18.09.2023 у справі №711/64/23 (провадження № 61-8686св23) зазначив, що «для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

З огляду на обставини справи, у суду відсутні підстави для визнання дій заявника необґрунтованими, оскільки звернення заявника до суду за захистом порушеного права на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені приватним виконавцем витрати на правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 55, 124 Конституції України ст.ст. 2, 4, 10, 13, 15, 133, 137, 141, 142, 260, 261, 270, 353, 447-1, 448, 451 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволені заяви представника заінтересованої особи приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича - Баши Вікторії Олександрівни про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець Пилипчук Віталій Григорович, Акціонерне товариство «Аграрний фонд», на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.

Суддя: