Рішення № 136993886, 29.05.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 року Чернігів Справа № 620/1398/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач 2), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.12.2025 номер справи 253550005356 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 253550005356 від 21.01.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПІІ НОМЕР_1 , періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.04.1994, з 22.03.2013 по 27.12.2013, з 25.10.2016 по 10.10.2017, з 18.10.2017 по 08.10.2018, з 02.11.2018 по 29.10.2019, з 01.11.2019 по 29.10.2020, з 05.11.2020 по 03.02.2021 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 11.12.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, проте спірними рішеннями від 17.12.2025 № 253550005356 та від 21.01.2026 № 253550005356 у призначенні пенсії за віком відмовлено, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Позивач вважає оскаржувані рішення протиправними, оскільки стаж її роботи підтверджується відомостями в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 27.08.1982 та серії НОМЕР_3 від 22.03.2013. Також вказує, що Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення у період роботи позивача була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що ОСОБА_1 18.04.1965 року звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України 13.01.2026 року з заявою про призначення пенсії за віком. Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон), становить 60 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону становить 32 роки. Страховий стаж особи становить 26 років 6 місяців 16 днів. За результати розгляду документів, доданих до заяви документах до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.08.1982 та всі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 22.03.2013, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення №253550005356 від 21.01.2026 (далі - Рішення) про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону, за відсутності необхідного страхового стажу - 32 роки.

Відповідач 2 вказану ухвалу суду отримав 03.03.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, однак правом для подання відзиву чи заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву у встановлений судом 15-денний строк не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.12.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою та необхідним пакетом документів про призначення пенсії за віком.

Заява позивача була розглянута за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.12.2025 № 253550005356 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У вказаному рішенні зазначено, що вік заявниці на дату звернення: 60 років 07 місяців 23 днів, страховий стаж заявниці становить: 25 років 06 місяців 16 днів. Необхідний страховий стаж становить: 32 роки. Додатковий коментар: відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. Результати розгляду документів: до загального страхового стажу не зараховані періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 01.04.1994, відповідно до трудової книжки від 27.08.1982 НОМЕР_2 , та періоди роботи відповідно до трудової книжки від 22.03.2013 НОМЕР_3 , оскільки з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Таким чином, до загального страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року (а.с.20-21).

Як слідує з матеріалів справи позивач 13.01.2026 повторно звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії.

Заява позивача була розглянута за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.01.2026 № 253550005356 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. У вказаному рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон), становить 60 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону становить 32 роки. Страховий стаж особи становить 26 років 6 місяців 16 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.08.1982 та всі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 22.03.2013, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (а.с.17).

Вважаючи вказані рішення відповідачів протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулась до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія від 03.05.1996, яка ратифікована Законом України № 137-V від 14.09.2006 та набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію. Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як соціальний захист є її конституційним міжнародними зобов`язаннями України.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі по тексту Закон № 1788-XII ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту Закон № 1058-IV).

Згідно з статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років з 01.01.2025 по 31.12.2025 за наявності страхового стажу не менше 32 років. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2028 року по 31 грудня 2028 року - від 25 до 35 років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування є трудова книжка.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 4 статті 24 цього Закону передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набув чинності 01.01.2004.

До 01.01.2004 порядок зарахування стажу регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Приписами статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, спірними рішеннями відповідачів позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, 32 роки.

При цьому відповідачами не зараховано періоди роботи позивача на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.08.1982 та всі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 22.03.2013, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Однак, як встановлено судом вище основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Так, відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 27.08.1982 (а.с.23-36) позивач з 15.06.1990 по 01.04.1994 працювала в Комерціалізованому державному торгівельному підприємстві громадського харчування «Аяна» пекарем (записи № 9-№ 11).

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 від 22.03.2013 (а.с.37-45) позивач з 22.03.2013 по 27.12.2013 працювала в ВАТ «Макфа» (до реорганізацій ЗАТ «РАМКОН», ТОВ «Фабрика Раменський кондитер») вагарем (записи № 01-№ 04); з 25.10.2016 по 10.10.2017 працювала в AT «СМАК» (до реорганізації - ВАТ «СМАК») укладальником-пакувальником (записи № 05-№ 07); з 18.10.2017 по 08.10.2018 працювала в AT «СМАК» вагарем (записи №08- № 09); з 02.11.2018 по 29.10.2019 працювала в AT «СМАК» вагарем (записи № 10 - № 11); з 01.11.2019 по 29.10.2020 працювала в AT «СМАК» вагарем та укладальником- пакувальником (записи № 12-№ 14); з 05.11.2020 по 03.02.2021 працювала в AT «СМАК» укладальником- пакувальником (записи № 15-№ 16).

Так, в періоди роботи з 22.03.2013 по 03.02.2021 позивач працювала в одному й тому ж підрозділі підприємств, розташованому в місті Раменське російської федерації, а різні назви роботодавця зумовлені його реорганізаціями, що слідує з записів вказаної трудової книжки.

Всі вищезазначені записи в трудових книжках позивача не суперечать один одному, зроблені чітко, з зазначенням підстав для їх внесення, назви установ зазначені та читаються на відбитках штампів і печаток.

Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави не приймати до уваги вказані записи трудової книжки НОМЕР_2 від 27.08.1982 та НОМЕР_3 від 22.03.2013.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992) закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Відповідно до ст.5 Угоди від 13.03.1992, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із статтею 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Так, положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

29.11.2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022 року, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Крім того, з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення.

Отже, постанова від 29.11.2022 № 1328 набрала чинності 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо.

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

При цьому за наявності чинних положень Угоди, у період роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу для призначення пенсії.

Окрім того, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Суд зазначає, що денонсація Угоди від 13.03.1992 російською федерацією означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань російської федерації у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд зазначає, що у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмова відповідачів у зарахуванні спірного стажу роботи позивача на території російської федерації є протиправною, а вказаний спірний стаж має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позову частково шляхом визнання протиправними оскаржуваних рішень та їх скасування та зобов`язання відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.04.1994, з 22.03.2013 по 27.12.2013, з 25.10.2016 по 10.10.2017, з 18.10.2017 по 08.10.2018, з 02.11.2018 по 29.10.2019, з 01.11.2019 по 29.10.2020, з 05.11.2020 по 03.02.2021 та повторно розглянути заяву від 13.01.2026 з урахуванням оцінки наданої судом у рішенні.

Разом з тим, позовні вимоги про зобов`язання відповідача 1 призначити позивачу пенсію за віком з 11.12.2025, задоволенню не підлягають, оскільки Пенсійний фонд України та його органи мають виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, тому є дискреційними. Відповідно суд не повноважний втручатися до таких повноважень та зобов`язувати відповідача 1 призначити позивачу пенсію.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1331,20 грн з кожного.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.12.2025 № 253550005356 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 253550005356 від 21.01.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.04.1994, з 22.03.2013 по 27.12.2013, з 25.10.2016 по 10.10.2017, з 18.10.2017 по 08.10.2018, з 02.11.2018 по 29.10.2019, з 01.11.2019 по 29.10.2020, з 05.11.2020 по 03.02.2021 та повторно розглянути заяву від 13.01.2026 з урахуванням оцінки наданої судом у рішенні.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 РНОКПІІ НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83,м. Одеса,Одеська обл., Одеський р-н,65012, код ЄДРПОУ 20987385).

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).

Повне судове рішення складено 29.05.2026.

Суддя Оксана ТИХОНЕНКО