Рішення № 137003421, 01.06.2026, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/1979/26

Провадження №2/367/4432/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

01 червня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені цивільну справу № 367/1979/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання права користування житловим приміщенням в порядку спадкування,

У С Т А Н О В И В:

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання права користування житловим приміщенням в порядку спадкування, в якому просить суд: визнати за ним право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позовних вимог вказує, що він є рідним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті батька відкрилась спадщина у вигляді належних йому прав та обов`язків. У червні 2025 року позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлого батька, було заведено спадкову справу №35 від 04 червня 2025 року. Рідний брат позивача, ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини, про що надав нотаріусу нотаріально посвідчену заяву. Постановою приватного нотаріуса йому відмовлено у оформленні спадщини у зв`язку із тим, що право власності на майно, а саме кімнату АДРЕСА_2 за спадкодавцем не зареєстроване та роз`яснено право звернутися до суду для вирішення питання оформлення спадщини. Згідно рішення Коцюбинської селищної ради № 117 від 30 жовтня 2014 року на підставі клопотання директора ТДВ «Білицький ДОК» Садовського Д.І., спадкодавцю ОСОБА_2 було видано ордер № 176 від 06 липня 2015 року на жилу площу у гуртожитку, а саме кімнату АДРЕСА_2 . Відповідно до довідки про місце проживання виданої Товариством з додатковою відповідальністю «Білицький деревообробний комбінат» від 23 липня 2014 року № 5 ОСОБА_2 проживав у гуртожитку будинок АДРЕСА_3 з 1998 року по теперішній час. Оскільки спірне житлове приміщення було передано спадкодавцю в користування для проживання, він є єдиним спадкоємцем за законом право користування зазначеним вище житловим приміщенням є об`єктом спадкування, а тому вважає, що за ним може бути визнано право користування житловим приміщенням в порядку спадкування за законом. Оскільки він не зареєстрований за адресою проживання спадкодавця, не вписаний до ордеру на право на житлове приміщення, він офіційно не має права на користування цим житловим приміщенням, отже для вирішення посталого питання вимушений звернутися до суду.

У відзиві на позовну заяву (а.с.43-48) відповідач вказує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордеру на жилу площу в гуртожитку № 176 від 06.07.2015 року, виданим Коцюбинською селищною радою на підставі рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 30.10.2014 № 117 за результатами розгляду клопотання директора ТзДВ « Білицький ДОК». ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Гуртожиток за адресою: АДРЕСА_3 прийнятий до комунальної власності Коцюбинської територіальної громади на підставі рішення Коцюбинської селищної ради № 31 від 14 грудня 2010 року. Згідно з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 05.02.2026 № 98/14 в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 відсутні зареєстровані особи. Відповідно до листів Управління житлово комунального господарства «Біличі» від 13.02.2026 № 64 та Комунального підприємства «Житлово комунальне управління « Комунальник» від 16.02.2026 № 19 особові рахунки зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 та наявна заборгованість по сплаті комунальних платежів. Відповідно до паспорта позивача місцем реєстрації зазначено: АДРЕСА_4 . Також, позивачем не наводяться жодні факти щодо вселення в кімнату та проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 . Тобто, ОСОБА_2 був єдиним наймачем житлового приміщення, а позивачем не надано доказів постійного проживання у житловому приміщенні та ведення спільного господарства разом з наймачем. Станом на 08.01.2025 року ОСОБА_2 не звертався до Коцюбинської селищної ради із заявою про передачу у власність кімнати у гуртожитку АДРЕСА_2 . Враховуючи викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Представник позивач в судове засідання не прибув, через систему « Електронний суд» надав письмову заяву, в якій просив суд розглядати справу без участі сторони позивача, на задоволенні позовних вимог наполягав у повному обсязі.

Представник відповідача надав клопотання про розгляд справи за їх відсутності, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6Конвенціїпрозахист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

06 липня 2015 року Коцюбинською селищною радою Бучанського району Київської області на підставі рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області № 117 від 30 жовтня 2014 року видано ордер № 176 на жилу площу в гуртожитку по АДРЕСА_1 , розміром 12,7 кв.м. на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.9,14).

Із копії довідки ТОВ «Білицький ДОК» № 5 від 23 липня 2014 року вбачається, що ОСОБА_2 з 1998 року проживає за адресою: АДРЕСА_3 ( а.с.8 зворот).

Із відповіді Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області № 1097/01.29 від 04.09.2025 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом до 08.01.2025 року не звертався до Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради з заявою щодо приватизації житлової площі у гуртожитку комунальної власності за адресою: АДРЕСА_3 ( а.с.12).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.10).

Із копії спадкової справи № 36/2025, заведеної після смерті ОСОБА_2 вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернувся його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с.58).

Син померлого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернувся до нотаріуса із заявою, в якій відмовився від прийняття спадщини після смерті батька ( а.с.69).

Згідно копії листа Відділу з питань надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області № 749/14 від 27 липня 2025 року померлий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 11.07.2015 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , інші зареєстровані особи за вищевказаною адресою відсутні ( а.с.67).

Приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Земенкова Ю.А. постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 серпня 2025 року відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки у спадкоємця відсутні правовстановлючі документи на спадкове майно ( а.с.13).

Частиною першою статті 16ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 61 ЖК України закріплено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно із положеннями статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача (частина перша статті 106 ЖК України).

Згідно із пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Як вбачається з правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку членом сім`ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК України може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.

Відповідно до статті 99 ЖК України піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім`ї, а також тимчасові жильці зобов`язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Зокрема, згідно із рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Матеріали справи свідчать про те, що 06 липня 2015 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був вселений до гуртожитку по АДРЕСА_1 , на підставі ордеру № 176, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області № 117 від 30 жовтня 2014 року.

Кімната АДРЕСА_2 знаходиться у комунальній власності територіальної громади селища Коцюбинське ( а.с.50).

Померлий ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Іншіх осіб, зареєстрованих за цією адресою не має.

Також матеріали справи свідчать про те, що після смерті ОСОБА_2 його спадкоємцем є ОСОБА_1 , який звернувся до нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини.

Постановою приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Земенкова Ю.А. постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 серпня 2025 року, ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки документи, що підтверджують право власності померлого ОСОБА_2 , також у матеріалах спадкової справи відсутні.

При цьому матеріали справи не свідчать про те, що після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 був визнаний наймачем спірної квартири.

Відповідно до положень статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилом статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно (частина перша статті 65 ЖК).

У справі, що переглядається, з урахуванням встановлених судами обставин та правового режиму спірного житлового приміщення, право вселяти в нього належало наймачу, яким, був ОСОБА_2 до моменту його смерті.

ОСОБА_1 не було визнано наймачем спірної квартири після смерті ОСОБА_2 .

Установивши, що спадкодавець ОСОБА_2 не був власником спірної квартири, а мав статус наймача й поселився в неї на підставі ордера, суд дійшов висновку, що права та обов`язки члена сім`ї наймача житлового приміщення нерозривно пов`язані з особою ОСОБА_2 та не входять до складу спадщини.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 761/19243/17 (провадження № 61-8487св19).

Виходячи з наведеного суд вважає, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 право користування кімнатою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . не увійшло, тому і не може бути успадковане ОСОБА_1 .

Таким чином аргументи ОСОБА_1 про те, що оскільки основний наймач квартири ОСОБА_2 помер, він є єдиним спадкоємцем та наймачем квартири є необґрунтованими.

Матеріали справи також не свідчать про реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Будь-які докази того, що померлий ОСОБА_2 надавав письмову згоду на вселення свого сина ОСОБА_1 у спірну кімнату, в матеріалах справи відсутні.

ОСОБА_1 - спадкоємець ОСОБА_2 , однак право користування спірним приміщенням за життя батька не набув.

Приймаючи до уваги викладене вище, враховуючи, що позивач не звертався до відповідача щодо визнання його наймачем після смерті попереднього наймача, не отримував відмову відповідача з цього питання, то відсутні підстави, передбачені ст.ст.9,64 ЖК України, для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати позивача відносяться на її рахунок і стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.61,64,65,106, 160 ЖК України, ст.ст.12,13,76,141,259,263-265ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання права користування житловим приміщенням в порядку спадкування - відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області, код ЄДРПОУ 04360600, адреса: 08298 Київська область, Бучанський район, смт. Коцюбинська, вул. Доківська,2.

Суддя М.П. Одарюк