Рішення № 137007457, 28.05.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/4239/26

2-о/303/127/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

за участі заявника ОСОБА_1

представника заявника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Мукачево цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Баранова Жанна Володимирівна, Горондівська сільська рада, про встановлення факту спільного проживання,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту спільного проживання із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , час відкриття спадщини. В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина. Заявник вказує, що чоловіком спадкодавця був ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Від їхнього шлюбу народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є матір`ю заявника. 05.03.1983 року ОСОБА_5 уклала шлюб із ОСОБА_6 , після реєстрації якого змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ». Від зазначеного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_9 - заявник у справі. 09.02.2002 року заявник уклала шлюб з ОСОБА_10 , у зв`язку з чим змінила прізвище на « ОСОБА_11 ». Як зазначає заявник, незважаючи на реєстрацію її місця проживання з 18.09.2003 року за іншою адресою, вона фактично постійно проживала разом із бабою ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , здійснювала догляд за бабусею, вела з нею спільний побут та допомагала по господарству аж до дня її смерті. Крім того, і на цей час продовжує проживати за вказаною адресою. 29.04.2026 року заявник звернулася до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Баранової Ж.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак у видачі такого свідоцтва їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю документального підтвердження факту її постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У зв`язку із цим нотаріусом було рекомендовано звернутися до суду для встановлення відповідного юридичного факту. Заявник вважає, що встановлення факту її постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини має для неї юридичне значення, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого законом строку не заявив про відмову від неї. Крім того, заявник зазначає, що інших спадкоємців, які б проживали разом зі спадкодавцем або зверталися із заявами про прийняття спадщини, немає.

Ухвалою суду від 15.05.2026 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі з призначенням справи до розгляду за участю заявника та заінтересованих осіб.

Заявник ОСОБА_1 та її представник, адвокат Гичка Б.І., в судовому засіданні заяву підтримали, просили суд її задовольнити. Додатково представник заявника пояснив, що в матеріалах справи є достатньо доказів для встановлення факту постійного проживання заявника разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Заінтересовані особи: приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Баранова Ж.В. та представник Горондівської сільської ради в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши пояснення заявника та її представника, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 5 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, не визнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21.02.1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Colder v. The United Kingdom), п.п. 28-36). Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення «спору судом».

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За змістом ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Судом встановлено, що ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 03.04.2013 року.

Чоловіком спадкодавця був ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 29.01.2007 року.

Від їхнього шлюбу народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статтей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України № 00056166339 від 28.01.2026 року), яка уклала шлюб із ОСОБА_6 , після реєстрації якого змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 05.03.1983 року.

Від зазначеного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_9 заявник у справі (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , видане повторно 17.11.2020 року).

09.02.2002 року заявник уклала шлюб з ОСОБА_10 , у зв`язку з чим змінила прізвище на « ОСОБА_11 » та рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.04.2020 року (справа № 303/679/20) шлюб між ними було розірвано.

Таким чином, судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є онукою померлої ОСОБА_3

29.04.2026 року заявник звернулася до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Баранової Ж.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак у видачі такого свідоцтва їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю документального підтвердження факту її постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Як зазначає заявник, незважаючи на реєстрацію її місця проживання з 18.09.2003 року за адресою АДРЕСА_2 , вона фактично постійно проживала разом із бабусею ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , здійснювала догляд за бабусею, вела з нею спільний побут та допомагала по господарству аж до дня її смерті. Крім того, і на цей час продовжує проживати за вказаною адресою.

На підтвердження такої обставини заявник надала суду один доказ, а саме акт про встановлення факту спільного проживання.

Відповідно до акту про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_13 (сусідка), ОСОБА_14 (сусідка) та ОСОБА_15 (сусідка) склали цей акт про те, що ОСОБА_1 фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , близько 42 років. Вела спільне господарство та мала спільний побут з дідусем ОСОБА_4 та бабусею ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Справжність підписів ОСОБА_13 (сусідка), ОСОБА_14 (сусідка) та ОСОБА_15 (сусідка) засвідчено старостою Страбичівського старостинського округу Горондівської сілької ради 17.03.2026 року.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У ст. 1218 ЦК України зазначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ст.ст. 1220, 1222 ЦК України).

За ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частина 3 ст. 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування ч. 3 ст. 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21.10.2020 року у справі № 569/15147/17; від 18.11.2020 року в справі № 523/19010/15-ц; від 02.04.2021 року в справі № 191/1808/19; від 28.04.2021 року в справі № 204/2707/19.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України).

Положення ст. 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у ст. 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3 ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом (постанова Верховного Суду від 10.01.2019 року в справі № 484/747/17).

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 та її бабусі як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Так, метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26.05.2022 року у справі № 362/3705/20).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Аналізуючи подані суду докази на підтвердження заявлених вимог суд зазначає про таке.

Так, судом безспірно встановлено, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є бабусею ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Однак, суд вважає за необхідне зупинитися на такому.

Аналізуючи наданий заявником доказ (акт про встановлення факту спільного проживання), суд приходить до висновку, що він не є достатній, належний та допустимий для встановлення факту постійного проживання заявника разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Суд нагадує, що відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України юридичне значення має саме факт постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, оскільки лише за наявності такого факту спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину.

Аналізуючи поданий до суду акт про встановлення факту спільного проживання як доказ на підтвердження заявлених вимог суд зазначає про таке.

Стверджувані ОСОБА_13 (сусідка), ОСОБА_14 (сусідка) та ОСОБА_15 (сусідка) в акті обставини не можуть розцінюватися як показання свідка (п. 3 ч. 2 ст. 76 ЦПК України) так як такі особи не були допитані в судовому засіданні в порядку, визначеному ст. 230 ЦПК України, клопотання про виклик таких свідків до суду подано не було. Крім того, в акті відсутні твердження про те, що заявник ОСОБА_1 постійно проживала із бабусею ОСОБА_3 саме на момент її смерті, позаяк в акті тільки узагальнено зазначено про проживання заявника із, зокрема, бабусею близько 42 років. В той же час, в судовому засіданні безпосередньо заявник ОСОБА_1 пояснювала про те, що у зв`язку зі заміжжям деякий час не проживала з бабусею. Такі обставини не відображені в акті, що, в свою чергу, ставить під сумнів зазначене в такому. Додатково звертається і на те, що жодного доказу на підтвердження того, що померла ОСОБА_3 мала будь-який правовий зв`язок із будинком за адресою АДРЕСА_1 , суду надано не було.

Таким чином, акт не є документом первинного обліку, не підтверджений іншими об`єктивними доказами, а тому із врахуванням зазначеного вище сам по собі не може беззаперечно свідчити про факт постійного проживання заявника разом із спадкодавцем станом на час відкриття спадщини.

При цьому суд бере до уваги, що місце проживання заявника на момент смерті спадкодавця було зареєстровано за іншою адресою. Хоча сама по собі відсутність реєстрації не спростовує факту проживання, однак у такому випадку саме на заявника покладається обов`язок подати належні та переконливі докази фактичного постійного проживання зі спадкодавцем. Однак матеріали справи не містять: показань свідків щодо постійного проживання заявника зі спадкодавцем; документів щодо ведення спільного побуту; доказів здійснення заявником витрат на утримання житла спадкодавця; медичних, побутових чи інших документів, які б підтверджували здійснення постійного догляду; довідок органів місцевого самоврядування, складених у період, наближений до часу відкриття спадщини; інших доказів, які б у своїй сукупності підтверджували безперервне проживання заявника разом із спадкодавцем саме на час відкриття спадщини.

Суд також враховує, що заявником та її представником у ході розгляду справи не заявлялося клопотань про допит свідків, які могли б підтвердити факт постійного проживання заявника разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, ведення спільного побуту чи здійснення догляду за спадкодавцем.

Крім того, заявником не заявлялося клопотань про витребування додаткових доказів, зокрема документів органів місцевого самоврядування, медичних установ, житлово-комунальних організацій чи інших доказів, які могли б підтвердити фактичне проживання заявника за адресою проживання спадкодавця.

Суд також враховує, що встановлення юридичного факту не може ґрунтуватися на припущеннях, а подані докази мають відповідати стандарту більшої переконливості.

При цьому суд зауважує, що ч. 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, заявник, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, самостійно формує заявлені нею вимоги, визначає докази, якими підтверджуються доводи заяви, доводить їх достатність та переконливість.

За таких обставин суд приходить до висновку, що заявником не виконано процесуальний обов`язок щодо належного доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а надані докази у своїй сукупності не дають можливості дійти переконливого висновку про факт постійного проживання заявника разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, у зв`язку з чим у задоволенні зави слід відмовити.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (п.п. 29, 30 рішення від 09.12.1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 2 рішення від 27.09.2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 315, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 1216, 1217, 1223, 1266, 1268, 1270 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Баранова Жанна Володимирівна, Горондівська сільська рада, про встановлення факту спільного проживання відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Заявник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ).

Представник заявника: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).

Заінтересована особа: Приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Баранова Жанна Володимирівна (вул. Штефана Августина, 5/1, м. Мукачево, Закарпатська область;

Заінтересована особа: Горондівська сільська рада (вул. Духновича, 64, с. Горонда, Мукачівський район, Закарпатська область, код ЄДРПОУ: 04350412).

Повне рішення складено 01.06.2026 року.

Суддя А.М.Заболотний