Рішення № 136996654, 01.06.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/868/26

2/583/733/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Савєльєвої А.І.,

з участю секретаря судового засідання Доценко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Охтирської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, згідно з яким просить встановити факт самостійного виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мотивуючи свої вимоги обставинами викладеними в позовній заяві.

Вимоги за позовом вмотивовані тим, що ОСОБА_1 має від спільного життя з ОСОБА_3 двох дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну відповідач ОСОБА_3 разом з дітьми виїхала за кордон. 01 листопада 2023 року вони приїздили в Україну, при цьому неповнолітній син ОСОБА_6 виявив бажання залишитися проживати в Україні разом з батьком ОСОБА_1 , а мати ОСОБА_3 з донькою ОСОБА_7 повернулась за кордон без нього. Починаючи з 01 листопада 2023 року, неповнолітній син ОСОБА_6 постійно проживає з батько позивачем ОСОБА_1 .

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 лютого 2024 року визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком. В липні 2025 року ОСОБА_1 було затримано на блокпосту працівниками ТЦК в м. Запоріжжі та поставлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зважаючи на те, що в Україні введено військовий стан та оголошено мобілізацію, без підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач ОСОБА_1 у будь-який час може бути мобілізований, відповідно син залишиться один. Встановлення факту самостійного виховання неповнолітнього сина позивачу необхідне для отримання в подальшому відстрочки від мобілізації.

21 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Охтирського міськрайонного суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком. У своєму рішенні від 17 вересня 2025 року в справі № 583/3207/25 суд дійшов висновку, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. Заява була залишена без розгляду.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання сина ОСОБА_4 , виходячи з того, що рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини є документом, який підтверджує право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. При цьому зазначає, що відповідач ОСОБА_3 хоча і не позбавлена батьківських прав, однак проживає окремо від дитини, не бере участі в утриманні та вихованні сина, проживає за кордоном.

Ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25.02.2026 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25.03.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01.05.2026 визнано обов`язковою явку представника третьої особи Служби у справах дітей Охтирської міської ради у судове засідання, призначене на 01 червня 2026 року о 13 год. 30 хв.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, заяв/клопотань не надавав.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Котляревський С.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Пояснив, що позивач ОСОБА_1 проживає разом з сином та виховує його самостійно, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами, зокрема й інформацією про комісійне обстеження умов проживання працівниками Служби у справах дітей. З відповідачем ОСОБА_3 шлюб він не укладав, у 2020 році остання подавала до суду на стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей, проте згодом відмовилася від аліментів у зв`язку з тим, що сторони поділили дітей. У матері ОСОБА_3 хороші відносини з сином. ОСОБА_3 проживає за кордоном, повертатися в Україну не збирається. Позивач ОСОБА_1 одноособово виховує та утримує сина ОСОБА_6 , однак є військовозобов`язаним та підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку з чим має об`єктивні побоювання про майбутнє дитини у випадку призову ОСОБА_1 на військову службу та бажає убезпечити сина від того, щоб він не залишився один.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, заяв/клопотань не надавала.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Охтирської міської ради у судовому засіданні пояснила, що сім`я ОСОБА_8 не перебуває на обліку. У 2024 році позивач ОСОБА_1 звертався до Служби у справах дітей із заявою про проведення комісійного обстеження умов проживання. У результаті перевірки дійсно було встановлено, що дитина ОСОБА_4 проживає разом з батьком. Зі слів дитини мати його мати ОСОБА_3 на момент обстеження перебувала за кордоном. Однак акт обстеження місця проживання не може бути підтвердженням перебування дитини на самостійному утриманні батька. Батьки зобов`язані спільно виховувати дитину, окреме проживання не позбавляє їх необхідності виконувати свої батьківські обов`язки, тому мати зобов`язана виховувати та утримувати дитину. Щодо приняття рішення покладається на розсуд суду.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_5 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, заяв/клопотань не надавав.

Заслухавши думку учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку.

Судом встановлено, що предметом спору є встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23.06.2021 Охтирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми), батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 12).

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 лютого 2024 року встановлено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою проживання батька (а.с. 14-15).

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади № 2025/018115295 від 03.12.2025 адресою місця проживання ОСОБА_1 з 09.11.2017 є: АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Як вбачається з інформації, наданою 23.08.2024 виконавчим комітетом Охтирської міської ради за вих. № 01-45/465, працівниками служби у справах дітей було проведено комісійне обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та встановлено, що дитина проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , як визначено рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 лютого 2024 року. Квартира з усіма комунальними зручностями, зроблений сучасний ремонт. Дитина має окрему кімнату, у якій є диван для сну, письмовий стіл, шафа для одягу, телевізор, забезпечена всім необхідним, займається спортом, для цього об лаштований спортивний куточок (а.с. 16).

Згідно з довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «М. Хвильового» від 17.11.2025 за № б/н 01/06-2020 за адресою: АДРЕСА_2 фактично мешкає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Мати малолітнього ОСОБА_4 ОСОБА_3 з початком повномасштабного вторгнення рф виїхала з України за кордон, де і проживає по теперішній час (а.с. 20).

Відповідно до довідки, виданої муніципалітетом м. Біннінген (Швейцарія) від 05.02.2026 ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , разом з дитиною ОСОБА_7 (а.с. 11 зворот).

Як вбачається з копії військово-облікового документу № 2312201913524000002, виданого 02.07.2025 керівником ІНФОРМАЦІЯ_8 на ім]я ОСОБА_1 , ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, відмітки про відстрочку від призову відсутні (а.с. 13).

Згідно з витягом військово-облікового документу із застосунку «Резерв+», сформованим 01.02.2026, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 , є солдатом резерву та потребує проходження базової загальновійськової підготовки (а.с. 20 зворот).

Встановлення факту самостійного виховання дитини необхідне позивачу для оформлення відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Така ж норма закірплена у ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», а саме батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст. ст. 150, 151 СК України.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Системний проаналізувавши вищенаведені правові норми, суд дійшов висновку, що Сімейним кодексом України передбачено рівні права та обов`язки батьків (матері і батька) щодо дітей, незалежно від того, чи проживають вони разом чи окремо від дитини. При цьому один із батьків, який проживає окремо від дітей, зобов`язаний брати участь у їх вихованні.

Суд констатує, що проживання батьків окремо чи розірвання шлюбу не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє можливості брати участь у вихованні дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст.164 СК України).

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, відповідно до яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейний кодекс України не встановлює підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Проживання відповідача ОСОБА_3 , яка є матір`ю дитини, за кордоном окремо від дитини, на яке посилається скаржник, не є тотожним її повному самоусуненню від виховання дитини, оскільки участь у вихованні дитини може реалізовуватися у різних формах.

Доказів, які б свідчили про повну, тривалу, умисну відмову матері від виконання своїх батьківських обов`язків, матеріали справи не містять, а позивачем таких доказів суду не надано. Посилання позивача на положення статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та необхідність встановлення факту самостійного виховання для отримання відстрочки від мобілізації не можуть бути підставою для розширеного тлумачення сімейно-правових норм, оскільки цивільне судочинство не може підміняти собою механізми публічно-правового регулювання та створювати нові юридичні конструкції, не передбачені сімейним законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд в постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 вказав, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не позбавлена батьківських прав щодо свого неповнолітнього сина, тому на ній в силу вимог статей 150, 180 СК України лежить обов`язок по утриманню та вихованню сина.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку, фактично позов про встановлення факту самостійного виховання пред`явлено з метою створення умов та обставин, що можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Отже, позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей з метою звільнення від виконання військового обов`язку за умови, що відповідач (мати дитини) не позбавлена батьківських прав, а відтак і обов`язку по вихованню сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яке, незважаючи на тимчасове перебування матері за кордоном, може проявлятися у різних формах: особистому спілкуванні по телефону чи відеозв`язку, надання матеріальної допомоги тощо.

Верховний Суд неодноразово наголошував на відсутності підстав для задоволення такого позову, зокрема у постанові від 25 березня 2026 року в справі № 161/1337/25 (провадження № 61-13451св25), у постанові від 13 листопада 2025 року в справі № 592/20023/23 (провадження № 61-12694св25).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі матеріалів, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки надані позивачем докази жодним чином не підтверджують факт повного ухилення матері від участі у вихованні дитини. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_3 не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні чи остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, а позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей з метою звільнення від виконання військового обов`язку за умови, що відповідач (мати дитини) не позбавлена батьківських прав та визначеного Сімейним кодексом України обов`язку виховання дитини.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Охтирської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , останнє відоме місце проживання в Україні: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Охтирської міської ради, код ЄДРПОУ 36467402, адреса: Сумська область, м. Охтирка, вул. Незалежності, 11.

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складено 01 червня 2026 року.

Суддя А.І.Савєльєва