Ухвала суду № 137004301, 01.06.2026, Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/1397/26

Провадження № 2-а/526/14/2026

У Х В А Л А

іменем України

01 червня 2026 року суддя Гадяцького районного суду Полтавської області Черков В.Г., ознайомившись з адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 14.05.2026 позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу, зокрема усунути недоліки позову шляхом подання суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, вказати обставини, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій, а також усунення недоліків, вказаних в тексті даної ухвали.

Позивач 26.05.2026 надав суду заяву про усунення недоліків, в якій, серед іншого, вказує, що про ознаки обмеження прав він дізнався тільки 28.04.2026 (неможливість розрахуватися карткою «ПриватБанк»), а саму позовну заяву, за версією позивача, подано 01.05.2026, тобто на останній день після отримання офіційних даних про постанови. Вказує, що оскаржувані постанови від 04.09.2024 № 918 та від 05.09.2024 № 920 приймалися відповідачем за відсутності позивача, а копій цих рішень ні засобами поштового зв`язку, ні через систему «Резерв+» позивачу надіслано не було. Просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити його.

Вирішуючи заяву про поновлення процесуальних строків, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно частини другої ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Так, звертаючись 07.05.2026 (дата відправки позовної заяви через засоби поштового оператора «Укрпошта», а не 01.05.2026 як вказує позивач) з даною позовною заявою ініціатор оскаржує постанову від 04.09.2024 № 918 та від 05.09.2024 № 920 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 та ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Позивач в заяві про усунення недоліків вказує, що про існування оскаржуваних постанов він дізнався лише 30.04.2026, коли отримав повний, офіційний та ідентифікуючий доступ до інформації, яка саме служба, на підставі яких саме актів і якого органу наклала арешт.

В то же час, позивачем при зверненні до суду надано копії постанов з матеріалів виконавчого провадження ВП № 77076258, зокрема постанова про арешт коштів боржника від 29.04.2025, постанова про стягнення виконавчого збору від 04.02.2025, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 04.02.2025, постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2025; ВП № 77077059, зокрема постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2025, постанова про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 31.03.2025, постанова про арешт коштів боржника від 29.04.2026, постанова про стягнення виконавчого збору від 04.02.2025, постанова про арешт коштів боржника від 20.03.2025, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 04.02.2025, а також скріншоти телефонних повідомлень.

Посилання позивача на розгляд справи про адміністративне правопорушення без його участі з подальшим винесенням оскаржуваних постанов суд сприймає критично, оскільки докази з цього приводу, а також самі оскаржувані постанови відсутні. Докази тривалої (більше ніж півтора року з дати винесення постанов) неможливості отримання оскаржуваних постанов відсутні, оскільки виконавчий документ, що реєструється в Системі, підлягає обов`язковому скануванню (крім виконавчих документів, виданих у формі електронних документів) (п. 7 розділу ІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5).

Із викладеного слідує, що надаючи суду копії постанов виконавчого провадження з автоматизованої системи виконавчого провадження, позивач з незрозумілих причин, не надає копії оскаржуваних постанов, з яких би можна було би побачити відсутність доказів безпосереднього їх отримання.

Окремо суд звертає увагу позивача, що розгляд питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду на стадії відкриття провадження у справі не стосується розгляду позовної заяви по суті, тому за загальним правилом доказування, викладеному у статті 77 КАС України, покладає обов`язок саме на позивача довести належними та допустимими доказами пропуск такого строку, на підставі яких суд визнає їх поважними та його поновить.

В той же час, частиною першою ст. 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.

При цьому, поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим; такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення з позовом до суду та підтверджені належними доказами.

Поряд з цим, суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали своєчасному зверненню з позовом до суду, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 640/25034/19 встановив, що є днем, коли особа дізналася про порушення свого права. Так, Верховний Суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічний підхід до тлумачення поняття «повинен був дізнатися», що вжите у статті 122 КАС України, неодноразово висловлювався ВС, зокрема, у постановах від 10 квітня 2025 року у справі № 380/9517/23, від 29 листопада 2024 року у справі № 420/6633/23.

Так, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ними всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ними позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від їх волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Отже, застосовуючи зазначені вище правові висновки, до обставин даної адміністративної справи, суд дійшов висновку про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, а зазначені причини на які покликається позивач, мотивуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та не можуть бути підставою для її задоволення.

За приписами ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позов пред`явлено позивачем через більше ніж півтора року після винесення оскаржуваних постанов, а положеннями КАС України передбачений 10-денний строк для такого оскарження, відсутність належних та допустимих доказів такої тривалої пасивної поведінки позивача з приводу незвернення до суду, то позовну заяву слід повернути позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ч. 8 ст. 169 КАС України).

Керуючись ст. 123, 169, 286 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строків звернення до адміністративного суду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення повернути позивачу.

Повернення позову не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст. 256 КАС України

Суддя: В. Г. Черков